Детектор брехні, або поліграф: відповідаємо на головні запитання - Заборона
Читаєте зараз
Детектор брехні використовують для перевірок на роботі та ТБ. Розповідаємо, чи можна довіряти їхнім результатам

Детектор брехні використовують для перевірок на роботі та ТБ. Розповідаємо, чи можна довіряти їхнім результатам

Детектор брехні, або поліграф: відповідаємо на головні запитання

Перевірити чоловіка на вірність, нового співробітника на чесність, а підозрюваного на невинність — все це можливо завдяки поліграфу. Принаймні так стверджують поліграфологи. Детектор брехні — гаджет не новий, але в Україні став масово доступним лише протягом останніх десятиліть. Пошуковий запит видає десятки компаній, які проводять перевірку на поліграфі. Одні спеціалізуються на процесі працевлаштування, інші співпрацюють із телеканалами, треті — обіцяють відкрити інтимні секрети. Але наскільки роботі поліграфологів можна довіряти й чому перевірки на детекторі брехні мають свої ризики? Редакторка Заборони Марія Педоренко розібралася в цих питаннях.


Що являє собою робота детектора брехні?

Ті поліграфи, що ми звикли бачити в кіно, — із зигзагоподібними розчерками чорнила на папері — уже вийшли з ужитку. Сучасний цифровий поліграф візуально схожий на Wi-Fi-роутер: до нього під’єднані датчики, які збирають інформацію про стан людини, яку тестують, та передають її на екран ноутбука.

Датчики бувають різні. Вони кріпляться на груди, руки та пальці, синхронно фіксуючи ритм дихання, артеріальний тиск, пульс, голос, рух, а також електричну активність шкіри. Остання є показником потовиділення. Усі ці дані, на думку поліграфологів, допомагають розкрити обман: мовляв, коли людина бреше, її психофізіологічні реакції будуть більш вираженими, ніж в інший час.

Водночас робота детектора брехні пов’язана з персоною поліграфолога. Той вивчає інформацію про ситуацію, у рамках якої відбуватиметься перевірка, готує опитувальник і за результатами перевірки робить свій висновок. У ньому фахівець аналізує реакції людини на ті чи інші питання та визначає, були відповіді правдивими чи хибними.

В Україні, щоби стати поліграфологом, потрібно пройти спеціальні курси. Ось, наприклад, навчання від Всеукраїнської асоціації поліграфологів (ВАП). В асоціації кажуть, що вони єдині після закінчення курсу видають документ про освіту «експерта-поліграфолога» державного зразка.

Де використовують поліграф?

Якщо пройтися сайтами компаній, що працюють із поліграфами, можна побачити, що всі вони мають схожий перелік послуг:

  • кадрові перевірки (як чинних співробітників, так і під час працевлаштування);
  • перевірки домашнього персоналу (хатніх робітниць, водіїв, охоронців, нянь);
  • перевірки особистого характеру (зради, кількість сексуальних партнерів, різні залежності);
  • проведення службових розслідувань;
  • експертиза в межах судових розглядів.

Ціни послуг у Києві варіюються від 750 до 3500 гривень за одну особу. Водночас перевірки для кримінальних чи адміністративних справ коштують уже в рази дорожче — від 10 до 25 тисяч гривень. 

Також ВАП на своєму сайті повідомляє, що співпрацює з телебаченням. Так, на телеканалі СТБ уже майже 10 років виходить шоу «Детектор брехні» — українська адаптація британського формату The Moment of Truth. У ньому учасники, «якщо будуть відвертими до кінця», можуть заробити 100 тисяч гривень. Проблеми від випуску до випуску схожі: подружні стосунки, секс на стороні, конфлікти в родині, ревнощі. Штатний поліграфолог проєкту Володимир Ведмідь на своїй сторінці у фейсбуці періодично переповідає історії героїв програми. У постах щоразу миготять згадки то про «неймовірні зізнання», то про «карколомні подробиці».

А зараз на сайті СТБ триває кастинг героїв уже 12-го сезону шоу «Детектор брехні». В анкеті, крім іншого, треба розповісти, чому людина зважилася на зізнання тільки зараз і що для неї важливіше: розказати правду чи отримати грошовий приз.

