«Без препаратів лишилася тисяча людей — у них почалася ломка». У Харкові поліція влаштувала «перевірки» в центрах для наркозалежних | Заборона
Читаєте зараз
«Без препаратів лишилася тисяча людей — у них почалася ломка». У Харкові поліція влаштувала «перевірки» в центрах для наркозалежних

«Без препаратів лишилася тисяча людей — у них почалася ломка». У Харкові поліція влаштувала «перевірки» в центрах для наркозалежних

У Харкові поліція влаштувала «перевірки» в центрах для наркозалежних, вилучивши ліки та особисті медичні картки

Наприкінці січня в харківських приватних медичних клініках для наркозалежних, які лікують методом замісної підтримувальної терапії, пройшли обшуки. Правоохоронці вилучили особисті медичні картки пацієнтів та препарати. Процес лікування тисячі людей було призупинено на кілька днів, хоча лікування не має перериватися взагалі. Журналістка Заборони Альона Вишницька пояснює, що відбулось, і чому правозахисники вимагають розслідувати дії поліції.


Провокації

Наприкінці грудня й початку січня в легальні приватні клініки, які надають замісну терапію наркозалежним, почали скаржитися пацієнти. Вони розповідали, що біля медичних центрів до них підходили поліціянти та представники нового управління боротьби з наркозлочинністю та пропонували їм «співпрацю», розповідає директор медичного центру «Альтернатива» Денис Клименко.

Постфактум до центру звернулися щонайменше тридцять людей, які розповіли про те, що поліція їх провокувала, каже Клименко. 

«Поліція провокувала пацієнтів. Наприклад, наш пацієнт пішов в аптеку за препаратом. До нього підбігають, беруть попідруки й кажуть: «Давай ти зараз або добровільно видаєш препарат, який купиш, або — дістає щось схоже на закладку в ізострічці — це зараз твоє, ми їдемо в райвідділок, я закрию тебе на 72 години й ти пошкодуєш, що з нами не співпрацюєш. У такій ситуації наркозалежний може або зрозуміти, що його залякують і послати, або зробити те, що йому кажуть, бо він хворіє та боїться», — додає Клименко.

Серед інших провокацій — пропонували записатися в медичний центр не з медичних показань, а щоб отримати рецепт, препарат та передати їх правоохоронцям. Такі речі були націлені на дискримінацію пацієнтів та медичних центрів, вважає директор «Альтернативи».

Держава й бізнес

Замісна підтримувальна терапія — визнаний у світі метод лікування наркозалежності. Для лікування ним зазвичай використовують препарати метадон та бупренорфін. Метадон використовують у світі з 1960 року, а бупренорфін — з 1976-го. У 2005 році ВООЗ включила обидва препарати до переліку основних лікарських засобів, а з 2009 року всім країнам рекомендувала лікувати залежних від опіоїдів саме цим методом.

Метадон і бупренорфін — це синтетичний і напівсинтетичний опіоїдні препарати. Метадон приймають перорально. Він потрапляє в мозок, може давати мінімальний ефект ейфорії й запобігає симптомам абстиненції. Бупренорфін дозволяє мінімізувати синдром відміни, коли людина відмовляється від опіоїдів. Крім того, якщо його приймати регулярно, він знижує потяг до незаконних опіоїдів.

Замісна терапія націлена, зокрема, на те, щоби зменшити вживання заборонених опіоїдів, ризики передозування, поширення ВІЛ-інфекції та гепатитів серед людей, які вживають ін’єкційні наркотики. Власне, багато споживачів ін’єкційних наркотиків уперше контактують із медичними працівниками через програми замісної терапії, а вже потім отримують доступ до інших медичних послуг, наголошують у Центрі громадського здоров’я. Терапія — це тривалий процес. Деякі пацієнти потребують її впродовж років, а хтось — все життя.

В Україні програму замісної терапії впроваджують із 2004 року, а з 2017-го її повністю фінансує держава, кажуть у Центрі громадського здоров’я. За їхньою оцінкою, в Україні живе понад 300 тисяч людей, які вживають ін’єкційні наркотики, і відповідно до міжнародних рекомендацій програма замісної терапії має охоплювати щонайменше 35% хворих. Тим часом в Україні вона покриває до 6% усіх споживачів опіоїдів.

