Читаєте зараз
«Зв’язували руки та ноги проволокою». Що відбувається з військовополоненими у тюрмах Росії? Розбір Заборони

«Зв’язували руки та ноги проволокою». Що відбувається з військовополоненими у тюрмах Росії? Розбір Заборони

Anastasiya Oprishchenko

З 24 лютого Росія веде війну проти України і вже порушила безліч міжнародних норм щодо прав людини. Найскладніша ситуація — з військовополоненими чи тими, хто раніше служив. В усіх населених пунктах війська окупанта розшукують військових, журналістів, активістів, влаштовують їм допити й катування, а деяких вивозять за межі України до російських СІЗО та фільтраційних таборів. Там росіяни катують військовополонених, щоб дізнатися про місця дислокації ЗСУ та структуру української армії. 

Заборона зібрала історії свідків і родичів, яким відомо про жорстоке ставлення до військовополонених, та розповідає, як фіксувати воєнні злочини.

Обережно, текст містить описи тортур і насильницької смерті

Психологічне та фізичне знущання

1 квітня 2022 року відбувся другий обмін полоненими між Україною і Росією. Вдалося визволити 86 українських військовослужбовців, серед яких 15 жінок. У кожної були поголені голови: так окупанти знущалися з військовослужбовиць. У той самий період вже колишня омбудсменка Людмила Денісова розповіла про катування та знущання з українських військових з боку РФ: «Українські військовослужбовці говорили про нелюдське поводження з російської сторони: їх тримали у полі, у ямі, у гаражі. Іноді одного з них виводили та били з автомата. Стріляли з рушниці прямо їм у вуха».

Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, зауважує, що, крім фізичного насилля, полонених тримають у жахливих умовах, які також можна прирівняти до катувань та жорстокого поводження. Починаючи з 2014 року правозахисники фіксують побиття, удари електричним струмом, позбавлення води, їжі, сну або доступу до туалету, імітацію страти, погрози насильством чи смертю, удушення.

«Таку поведінку російських військових не виправдовує жодна військова необхідність чи потреба отримати якусь конкретну інформацію під час допитів. Росіяни роблять це тільки тому, що можуть, — пояснює Забороні Матвійчук. — Військовополонених захищає Третя Женевська конвенція. Вона містить цілу низку обов’язків держави щодо утримуваних нею в полоні людей. Суть цього документа можна висловити однією фразою — із військовополоненими завжди потрібно поводитися гуманно. Катування, репресії та інше жорстоке поводження з військовополоненими є воєнними злочинами».

30 квітня стало відомо про закатованого військового з Національної гвардії України, який потрапив у полон під Маріуполем. Чоловіка показали у пропагандистському ролику «ДНР» про «гарантії збереження життя» військовополоненим, а згодом надіслали фото його тіла матері. Раніше Заборона писала про подібний випадок з військовим Миколою Горобченком у Маріуполі.

На початку травня Головне управління розвідки Міністерства оборони України опублікувало перехоплення розмови російського військового з його матір’ю. Росіянин детально розповідає подробиці тортур, до яких вдаються солдати РФ і співробітники ФСБ щодо українських військовополонених та цивільних.

Найчастіше взятих у полон українських військових відправляють до фільтраційних таборів на окупованих територіях Донбасу чи інших регіонів та до анексованого Криму. Потім, якщо військовий «не пройшов» фільтрацію, його можуть відправити вглиб Росії до СІЗО. В ізоляторі вони зазнають тортур і жорстокого поводження, також їх змушують підписувати різноманітні документи, які згодом використовують проти них. 

Які права військовополонених мають дотримуватися?

Женевська конвенція встановлює стандарт, за яким умови розміщення військовополонених мають бути не менш сприятливі, ніж умови, які забезпечує власним військам держава, що тримає людей в полоні, пояснює Олександра Матвійчук. Наприклад, конвенція зобов’язує перевозити військовополонених в якомога стисліший термін у безпечне місце.

Крім цього, військовополонені повинні мати повну свободу на свої релігійні обряди, переписку з рідними, право на отримання посилок із гуманітарною допомогою, безоплатну воду, якісну їжу, необхідний одяг, медичну допомогу тощо. На думку правозахисниці, все, що перераховано у Женевській конвенції, на практиці для росіян звучить як космос.

«Немає важких та неважких воєнних злочинів. Сам по собі воєнний злочин — це вже одне із найтяжчих порушень міжнародного права. Інакше кажучи, це звірства. Тому ці діяння підпадають під юрисдикцію не тільки національних, але й Міжнародного кримінального суду. Держава несе повну відповідальність за поводження із військовополоненими. Контроль за виконанням цього обов’язку державою покладається на Міжнародний комітет Червоного Хреста. Саме тому важливо, щоб представники МКЧХ мали вільний доступ до утримуваних людей», — додає експертка.

«Нас постійно били дубинками та застосовували шокери»

Про жорстоке ставлення до військового Дмитра Климовича розповідає Забороні його дружина Валентина. До війни 26-річний Климович проживав у Маріуполі разом із жінкою. Після закінчення Одеської морської академії його розподілили на пошуково-рятувальне судно «Донбас», де він служив як старший помічник командира.

Наприкінці лютого 2022 року Валентина мала народити, тому через чутки про можливе вторгнення жінка виїхала з міста раніше, а Дмитро залишився в Маріуполі. Невдовзі Климович потрапив у полон і опинився в казармах Нахімовського училища в Севастополі. 