Перевірки на вірність? Навіщо це?

Психологиня та поліграфологиня Ольга Мінчик у розмові із Забороною пояснює, що бажання людей перевіряти своїх близьких на брехню, з одного боку, може бути пов’язане з тривожністю, невпевненістю в собі та прагненням тотально контролювати все навколо. З іншого боку, у своїй практиці Мінчик стикалася з ситуаціями, які, за її словами, могли б стати сюжетами психологічного трилера.

«Наприклад, дівчина, яка невпевнена в почуттях партнера і приводить на тест свою неповнолітню дочку від попереднього шлюбу, щоби з’ясувати, чи мала вона секс із вітчимом, — розповідає вона. — Як розцінювати такий вчинок? Людина хоче знати правду й має на це право. Усі ми чули безліч історій, коли дівчат ґвалтували чи домагалися їхні вітчими, а матері покривали це, мовляв, «ти все вигадала», за фактом стаючи співучасницями». 

Як будувати взаємини з партнером — особиста справа кожного, вважає Мінчик, але, на її думку, є ситуації, де поліграф незамінний.

А навіщо тоді на роботі потрібний детектор брехні?

Причин може бути кілька. Проєктна HR-консультантка, партнерка рекрутингового агентства reteam.business Анна-Марія Сабов розповідає Забороні, що найдоцільніше використовувати поліграф у кадрових питаннях, щоби з’ясувати благонадійність майбутнього чи чинного співробітника — наприклад, якщо людина працюватиме із засекреченою інформацією або з даними високого рівня комерційної таємниці.

Сабов каже, що у своїй практиці найчастіше стикалася з використанням поліграфа в компаніях, які працюють у висококонкурентних нішах. Наприклад, IT-компанії, що розробляють платформи для онлайн-казино чи сайти для ставок на спорт. Також тести на поліграфі досить популярні у компаніях, які займаються банківською справою.

Киянка Марина (вона попросила змінити її ім’я) проходила тест на поліграфі щонайменше чотири рази. У той час дівчина співпрацювала з фінансовими компаніями, що спеціалізуються на ринку Форекс (валютні обміни). Усі потенційні роботодавці залучали до пошуку нових працівників поліграфолога.

Запитання ставили переважно пов’язані з роботою. Чи займалася Марина шахрайством на попередній позиції? Чи вживала наркотики або алкоголь на робочому місці? Чи була вона колись причетна до крадіжок даних? Чи має зв’язки в поліції або СБУ? Одного разу питання були більш особистими — наприклад, чи вважає дівчина себе чесною людиною.

«Для мене це був найважчий поліграф. Наче в душу лізли», — каже Марина Забороні.

Іншого разу дівчині довелося проходити тест через пів року після влаштування на нову роботу. За її словами, це була стандартна перевірка для всіх працівників. І якщо первинний тест на поліграфі не викликав у Марини запитань, то ідея повторного тесту дівчині вже не сподобалася.

«Іноді буває, що виконуєш у компанії не надто складну роботу чи не маєш жодного доступу до конфіденційних даних, а тебе все одно перевіряють, — розповідає вона. — А якщо людина відмовляється проходити повторну перевірку, її взагалі звільняють».

Чи це так? Анна-Марія Сабов пояснює: якщо в контракті є рядок про те, що роботодавець може ініціювати проходження поліграфа щорічно або кілька разів на рік в обов’язковому порядку і співробітник поставив під цим свій підпис, то, само собою, непроходження перевірки може бути приводом для звільнення.

«Або підставою для звільнення може бути така ситуація: якщо компанія має гіпотезу, що співробітник зловживав своїми повноваженнями на робочому місці, наприклад займався фінансовими махінаціями, і на нього вже заведено адміністративне чи кримінальне провадження, то однією з методик обґрунтування цього правопорушення може бути тестування на поліграфі», — уточнює HR-консультантка.

Щодо пошуку нових співробітників, то тут, на думку Сабов, не варто розглядати детектор брехні як спосіб оцінювання професійних якостей кандидата. Оцінити компетенцію претендента на вакансію за допомогою поліграфа неможливо.

