Війна між Кореями, битва Китаю зі США за Тайвань: друга частина аналітики про конфлікти 2024 року

Поки точаться дискусії, коли розпочнеться (і чи розпочнеться) Третя світова війна та чи вона, може, вже триває, навіть без неї ми маємо всі шанси стати свідками ще багатьох локальних конфліктів. Постійний автор Заборони та редактор телеграм-каналу FintechWave Андрій Сорокін спробував розібратися, якими вони можуть бути (з надією, що жоден із них не станеться). На жаль, гарячих точок у світі стільки, що один текст був би задовгим — тому ми розбили цю тему на дві частини. Перша тут, а ось друга.

Китай vs. Тайвань/США

Побоювання щодо військового вторгнення КНР на Тайвань озвучуються не перший рік. Зустріч Джо Байдена і Сі Цзіньпіна в листопаді 2023 року, на перший погляд, знизила напругу: президент США назвав переговори з главою КНР однією з найконструктивніших і найпродуктивніших дискусій, які в них були. Як мінімум, обидві країни домовилися відновити канали прямого зв’язку між військовими. Але західна преса сприйняла зустріч скептично. Наприклад, Financial Times, The Atlantic і Foreign Policy радили не плекати ілюзій щодо потепління у відносинах США і Китаю.

Сі Цзіньпін у своєму новорічному зверненні назвав возз’єднання Китаю з Тайванем неминучим. Своєю чергою, аналітики вважають конфронтацію дедалі ймовірнішою. Після виборів на Тайвані ситуація тільки загострюється: переміг Лай Цінде (Вільям Лай), який виступає за незалежність острова. До цього Канцелярія у справах Тайваню при Держраді КНР заявила, що його обрання на посаду може призвести до конфронтації та конфлікту між двома сторонами Тайванської протоки.

Оцінці ймовірності повномасштабної війни можна присвятити не один десяток статей. Тому зосередимося на тому, як вона може початися:

• Посилення військової активності біля острова (наприклад, масштабні військові навчання біля його берегів). Це може призвести до прорахунку або небажаного інциденту, пишуть Sky News. Тайвань і/або США вирішують, що у них немає іншого виходу, окрім як відреагувати. Наявність людських жертв тільки підвищить імовірність цього.
• Блокада Тайваню. Цей сценарій вважають найімовірнішим. Так, Китай може блокувати основні види експорту та імпорту, зробивши виняток для палива і продовольства. Це загрожує щонайменше соціальними заворушеннями та знеціненням тайванського долара, зазначають економісти з Amundi, французької компанії з управління активами, що входить до 10 найбільших у світі. Що жорсткішою буде блокада, то більше постраждає економіка Азії та всього світу. КНР також може залучити армію — і це вже стане чітким сигналом про примус до об’єднання.

Експерти Atlantic Council вважають, що блокада Тайваню — найбільш життєздатний варіант для КНР. Її військові вже проводили відповідні навчання. Так, офіційні особи у Вашингтоні стверджують, що ціна для Пекіна виявиться зависокою. Помічник міністра оборони США з питань безпеки Індо-Тихоокеанського регіону Елі Ратнер навіть сумнівається у спроможності КНР повністю ізолювати Тайвань. Але в самому Тайвані не впевнені, що США прийдуть на допомогу в разі блокади — про це свідчать результати опитування місцевих експертів Центром стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS).

Технічно блокаду можна розглядати як акт війни, пише Алекс Зутт у статті для журналу Law & Liberty. Але проблема і в тому, що це може спровокувати велику війну або стати прелюдією до неї.

• Повномасштабне вторгнення. Його ймовірність набагато нижча за вищеописані варіанти. Науковий співробітник Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations) Девід Сакс нагадує, що захоплення Тайваню видається найскладнішою військовою операцією в сучасній історії — хоча б через географічне положення острова. При цьому армія КНР не вела великих воєн уже понад 70 років. Якщо ж вона зважиться на вторгнення і зазнає невдачі, то може компенсувати це спробою блокади острова, пише The Japan Times.

Блокада вдарить по світовій економіці набагато сильніше, ніж COVID-19, заявив вищезгаданий Елі Ратнер. Економісти Bloomberg оцінили потенційний збиток від конфлікту в 10 трлн доларів (10% усієї світової економіки). Редактор-економіст британської газети The Guardian Ларрі Елліотт вважає, що війна спричинить наслідки аж до другої Великої депресії. А за нею не варто виключати й Третю світову.

