Балканами шириться рух #MeToo після заяви сербських акторок. Згадуємо, як він за декілька років змінив світовий шоу-бізнес
У Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині розпочався аналог всесвітнього руху #MeToo. Тисячі людей розповідають у соцмережах про випадки сексуальних домагань і насилля після того, як у січні сербські акторки розповіли про харасмент і зґвалтування з боку відомого режисера Міки Алексіча. Заборона розповідає деталі балканського #MeToo, а також нагадує, з чого розпочався цей рух у світі і яким був в Україні.
Звинувачення знаменитостей
16 січня сербські акторки звинуватили в сексуальних домаганнях і зґвалтуванні відомого балканського режисера, сценариста й викладача акторської майстерності Мирослава «Міку» Алексіча. Серед тих, хто публічно виступив з обвинуваченнями були, акторки Мілєна Радулович й Іва Ільініч. Вони відвідували школу акторської майстерності Алексіча в Белграді.
«Я навчалася в школі Мікі Алексича шість років, — каже Радулович. — Коли він уперше мене зґвалтував, мені було 17. Це сталося не раз. Це повторювалося».
Іва Ільініч заявила, що мовчала про сексуальні домагання шість років.
«Коли це трапилося вперше, я сказала собі: «Міка для мене наче батько. Цього не може бути, це не відбувається. Якщо це й так, то він робить мене сильнішою: хоче підготувати до жорсткого світу режисерів і продюсерів», — сказала Ільініч.
Після цих звинувачень ще низка колишніх учениць розповіли про критику, образи та руйнування впевненості в собі, яких зазнали з боку Алексіча.
«Мене часто нудило, коли я заходила до класу. Я знала, що на мене чекало: образи, крики. Або, якщо пощастить, він жартував і працював. Непередбачуваність зводила мене з глузду щоразу. Коли група перед нами завершувала, ми майже істерично питали, який у нього сьогодні настрій», — написала у своєму фейсбуці сербська акторка Джурджина Радіч, яка сім років навчалася в школі Алексіча (наразі допис недоступний).
Щоправда, були й ті, хто здивувався звинуваченням на адресу режисера й викладача, адже ніколи не підозрювали його в чомусь подібному.
Алексіч заснував приватну акторську школу Stvar srca на початку 2000-х. Її закінчили близько трьох тисяч дітей, чимало з них стали відомими акторками й акторами. Учнів і учениць Алексіча називали «діти Мікі»: самої згадки про нього було достатньо, щоби талант і здібності людини були визнані. Алексіч був відомий як суворий викладач. Заняття в школі починалися з молитви, учні мали читати по книзі на тиждень, відвідувати театр і музеї, вдягатися відповідно до дрес-коду.
Сьогодні Алексіча звинувачують у восьми тяжких зґвалтуваннях. 69-річний режисер відкидає це. Прокуратура ще не висунула йому офіційних обвинувачень.
«Цей випадок показав, що жінки можуть об’єднуватися, — вважає Ваня Маканович, членкиня неурядової організації «Автономний жіночий центр». — В однієї жінки немає шансів [вистояти] проти когось настільки могутнього»
#NisiSama
Після заяв акторок жінки із Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії та Герцеговини стали розповідати про власний досвід пережитого насилля й домагань. Так розпочався балканський аналог руху #MeToo. Ана Тіквіч, колишня студентка Академії виконавських мистецтв у Сараєво, та її троє колежанок розпочали ініціативу «Nisam trazila» («Я не просила про це») й завели однойменну фейсбук-сторінку. На неї вже підписалися понад 40 тисяч людей, а ініціаторки отримали понад 4 тисячі анонімних повідомлень із розповідями про сексуальні домагання й насилля зі всього регіону. У твіттері й інстаграмі набув популярності гештег #NisiSama (#ТиНеСамотня).
Одного з професорів Академії мистецтв, де навчалися активістки, наразі обвинувачують як мінімум у 16 випадках сексуальних домагань — усі їх подали після заяви Радулович.
На думку Тіквіч, чим більший брак розуміння й підтримки з боку суспільства, тим більше жінки бояться говорити про сексуальне насилля і вказувати на винуватця.
Тема домагань і насилля досі є однією з найбільш табуйованих в регіоні: жінки бояться і соромляться про це говорити, каже активістка «Жіночого автономного центру Белграду» Санья Павлович. За її словами, лише в Сербії надходить 3-4 тисячі повідомлень про випадки домашнього насильства щороку, однак реєструють лише приблизно 70.
#MeToo у світі
Масова кампанія проти сексуального насилля й домагань #MeToo розпочалася в США у 2017 році, хоча сам гештег започаткували ще у 2006 році — першою його використала громадська активістка Тарана Берк. Масовим рух зробили звинувачення проти продюсера Гарві Вайнштейна. Понад 80 жінок заявили, що він їх домагався і ґвалтував. В результаті публічної кампанії Вайнштейн отримав 23 роки ув’язнення. Також у зґвалтуванні звинуватили Кевіна Спейсі, Луі Сі Кея та інших зірок Голлівуду, чия кар’єра або закінчилася, або суттєво погіршилася.
Відтоді під гештегом #MeToo люди зі всього світу стали розповідати про свій досвід домагань і зґвалтувань.
