Довести очевидне: як родичі загиблих у полоні мусять проходити ще одне пекло після повернення тіла

Щоб за померлого в полоні родина могла отримати виплату як за бійця, що загинув у бою, потрібно довести, що людина потрапила в полон під час виконання бойового завдання. І що смерть спричинена саме перебуванням в полоні.

Здається, коли тіло воїна вдається повернути з полону, очевидно, що загинув він саме там. Але, виявляється, факт піддається сумніву.

Чи можуть українські експерти визначити причину смерті бійців за станом тіл, переданих з Росії? Як оформлення медичних документів може вплинути на долю виплати? Чому Женевська конвенція заважає безперешкодному призначенню таких виплат? Усе це зʼясовувало hromadske.

Жахливий стан тіл, що повертають

Судмедексперт Станіслав працює з тілами, які повертають в Україну. Він зауважує, що їхній стан зазвичай жахливий: вони могли довго бути прикопані в тимчасовому похованні, зберігатися не в морозильній камері або декілька разів заморожуватися й розморожуватися. 

Окрім того, тіл для обміну між Росією й Україною так багато, що й в українських моргах вони можуть бути іноді місяцями, перш ніж дійде до експертизи. Це все ускладнює роботу експерта. 

«Експертиза має дати відповідь слідчому, чи могли ушкодження, яких зазнала людина, стати причиною її смерті. Існують затверджені МОЗом правила проведення судово-медичної експертизи трупів. Якщо від моменту смерті минуло багато часу і тіло зберігали в неналежних умовах, то через загнивання справді нелегко визначити стан внутрішніх органів, знайти сліди катувань. Через гниття, наприклад, зникають ознаки крововиливів або докази застосування електрошокерів. А якщо труп скелетований, то і факт розриву внутрішніх органів унаслідок побиття уже неможливо встановити», — говорить судмедексперт Станіслав.

За його словами, до полонених росіяни застосовують витончені способи катування: багатогодинне стояння з піднятими руками, перебування в кам’яному мішку (карцері), нескінченні віджимання від підлоги тощо. 

«Це катування, яке не залишає слідів: просто не витримує серцевий м’яз. Але який експерт встановить причину зупинки серця? Однак крупозну пневмонію я побачу і на гнилому трупі, так само — переломи кісток», — додає судмедексперт.

Довести, що загинули саме в полоні

Для родичів загиблих у полоні важливе не лише визначення хвороби, що стала причиною смерті. Необхідно, щоб судмедексперт зафіксував: хвороби чи травми, несумісних із життям, людина зазнала саме в полоні, і це є наслідком тамтешніх умов утримання.

«Якщо людину два роки, наприклад, катують голодом, то причиною її смерті є незворотні процеси в організмі, викликані тривалим голодуванням, а не просто хвороба шлунка. Якщо в людини внаслідок виснаження чи стресу в полоні ослабло серце, то 5 тисяч присідань для неї можуть стати смертельними. В експертному висновку фахівець має зазначити, що смерть сталася через загострення хвороби, що настала внаслідок катувань. А щоб експерт так написав, слідчий мусить поставити йому конкретне запитання про це», — зауважує адвокатка з військового та кримінального права Адвокатського обʼєднання «Актум» Оксана Доготер.

Робота судмедекспертів та слідчих

Тобто якщо експерт у своєму висновку не повʼязує смерть із перебуванням у полоні, то слідчий не запитав у нього про цей зв’язок.

«Я не можу говорити про всіх слідчих. Особисто я ставлю експертам ті запитання, які необхідні мені в межах конкретного кримінального провадження», — сказав hromadske слідчий, до якого звернулися по коментар.

За словами Оксани Доготер, якщо слідчий не поставив судмедекспертам потрібних запитань, родичі загиблого мають домогтися проведення додаткових експертиз. І клопотати про те, щоб у межах кримінального провадження допитали колишніх військовополонених, яких утримували із загиблим в одній камері чи колонії.

«Тут важливим є кожен нюанс. Наприклад, чи померла б людина в полоні від цієї хвороби, якби їй вчасно надали фахову медичну допомогу? Чи можливо встановити ознаки катувань? І якщо судмедексперт напише у висновку, що ознак катувань встановити неможливо через розпад тканин організму, то адвокати на суді зможуть використати цей факт на користь інтересів родини — якщо родина захоче оскаржити результати експертизи через суд», — говорить адвокатка.