В Україні методом замісної підтримувальної терапії наркозалежних лікують як за державною програмою, так і в ліцензійних медичних центрах на комерційній основі. У Харкові на державній програмі перебуває лише 500 людей з 13 тисяч наркозалежних, пояснює Наталія Карагашова, співробітниця благодійної організації «ВОНА» в Харкові.

«Державна програма не охоплює в повному обсязі тих людей, які потребують лікування. Тому є медичні комерційні центри, що працюють на платній основі», — каже Карагашова.

Крім медичного центру «Альтернатива» в Харкові діє також приватний центр «Іновація». Загалом у місті працюють сім відділень приватних медичних центрів, які надають замісну терапію наркозалежним.

Оскільки держава не може охопити всіх, із нею співпрацює приватний бізнес, додає президент благодійного фонду «Парус» Костянтин Ключарьов. Фонд супроводжує замісну терапію у всій Харківській області — як у державних, так і в приватних медичних закладах. «Як працює державна структура? Вона укладає договір із Центром громадського здоров’я, ми платимо податки, і Центр громадського здоров’я платить за послуги лікарям, — пояснює Ключарьов. — У приватних клініках все працює трохи інакше: люди самі платять за послуги лікаря. Тобто все законно і тут, і там. Коли держава не може взяти під крило людей, які цього потребують, то це беруть на себе приватні медичні центри».

За рекомендаціями Міністерства охорони здоров’я з 13 тисяч наркозалежних на програмі замісної терапії має стояти 35%, тобто це понад 4 тисячі харків’ян. З них на державній програмі стоїть 500 осіб, а ще тисяча отримують лікування власним коштом саме в приватних медцентрах.

«Щоби програма була дійсно ефективною, потрібно на неї поставити ще приблизно 3 тисячі людей. І охочі є. Але оскільки державна програма не може охопити цю кількість, а люди не завжди можуть купити послуги, то вони можуть повертатися до нелегальних, дешевих наркотиків, інфікуватися гепатитами, передозовуватися і так далі», — каже Ключарьов. 

На замісну терапію в регіоні щороку виділяють визначену кількість місць, уточнює Денис Клименко. Якщо на рік держава виділила 300 місць, а реальних пацієнтів — тисяча, то сімсот людей мають десь отримати це лікування.

«Вони йдуть до нас, ми їх тестуємо, лікуємо якийсь час. Потім, якщо харківський обласний наркодиспансер повідомляє, що в них є безкоштовні місця, то ми можемо переадресувати пацієнта до них. За 5 років ми так переадресували на державну програму 200 чи 300 людей.

Обшуки

Після акції та низки провокацій 27 січня до семи відділень медичних центрів, які надають допомогу наркозалежним, прийшли з обшуками. Підґрунтя для обшуку — мовляв, клініки перервали договір із державною охороною й уклали його з приватною службою охорони.

«Поліція зупинила роботу центрів, вигнала всіх пацієнтів, які були там на той момент. В одному центрі виламали двері, вилучили всю медичну документацію, зокрема медичні картки пацієнтів із лікарською таємницею, препарати. Роботу центру зупинили фактично на дві доби, і півтори доби більше тисячі людей не могли отримати своє лікування», — каже Карагашова.

У деякі відділення не допускали адвокатів, ще в одному обшукували особисті речі співробітників без протоколів особистого догляду, згадує Денис Клименко.

«Особисті історії взагалі мають зберігатися виключно в медичному центрі, інформацію звідти мають бачити лише медичні працівники. Натомість усі бачили все під час обшуків, а медичні справи слідчі переглядали разом із понятими», — пояснює Клименко.

На початку лютого в цій справі пройшли суди — усі на користь медичних центрів. Більшість історій хвороб та препарати віддали, а суд підтвердив, що клініки не зобов’язані замовляти охорону в держави.

