За останні кілька років Україна увійшла в топ-10 експортерів курячих яєць у світі та стала однією з країн-лідерок, які виробляють курятину. Держава підтримує агрохолдинги фінансово, визначивши розвиток тваринництва одним із пріоритетів. Водночас промислові ферми забруднюють воду, ґрунти, повітря, але фактично не несуть за це відповідальності, хіба зрідка можуть сплатити штраф у кількасот гривень. Журналістка Заборони Альона Вишницька розбиралася, як саме в Україні регулюють галузь тваринництва, чому штрафи не працюють і чи зміниться ситуація, якщо збільшити санкції в тисячі разів.
М’ясо для всіх
Скандали та судові позови до промислових виробників м’яса — звична для України річ. Два роки тому порушили справу проти холдингу «Агромарс», власника марки «Гаврилівські курчата». Замість того, щоб утилізувати відходи на спеціальних заводах, компанія закопала понад 200 т птиці — це близько 75 тис. курчат-бройлерів, які померли через задуху. Птахів склали неподалік від населеного пункту (зараз там соняшникове поле) з порушенням усіх можливих санепідеміологічних норм. А після кількарічної тяганини, хоч суд і визнав винними директора філії та виконавчого директора агрокомплексу та призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі на три роки, зрештою обвинувачених звільнили від реального терміну. А власники компанії взагалі уникли будь-якого покарання.
Статус потерпілих у цій справі мали понад 300 місцевих жителів, що мешкають поруч із могильником та підприємством, яке й до цього зливало в річку нечистоти.
«Ми були змушені все це тимчасово покласти на своєму полі. Спільно з обласною та районною адміністраціями ми створили комісію, яка зобов’язала нас прибрати тушки у встановлені терміни. Що і було зроблено. Рішенням цієї комісії були проведені заміри повітря, ґрунту та води. Все в нормі. У нас є акти санітарів», — розповідав власник компанії та екс-регіонал Євген Сігал.
Жоден із постраждалих не отримав компенсації.
Історія про «Гаврилівських курчат» — одна з десятків в Україні, пов’язаних із викидами промисловими підприємствами нечистот, хімікатів та утилізацією залишків тварин прямо на території тих громад, де розташовані заводи. «На підприємствах інтенсивного тваринництва на обмеженій території водночас утримують тисячі, сотні тисяч та навіть мільйони тварин. Це несе серйозні ризики для якості води, повітря, ґрунтів, біорізноманіття та здоров’я людей.
Промислові ферми споживають величезну кількість природних ресурсів і продукують відходи в значно більших масштабах, ніж можуть утилізувати локально», — пояснює член ГО «Відкриті клітки» Сергій Бойко. Ця організація зокрема просуває ідею вільного випасу тварин на фермах. Такий підхід сприятиме тому, що на території буде менше тварин, а навантаження на місцеву екосистему послабиться: «Це стосується і поширення хвороб між тваринами. Там, де зосереджено більше тварин, хвороби легше поширюються — і потім передаються людям. Наприклад, пташиний і свинячий грип виник саме на фермах, і він далі мутує», — пояснює Сергій.
Промислове тваринництво — джерело викидів великих обсягів небезпечних речовин-забруднювачів, йдеться у звіті організації «Екодія». Серед таких речовин — аміак, метан, азот та інші. Тваринництво продукує близько 18 % від усіх видів парникових газів людства, а метан та закис азоту — по 16 % та 17 % річних викидів у світі відповідно.
Крім того, промислове тваринництво істотно впливає на якість та кількість як ґрунтових, так і поверхневих вод. Наприклад, птахофабрика на 1,5 млн курей-бройлерів споживає за добу від 680 до 300 м³ питної води, а свиноферма на 4 тис. свиноматок та 29 тис. поросят — до 1 тис. м³. У цей об’єм не входить вода, потрібна для вирощування корму — це окремі й додаткові витрати. Крім того, оскільки на підприємствах накопичується гній і послід, це все забруднює поверхневі води разом із викидами азоту та фосфору. За останні 20 років в Україні висохло понад 20 % поверхневих вод, пояснює Сергій Бойко, — і причина зокрема в промисловості, яка скидає отруйні речовини у водойми.
Викиди забруднюють не лише поверхневі води, зауважує експертка з екологізації агропромисловості організації «Екодія» Анна Даниляк: «Забруднення впливає і на підземні води — все просочується крізь ґрунт у колодязі та свердловини. В селах 80 % людей споживають воду з децентралізованих джерел, і там якість води дуже сильно залежить від підприємств на поверхні. Відповідно, крім того, що води меншає, люди п’ють небезпечну та отруйну воду». Враховуючи те, що Україна є однією з найменш забезпечених водними ресурсами країн Європи, то ризики за кілька десятиріч лишитися без чистої питної води досить високі. За експертними оцінками, частка нітратів унаслідок сільського господарства становить від 30 до 90 % причин забруднення водойм.