Товариш Климовича, прикордонник Олег Бичків, також був у Севастополі — у полон він потрапив на пропускному пункті під селом Бачівськ Сумської області. Через обмін Бичків, на відміну від Климовича, зміг повернутися в Україну. В розмові з Забороною він розповідає, що в казармах у Нахімовському училищі було 56 полонених військовослужбовців, а інших повезли в СІЗО до Таганрога, Ростова і Воронежа. 

«Найгірше було в курському СІЗО, — каже Бичків. — Нас постійно били дубинками та застосовували шокери. Хлопці з сусідньої камери розповіли, що двох людей забили на смерть і списали на ковід. У нахімовських казармах нас теж били й допитували про дислокацію військ ЗСУ та їх розміщення».

«Зв’язували руки та ноги проволокою»

У 120-й виправній колонії в окупованому Донецьку до українських військових застосовували особливі тортури. Полоненим зв’язували руки та ноги колючою проволокою, а ночами забирали у підвали і там били, розповіла Забороні Світлана Рогальська, тітка полоненого військового Сергія Карасюка. 27-річний Сергій проживав у селищі Письменне Дніпропетровської області, службу проходив у 53-й окремій механізованій бригаді. Сім’я втратила зв’язок із Сергієм 11 березня під селом Нікольське на Донеччині.

Про долю племінника жінці вдалося дізнатися від побратима Карасюка — Олексія Алексенка, який зміг повернутися з полону. До початку травня він перебував у 120-й виправній колонії Донецька і був свідком численних катувань з боку окупантів. Разом з Алексенком у колонії тримали й Карасюка, а з ним — ще чотирьох українських військових, яких вважали зниклими безвісти: Максима Сарану, Олексія Сову, Станіслава Пивоварова та Олександра Кругляка.

«Олексій повідомив, що був з хлопцями у полоні в Донецьку. Також розповів, що мого племінника та Максима Сарану сильно били. Сказав, що вночі вони ніколи не ночували у камері. Після побиття у підвалах у Максима Сови простріляні обидві ноги, а у Кругляка важкі поранення, йому стало дуже складно дихати, — розповідає Світлана. — На жаль, більше Олексій не повідомив, він був дуже слабкий. Через поранення йому ампутували ногу і потім переводили з одного санаторію до іншого — ми втратили зв’язок».

Наразі Світлана Рогальська не знає точно, де утримують племінника та його побратимів. У Генштабі жінці сказали, що місце ув’язнення може з часом змінитися. Цю ж інформацію підтвердив і Алексенко, пояснивши, що полонених постійно перевозили з колонії до колонії.

Чи є покарання за злочини проти військовополонених? 

Правозахисниця Олександра Матвійчук пояснює: покарання за воєнні злочини визначатимуть у судовому порядку. Однак Кримінальний кодекс України досі не увідповіднили з міжнародним гуманітарним та міжнародним кримінальними правом, що на практиці ускладнює притягнення винних до відповідальності. 

«Такі види воєнних злочинів, як убивство комбатанта, який склав зброю, заява про те, що помилування не буде, посягання на людську гідність, заподіяння людям, які перебувають під владою супротивника, фізичних каліцтв та інші — досі не виділені в окремі статті. Законопроєкт № 2689, який вирішує цю проблему, уже тривалий час на підписі у президента України. Але і за статтею 438 Кримінального кодексу України, і за Римським статутом Міжнародного кримінального суду на порушника може чекати тюремне ув’язнення аж до довічного позбавлення волі», — наголошує Матвійчук.

Також експертка зазначає, що прецедентів, коли за воєнні злочини притягли до відповідальності, вистачає. Проте головним питанням у цій війні є притягнення до відповідальності саме російських військових. За словами Олександри, у випадку зі знущанням із військовополонених у Грузії, Сирії, Лівії та інших країнах, де російські військові чинили ці або інші воєнні злочини, таких випадків майже немає: «Переконана, що ми подолаємо це коло безкарності. Саме Україна стане для Росії, включно з її вищим політичним та військовим керівництвом, таким прецедентом».

Як фіксувати воєнні злочини?

Правозахисні організації закликають свідків фіксувати докази воєнних злочинів в Україні для майбутнього притягнення Росії до відповідальності. Якщо на ваших очах було скоєно воєнний злочин, ви можете допомогти зібрати свідчення та докази. 

Свідчення можна надсилати на пошту otp.informationdesk@icc-cpi.int (будь-якою мовою), у чат-бот у телеграмі, на адресу warcrimesos.ua@gmail.com або на спеціальну платформу.

Для підтвердження воєнних злочинів потрібно фіксувати загиблих і поранених мирних мешканців, катування (побиття, зґвалтування, утримання в заручниках, використання цивільних як «живого щита»), пошкоджені та знищені цивільні будівлі, культурні пам’ятки й усі інші невійськові об’єкти або сліди обстрілів у житлових кварталах.

Також важливо звертати увагу на переодягання диверсантів в українську спецформу, використання українського прапора, білого прапора як прикриття для вчинення злочину, акти мародерства та пограбування. Фіксувати потрібно перешкоджання російськими військовими наданню медичної допомоги постраждалим та ураження медичних і гуманітарних місій.

Фіксувати злочини можна письмово, на фото та відео. Під час зйомки відео потрібно показати своє обличчя та назвати прізвище, ім’я, по батькові. Зазначити дату, час і точне місце зйомки, інакше доказ не матиме ваги в суді.Також, якщо є можливість, потрібно зафіксувати персональні дані свідків, які постраждали від злочину: ПІБ, дата народження, номер телефону, адреса.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору