Рух неприєднання. Чому Глобальний Південь обирає нейтралітет у російсько-українській війні?

Червневий візит до України африканської делегації нагадав, що Глобальний Південь далекий від реалій війни в Україні. Ці країни не поспішають приєднатися до західних санкцій проти РФ і закликають сторони до негайних переговорів. На прохання Заборони журналіст і редактор телеграм-каналу FintechWave Андрій Сорокін з’ясував, чому Латинська Америка, Африка та Індія займають позицію неприєднання в російсько-українській війні.

Африка

У 2014 році серед країн Африки лише Зімбабве та Судан виступили проти резолюції про суверенітет та територіальну цілісність України, а у 2022 році тільки Еритрея проголосувала проти резолюції про засудження вторгнення РФ до України.

Марокко — єдина країна регіону, яка надає військову допомогу Україні.

Аналітик Джозеф Сігла з Африканського центру стратегічних досліджень пропонує таку класифікацію африканських країн залежно від голосування в ООН у 2022–2023 роках:

1 категорія: утримуються чи проти. 

Це Еритрея, ЦАР, Малі та Судан, де лідери прийшли до влади завдяки російській зброї та найманцям.

2 категорія: утримуються чи не голосують за першою резолюцією. 

Це країни з тісними зв’язками з РФ: Алжир, Ангола, Бурунді, Екваторіальна Гвінея, Гвінея, Мадагаскар, Мозамбік, Уганда та Зімбабве.

3 категорія: мабуть, незгодні з діями Росії, але наслідують традиції неприєднання.

Це Марокко, Намібія, Сенегал та Південна Африка.

4 категорія: демократії, які підтримують Україну. 

Це Ботсвана, Кабо-Верде, Гана, Малаві, Маврикій, Нігер, Нігерія, Кенія, Сейшельські острови, Сьєрра-Леоне та Замбія.

Чим можна пояснити байдужість (чи ворожість) Африки до України?

Риторика багатьох африканських країн продиктована антизахідними настроями (зокрема спонсорованими РФ), багаторічними партнерськими відносинами з СРСР (включно з підтримкою національно-визвольних рухів). Залежний від постачання зерна з РФ та України регіон як ніхто знає, що таке життя в умовах затяжних воєн, але при цьому здебільшого не поспішає проявити солідарність з Україною на офіційному рівні. І навіть не бачить суперечностей між діями країни-агресора та її антиколоніальною риторикою, таргетованою на Глобальний Південь. Ось що формує такий підхід.

Російська дезінформація. У франкомовних країнах Африки особливо помітна Russosphère («сфера Росії») — кампанія з поширення проросійських наративів у соцмережах. Вони вихваляють президента РФ Володимира Путіна та ПВК «Вагнер», звинувачують Францію в колоніалізмі, а українських солдатів називають нацистами. Іронічно, що нею керує колишній бельгійський неофашист Люк Мішель (зараз він називає себе сталіністом). Раніше він співпрацював із прокремлівським рухом «Наші» і був «спостерігачем» під час проведення псевдореферендумів у Криму та на Донбасі. «Я вважаю, що Росія має замінити Францію у всій Африці», — заявив він у коментарі BBC.

Кремль також працює з африканською аудиторією через мережу «інфлюенсерів»-панафриканістів. Досить згадати політика Кемі Себу, якого запрошують на форуми у МДІМВ (рос. МГИМО). Утім, найбільший відгук в африканської аудиторії знаходять пости, пов’язані з місцевою проблематикою. «Дезінформація про війну та постачання зерна не викликає такого інтересу», — коментують в американському аналітичному центрі Brookings Institution.

Проросійський контент поширюється через класичні ЗМІ. Частина їх фінансується з Москви, частину пов’язують із ПВК «Вагнер». Водночас західні медіа дедалі менше представлені на континенті, пише The New York Times. Одні скорочують журналістів і закривають канали (BBC), інших висилає місцева влада (France Internationale та France 24 у Малі та Буркіна-Фасо). Все це дозволяє російській RT ще більше зміцнити свій вплив.

«Дружба» з РФ. Financial Times зазначає, що РФ бракує сил, щоб на рівних конкурувати з Китаєм, США та ЄС, коли йдеться про торгівлю та інвестиції в Африку. Проте держава-агресор використовує інший інструментарій для впливу у регіоні. На думку Джозефа Сігла з Африканського центру стратегічних досліджень, це взаємодія з місцевими елітами, втручання у вибори, продаж зброї та присутність ПВК «Вагнер» у низці країн. Насамперед це стосується військових та авторитарних режимів, які все більше покладаються на озброєння та найманців з РФ.

Позитивний імідж СРСР, перенесений на РФ. Підтримка СРСР національно-визвольних рухів у XX столітті та його неучасть у колонізації — фактори, які все ще формують позитивний образ РФ у регіоні. Причому це працює не лише в автократіях, які підтримує Кремль. Наприклад, опитані кореспондентом The Washington Post жителі Йоганнесбурга (ПАР) стверджують, що «ніколи не зможуть відвернутися від Росії», адже «вона була з нами, коли ми були в кайданах». Але Україна теж не брала участі в колонізації Африки, нагадує посол України в Південно-Африканській Республіці Любов Абравітова.