Модернізація виробництва
Штраф за забруднення води та ґрунтів в Україні становить 272 грн. Для мільярдного агрохолдингу це ніщо, тож значно простіше та дешевше заплатити копійки, ніж змінювати методи виробництва і модернізувати процес.
Кілька років тому в селі Сінгури на Житомирщині місцева норкова ферма зливала відходи в поле, звідки вони потрапляли в озеро, розповідає голова ГО «Єдина планета» Павло Вишебаба. Провину підприємства довели в Держекологічній інспеції, на озері встановили великі таблички з написом: «Купатися заборонено», а забруднювач отримав штраф у 1200 грн. Це максимум, на що можна було розраховувати. Попри попередження, в озері продовжують купатися діти, а в селі регулярно фіксують випадки алергічних реакцій, пояснює Павло.
Великі сподівання покладали на стандарти Європейського Союзу. Україна зобов’язалася наблизити свою нормативно-правову базу до законодавства ЄС та мала інтегрувати більшість директив щодо тваринництва до 2017 року, проте так і не завершила ключові перетворення. Про це йдеться зокрема й у звіті організації «Екодія» «Екологічні стандарти ЄС для галузі тваринництва в Україні». Серед переваг європейського законодавства експерти називають дієві механізми моніторингу, незалежну екологічну інспекцію, яка може виписувати штрафи чи навіть припиняти діяльність підприємств, а також відкритий доступ до даних про викиди.
У ЄС, наприклад, заборонені батарейні клітки для птахів — це те, що масово використовують у нас. «В Україні поширений такий спосіб утримання, коли клітки стоять одна на одній, а кури випорожнюються на своїх сусідок. Це сприяє поширенню хвороб та різних інфекцій. У Європі є обмеження, скільки тварин і рядів може бути в клітках, має бути спеціальне покриття та постійний доступ до води», — пояснює експерт «Відкритих кліток» Сергій Бойко.
Українські виробники, за його словами, часто мають кілька ферм — для України та Європи. Якщо підприємство хоче експортувати курятину в ЄС, то і ферма має бути побудована за стандартами. А оскільки в Україні нормативно-правова база ЄС не працює, то для українських споживачів йде продукція, яка не відповідає цим стандартам.
«За кордоном зокрема розробили додатки до корму. Вони зменшують кількість метану, що виділяє велика рогата худоба», — розповідає Павло Вишебаба. Це один із дієвих механізмів модернізації виробництва. Є і безсенсові — наприклад, коли гази розганяють вентиляторами чи висмоктують насосами. Тоді метан розпорошується, але в тому ж обсязі викидається в атмосферу.
Проте відкритим лишається питання, чи варто в принципі модернізувати галузь, чи краще від неї відходити взагалі: «Завжди можна провести паралель. Скажімо, чи треба нам модернізувати шахти? Ні, їх слід заморожувати та зупиняти, бо зелена енергетика краща. Але, звісно, це не може відбутися одномоментно. Люди мають отримати нову роботу, знання та навички», — пояснює Павло.
В агропромисловому комплексі йдеться про те, щоб поступово збільшувати частку рослинництва — і стимулювати його на державному рівні так, як зараз це роблять із тваринництвом.
Галузь промислового тваринництва потужно фінансують із держбюджету останні років десять, зауважує Павло Вишебаба. Скажімо, у 2017-му 2 млрд грн дотацій отримав мільярдер Юрій Косюк, власник холдингу «Миронівський хлібопродукт» та «Наша Ряба», яка є одним із найбільших виробників курятини в Україні (до речі, в одному з попередніх текстів ми писали, як це підприємство відмиває свою репутацію співпрацею з медіа). У 2018 році його ж підприємства одержали близько 1 млрд дотацій.
«Дотації отримали не маленькі фермери, яким ці гроші потрібні, а підприємство з надприбутками в мільярди доларів. Одержуючи дотації, Косюк засіяв ринок дешевою курятиною, і споживач її масово скуповує», — пояснює Вишебаба.
На думку експерта, дотації мають бути передовсім збалансовані і виділятися на рослинництво. Таким чином ціна на м’ясні продукти зростатиме, а попит на рослинні — збільшуватиметься.
Штрафи та система
Збільшення сум штрафів не допоможе, переконаний Вишебаба. На його думку, слід повністю реформувати сферу екологічного контролю в Україні: «Коли ми маємо корумповану систему, яка ці штрафи виписує, то ми, по суті, даємо їй заробляти ще більше». Тож зміни можливі, якщо державна екологічна інспекція буде некорумпованою та незалежною від політичного впливу.
Крім того, важливо мотивувати забруднювачів модернізувати свої підприємства, наприклад, за рахунок податкових пільг, які компенсуватимуть витрати на нові технології. Відповідно, підприємствам буде вигідно працювати за стандартами, адже вони не втратять у фінансах.