Північна Корея vs. Південна Корея

КНДР в односторонньому порядку розірвала п’ятирічну угоду з Південною Кореєю про зниження військової напруженості. Це сталося після успішного запуску військового розвідувального супутника восени 2023 року. Подальша риторика і дії Пхеньяна також мали мало спільного з прагненням до миру:

• Наприкінці 2023 року Кім Чен Ин анонсував запуск ще трьох розвідувальних супутників. Крім того, МАГАТЕ повідомила, що другий атомний реактор у Йонбьоні, схоже, працює. Пхеньян може використовувати його для виробництва ядерного палива збройової якості.
• На початку 2024 року КНДР випустила близько 200 снарядів неподалік від кордону з Південною Кореєю.
• Північнокорейський диктатор назвав Південну Корею найбільш ворожою державою для КНДР і заявив, що у нього немає наміру уникати війни. Він навіть запропонував переписати конституцію, щоб визначити сусіда як неминучого заклятого ворога. Але ще важливіше те, що Пхеньян офіційно відмовився від ідеї мирного возз’єднання двох країн як політичної мети.
• Парламент КНДР розпустив усі держустанови, що відповідають за взаємодію з Південною Кореєю. У країні закрили радіопередачі та сайти, що пропагують возз’єднання двох країн; видано наказ знести відповідні пам’ятники. 
• КНДР оголосила про випробування балістичної ракети з гіперзвуковою керованою боєголовкою. Ракету запустили в бік Японського моря, вона пролетіла близько 1000 км і впала. Також Пхеньян провів випробування підводної ядерної зброї Хеіль-5-23 у відповідь на військово-морські навчання, які США, Південна Корея і Японія проводили з 15 до 17 січня.

Ескалація в Кореях

Низка аналітиків вважають, що цього разу погрози Пхеньяна вийшли за звичні рамки.

Нинішня ситуація на Корейському півострові небезпечніша, ніж будь-коли з початку червня 1950 року, коли почалася Корейська війна. «Ми не знаємо, коли і як Кім планує натиснути на гачок, але небезпека вже далеко за межами рутинних попереджень Вашингтона, Сеула і Токіо щодо провокацій Пхеньяна. Ми не вважаємо, що тема підготовки до війни, яка з’явилася в північнокорейських ЗМІ з початку минулого року, є типовим проявом порожніх погроз», — вважають у вашингтонському аналітичному Центрі Стимсона.

Обмежена агресія КНДР спровокує ширшу ескалацію. Старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Анкіт Панда припускає, що форми можуть бути різними: від обстрілу до спроб окупації спірних територій на захід від Корейського півострова. Подібні провокації траплялися в минулому, але цього разу їхня мета — перевірити межі можливостей Сеула. Однак саме його непропорційна відповідь може призвести до більш масштабних наслідків, пояснює експерт.

Повномасштабна війна КНДР

Хороша новина в тому, що більшість аналітиків не вірять у можливість повномасштабної війни. Ось як вони це пояснюють:

• готовність озброюватися не є для КНДР чимось незвичайним;
• акцент на нарощуванні озброєнь — це гра на внутрішню аудиторію: він дозволяє відвернути увагу жителів КНДР від економічного занепаду;
• Китай може виявитися стримувальним фактором для будь-яких військових авантюр Північної Кореї, а для Пекіну немає сенсу втягуватися в них;
• Пхеньян нагнітає напруженість напередодні президентських виборів у США, а в момент її піку буде готовий до взаємодії з Вашингтоном в обмін на зняття частини санкцій.

Але розслаблятися теж не варто. Експерти Atlantic Council зазначають, що північнокорейський режим цілком може піти на обмежене застосування ядерної зброї в найближчі 5–10 років. Або знайти інші варіанти ескалації конфлікту — особливо якщо стосунки Пекіна та Вашингтона погіршаться ще більше. Велике значення матиме політика США і Південної Кореї, пише Брюс В. Беннетт з аналітичного центру RAND. За його словами, якщо Кім Чен Ин не зрозуміє, що вони готові вказати йому на його місце, то зрештою може встановити своє панування на Корейському півострові або втягнути його в ядерну війну.

Венесуела vs. Гаяна

Дві латиноамериканські країни давно з’ясовують, кому належить багатий нафтою регіон Ессекібо. Міжнародний арбітражний трибунал 1899 року відніс Ессекібо до тодішньої Британської Гвіани (колоніальна назва Гаяни). Але Венесуела з цим не згодна: там вважають, що територія перебувала в її межах під час іспанського колоніального періоду.

У грудні 2023 року Міжнародний суд ООН заборонив Венесуелі вживати заходів, спрямованих на порушення територіальної цілісності Гаяни. Але країна все одно провела референдум з сумнівними результатами, а президент Мадуро навіть призначив очільника штату Гаяна-Ессекібо. Зрештою лідери країн зустрілися та пообіцяли утримуватися від ескалації конфлікту і не застосовувати силу. Угоди про територіальне врегулювання вони так і не досягли.

Однак така дипломатія ще не робить конфлікт неможливим.

• Економіка Венесуели перебуває не в найкращому стані. До цього доклав руку не тільки Мадуро, а і його попередник Уго Чавес. Перспектива заволодіти нафтовими родовищами Гаяни може бути цілком привабливою для Каракаса.
• Ніхто не гарантує, що Мадуро зможе обратися на черговий термін. В обмін на зняття частини санкцій США йому довелося піти на угоду з опозицією щодо виборів 2024 року. Низьку явку на референдумі про анексію Ессекібо можна інтерпретувати як нездатність керівної партії мобілізувати прихильників, навіть якщо їм погрожують звільненнями і таким іншим. Навіть колишні прихильники Чавеса дедалі менше симпатизують нинішньому президенту. Тож зовнішня криза може хоча б тимчасово відтягнути внутрішню.
• Наприкінці 2023 року Венесуела провела навчання за участі понад 5500 військовослужбовців після того, як британське Міноборони заявило про виряджання військового корабля у Гаяну на знак підтримки.
• Влада Гаяни звернулася до США по допомогу. Заступник помічника міністра оборони Деніел П. Еріксон назвав переговори продуктивними: очікується, що американці допоможуть з оснащенням і модернізацією збройних сил.
• Гаянське економічне диво пов’язане з різким зростанням нафтовидобутку. Але країна вирішила залучити ще одне джерело коштів і тепер продає вуглецеві квоти. Видання Financial Times розглядає це як спробу перевірити довіру інвесторів в умовах загрози.

Долі Гаяни в разі нападу Венесуели не позаздриш: її населення значно менше, тож різниця в чисельності армій величезна. Водночас щонайменше один фактор може зіграти на руку невеликій нафтовій країні. Специфіка місцевості така, що доставка важкої артилерії туди неможлива. Єдиний спосіб це зробити — проїхати через сусідню Бразилію, зазначає Daily Maverick.

Президент Бразилії Лула да Сілва закликає не допустити війни в регіоні. При цьому у нього хороші стосунки з Мадуро: за деякими оцінками, він сам сприяв венесуельській наркодиктатурі. Він же і змусив Гаяну погодитися на двосторонні переговори, але про всяк випадок посилив військову присутність на кордоні з двома сусідами.

Спроби спрогнозувати реакцію США на можливий конфлікт не додають оптимізму. Латинську Америку тепер називають не заднім двором Вашингтона, а забутим регіоном його зовнішньої політики. У журналі Інституту відповідального державного управління Квінсі торік вийшла стаття з недвозначним меседжем: США не варто втручатися в цей конфлікт, але один із засновників Центру демократії та політичних досліджень у Палм-Біч Луїс Флейшман пише, що слабкість у цьому питанні тільки поглибить регіональну кризу і підірве авторитет США.

Сербія vs. Косово

Президент Володимир Зеленський 2023 року заявив, що Україна має дані про наміри РФ розпалити війну на Балканах. Станом на початок 2024 року цю заяву все складніше записувати в розряд алармістських. Звісно, ніхто не говорить про повторення югославських війн 1991–2001 років, але черговий виток кризи можливий, бо цей регіон довгий час є в геополітичних інтересах РФ.

Останній збройний конфлікт стався на півночі Косова у вересні 2023 року. Тоді понад 30 бойовиків вступили в бій із косовськими поліцейськими в селі Баньска і забарикадувалися на території місцевого монастиря. Була проведена спецоперація, вилучені арсенал та спорядження.

Після цього НАТО вирішила провести переоцінку рівня своєї військової присутності на Західних Балканах і розглянути можливість збільшення свого контингенту в Косові. Так, 200 британських солдатів з 1-го батальйону Королівського полку принцеси Уельської поповнили сили миротворчої місії KFOR. Сербія і Косово теж вживають заходів:

• Міністр оборони Сербії Мілош Вучевич на початку 2024 року заявив, що уряд планує відновити обов’язкову військову службу для молоді (її скасували 2011 року). За його словами, це не означає підготовку до нових війн.
• Косово вирішило придбати у США ракети Javelin і пов’язане з ними обладнання приблизно на 75 млн доларів. Держдепартамент схвалив угоду. Президент Сербії Александар Вучич назвав це великим розчаруванням. Нову військову техніку Косову також постачають Туреччина і Хорватія.

Ось як сьогодні оцінюють перспективи можливого сербсько-косовського конфлікту політики та експерти:

• Глава МЗС Великої Британії Девід Кемерон заявив, що Росія хоче зробити більше для дестабілізації Західних Балкан, користуючись підтримкою своїх союзників — зокрема Сербії. З ним солідарний прем’єр Косова Альбін Курті: за його словами, Москва прагне розпалити кризу на задньому дворі Європейського союзу, щоб відвернути увагу НАТО. Ескалація може призвести до стягування сербських військ до кордону, хоча присутність військ НАТО має знизити ризик повномасштабного вторгнення і ширшого конфлікту. Однак чергова криза на Балканах у будь-якому разі може відвернути увагу Заходу від України.
• Експерт Фонду імені Конрада Аденауера Яків Девчич вважає, що гаряча війна вельми малоймовірна, оскільки більшість сербів не хочуть визнавати державу Косово в жодній формі, але вони також не готові йти за це на війну. При цьому він зазначає, що ситуація на Західних Балканах залишається крихкою. Девчич нагадує, що колишній глава сербської розвідки Олександр Вулін і міністр закордонних справ Івіца Дачич представляють проросійські позиції, а Москва знає, як політично дратувати Захід.
• Аналітик Geopolitical Intelligence Services (компанія з Ліхтенштейну, спеціалізується на геополітичному аналізі) Беат Еберле пише, що майбутнє Західних Балкан залежить від результату російсько-української війни й майбутньої позиції РФ. «Якщо Росія виявиться сильною, у Белграда може виникнути спокуса посилити тиск на Косово, що значно ускладнить його розвиток як незалежної країни, яка домагається повного міжнародного визнання», — пояснює він.

М’янма: військова хунта vs. повстанці

Хунта тероризує жителів М’янми (колишня назва — Бірма) з 2021 року. За цей час країна побачила багато чого: стрілянину по учасниках масових вуличних протестів, масові вбивства цивільних, знущання з жінок у в’язницях, смертну кару опонентів режиму. Зброю для хунти постачає РФ: на думку спецкомісії ООН, її могли використати для вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

Восени 2023 року нинішній режим зіткнувся з найпотужнішим збройним опором. Урядові війська не змогли дати відсіч так званому «Братському альянсу», до якого увійшли представники трьох етнічних груп: Армія національно-демократичного альянсу М’янми (MNDAA), Національно-визвольна армія Таанга (TNLA) і Араканська армія (АА). Їм також допомагали бойовики Сил народної оборони — воєнізованого крила Уряду національної єдності (NUG), який складається з чиновників демократично обраного уряду, поваленого 2021 року. Повстанці захопили кілька районів у північному штаті Шан, включно із зонами на кордоні з Китаєм. Саме вони слугують важливим джерелом податкових надходжень для військової хунти.

Після цього тимчасовий президент М’янми М’їн Све заявив, що країна перебуває на межі розпаду. На боці хунти перевага в живій силі, важкій техніці та авіації. Але повстанці не сумніваються у своєму успіху: представник NUG К’яв Зав заявив, що з часом вони дійдуть до столиці. У це можна повірити, якщо взяти до уваги, що операція проти хунти вдалася завдяки підтримці Китаю. Навіщо це КНР? Річ у тім, що Пекін незадоволений злочинними синдикатами та онлайн-шахраями, які базуються в прикордонних із Китаєм районах.

Станом на кінець січня зіткнення з повстанцями тривають. Ось чого можна очікувати надалі.

• Китай може й надалі підтримувати повстанців. Тим більше що вони пообіцяли ліквідувати злочинні анклави на кордоні. Раніше Пекін посилав хунті недвозначні сигнали: не варто приховувати на своїй території шахраїв, які шкодять китайській економіці та займаються торгівлею людьми. Але в результаті чиновники, які покривають злочини, навпаки отримали підвищення.
• Від Китаю можна очікувати й прямо протилежних дій. Міжнародна кризова група (International Crisis Group) пише, що Пекін сприймає NUG як західну маріонетку. Тому не виключено, що якщо режим опиниться на волосині, хунту підтримає КНР, особливо з урахуванням бажання розширити доступ до Індійського океану.
• Падіння хунти ще не гарантує повернення країни до нормального життя. Легко уявити повний хаос: етнічні армії, що конкурують, візьмуть під контроль окремі регіони, у центрі виникне вакуум. Тоді Китай може ввести війська в прикордонні регіони, пише The Washington Post. Не можна виключати й сценарій громадянської війни, адже цілі у повстанців різні: NUG хоче поставити країну на демократичні рейки, а «Братський альянс» начебто бореться за незалежність своїх народів.

Боротьба проти хунти триватиме. Її противники діють спільно, Китай їм щонайменше не перешкоджає, м’янмарська діаспора успішно збирає гроші для NUG, а цивільне населення не виступає проти повстанців навіть попри те, що через бойові дії їм довелося покинути свої домівки. Тож 2024 року конфлікт цілком може вийти на новий рівень.