Україна і флот. Корвети, «москіти» чи крейсер «Україна» — якими можуть бути ВМС України? - Заборона
Читаєте зараз
Без крейсера «Україна», та з «Айлендами» і «москітами»: що відбувається з українським військовим флотом?

Без крейсера «Україна», та з «Айлендами» і «москітами»: що відбувається з українським військовим флотом?

Україна і флот. Корвети, «москіти» чи крейсер «Україна» — якими можуть бути ВМС України?

Яким має бути український військовий флот? Свій варіант відповіді мав кожен президент України. Але, незважаючи на обіцянки, флот разом з українським кораблебудуванням усі роки незалежності стабільно йшов на дно. Великі плани має і нинішня влада — президент Володимир Зеленський нещодавно заявив, що до 2035 року Україна отримає повноцінні військово-морські сили. Чи реально це, враховуючи стан українських кораблебудівних підприємств, та чи не повторять амбітні плани Зеленського долю крейсера «Україна», який уже 30 років стоїть недобудованим на одному з миколаївських заводів, — розбираються журналісти hromadske Іван Бухтіяров і Анастасія Власова.


Корабель океанської зони

Ракетний крейсер «Адмірал флоту Лобов» спустили на воду в Миколаєві у 1990 році — незадовго до розпаду Радянського Союзу. У 1998-му крейсер, який на той момент був готовим на 75%, отримав нову назву — «Україна», а заразом і нову команду.

І претензійна назва, і формування команди були демонстрацією твердого наміру тодішньої влади нарешті добудувати корабель.

«Працювали і в одну, і у дві, і в три зміни. Бувало таке, що й ночувати тут лишались. Якщо Батьківщині було це потрібно», — розповідає старший будівельник крейсера Петро Петрущенко.

Вже у 2000–2001 роках зʼясувалося, що Батьківщині насправді не дуже-то й треба, і будівництво застигло на фінішних 95% готовності. Недобудований крейсер донині стоїть біля причалу Миколаївського суднобудівного заводу.

«З лівого, з правого борту й на носі розташовані кулемети. А це — ракети дальньої дії: по вісім з правого й лівого бортів. Їхня дальність — 800 км: на радіус Чорного моря. А це двоствольна пушка, 90 пострілів на хвилину. Ще тут є водяна система захисту: вмикаються насоси, корабель огортає водою, і його не видно. Вода розпилюється, тож збоку видно лише димку, туман», — проводить екскурсію Петро Андрійович.

Виглядає все це досить ефектно, особливо якщо подумки перенестись у часи Холодної війни.

«Це зброя стратегічного призначення, корабель океанської зони. У Чорному морі він просто не потрібен. Його бюджет перевищить бюджет Військово-морських сил у багато разів. На мій погляд, він просто не потрібен», — переконаний генеральний директор Миколаївського суднобудівного заводу Валерій Калашніков.

Реквієм Чорноморському заводу

Крейсер «Україна», який за 30 років так і не змогли завершити, — це сумна, проте точна ілюстрація стану справ із вітчизняним кораблебудуванням.

Одна з причин глибокої кризи, на думку президента асоціації «Укрсудпром» Віктора Лисицького, полягає в тому, що за часів СРСР підприємства були орієнтовані на будівництво величезних кораблів, які зараз не потрібні.

«На моєму рідному заводі ледь не головним видом продукції були такі кораблі, які навіть Росії сьогодні не потрібні. Той флот був зорієнтований на військові дії з американськими кораблями біля Вʼєтнаму», — каже Лисицький.

Чорноморський суднобудівний завод (ЧСЗ), який має на увазі Віктор Іванович, справді «не розмінювався на дрібниці».

«Наші стапелі [спеціальні споруди, на яких збирають корпус майбутнього судна] були єдиними, на яких у Радянському Союзі можна було будувати великі військові кораблі. У Росії лише зараз біля Владивостока зводять завод, який зможе будувати авіаносці», — розповідає Володимир Яковлєв, заступник генерального директора ЧСЗ у 1990–1996 роках.

Найбільшим досягненням заводу він називає авіаносний крейсер «Адмірал Кузнєцов», який спустили на воду за кілька років до розпаду СРСР. Наразі він є флагманом російського флоту і став відомим під час війни в Сирії.

«Після нього мав бути побудований «Варяг», який Кучма хотів продати Росії — але не вийшло, продали китайцям. І ще будували «Ульянівськ». Потім Україна відокремилась, а за місяць його почали різати, хоча ще два роки — і можна було б спускати на воду. Це гордість технічної та інженерної думки», — з сумом згадує минулі часи Володимир Федорович.

