«Ксс-ксс-ксс», «Гарний задок», «Усміхнись!» — такі вигуки жінки регулярно чують на вулицях на свою адресу. Це — кетколлінг, одна з форм вуличних домагань, із якою вирішили боротися українські активістки. Для цього вони об’єдналися у громадську ініціативу Catcalls of Ukraine та озброїлися крейдою. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко розповідає їхні історії, а також те, чому, крім словесних домагань, дівчатам довелося зачепити й тему фізичних.
Вельветові штани
Маршрутка, якою Марія їде до бабусі цього дня, повна. Сидячих місць немає. Доводиться тіснитися в натовпі. Та настрій у дівчини все одно піднесений. Сьогодні вона нарешті вдягнула омріяні рожеві вельветові штани, які так давно шукала разом із мамою.
Люди в маршрутці хитаються з боку в бік за ривками транспорту. Із загалу вибивається хіба чоловік, який стоїть позаду Марії. Вона обертається й бачить — невідомий мастурбує на неї. Дівчина заклякла від страху. Єдине, що змогла зробити, — вибігти на зупинці, але мокра пляма на вельветових штанах нагадувала про інцидент. Більше дівчина не одягне їх ніколи. Цього дня Марії 13.
У наступні роки дівчина ще не раз стикнеться з вуличними домаганнями, вигуками вслід про те, яка вона красуня, й сигналами з машин. Марія здебільшого мовчатиме й відчуватиме себе винною. За те, який вигляд має, за те, що не там ходить.
А за п’ять років вона писатиме крейдою на асфальті на площі Конституції у Харкові: «Я відчула, як він лізе мені під шорти. #НіДомаганням». Це не її історія. Свою вона віддала написати іншим, бо «не хотіла, щоб тригернуло» й робота не вдалася. Сьогодні Марії Возіяновій 19, вона вчиться на адвокатку та є активісткою ініціативи Catcalls of Ukraine.
Коли крейда — зброя
5 вересня у Києві, Харкові й Запоріжжі почали з’являтися написи на асфальті з хештегом #НіДомаганням. Це — результат діяльності громадської ініціативи Catcalls of Ukraine. Дівчата з різних міст України об’єдналися, щоб боротися з кетколлінгом і вуличними домаганнями. Кажуть, їхня зброя — це крейда.
«Кетколлінг — це вербальні домагання, коли тобі на вулиці вигукують щось на кшталт: «Яка класна дупа!». Важливо говорити, що це не норма. Якщо ми не толеруватимемо образливі слова, автоматично знизиться толерантність до фізичних домагань, прямого насильства», — каже співзасновниця ініціативи Поліна Сергієва.
Рух проти кетколлінгу й вуличного харасменту започаткували в Нью-Йорку у 2016 році. Відтоді до нього приєдналося 150 активістів і активісток із різних країн світу. Сергієва знайшла однодумиць на молодіжному феменкемпі. «Я давно хотіла зайнятися цим, але постійно щось ставало на заваді. А ще вагалася, чи ця тема актуальна для України в принципі. У нас є купа серйозніших проблем, тож здавалося, мені скажуть: «Чого ти страждаєш? Займися чимось важливішим!». Але ідею підтримали багато дівчат, і за три тижні в нас вже були осередки в кількох містах», — каже активістка.
Те, що тема справді актуальна, дівчата помітили, коли збирали історії серед своїх знайомих перед запуском — розсилали гугл-форму, через яку будь-хто міг розповісти про свій випадок із кетколлінгом. Так назбиралося пів сотні відповідей. Сьогодні ж, коли форму поширили на офіційній інстаграм-сторінці Catcalls of Ukraine, розповіді сипляться чи не щодня.
Активістки перечитують кожну історію. Дехто надсилає коротку фразу, яку можна одразу переносити на асфальт. Дехто ж ділиться спогадами розлого. Тоді дівчата виокремлюють влучний вислів і пишуть його. Іноді з малюнками допомагають волонтери, яких кожна активістка може залучити у своєму місті, або ж вони можуть приєднатися самі, заповнивши заявку.
Коли напис готовий, його фотографують і викладають в інстаграм. А з ним — й цілу історію, яку надіслала авторка.
Високий поріг болю
12-річна Іра Плитус їхала в автобусі, коли відчула, що хтось ззаду засунув руку їй у штани. Дівчину охопила огида, а її тіло й мозок просто вимкнулись. Люди потрохи виходили, утворився невеликий коридор, куди вона могла зробити крок, однак і далі стояла у ступорі від страху. Про це Іра нікому не розповіла, але після інциденту не раз телефонувала батькам і просила забрати її зі школи, бо знову їхати автобусом було страшно.
Сьогодні Ірі 19, вона навчається на журналістиці та є активісткою Catcalls of Ukraine в Івано-Франківську. Дівчина каже, що словесні домагання, які часом переходять у фізичні, неабияк травмують людину. Про це складно й боляче розповідати, але й замовчувати не можна, інакше «викорінити зло не вдасться».
За початковим задумом, Catcalls of Ukraine мав фокусуватися лише на кетколлінгу, тобто словах. «Це те, що можна проговорити й не нашкодити нікому», — пояснює Поліна Сергієва. Однак із кожною новою історією, яка приходила через гугл-форму, ставало зрозуміло — фокус ініціативи потрібно змістити.