Місце загибелі

На мішку з тілом, яке після обміну надходить у конкретний морг, іноді може бути бирка або просто папірець із написаним прізвищем та іменем загиблого, ксерокопія російського лікарського свідоцтва про смерть, де вказані дата, місце і причина смерті.

І якщо розтин може допомогти нашим експертам ухвалити рішення про причини смерті, то щодо дати смерті та її місця доводиться вірити росіянам на слово. Або не вірити. І тоді в лікарських свідоцтвах про смерть у відповідних графах зʼявляються записи «невідомо» — як у документах чоловіків Оксани та Тетяни. 

«Виходило, що мій чоловік помер невідомо де й коли. І його сім’я не може претендувати на виплати. Хоча в Координаційному штабі та в Червоному Хресті знали, де росіяни його утримували», — обурюється Оксана.

Завдяки численним клопотанням вона домоглася, щоб в новому лікарському свідоцтві місцем смерті експерт вказав СІЗО №2 міста Вʼязьми Смоленської області Росії й дату смерті, яку записали росіяни. Так само і Тетяна «вигризала» запис, що її чоловік такого-то числа помер у російському місті Володимирі.

«Але найголовніше для родин загиблих у полоні — графа в лікарському свідоцтві про смерть, де зазначається, внаслідок чого людина померла», — говорить Тетяна.

Причина смерті

Ідеться про пункт 9 — «Смерть настала внаслідок». У ньому є багато підпунктів, які конкретизують висновок. Експерт має підкреслити відповідний. У документах чоловіка Оксани підкреслений підпункт №1 — «Захворювання». Судмедексперти не знайшли можливості підкреслити підпункт №8 — «Ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій». Без цього сім’ї не отримають 15 мільйонів гривень.

«То що, мій чоловік був не на війні й не в полоні? Я звернулася до уповноваженого Верховної Ради з прав людини, в Міноборони та в МОЗ. Звідусіль отримала однакові відповіді, що ці інстанції не можуть вплинути на рішення судмедексперта», — розповідає одна із дружин загиблих в полоні.

«Підкреслити підпункт 8 експерт може на основі документів, які підтвердять, що загиблий був військовослужбовцем і потрапив у полон під час бойових дій. Це може бути витяг з наказу про виконання бойових завдань, довідка із частини, що під час виконання бойового завдання боєць потрапив у полон, або витяг із журналу бойових розпоряджень частини. Також береться до уваги інформація Червоного Хреста, який підтверджує перебування особи в російському полоні, відомості про передання цього тіла українській стороні тощо. Ці всі документи має зібрати слідчий», — говорить адвокатка Оксана Доготер.

На її переконання, якщо цих документів у кримінальній справі немає, слідчий неякісно виконав свої обовʼязки. Якщо документи є, а судмедексперт не підкреслив підпункт 8 — це або недбалість експерта, або він виконує чиїсь негласні вказівки.

«Але проблема в тому, що не всі слідчі знають, як правильно поставити запитання, а експерти іноді не знають, як належно на нього відповісти. Але, найімовірніше, причина у величезній завантаженості експертів і слідчих, яким треба одночасно працювати з десятками кримінальних справ», — припускає адвокатка. І радить родичам загиблих у полоні звертатися до суду, якщо іншими способами довести причиново-наслідковий звʼязок між перебуванням бійця в полоні і його смертю не вдається.

Пастка Женевської конвенції

Здавалося б: чому уряд не може ухвалити якусь постанову, за якою родини загиблих у полоні від російських тортур автоматично отримували б належну виплату, як родини загиблих на полі бою? Це зберегло б стільки ресурсів і нервів! Виявляється, що це неможливо.

«Наше законодавство не може суперечити міжнародним правовим нормам. Женевська конвенція щодо поводження із військовополоненими забороняє катування. Відповідно до неї, сторони, які воюють, не можуть порушувати конвенцію, тобто тортури в російському полоні неможливі. Тому українці мусять доводити, зокрема в судовому порядку, що їхні родичі загинули в полоні від тортур та нелюдських умов утримання, а не від хвороби, від якої вони могли б померти й без полону», — пояснює адвокатка Доготер.

Виходить, якщо Україна хоче захистити своїх полонених, вона повинна на весь голос кричати про російські тортури.