Чорноморський суднобудівний завод (точніше, те, що від нього залишилося) теж розташований у Миколаєві, який досі за традицією називають «містом корабелів». Але якщо раніше так казали з гордістю, то тепер найчастіше — з іронією чи сумом.

Володимир Федорович бідкається, що нині старих працівників на територію заводу не пускають. «Бережемо вашу психіку», — кажуть їм.

Ми показали Володимиру Яковлєву кадри з дрона, на яких видно, що від підприємства мало що лишилося.

«Коли німці йшли — на заводі з 700 будівель вцілили тільки три», — такі асоціації викликало в нього це відео.

Заводу не існує вже ані фактично — багато будівель зруйновано, а обладнання вивезли на Херсонський суднобудівний, ані юридично — після процедури банкрутства суд ліквідував ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод».

У 2017 році, до 120-річчя заводу, вийшла книга «Флагмани Чорноморського», співавтором якої був Яковлєв.

«Ми зараз готуємо її перевидання, — розповідає чоловік. — Додамо туди рішення суду про ліквідацію заводу й назвемо «Реквієм Чорноморському заводу».

Головний редактор сайту «Морські бізнес-новини України» Олександр Діордієв вважає, що підприємство могло б і зараз працювати, якби мало іншого власника.

«ЧСЗ не пощастило з власником — це олігарх Вадим Новинський. Всі замовлення, які отримує його компанія Smart Maritime Group, віддають Херсонському суднобудівному заводу. Я вважаю, що банкрутство ЧСЗ — це суто технічний момент, який має на меті уникнути повернення заводу в державну власність. Зараз власники намагаються зробити з нього індустріальний парк, перепрофілювати на порт. Насправді це утопічний проєкт. Миколаїв і так задихається у вантажівках, тут скажений вантажообіг у портах», — каже Діордієв.

До Новинського завод упродовж кількох років належав російським бізнесменам Чуркіним. Тоді кораблів там майже не будували, більшість працівників звільнили (лишилася переважно адміністрація), а виробничі площі здавали в оренду.

Вже за Новинського, 10 років тому, тут заклали український корвет [легкий військовий корабель] «Володимир Великий». Але так досі й не побудували.

«Ніхто не знає, що робити з цим проєктом. Його можна добудувати тільки на ЧСЗ, бо неможливо звідти перенести», — стверджує Діордієв.

Український корвет, він же — фрегат

«Це буде найбільший, найпотужніший корабель в українських ВМС. Він є одним із найбільш потужних кораблів свого класу. На думку деяких наших закордонних партнерів, за складом озброєння він відповідає європейському кораблю класу «фрегат» [корабель, здатний здійснювати самостійні військові операції]. Його озброєння дозволяє збивати надводні, повітряні та підводні цілі. Це універсальний боєць, який здатен діяти як самотужки, так і в складі тактичних груп», — розповідає головний інженер Дослідно-проєктного центру кораблебудування Дмитро Буссов. Він запевняє, що проєкт «Володимира Великого» розробили ще наприкінці 2000-х, проте він досі не застарів, тож є цілком сучасним корветом.

Реалізацію проєкту почали 2011 року на Чорноморському суднобудівному заводі.

«Я був там генеральним директором. Ми розпочали будівництво корвета, але востаннє гроші на нього надійшли у 2013 році», — стверджує Валерій Калашніков, який нині працює директором іншого заводу — Миколаївського суднобудівного.

Міністр оборони Андрій Таран у серпні 2021-го повідомив, що загалом у проєктування та будівництво корвета вклали вже майже 569 мільйонів гривень. А на те, щоби його завершити, знадобиться 8,3 мільярда.

Наразі ж, за інформацією Міністерства оборони, корабель готовий лише на 17%. Однак добудувати його все ж планують, ба більше: хочуть перетворити на повноцінний фрегат — майбутню заміну «Гетьману Сагайдачному». Для цього корабель планують перевезти на інший завод, втім, невідомо, куди саме.

Добудову Таран повʼязав з іншими корветами — турецькими суднами класу «Ада». Їх починають збирати в Туреччині, а завершувати будівництво планують в Україні. Мовляв, тоді й українські підприємства «навчаться» будувати такі кораблі.

Збалансований флот

Наразі український флот складається з 18 кораблів: 14 патрульних і артилерійських катерів, два десантні кораблі, один корабель управління і розвідки та фрегат «Гетьман Сагайдачний».

