Допомога — це як любов: це завжди про взаємність

Фундація 2402 для підтримки журналістів була заснована в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З цього часу допомогу отримали майже 1000 реципієнтів. З них понад 20 редакцій українських видань забезпечено бронежилетами та шоломами; більше сотні журналістів-фрилансерів, фіксерів та локальних продюсерів отримали засоби захисту та технічне обладнання для роботи в небезпечних умовах.

Заборона поговорила зі співзасновницею фундації Катериною Сергацковою про те, як ініціатива журналістів для журналістів набула інших масштабів.

Інформація допомагає виживати

Розкажіть, як все починалося. Хтось готувався до повномасштабки заздалегідь, а хтось почав діяти, коли все почалося. Хтось пішов добровольцем, хтось — у медики, хтось займався евакуацією та біженцями, хтось збирав на армію. Чому паралельно з допомогою оцим людям вище ви обрали абсолютно незрозумілий загалу напрям?

Я не вважаю, що допомога журналістам — це незрозумілий загалу напрям. Журналістику зазвичай називають четвертою владою. Але під час повномасштабного вторгнення ця професія стала абсолютно логічною частиною стратегічної інфраструктури. Без інформації суспільство не може функціонувати повноцінно. А комунікація — це та база, на якій існує журналістика. Це те, що робить людину людиною і допомагає виживати. Якщо прибрати з країни усіх журналістів і ЗМІ, настане хаос. Таку ситуацію можна було спостерігати під час повномасштабного вторгнення в багатьох українських містах, які раптом опинилися під окупацією чи облогою. Наприклад, у Маріуполі на початку повномасштабки не було зв’язку і майже не лишилося журналістів. І люди не знали, що їм робити, куди тікати, бо не було актуальної інформації для того, аби прийняти рішення. 

Але дійсно, ми почали допомагати журналістам в тому числі тому, що це неочевидний напрям. І журналістам не так часто допомагають. Складається враження, що людям здається, що у журналістів і так все є, що вони завжди мають привілеї. В певному сенсі це правда, бо ми маємо доступ до багатьох джерел інформації та ресурсів, але і рівень відповідальності у нас набагато вищий, ніж у всіх інших. 

Наскільки змінилася фундація: яким вона була два роки тому, рік тому, зараз?

У березні 2022 року Фундація 2402 була, як і всі волонтерські рухи на початку створення, хаотичною: всі робили все. Треба знайти сто броніків і касок? Не питання! Треба закупити тактичні аптечки? Вже біжимо! Треба вивезти родину журналіста з окупації? Ну звісно, допоможемо! 

Викликів було багато, але і можливостей допомогти було чимало, тож ми невпинно працювали. А далі вже стало ясно, що є куди рости та розвиватись, тож я повноцінно зайнялася розбудовою фундації, щоб вона могла допомагати системно. Тепер це гарна організація, що працює та фокусується на безпеці — і не тільки для медіа, а й для громадського сектора. 

Наша ціль — навчити основ безпеки, оцінки ризиків і першої допомоги всіх, хто працює на фронті або з фронтом.

Фундація 2402: хто вчиться, хто вчить і хто підтримує

Хто вам допомагає? Як можна доєднатися?

Насправді фонду допомагає увесь світ: від відомих великих міжнародних фондів, таких як People In Need, Justice for Journalists чи Free Press Unlimited, до приватних благодійників. Наприклад, від початку створення фундації нам регулярно донатить книжковий магазин в Ірландії. Або на Західному узбережжі США є кілька молодіжних спільнот, які час від часу проводять збори для нас — самі, за власною ініціативою. Це надихає!

І це не тільки про гроші, є ще й про амбасадорство. Ми завжди допомагаємо у відповідь: ділимося з нашими спільнотами важливими інсайтами, порадами про безпеку, підказуємо іноземним журналістам, як краще дістатися Києва чи прифронтових міст і так далі. Допомога — це як любов: це завжди про взаємність.

На чому побудовані програми? Хто їх впроваджує і хто бере участь?

