Бої за перерозподіл впливу в Сирії лише почалися: чи втримає Росія два фронти

Раптовий наступ сирійських повстанців, організований угрупованням Хайат Тахрір аш-Шам, поставив під загрозу контроль режиму Башара Асада над стратегічними територіями, включаючи місто Алеппо.

Експерти вважають, що цей успіх став можливим через ослаблення його союзників: переорієнтована на війну в Україні Росія суттєво зменшила свою присутність у Сирії, тоді як Іран та «Хезболла» протистоять Ізраїлю. Туреччина, яка має суттєві інтереси в регіоні, ймовірно, використала цю ситуацію для зміцнення своїх позицій.

Ескалація конфлікту може створити для України нові можливості, якщо Кремль буде змушений відправляти ресурси до Сирії. Детальніше про перебіг конфлікту та його вплив на війну — у матеріалі Заборони.

Коротко про наступ повстанців у Сирії

Конфлікт у Сирії загострився наприкінці листопада 2024 року, коли повстанські угруповання, очолювані «Хайат Тахрір аш-Шам» (ХТШ), розпочали масштабний наступ на позиції урядових сил Башара Асада. Зокрема, повстанці здобули серйозні успіхи, захопивши кілька стратегічно важливих територій, включно з другим за величиною містом країни — Алеппо.

Під тиском повстанців сирійська армія стрімко відступала. Втрат зазнав й той незначний контингент російської армії, який залишився на підтримку режиму Асада. Відступаючи, вони залишили на базах значну кількість озброєння і техніки, включно з російськими та іранськими зразками: танки, бронетранспортери, гаубиці та авіабомби. Їх захопили опозиційні угрупування.

Доволі успішний наступ повстанців став певною несподіванкою і для сирійської влади, і для союзників. Хоча, як розповів у коментарі Забороні експерт Центру громадянських свобод, сходознавець В’ячеслав Ліхачов, ще в жовтні сирійська армія почала частіше завдавати авіаудари по повстанських позиціях в Ідлібі. Експерт пов’язує це з намаганням запобігти можливій спробі опозиційних сил посилити власні позиції в регіоні. Тобто, ймовірно, що влада Сирії мала інформацію про певну підготовку до наступу. Тоді ж чому не підготувалась?

Ліхачов пояснює, що попри те, чи була про це інформація в сирійської влади чи ні, у неї просто не вистачило сил на землі для стримування повстанців. А ХТШ насправді вибрали вдалий час для своїх дій.

«Повстанці скористалися послабленням найважливіших союзників Асада — Росії, Ірану та Хезболли. РФ ще два роки тому вивела майже всі боєздатні підрозділи та техніку та кинула їх на повномасштабну війну з Україною. Там, крім авіації, на землі росіян практично не залишилося. Вагнерівці також були виведені із Сирії для підтримки бойових дій в Україні. Що сталося з ними та їхнім лідером Євгенієм Пригожиним, ми всі пам’ятаємо. Тобто за останні два роки вплив РФ у Сирії фактично був усунутий», — каже сходознавець.

Іран, за його словами, останнього року втягнувся в протистояння з Ізраїлем, яке призвело до його знекровлення. ЦАХАЛ в останні місяці нищила командні пункти, склади та сили Корпусу Вартових Ісламської Революції, зокрема безпосередньо в Сирії.

Бойовики Хезболли — одного з найбільш боєздатних підрозділів у Сирії поруч із колишнім «Вагнером» — були відправлені в Ліван тримати кордон з Ізраїлем. Операція ізраїльської армії в Лівані зосередилась на фізичному знищенні бойовиків Хезболли й за останні місяці досягла великих успіхів, вбивши керівництво терористичної організації. Крім того, Ізраїль наносив авіаудари по позиціях терористів у Сирії. «І тому не дивно, що якраз коли закінчилася активна фаза протистояння Ізраїлю з Хезболлою, повстанці вирішили, що їхнім ворогам заподіяно максимальну шкоду й саме зараз час цим скористатися», — резюмує Ліхачов.

Фактор Ердогана

Як зазначає експерт, повстанці почали наступ із зони на заході провінції Ідліб, яка знаходиться в турецькій зоні відповідальності. І хоча «Хайат Тахрір аш-Шам» важко назвати проксі-силою Туреччини, та є підозри, що Анкара, якщо була не ініціатором, то принаймні допомагала й координувала цей наступ.

«Ердоган вирішив скористатися зміною балансу сил у регіоні для того, щоби посилити власні позиції. Тим більше, що в Туреччини є власний інтерес — підтримка спорідненої етнічної групи сирійських туркменів, або туркоманів, як їх зараз називають. Ця група утворює собою збройне формування сирійської національної армії», — розповів Ліхачов.

На його думку, турецький лідер давно прагне відсунути курдів подалі від кордону, що зараз і вдається зробити. Одночасно з наступом ісламістів із західної частини Ідлібу, з півночі провінції Ідліб почався наступ сирійської національної армії, яка доволі успішно відтісняє курдів. Скоріше за все, за наслідками цієї операції їх буде посунуто на лівий-східний берег Євфрату, і Туреччина досягне своєї мети

Українські аналітики почали пов’язувати події в Сирії також і із ситуацією в Україні. Мовляв, Туреччина почала дестабілізувати регіон із метою тиску на Путіна в питаннях мирних перемовин із РФ. Однак Ліхачов пояснює, що конфлікт у Сирії триває довше, ніж російсько-українська війна. І там є власні вже історії стосунків та інтересів, які напряму не стосуються України.

«Я чув припущення, що цей наступ став наслідком образи Ердогана на Путіна за те, що він знехтував його пропозиціями щодо мирних переговорів по Україні. Але такий наступ готується не два тижні, і навіть не два місяці. В Ердогана були власні причини для цього наступу, якщо справді можна вважати, що Туреччина його спровокувала або підготувала. Він скористався ситуацією та посилив власні позиції на майбутніх переговорах про перерозподіл сил у регіоні. Тож це, скоріше, наслідок глобальної зміни балансу сил на Близькому Сході», — пояснює Ліхачов.

Путін між Україною та Сирією

Ескалація в Сирії може відвернути ресурси Росії від війни в Україні, що створює вигоди для Києва. Москва підтримує режим Асада з 2011 року, використовуючи конфлікт для геополітичного впливу та співпраці з Іраном, протистоячи Заходу. Сирія є для Росії стратегічно важливою через військові бази, енергетичні ресурси та можливість відновлення інфраструктури силами російських компаній. Контроль над енергетичними маршрутами в Середземномор’ї залишається ключовою метою Кремля.

Але, як зазначалося вище, Росія явно не розрахувала свої сили, коли вирішила вдертися в Україну. І коли українська армія продемонструвала неабияку силу й спротив, Кремлю довелося перекидати людські резерви та техніку із Сирії.

Звісно, що Башар Асад попросив допомоги в Путіна, і той (після консультацій з Іраном) її пообіцяв. Але чи вистачить сил у російського диктатора підтримувати інтенсивні бойові дії і в Україні, і в Сирії?

«Для України буде найкращим, якщо Путін намагатиметься втриматися на двох стільцях. Дуже багато грошей та ресурсів було витрачено за роки сирійської кампанії, щоб зараз просто так із неї вийти. Тому було б бажано провернути інформаційну спецоперацію, яка б змусила Путіна зубами триматися за Сирію, бо втрата впливу в цьому регіоні буде йому дорого вартувати політично. Російська пропаганда вже кричить: як це так, ми залишимо Сирію», — говорить військовий експерт Іван Ступак.

Щоб зараз стабілізувати ситуацію, Москва має посилити авіацію. І вже були повідомлення, що РФ планує передислокувати щонайменше чотири винищувачі-бомбардувальники Су-34 на авіабазу Хмеймім. Саме вони застосовувалися для авіаударів по Україні. Туди треба буде перекинути й сухопутні сили, і якщо почнуть забирати резерви з українського фронту, це значно полегшить завдання українським військовим.

«Я все ж сподіваюсь, що [Путін] буде Сирію тримати, бо інакше це буде для нього великою медійною та репутаційною втратою всередині суспільства. Але я думаю, що ми побачимо наслідки його рішення десь за два місяці. А поки події в Сирії ніяк не відобразяться на українському фронті», — додав військовий експерт

Що буде із Сирією?

«Режим Асада втримався, хоча втратив значну територію, — зауважує експерт Владислав Ліхачов. — Сирійські війська зупинили наступ повстанців за 10–20 км від північної Хами, проте опозиція відвоювала стратегічно важливе Алеппо, контроль над яким втратила у 2016 році. Попереду — довгі бої та непрості переговори».

Ісламістські угруповання, які складають коаліцію повстанців, захопили значні ресурси, але це створило нові конфлікти всередині альянсу. «Близько 20 угруповань змагатимуться за вплив. Тому там буде складна картина з активізацією тривалих бойових дій за перерозподіл сил. Росія, певно, і надалі втрачатиме там свої позиції. Водночас Ірану доведеться заповнювати ці ніші, а Асаду — ділитися залишками своєї економіки з Тегераном. Попереду на Сирію довгі важкі бої всіх з усіма. І довгі, а не менш важкі, переговори так само з усіма», — вважає Владислав Ліхачов.