«Що ви подумали, коли почули, що Україна купуватиме турецькі корвети класу «Ада»?» — питаю генерального директора Дослідно-проєктного центру кораблебудування Вадима Борисова.

«Я був здивований, — розводить він руками. — Це все, що можу сказати».

Турецькі кораблі відрізняються від українського проєкту практично за всіма параметрами.

«Кораблі класу «Ада» — це нові, добре збалансовані кораблі, — пояснює головний інженер Дмитро Буссов. — Але вони трохи менші й не такі швидкі. Їх не дуже коректно порівнювати з проєктом українського корвета, тому що вони створювались відповідно до різних концепцій розвитку військово-морських сил. В ієрархії турецьких ВМС корвети класу «Ада» не є найбільш потужними кораблями (на відміну від українських), і це зумовило різні підходи до озброєння».

Добудовувати ці корвети в Україні, як вважає Дмитро Буссов, теж буде непросто.

«Цей корвет не може бути побудований в Україні таким, яким його будують для військово-морських сил Туреччини. Він має деякі види озброєння, які до нас не постачаються: наприклад, несе інший вертоліт. А це суттєво змінює конструкцію корабля», — зазначає головний інженер центру кораблебудування.

Натомість головний редактор сайту «Морські бізнес-новини України» Олександр Діордієв називає купівлю турецьких корветів логічним і правильним рішенням:

«Корвет — це корпус і озброєння. Побудувати корпус — геть не проблема. Але постачальників такого озброєння не так багато, і Туреччина — одна з небагатьох країн, яка не боїться нам його продати».

Та чи не матимуть розмови про добудову українського корвета (чи все ж фрегата?) такого ж результату, як і колись твердий намір добудувати (інші варіанти — продати, розібрати, зробити музеєм) бідолашний крейсер «Україна»?

Слово президента

«17 липня 2019 року нас відвідав президент, — згадує генеральний директор Миколаївського суднобудівного заводу Валерій Калашніков. — Ми стояли тут, на палубі, й обговорювали питання, повʼязані з цим крейсером. За два дні вийшло доручення президента з чіткими вказівками. Крейсер мали передати нам на баланс і компенсувати видатки на його утримання [на той момент це сягало 90 мільйонів гривень, зараз — 110 мільйонів гривень]. Далі ми мали провести демілітаризацію — зняти з нього озброєння, яке зараз потрібне нашій армії. Після цього «Укроборонпром» мав провести або реалізацію крейсера, або його утилізацію».

Але, за словами Калашнікова, доручення досі не виконали.

«Відтоді минуло вже більш як два роки, а нічого не зроблено. Для мене загадка, чому доручення президента не виконується!» — обурюється він.

Втім, є й позитивні зрушення — одразу після візиту глави держави підприємству компенсували борги з зарплатні. Завод почав перемагати на тендерах з ремонту військових кораблів: минулого року відремонтували цілих десять, цього — поки що три.

«Немає іншої роботи, — каже Калашніков. — Ми запропонували модернізувати «Айланди» [американські патрульні катери 1980-х років, які США передали Україні]. Коли Україна їх отримала? Четвертий рік уже йде. Я намагався влізти в будівництво МБАКів — малих броньованих артилерійських катерів. Все йшло на «Ленінську кузню» [нинішня назва — «Кузня на Рибальському», кораблебудівний завод у Києві], і нічого не можна було зробити. І зараз те ж саме».

Гендиректор каже, що для нього найважливіше — розуміти перспективи і підприємства, і галузі.

«Зараз ситуація проста: чотири місяці на рік завод не працює. У листопаді треба закінчити роботи, у грудні — відзвітувати. А в січні-лютому-березні контрактів немає, роботи не виконуються. Мені хотілося б розуміти, які в країни плани, що ми будемо робити», — каже Калашніков.

Куди летять «москіти»?

За часів президентства Порошенка ставка робилась на так званий «москітний» флот (такий флот складається з багатьох невеличких кораблів): він, мовляв, і дешевший, і водночас може завдати серйозної шкоди супротивнику, тож стримуватиме ворога.

Та зараз ситуація змінилася — президент Зеленський говорить про повноцінний флот.

«Я позитивно ставлюсь до концепції «москітного» флоту, — каже головний інженер Дослідно-проєктного центру кораблебудування Дмитро Буссов. — Але «москітний» флот — це не будь-які катери, які несуть будь-яке озброєння. «Москітний» флот — це ракетні катери, які менші й дешевші за корвети, зате мають озброєння, яке здатне вражати інші кораблі. Для цього катер повинен отримати координати цілі та витримати старт цієї ракети. Тому що протикорабельна ракета — це специфічна зброя. Розмістити її на маленькому кораблі досить складно».

«Чи відповідає цьому визначенню те, що будує «Кузня на Рибальському»?» — уточнюю я.

«На мою думку — ні, — каже Буссов. — Проєкт корабля типу «Гюрза» [броньований катер], який проєктували ми, вийшов з річкового катера. Він годиться для охорони морської бази, для охорони кордону вздовж Дунаю. Але він не підходить для моря. Розміри корабля і те озброєння, яке він може нести, не становлять серйозної загрози для російських кораблів».

Також Буссов вважає, що флот не може складатися лише з «москітних» кораблів:

«Флот має бути збалансованим. Занадто велика кількість кораблів одного класу не компенсує брак кораблів іншого класу. Мають бути корвети, ракетні катери — це основна ударна сила флоту. У складі також мають бути кораблі протимінної оборони, допоміжні судна, розвідувальні. Неможливо воювати одним класом кораблів. «Ми зробимо їх сотню штук, і це нам допоможе»? Це не допоможе. Також ВМС мають взаємодіяти з морською авіацією, з береговими силами. Без цього флот не буде існувати».

Один корвет чи 28 катерів?

Ми намагалися отримати коментар від «Кузні на Рибальському», однак підприємство на контакт не пішло. Утім, вважаємо за потрібне донести до читачів позицію «Кузні».

Найчастіше підприємству закидають отримання державних контрактів за сприяння тодішнього президента Петра Порошенка, який був співвласником «Кузні». Внаслідок цього український флот отримував не ті кораблі, яких потребував, а ті, які могла побудувати «Кузня». До того ж робила вона це нібито недостатньо швидко і якісно.

Сергій Бєлозубенко, заступник генерального директора «Кузні на Рибальському» з підготовки виробництва, у своїй колонці для «Української правди» стверджував, що останні сім років підприємство не лише жодного разу не виводило дивіденди власникам, а й працювало у збиток. Тож, за його словами, про корупцію не йдеться.

Зволікання в будівництві катерів він пояснював низкою нових вимог, які замовник висунув уже під час будівництва. Також виникали проблеми з постачанням продукції подвійного призначення.

Окрім того, Бєлозубенко переконує, що «москітний» флот є оптимальним рішенням для України.

«По суті, держава витратить на турецький корвет річний бюджет на переоснащення ВМС, — пише заступник гендиректора «Кузні». — А за 3,4 мільярда гривень, які підуть лише протягом одного року на виробництво корвета класу «Ада», можна було б зробити аж 28 катерів типу «Кентавр» або «Гюрза». І то з сучасними підвищеними вимогами до броні та озброєння».

Такі катери, на його думку, могли б завдати значної шкоди «неповоротким іржавим монстрам радянського виробництва, з яких складається Чорноморський флот РФ».

Відродити ВМС… якщо дозволить економіка

Доступ до концепції розвитку суднобудування до 2030 року тривалий час був обмеженим, однак днями «Укроборонпром» презентував її публічно. Ще раніше hromadske також отримало можливість ознайомитися з її проєктом.

Військово-морський флот до 2031 року має отримати ще 28 кораблів. Зокрема, ідеться про один фрегат (вочевидь, мова саме про «Володимир Великий»), чотири корвети спільного з Туреччиною виробництва, вісім ракетних катерів, вироблених спільно з Великобританією, 15 патрульних і артилерійських катерів.

«До кінця періоду будуть повністю задоволені потреби ВМС України в сучасних кораблях і завойовані нові сегменти ринку військово-морської техніки», — йдеться в концепції.

Загалом суднобудівні підприємства хочуть тимчасово звільнити від податків, реструктуризувати їхні борги та забезпечити їх дешевими кредитами. Частка українського суднобудування має сягнути 3% від обсягів європейського виробництва, що, згідно з планом, створить 8 тисяч нових робочих місць. А до 2030 року мають побудувати 240 нових цивільних суден.

Декларується, що в такий спосіб вдасться «забезпечити відродження Військово-морських сил, морського, річкового і риболовецького флотів».

Втім, далі йде важливе уточнення: цей сценарій є оптимістичним і базується на припущенні, що загальний темп зростання економіки пришвидшиться.

За підтримки Медамережі

Нагору