У нас є програма з тактичної медицини та домедичної допомоги, за яку відповідає Дмитро Гладишевський. Він медик з величезним досвідом, багато років рятував киян у складі волонтерської організації «Мотохелп» (коли стається ДТП, а навколо пробки, медики швидше доїжджають на байку, ніж на швидкій), навчив такмеду тисячі військових.

Є напрям оцінки ризиків. За нього відповідають Роман Степанович і старший тренер Антон Скиба — обидва журналісти з багаторічним досвідом роботи під час війн. За експертизу з цифрової безпеки відповідають спеціалісти Лабораторії цифрової безпеки та співзасновниця лабораторії Ірина Чулівська. 

Також розвиваємо напрям психологічної стійкості, яка є важливою складовою безпеки. Цим напрямом займаюсь я і запрошені експерти світового рівня — Кейт Паркінсон з Head Set Immersive, Ханна Сторм з Headlines Network, Гевін Різ з DART Center for Trauma in Journalism, Лорен Велш з New York University.

Тренінги та VR-технології

Що найбільше вражає учасників тренінгів, чим вони діляться?

Усіх завжди дивують власні реакції й сили.

Ну от, наприклад, у перший день нашого стандартного HEFAT тренінгу майже ніхто не знає, як правильно накладати турнікет. В останній день людина вже може накласти його менш ніж за хвилину, швидко реагує на виклики і загалом набагато краще розуміє, що робити в екстремальній ситуації.

Дехто після тренінгу каже: мабуть, робота в окопах — не для мене. Хтось каже, що нарешті зрозумів, що час йти до лікаря чи психотерапевта. Це все дуже гарні результати, бо людина відрефлексувала себе — можливо, навіть вперше по-справжньому у своєму житті. 

Ви використовуєте технологію віртуальної реальності. Слабо віриться, що вона передає справжні відчуття і може навчити діяти в реальній ситуації. Звучить як забавка: де війна з кров’ю, тотальним жахом і брудом, а де — високі технології у класі…

Я, може, зараз розкрию таємницю, але VR-технологія не передає справжні відчуття і не може навчити, як діяти. Цього вчить людина — тренер, який допомагає пройти процес навчання за допомогою технології. А справжні відчуття створює ваш власний організм, бо наш мозок так влаштований: якщо ви бачите перед собою агресивно налаштованого лева чи дивитесь фільм, де бачите агресивно налаштованого лева, то ваш організм і те, й інше розпізнає як загрозу і виробляє відповідні гормони. Наша уява — дуже сильна штука! І коли ти опиняєшся у віртуальній реальності, твій мозок реагує на події, які в ній розгортаються, як на реальні. Крім того, це закритий медіум — ви сконцентровані на отриманні свого досвіду, бо наділи спеціальні окуляри. 

Це все і дозволяє нам наблизити навчання до реальних умов та робить його неймовірно ефективним. Як сказала колись про цей наш курс журналістка Галина Якушко, це можливість зробити власні помилки — і навчитися на них — у віртуальній реальності, а не в реальному житті.

Міжнародні програми від Фундації 2402

Чи є плани зробити з українських програм міжнародні? В чому є запит в колег в інших країнах?

Український досвід життя у війні — в багатьох сенсах унікальний. Це перша війна такого масштабу у Європі після Другої світової, не кажучи вже про різноманітність зброї, яку проти нас застосовує Росія. Те, як ми долаємо різні виклики, цікаво багатьом у світі. Тому так, ми вже потроху розширяємо діяльність і масштабуємо деякі продукти. Але насправді наша діяльність вже є міжнародною, бо ми залучаємо спеціалістів зі всього світу у дизайн та впровадження наших програм. Прямо зараз, наприклад, працюємо над дизайном сталої програми з ментального здоров’я для журналістів і ньюзрумів, яка має допомогти багатьом впровадити культуру турботи, аби врятувати журналістику як професію від глобального вигорання і знищення.

Чи не варто ввести окремі дисципліни з ваших тренінгів як обов’язкові курси у вишах, що мають спеціальність «Журналістика»?

В ідеалі основи безпеки та оцінки ризиків мають вивчатися зі школи, і далі регулярно оновлюватися. Наприклад, в Ізраїлі та Південній Кореї усі з дитинства вміють надавати домедичну допомогу. І ми до цього дійдемо.