Небажання підігравати США та ЄС на зовнішньополітичній арені. Підтримка Росії на континенті може бути перебільшеною, вважає директор організації Signal Risk Ронак Гопалдас. На його думку, багато хто наголошує на нездатності африканських країн відкрито засудити дії РФ на голосуваннях в ООН. Однак така поведінка може сигналізувати про інше: вони не хочуть, щоб США та ЄС використовували їх для «публічних демонстрацій засудження, щоб відвернути увагу від нездатності запропонувати [Україні] значну практичну чи військову підтримку».

Старі образи на Захід. «Як можуть країни, які так довго жили під владою колонізаторів, включно з тими, що заплатили кров’ю за своє звільнення, виявляти хоч найменшу поблажливість до влади з довгою імперіалістичною історією?» — Запитує Філіп Бернар з Le Monde. За його словами, африканські держави не можуть пробачити Заходу і подальшу катастрофічну економічну політику щодо них у 1980–1990 роках. «Той факт, що африканці не вважають Захід взірцем чесноти в галузі міжнародного права, не дивний, особливо для тих, хто все ще живе з серйозними наслідками інтервенції 2011 року в Лівії», — пише журналіст Le Monde.

Нові розчарування. Підтримка України сприймається як позиція, що нав’язується західними країнами (насамперед США). До них африканські держави мають чимало претензій і щодо сьогодення. На думку Вільяма Гумеде з фонду Democracy Works Foundation (Йоганнесбург), США та їхні союзники втратили інтерес до проблем Глобального Півдня. Невдоволення лише посилили пандемія коронавірусу, супутні локдауни та «явна зневага президента Дональда Трампа до Африки». Альтернатива знайшлася швидко: Росія та Китай готові заповнити вакуум.

Як черговий полігон геополітичної конкуренції, Африка змушена діяти максимально прагматично. Кризові явища в економіці, включно з загрозами продовольчій безпеці, змушують країни регіону насамперед думати про себе. «Вони не бачать сенсу припиняти відносини з Росією через війну. Такий тиск часто сприймався як спроба Заходу обмежити економічні можливості африканських держав», — вважає наукова співробітниця Італійського інституту міжнародних політичних досліджень Елеонора Тафуро.

Цікаво, що при цьому африканці не надто шанують саму Росію. За даними Південноафриканського інституту міжнародних відносин, користувачі соцмереж у регіоні найчастіше ставляться до неї байдуже чи негативно. Погіршенню її сприйняття сприяла саме війна в Україні.

Латинська Америка

Низка держав надає допомогу Україні. У 2022 році Чилі виділила $100 тисяч за посередництва Червоного Хреста. Гуманітарну допомогу Україні надсилає Аргентина.

Гватемала стала першою країною регіону, яка підтримала створення спецтрибуналу щодо злочинів РФ в Україні.

Чим можна пояснити байдужість Латинської Америки до України?

Антиамериканська (і байдужа до України) політика Латинської Америки пояснюється підтримкою США правих диктатур у регіоні за часів холодної війни та симпатіями місцевих лівих до СРСР. Ще декілька факторів — членство низки країн у Русі неприєднання та лівоцентристський поворот з 2018 року, також відомий як «рожевий приплив».

Україна та Захід очікують, що Латинська Америка займе конкретну позицію щодо російського вторгнення. Але вже понад рік вона не поспішає це робити. Так, країни регіону відмовляються постачати Києву зброю навіть в обмін на більш досконалу від Вашингтона.

Позиції латиноамериканських держав різнорідні і не залежать навіть від політичного спектра: наприклад, одні ліві уряди засуджують РФ, інші — ні. Але вони точно сходяться в одному: у нинішній економічній ситуації сваритися ні з ким не потрібно. Найкраща стратегія — прагнення рівновіддаленості від Вашингтону і Пекіну. Ось ще декілька факторів, які впливають на «активне неприєднання» Латинської Америки.

Китай. Заборона уже писала, що економічний вплив КНР у регіоні лише посилюється. Для Чилі, Перу, Колумбії, Бразилії та Аргентини це важливий партнер, з яким вони не псуватимуть стосунки. Не хочуть вони й опинитися перед вибором між США та Китаєм, коли йдеться про торгівлю, пише Politico.

Російський вплив. Чилійський політконсультант Карлос Хосе Крус Інфанте виділяє такі його складові:

Нелюбов до США. Підтримка України сприймається тут насамперед як позиція США. В останніх у регіоні не найкращий імідж через історичні особливості, пояснюють оглядачі Foreign Affairs Latinoamerica Наталія Салталамаккіа та Серхіо Сільва Кастаньєда. «Регіон на власному досвіді зіткнувся з непослідовністю з боку тих, хто зараз стоїть під прапором міжнародного лібералізму: підтримка авторитарних режимів та повалення демократичних не були чимось незвичайним. Тому зрозуміло, що навіть серед демократичних латиноамериканських урядів є скепсис», — пишуть вони. 