«Мені здавалося, що люди розмежовують кетколлінг і вуличне насильство. Коли тобі кричать: «Класна дупка» і ляскають по сідницях — це різні речі. Але багато людей писали нам саме про фізичні домагання. Думаю, це пов’язано з тим, що для них слова — не щось травматичне. Поріг болю настільки підвищився, що, коли тобі щось крикнули, ти думаєш: «А, ну окей, дякую, що не побили». Це дуже сумно, адже слова мають бути такими ж неприйнятними, як і дії», — пояснює активістка.
Зрештою дівчата вирішили не замовчувати ті історії, які вони не планували оприлюднювати, однак якими з ними поділилися. Адже, за словами Сергієвої, «кожен досвід унікальний і має бути почутим».
«Фемки бісяться»
«Не треба приїжджати з Донецька і будувати тут свої порядки». Таке повідомлення Поліна отримала ще до запуску ініціативи, коли тільки збирала історії. Слова доповнило фото з її соцмережі, на якому написали: «Об’єкт».
Коли Марія Возіянова разом із волонтерками писала в Харкові: «Я відмовила йому, він пішов за мною додому», їм вирішили завадити троє чоловіків. Підійшли мовчки, прочитали й почали ногами стирати напис. Можливо, цим вони хотіли показати, що виправдовують дії насильнків, припускає Марія. «Але те, що є така реакція, означає, що ми все робимо своєчасно й правильно», — вважає вона.
Іра ж після того, як приєдналася до ініціативи, дізналася, що «це просто фемки бісяться», «не думають про почуття чоловіків», а кетколлінг насправді — просто флірт. Такі повідомлення їй надсилали в соцмережах. «Це не флірт, як дехто вважає. Взагалі важко уявити ситуацію, коли хтось вигукує: «Яка класна дупа!», ти підходиш до цієї людини й говориш: «Ой, як приємно! Познайомимося?», — каже вона.
Те, що акцію частина людей не сприймуть, було очікувано, зазначають активістки, адже в Україні досить сильні патріархальні традиції, які лишаються такими під впливом християнства. Через це жінку досі вважають об’єктом, а суспільство багато чого не сприймає як насильство, ігнорує, що слова можуть впливати на психічне здоров’я, не кажучи вже про дії.
Аби не нарватися на кривдників, активістки й волонтери намагаються малювати написи якомога швидше — зазвичай за 15–20 хвилин на асфальті з’являється фраза два-три метри завдовжки, каже Марія.
«Ми робимо їх у місцях, де проходить багато людей, щоб привернути максимум уваги. Так фрази зникають швидше, але ми й не планували, що вони будуть триматися довше за два дні. Це не потрібно, адже фото ми викладемо в інстаграм, а невдовзі зробимо новий напис в іншому місці, щоб ще більше людей дізналися про ініціативу й задумалися про проблему», — пояснює дівчина.
Говорити не соромно
«Твої тоненькі пальчики мені б на член», «А трусики в тебе є?», «Пані хоче розрахуватися поцілунком?», — серед цих історій, написаних на асфальті, немає історії Поліни. Хоча сама вона стикалася з кетколлінгом і домаганнями не раз. Так, це поганий досвід, каже дівчина, але він «далеко лежить». «Хоча були дві історії, які мене тригернули. Перша: «Мене лапав дитячий лікар, ніхто не повірив». Тоді я подумала: так, дуже знайомо, неприємно було. Друга про те, що у транспорті чіпали за сідниці. Але потім все якось притупилося. Не знаю, добре це чи погано», — каже Сергієва. Для неї цей проєкт не стільки про біль і переживання, скільки про позитив.
«Дівчата натхненні це робити, ми займаємося важливою справою, тому я поки на ентузіазмі», — пояснює вона.
Іра ж каже, що може днями не спати після того, як перечитає історії з гугл-форми. Однак припиняти дівчина не збирається, адже якщо проблему просто ігнорувати, вона не зникне, її потрібно унаочнювати, переконана активістка.
У планах дівчат зробити так, щоб про ініціативу дізналися в кожному місті України, навіть невеликому. Адже у маленьких населених пунктах, каже Марія, дівчата й жінки можуть ще менше заявляти про свої права, говорити, що їм некомфортно, що їхні кордони порушили.
«Дівчата часто пишуть, що історії нагадали їм власні, але вони не розуміли раніше, що говорити про таке не соромно. Ми не можемо змусити інших людей щось робити. Але що більше дівчат заговорять про кеткололінг і фізичні домагання, то менше цього буде», — каже Марія.
Мішкуватий одяг і жодного покарання
Жінки, які стикнулися з кетколлінгом і фізичними вуличними домаганнями, говорять про те, що відчувають сором, дехто — страждає від депресії після цього, в когось знижується самооцінка. Майже 50 % заявили, що, коли стикнулися з таким, почали носити мішкуватий одяг, скоротили активності на вулиці й намагаються менше виходити з дому.
В Україні поняття «сексуальні домагання» трактують у Законі «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» як «дії сексуального характеру, виражені словесно або фізично…». Теоретично, каже юристка Галина Федькович, можна отримати відшкодування в порядку цивільного судочинства. Головне — зібрати докази. Але фактично в Україні довести сексуальні домагання дуже складно, каже представниця організації «Ла Страда» Анна Саєнко. Це пов’язано з тим, що жертви не заявляють на кривдників, із тим, що складно зібрати докази, знайти свідків тощо.
У Франції ж з 2018 року за кетколлінг та інші форми вуличних домагань карають штрафом: від 90 до 750 євро. До цього такі дії лишалися безкарним, однак, за словами держсекретарки з питань гендерної рівності Франції Марлен Ш’яппа, матеріальна відповідальність грає роль «стримувального чинника». Так само покарання можна дістати у США, форма якого залежить від конкретного штату.