«Тестування на поліграфі — це демонстрація певної культури компанії. Можливо, в чомусь це демонстрація культури недовіри до майбутніх співробітників: спочатку доведи нам, що гідний, а потім ми ухвалимо рішення про найм», — каже вона.

На форумі спільноти програмістів dou.ua є окрема гілка обговорення перевірки на детекторі брехні під час влаштування на роботу. Серед найпопулярніших коментарів такі:

  • «Чудово ставлюся до поліграфа. Відразу стає зрозуміло, що цю контору потрібно обходити стороною».
  • «З радістю погодився б, якби разом зі мною цю процедуру проходило керівництво компанії».
  • «Принципово відмовлялася від таких контор, коли шукала роботу».
  • «Нехай ще запропонують пройти екстрасенса та астролога. Поліграф — це псевдонаука».

А це справді псевдонаука?

Дати однозначну відповідь складно. Серед психологів питання достовірності перевірок на поліграфі вже тривалий час викликає суперечки. За інформацією Американської асоціації психологів (ААП), ранні теоретики вважали, що обман вимагає зусиль, отже, його можна оцінити, спостерігаючи за фізіологічними змінами. Але ці припущення не були доведені, і сьогодні немає доказів того, що якийсь патерн фізіологічних реакцій є унікальним для обману: «Чесна людина може нервуватися, відповідаючи правдиво, а нечесна, навпаки, може не турбуватися».

В ААП також звертають увагу на своєрідний ефект плацебо, коли піддослідний вірить в ефективність процедури тесту на поліграфі. Ця теорія полягає в тому, що результати перевірки на детекторі брехні можуть виявитися точними, якщо ті, кого тестують, вірять, що пристрій може їх викрити.

«Якщо ця думка слушна, детектор брехні краще назвати детектором страху», — кажуть в асоціації.

Американські суди, зокрема Верховний суд США, неодноразово відмовлялися розглядати як докази дані, отримані на поліграфі, через ненадійність цього пристрою.

В Україні, відповідно до наказу Міністерства юстиції, поліграф можуть використовувати в рамках проведення психологічної експертизи. Однак проходити таку перевірку можуть лише ті, хто дав на це письмову згоду.

Ольга Мінчик на питання про псевдонауковість використання детектора брехні звертає увагу на те, що сам собою поліграф нічого не визначає й не робить: «До нього додається «пілот». Багато що залежить від його кваліфікації та підготовки. Але алгоритми роботи з людиною, яку тестують, та з результатами тестування дуже жорсткі, чіткі, науково вивірені роками досліджень та практики. Є посадові інструкції, методи та вимоги до роботи, яких мають неухильно дотримуватися. Зокрема методи розрахунку результатів тестування — у деяких методиках ми буквально з лінійкою вимірюємо реакції людини і проводимо потім математичний аналіз. У сумі це дає результат».

Водночас в Американській асоціації психологів дають головну практичну пораду: скептично ставитися до будь-яких висновків, зроблених на поліграфі. 

Сама Мінчик каже, що скептично ставиться радше до того, як влаштована робота на поліграфі в Україні та яку мету має тестування на детекторі брехні. За її словами, поліграф чимось схожий на зброю, оскільки в руках замовника залишається чимало інформації, якою він може розпоряджатися на свій розсуд.

Поліграфом у нас можуть лякати, шантажувати, маніпулювати. Його результати можуть стати надбанням громадськості та об’єктом трактування та пересудів для кожного, а сама процедура тестування — базарним шоу, коли поліграф використовують на ТБ або для піару. З боку замовника результати тестування можуть використовуватись для цькування або порушення прав співробітників, а також з особистою метою. Начальники — насамперед люди, і ніщо людське їм не чуже, зокрема слабкості та вади. Отримавши на руки будь-яку інформацію, кожен діє на власний розсуд. І якщо в колективі є таке явище, як цькування чи щось подібне, то тут уже неважливо, це результат поліграфа, медична книжка чи обліковий запис у соцмережах», — зазначає вона.

На думку Мінчик, глибина спекуляцій результатами тестів на поліграфі багато в чому залежить від рівня розвитку суспільства — дотримання прав людини, ставлення до корупції, понять моралі, корпоративної етики, особистого та суспільного простору.

Сподобався матеріал?

Підримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору