Діти й підлітки — в групі ризику щодо суїциду. Як запобігти трагедії та що робити, якщо вона сталася
В Україні за перші чотири місяці 2021 року зафіксували 126 випадків підліткового суїциду. Ця цифра — більша, ніж уся статистика за минулий рік: 2020-го випадків, коли діти вчиняли самогубство, було всього 123. За один тільки тиждень, з 29 вересня до 6 жовтня, українські ЗМІ тричі повідомляли про підліткові смерті: в Умані з вікна вистрибнула 11-річна дівчина, у Тернополі повісилася 15-річна школярка, а в Києві 13-річна учениця місцевої гімназії кинулася з балкона. Заборона розібралася, чому саме підлітки входять у групу ризику самогубств, чи можна запобігти таким випадкам та як допомогти дітям, які стикаються з трагічними новинами.
Булінг — причина і наслідок психологічних травм
Обставини самогубств у кожному випадку різні, пояснює уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. Проте можливою причиною загибелі дітей вона називає, зокрема, шкільний булінг — знущання та цькування, що можуть проявлятися у вигляді психологічного, фізичного, економічного або сексуалізованого насильства. Жертви таких дій зазнають їх як з боку однокласників, так і з боку вчителів чи шкільного керівництва.
Людмила Денісова. Фото: Пресслужба Кабінету Міністрів України / УНІАН
Для України булінг у школах — актуальне явище. Тільки 2017 року в країні зафіксували приблизно 109 тисяч звернень до психолога через цькування. А за даними організації Studena, 63,9% українських вчителів стикалися у своїй практиці з цькуванням дітей у класах.
У грудні 2018 року Верховна Рада України ухвалила закон, що вносить положення щодо протидії булінгу в Кодекс про адміністративні правопорушення та закон України «Про освіту». Зокрема, документ регламентує покарання у вигляді штрафу, яке поширюється не лише на тих осіб, що вчинили булінг, але й на представників освітнього закладу, які приховували випадки цькування. Перший штраф присудили вже у лютому 2019-го — Бориспільський міськрайонний суд визнав винною місцеву школярку, яка виставляла в інстаграмі непристойні фото своєї однокласниці.
У Міністерстві освіти і науки України наводять перелік проявів, за якими можна розпізнати в дитині жертву булінгу і цькування:
- замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
- неврівноважена поведінка;
- агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
- різка зміна звичної для дитини поведінки;
- уповільнене мислення, знижена здатність до навчання;
- відлюдкуватість, уникнення спілкування;
- ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися;
- занижена самооцінка, наявність почуття провини;
- поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги;
- демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу;
- схильність до пропуску навчальних занять;
- відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття;
- депресивні стани;
- аутоагресія (самоушкодження);
- суїцидальні прояви;
- явні фізичні ушкодження та ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість тощо);
- намагання приховати травми та обставини їх отримання;
- скарги дитини на: біль та погане самопочуття; пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які дитина бажає зберегти в таємниці;
- наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, інтимного змісту.
Фото: Imani Bahati / Unsplash
За словами освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, питання булінгу є комплексним і стосується як батьків та їхнього виховання дітей в родині, так і підготовки вчителів.
«Дійсно, школа може зробити чимало для виховання дитини, але як би не намагалися вчителі пояснити, що лаятися чи битися — це погано, якщо діти чують лайку в сім’ї, тут складно щось зробити. Стосовно ситуацій, коли булером виступає вчитель, а не дитина. Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Але варто зазначити, що існує виразна диспропорція медійного висвітлення: більшість публікацій — саме про булінг з боку вчителя, і набагато менше — про відповідальність батьків за виховання дітей, які стають булерами. Хоча аналіз судових справ про булінг свідчить, що у 74% випадків булером виступає дитина і лише в 11% — учителі», — говорить він у коментарі Забороні.
Сергій Горбачов
У торішній доповіді щодо дотримання прав в освіті зазначено, що випадків булінгу від дитини до дитини налічують 69%, а випадків булінгу з боку вчителя до дитини — 10,3%.
Горбачов також говорить, що «єдино правильної і вичерпної» відповіді на запитання, чому відбувається булінг, немає і причин таких дій може бути багато: «Кожна ситуація потребує аналізу, але булінг — це і наслідок групових психологічних травм, і одночасно причина таких травм. Тому що булінг ніколи не виникає на порожньому місці, завжди щось передує його виникненню. І дуже важливо уважно стежити за ситуацією у закладі освіти і в класі, щоб зупинити булінг ще на етапі формування проблеми».
Фото: Danielle Macinnes / Unsplash
Що робити у випадках булінгу. Поради МОН України:
- Перш за все дитина має розповісти про це батькам, вчителеві, психологу або директорові.
- Якщо педагог або інший працівник закладу став свідком булінгу, він повинен у письмовій формі повідомити керівництво незалежно від того, поскаржилася йому жертва булінгу чи ні.
- Керівник розглядає це звернення і з’ясовує всі обставини булінгу.
- Подальші дії визначаються під час засідання комісії з розгляду випадків булінгу. До її складу можуть входити адміністрація навчального закладу, педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого і булера тощо.
- Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, керівник закладу зобов’язаний повідомити Національну поліцію та службу у справах дітей.
- У випадку булінгу дитина або її батьки можуть звернутися на гарячу лінію «Ла Страда — Україна» для дітей та молоді за номерами телефонів: 0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).
- Можна телефонувати на гарячу лінію соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді: 0 800 500 225 (зі стаціонарного) або 116 111 (з мобільного).
Смерть — це те, що відбувається з іншими
Саме діти та підлітки перебувають у групі ризику скоєння самогубства, пояснює Забороні кандидатка психологічних наук, психологиня-терапевтка Олена Литвиненко.
Причин цього кілька: по-перше, підлітки не мають досвіду смерті і вважають, що смерть — це те, що відбувається з іншими. Реальність смерті усвідомлюють ті підлітки, які мали досвід боротьби за життя через власну важку хворобу або втратили когось з близьких.
«Решта підлітків, які не стикалися зі смертю часто, вважають, що суїцид — це така форма маніпуляції. Їм здається, що вони просто покінчать з життям, усім щось доведуть і нібито все у реальності обійдеться», — пояснює Литвиненко.
Олена Литвиненко
Другою причиною підліткового самогубства експертка називає емоційну нестійкість дітей. Нервова система підлітка стикається з великим перевантаженням, що нормально у цьому віці. Усі сили витрачаються на те, щоб розвиватися й адаптуватися до змін у дорослому житті. Натомість на емоційний контроль сил не вистачає: «Підлітки схильні до яскравих емоційних реакцій, і найменший стрес може викликати сльози, крики. На тлі сильних емоційних реакцій може не відбутися гальмування. Але якщо дорослий може опанувати себе та заспокоїтися, підлітки так не можуть, і через це трапляються випадки суїциду».
Важливим фактором також є підліткова депресія. Литвиненко говорить, що, за статистикою, 80% людей, які вчиняють суїцид, мають ознаки депресії.
«Люди не в депресії можуть критично оцінити всі негативні думки і не зважати на них. Але у випадку людей з депресією це складно, тому що вони вірять, що це реальність, що вони дійсно неуспішні і жити не варто. Тому дуже важливо пояснити підлітку, що негативні думки — несправжні», — пояснює експертка.
Фото: Mila Tovar / Unsplash
Допомогти дітям та підліткам у цьому випадку можливо, якщо батьки, вчителі чи близькі люди знатимуть прояви депресії:
- пригнічений настрій;
- ангедонія (неспроможність відчувати емоції);
- психомоторне уповільнення або тривога;
- зменшення рівня енергії;
- негативне, песимістичне мислення;
- небажання жити;
- порушення пам’яті та уваги;
- порушення сну;
- порушення апетиту.
Якщо хоча б п’ять із дев’яти зазначених проявів повторюються регулярно, це привід звернутися по допомогу до психолога.
«Батьки можуть допомогти дитині, якщо чесно скажуть їй, що хвилюються, і запропонують шляхи вирішення проблеми. Діти насправді хочуть бути почутими та чекають на допомогу, тому завжди відгукнуться на розмову», — зазначає психологиня.
Суїцид травмує не лише найближче коло
Олена Литвиненко зауважує, що в ситуації, коли дитина вчинила самогубство, керівництво навчального закладу формально не зобов’язане проводити роз’яснювальні роботи з дітьми. Проте, на думку експертки, це питання насамперед людяності та усвідомленого підходу до ситуації.
«Зріла і мудра вчителька збере клас і спробує правильно пояснити ситуацію, — говорить Литвиненко. — З іншого боку, вчителі стикаються з тією ж реакцією, що і батьки: їм страшно, вони розгублені, налякані і переживають, що будь-яка увага до цієї ситуації може призвести до нових випадків самогубств».
Вона також наголошує, що допомога школярам у такій ситуації має бути експертною, бо на позиціях психологів у школах найчастіше працюють практиканти з університетів, які самі ніколи не стикалися з такими проблемами: «Важливо на рівні методик проводити в школах тренінги, як психологу говорити з дітьми про смерть, про суїцидальність. Я п’ять років працювала психологинею в школі, та за цей час ніхто нам такого не пропонував і схожих практик не було».
Омбудсмен Горбачов зауважує, що від самогубства страждає не лише найближче оточення загиблої дитини — воно зачіпає приблизно пів сотні людей, які переживають травматичну ситуацію.
«На сьогодні в Україні є велика зацікавленість і в поліції, і в соціальних психологів у тому, аби надати школам перевірені рекомендації та інструменти, яким чином реагувати на ці трагічні випадки для пом’якшення негативного впливу. Вже існує проєкт таких рекомендацій, над ним працюють і психологи, і педагоги, і поліція. Бо розмови з дітьми у таких випадках мають проводити люди, які мають для цього відповідну підготовку: бажано — психологи, хоча можуть і педагоги, але обов’язково — відповідним чином підготовлені. Непрофесійне втручання у такі випадки може стати ще одним травматичним фактором», — говорить він.
Фото: Pradeep Kumar / Unsplash