У лютому 2021-го п’ятеро жінок звинуватили в домаганнях і насильстві рок-музиканта Меріліна Менсона. Першою це зробила акторка Еван Рейчел Вуд. Про те, що стала жертвою насилля, Вуд говорила ще у 2018-му, однак тоді не назвала імені кривдника.
«Ім’я мого кривдника — Браян Ворнер, також відомий у світі як Мерілін Менсон, — написала Вуд в інстаграмі у 2020-му. — Я перестала жити в страху відплати, наклепу або шантажу. Я роблю це, щоби викрити цю небезпечну людину й залучити до відповідальності індустрію, яка прийняла його, перш ніж він зруйнує ще більше життів».
Наразі звукозаписний лейбл Loma Vista Recordings припинив співпрацю з музикантом. Також Менсон не зніматиметься в третьому сезоні серіалу «Американські боги».
У січні цього року в сексуальних домаганнях і секс-канібалізмі звинуватили Армі Гаммера — зірку фільмів «Назви мене своїм ім’ям» та «Соціальна мережа». В інстаграмі почали публікувати повідомлення, які актор нібито надсилав жінкам з 2016 року. У них Гаммер нібито писав, що хоче випити кров жінок чи з’їсти серце. А модель Пейдж Лоренц розповіла, що під час стосунків актор навмисне залишав на її тілі синці, розсилав її оголені фото стороннім, а одного разу вирізав літеру А на її лобку. Наразі жодна з жінок не подала на актора до суду, однак він втратив ролі в наступних фільмах, а агентство WME відмовилося від співпраці із ним.
У Великобританії, на відміну від США, гучних випадків було мало. Однак там компанії взяли на себе ініціативу зі створення безпечних умов для роботи: вони організовують власні тренінги й програми з протидії домаганням і намагаються не толерувати такі дії, демонструючи це відстороненням чи звільненням працівників. Наприклад, BBC відсторонило від роботи спортивного коментатора Джорджа Райлі, коли щонайменше вісім жінок поскаржилися на домагання з його боку.
Хоча, наприклад, в Індії #MeToo не знайшов широкої підтримки одразу. У 2017 Рая Саркар, студентка Каліфорнійського університету, опублікувала список із 60 вчених, які ймовірно переслідували та нападали на жінок. За словами Саркар, жертви надіслали їй імена вчених у WhatsApp та електронною поштою. Однак на батьківщині дівчини, в Індії, місцеві феміністки заявили, що в такий спосіб студентка може лише нашкодити тривалій боротьбі з сексуальними домаганнями. Адже вона опублікувала імена ймовірних злочинців без жодних підтверджень.
Так само майже не знайшов підтримки рух #MeToo і в Росії. Були лише окремі випадки звинувачень політиків. Наприклад, кілька журналісток розповіли про те, що них домагався депутат Дердждуми Леонід Слуцький, однак це жодним чином не вплинуло на його кар’єру.
У домашньому насильстві звинувачували й актора Марата Башарова. Колишні дружини заявляли, що він неодноразово підіймав на них руку. У мережі навіть зареєстрували петицію з вимогою позбавити Башарова акторських нагород — її підписали понад 80 тисяч людей. Однак актор досі продовжує з’являтися на телебаченні: на нього не завели кримінальної справи.
У відповідь на ініціативу #MeToo у твіттері поширилася «чоловіча» акція #HowIWillChange («Як я змінюся»). Під цим гештегом чоловіки обіцяють не використовувати сексистських висловів, втручатися в розмови, що їх містять, і пояснювати, чим поганий патріархат.
У 2020-му десятки жінок із Демократичної Республіки Конго звинуватили співробітників Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших міжнародних і гуманітарних організацій у сексуальному насиллі. Співробітники цих організацій під час боротьби з епідемією Еболи у 2018-2020 роках нібито запевняли жінок, що згода на секс — це єдиний спосіб отримати роботу. Наразі триває розслідування.
Український контекст
В Україні всесвітньому руху #MeToo передував локальний флешмоб проти замовчування насилля #яНеБоюсьСказати. У 2016-му журналістка й активістка Анастасія Мельниченко опублікувала на своїй фейсбук-сторінці допис, в якому розповіла особисті історії та закликала інших ділитися пережитим досвідом. Після цього тисячі людей під гештегом #яНеБоюсьСказати розповідали, як стикалися з сексуальним, психологічним чи фізичним насильством.
Після того як світом поширився #MeToo, українки також стали розповідати свої історії під цим гештегом, а також під гештегами на кшталт #Ятеж, #Ятакож.
У 2019-му в Україні змінили Кримінальний кодекс, аби посилити відповідальність за сексуальне й домашнє насильство. Тепер зґвалтуванням називають секс без добровільної згоди та описують, який саме це секс. Раніше ж зґвалтуванням називали тільки вагінальний секс між чоловіком та жінкою, а все інше — «задоволенням статевої пристрасті у неприродний спосіб». Також зміни розмежували поняття «зґвалтування» та «сексуальне насильство». Останнє може бути домаганнями, примусом до перегляду порно абощо.
Попри масові обговорення теми насильства й домагань третина жінок і дівчат у світі досі зіштовхуються з насильством. Кожна п’ята жінка ставала жертвою домагань. 13% українців особисто знайомі з жертвами сексуальних домагань — а це 4 мільйони дорослих. Майже половина жертв не звертаються по допомогу й не намагаються притягнути порушника до відповідальності.