Тоді ж у всіх регіонах України провели всеукраїнську акцію «Ні абстиненції» — найбільше людей зібралося в Харкові та Києві. Тоді ж від 600 людей, у яких під час обшуків вкрали персональні дані та які два дні мали синдром абстиненції через перерване лікування, написали спільне звернення до президента, міністра МВС та омбудсмена. 

А після низки провокацій 20 січня правозахисники, наркозалежні та працівники центрів зібралися біля обласного управління поліції. Вони скаржилися, що правоохоронці тиснуть на легальні клініки, які надають замісну терапію. 

«Ми хотіли, щоби наші правоохоронні органи знали, що таке легальний обіг наркотиків, а що — нелегальний. Нелегальний — це коли закладки. Ми акцентували, що треба фокусуватись на реальному нелегальному обігу наркотиків, а не робити показники на хворих людях», — пояснює Костянтин Ключарьов. На акцію працівникам поліції принесли вуличні закладки та рецепти для наочної ілюстрації, що саме є незаконним.

За дві доби та після рішення суду роботу центрів відновили. Зокрема, суд постановив, що поліція перевищила свої повноваження. Проте якщо залишки препаратів дійсно віддали, то медична документація та картки пацієнтів якийсь час лишалися в поліції, додає Карагашова.

«Це порушення законодавства, бо там є особиста інформація про здоров’я людини. А кожна людина має право на конфіденційність, має право говорити чи не говорити комусь про свої захворювання. Зараз взагалі незрозуміло, у який спосіб поліція буде використовувати інформацію, яку отримала в центрах», — каже Карагашова.

Наслідки

Коли людина отримує замісну терапію, крім очевидних фізичних наслідків є й соціальні. Пацієнт приходить за препаратом не для кайфу, а для того, щоби нормально і стабільно себе почувати — без ломки, каже Денис Клименко. Йому спеціально підбирають дозування та стежать за його станом. Відповідно, він не вживає ін’єкційні наркотики, не передає через брудні шприци ВІЛ-інфекцію, гепатити та інші вірусні захворювання.

«Люди не риють землю на вулицях у пошуках закладки. А що відбувається, коли прийом препарату переривається на день чи два? Пацієнту важко триматися без життєво необхідного препарату, бо в нього починається абстинентний синдром, тобто ломка. Цілком можливо, що людина повернеться на вулицю, буде знову шукати там наркотики та передавати інфекції через шприци. Неможливо проконтролювати, що людина буде вживати, як виростуть ризики її захворювань, чи буде передозування. Немедикаментозні вуличні наркотики можуть призвести до смерті», — каже Клименко.

Крім того, якщо людина зривається та повертається до вуличних наркотиків, то в медицину вона може й не повернутися — це один із найбільших ризиків, каже директор «Альтернативи».

Після обшуків у медичних центрах працівники помітили, що кількість пацієнтів дійсно зменшилась. Упродовж наступних тижнів люди рідше приходили за препаратами та коригуванням свого лікування. 

«Чому? Нікому не приємно знати, що їхні дані можуть просто так забрати. Люди з такою хворобою нечасто хочуть розповідати про свої діагнози, — каже Клименко. — А тут у медцентр, який гарантує конфіденційність, приходять і забирають усю твою документацію, діагноз, методи лікування — усі дані. Після такого виникає страх: людина буде думати, чи воно того варте, чи краще повернутися до того, що було раніше — до вуличних наркотиків».

Костянтин Ключарьов пояснює раптові обшуки в медцентрах та провокації спробою дискредитувати метод замісної терапії, а також прагненням поліції зробити свої «показники».

«А показники найпростіше робити на комусь, хто не може себе захистити. Наприклад, на хворих людях. Навіщо ловити людей на нелегальному обігу наркотиків? Може, вони взагалі його кришують. А тут просто: прийшов у медцентр, де всі наркозалежні. Поліція знає, де вони живуть. З них можна тягнути все що завгодно», — додає Ключарьов.

На жоден запит від працівників медцентрів поліція не відреагувала. Заборона надіслала свій запит до харківської поліції. Щойно буде відповідь — ми опублікуємо її.

Нагору