Внутрішньополітичні проблеми. Для президента Чилі Габріеля Борича підтримка Володимира Зеленського закінчилася критикою з боку місцевих комуністів. Вони висловилися проти виступу українського лідера перед чилійським парламентом та проігнорували його. При цьому комуністи входять до коаліції, яка підтримує Боріча. Не виключено, що такі казуси можуть бути і в інших країнах.

Думка населення. Лідери країн регіону не можуть ігнорувати думку населення щодо цієї війни. Для багатьох латиноамериканців вона десь далеко, нагадує Хуан Пабло Торо із британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень. «З огляду на кризу безпеки в Латинській Америці люди дивуються, навіщо їм війна за тисячі кілометрів, якщо вони не можуть вийти на вулицю, бо там наркоторговці», — коментує він. На його думку, це теж причина зайняти нейтральну позицію на офіційному рівні.

Можна говорити про брак правильної репрезентації України у Латинській Америці. Можна прагнути діалогу з Латинською Америкою щодо російського вторгнення. Але є проблема: на іншому континенті його, здається, сприймають у парадигмі холодної війни. З таким підходом простіше заявляти про «нейтралітет» і «неприєднання».

Індія

Чим можна пояснити байдужість Індії до України?

Позиція Індії продиктована стратегією неприєднання в роки холодної війни, а також традиційною відсутністю заяв щодо більшості вторгнень другої половини XX століття (введення військ до Угорщини, Чехословаччини та Афганістану чи війна в Перській затоці). Індія зацікавлена в партнерстві з РФ як противазі Китаю в регіоні. Водночас це жест незадоволення підтримкою США Пакистану у минулому, включно з ембарго на продаж зброї Індії.

«Індія завжди дотримувалася традиції балансування між світовими державами. Але 2022 року ми побачили, що зовнішньополітичний істеблішмент країни, можливо, набув оновленої форми неприєднання. Це може посилити глобальний вплив Нью-Делі в майбутньому», — зазначає експерт Німецького товариства зовнішньої політики Джон Джозеф Вілкінс. Однак країна готується до цього, зокрема і шляхом відносин з РФ.

Нафта. Індія не приєдналася до західних санкцій на російський імпорт. У 2022 році вона збільшила закупівлю нафти в країни-агресора у 10 разів, підрахували аналітики державного Bank of Baroda. Якщо у 2021 році російський імпорт становив лише 2% від річного, то через рік уже майже 20%, а 2023 року може перевищити 30%. Це вже дозволило Індії заощадити близько $5 мільярдів.

Угоди укладаються в доларах, але Індія готова платити лише у національній валюті. У результаті $1 мільярд у «нафторупіях» лежить мертвим вантажем у місцевих банках, пише Bloomberg. Нью-Делі відмовляється платити у валюті третіх країн, а Москва тут безсила. При цьому країна ще й закуповує нафту зі знижкою, хоч і вищою за ліміт, визначений США та ЄС. Останніх це не надто турбує: координатор зі стратегічних комунікацій у Раді національної безпеки Білого дому Джон Кірбі нещодавно підтвердив, що країна має право самостійно робити вибір.

Зброя. «Майбутня конфронтація з Китаєм буде особливо складною для Індії без постачання російської зброї», — впевнені фахівці Міжнародного інституту стратегічних досліджень (The International Institute for Strategic Studies, IISS). За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI), з 2011 до 2021 року на РФ припадало 60% імпорту зброї до Індії. Це запчастини для кораблів, літаків та автоматів, літаки, танки та ППО. Історія цієї співпраці має коріння ще в СРСР: Договір про мир та дружбу було підписано 1971 року. Однак у нинішніх умовах Індія вже прагне диверсифікувати імпорт зброї — насамперед коштом Східної Європи та власного виробництва. За словами одного з місцевих чиновників, це необхідно за умов, коли «російські лінії будуть перевантажені».

Уроки для армії. Здобути уроки з російсько-української війни можуть усі охочі. Для Індії це особливо важливо: країні потрібно бути готовою до протистояння з Китаєм. У червні командувач Південної армії, генерал-лейтенант Аджай Кумар Сінгх дав інтерв’ю Indian Express, в якому розповів, які висновки варто зробити у зв’язку із нинішньою війною. Перший — сама можливість повномасштабного військового конфлікту.

Однак навіть залежність від збройових постачань та багаторічна дружба з Москвою не завадили Нью-Делі засумніватися у її адекватності на тлі вторгнення в Україну. Як пише директор Центру азійських досліджень фонду Heritage Джефф Сміт, в індійських ЗМІ більше немає табу на критику РФ. Це стосується як самого факту військової інтервенції в Україні та супутніх масових порушень прав людини, так і ефективності російської армії та можливості РФ бути надійним постачальником озброєння. «Навіть за кращого для Москви сценарію Росія вийде з цієї авантюри слабшою в економічному, дипломатичному та військовому відношенні; вона ще більше розходиться із Заходом і залежить від Китаю». У таких умовах Нью-Делі краще пошукати нових партнерів у оборонній сфері.

Висновок