Яких війн ще очікувати. Прогнози на 2024 рік, але їм краще не збуватися

Розмови про наближення третьої світової війни не припиняються з моменту російського вторгнення в Україну. Але навіть без неї ми маємо всі шанси стати свідками ще багатьох локальних конфліктів. Постійний автор Заборони та редактор телеграм-каналу FintechWave Андрій Сорокін спробував розібратися, якими вони можуть бути (з надією, що жоден із них не станеться). На жаль, гарячих точок стільки, що один текст був би занадто довгим — тому ми розбили цю тему на дві частини. Ось перша.

НАТО проти РФ

Німецька рада з міжнародних відносин (DGAP) вважає цей сценарій імовірним «після закінчення інтенсивних бойових дій в Україні». Експерти організації вважають, що РФ знадобиться 6–10 років, щоб підготуватися до цього. Почати вона може з країн Балтії, особливо якщо повірить, що це матиме успіх.

Голова Бюро національної безпеки Польщі Яцек Севера налаштований куди менш оптимістично. На його думку, країна має не більше трьох років на підготовку до гіпотетичної російської агресії. Це ж стосується й інших членів НАТО на східному фланзі, оскільки «російська військова промисловість працює у три зміни».

Інститут вивчення війни (ISW) вважає, що Росія вже готується до війни з НАТО. Аналітики зазначають, що країна-агресор спрямовує дорогоцінні військово-морські ресурси в райони за межами України та Східної Європи, щоб створити загрозу альянсу та його союзникам у багатьох регіонах. При цьому в ISW не впевнені, чи зможе РФ в найближчі роки виробляти стратегічні військово-морські кораблі належного масштабу і якості.

Не можна сказати, що Північноатлантичний альянс ігнорує такі загрози. Є думка, що саме російське вторгнення в Україну взагалі надало сенсу його існуванню. Наприклад, на зустрічі у Вільнюсі цього року лідери організації зобов’язалися щорічно інвестувати в оборону щонайменше 2% ВВП. Крім того, члени альянсу затвердили нові регіональні плани протидії двом основним загрозам — Росії та тероризму.

Чи достатньо цих заходів, питання відкрите. Наприклад, Емілі Ферріс із британського Королівського інституту оборонних досліджень (RUSI) вважає, що країни НАТО, як і раніше, не мають реальної стратегії щодо майбутнього конфлікту. На її думку, на вищезгаданому саміті ніхто не думав про те, «як уникнути групового мислення щодо вкрай небезпечного супротивника».

Вірменія vs. Азербайджан

Азербайджан відновив контроль над Нагірним Карабахом без особливого опору Вірменії. Станом на грудень 2023 року обидві країни обмінюються військовополоненими (але за формулою «2 на 32»). Їхні керівники випускають спільні заяви про готовність досягти довгоочікуваного миру в регіоні. Що може піти не так?

• Стан перманентної війни необхідний голові Азербайджану Ільхаму Алієву, вважає історик та політолог Алтай Геюшов. За його словами, лідер країни вже досяг дуже важливих цілей без будь-яких серйозних проблем, тому цілком може продовжити. Аналогічну точку зору висловлює співробітниця програми Freedom House з Європи та Євразії Роза Мелкумян. «У світлі своїх сьогоднішніх успіхів і необхідності продовжувати виправдовувати внутрішні репресії уряд Азербайджану, схоже, прагнутиме додаткових воєнних перемог і територіальних завоювань», — зазначає вона.
• Вірменська опозиція заявляє, що риторика Азербайджану не змінилася, а також сумнівається, що мирний договір вплине на ситуацію.
• Нинішні військові позиції Азербайджану на кордоні з Вірменією та величезний дисбаланс сил означають не найкращі наслідки для Єревану у разі конфлікту. Особливо з урахуванням можливого тиску з боку «регіональних гравців» в особі РФ та Туреччини, зазначають експерти Європейської ради з міжнародних відносин Марі Дюмулен та Густав Грессель.
• Президент Азербайджану Ільхам Алієв не виключав можливості нових конфліктів у регіоні. Він заявляв, що влада Вірменії хотіла б помститися за втрату контролю над Нагірним Карабахом. Також він встиг звинуватити Францію у підтримці Єревана та «заохоченні реваншистських сил».
• Вірменія більше не може розраховувати на РФ як на гаранта безпеки та активно шукає нових партнерів (Франція, Іран, Індія). Водночас «союзник» у минулому цілком може перетворитися на ворога в майбутньому — наприклад, дати Баку зелене світло на початок нової військової операції у відповідь на зближення Єревана із Заходом, пише співробітник Центру регіональних досліджень у Єревані Мікаел Золян.
• Баку продовжує дотримуватися політики стратегічної двозначності щодо версії про «Західний Азербайджан», згідно з якою вся Вірменія чи частина її насправді належить Азербайджану, нагадує оглядач Eurasianet Фін ДеПенсьє.
• Чутки про нову війну за Зангезурський коридор до Нахічеваню циркулювали аж до поїздки американського представника у Баку. Сьогодні Алієв підкреслює, що «втомився говорити» про відсутність планів «силою зброї» прорубати цей коридор, і підкреслює, що знайдено варіант маршруту територією Ірану. Але чи варто на 100% вірити авторитарним лідерам?
• Вірменія та Азербайджан за 30 років неодноразово були близькі до того, щоб укласти мир, йдеться у статті Foreign Affairs. Але щоразу вони зазнавали невдач, що призводило до ще більшої мілітаризації регіону. Видання зазначає, що лише США та ЄС можуть сприяти переговорам. Адже якщо Азербайджан не побачить причини повертатися до них, то може спробувати просунути свої інтереси на полі бою, пише Foreign Affairs.

«Талібан» vs. повстанці / ІДІЛ (Афганістан)

«Міжнародна спільнота» понад два роки спостерігає, як «Талібан» перетворює Афганістан на філію пекла на землі. Поки в країні триває гуманітарна криза,

Китай приймає вірчі грамоти талібів. А західні експерти з регіону пишуть, що країна набуває «певної нормальності», і навіть пропонують ООН взяти на себе провідну роль у забезпеченні миру та стабільності. Імовірність такого сценарію невисока: наприклад, ФАО виявилася не в змозі навіть допомогти голодуючим в Афганістані.

Сили опору «Талібану» пам’ятають, що переговори з ним ніколи не давали результатів, тож війна залишається єдиним виходом. Але афганська опозиція має дві серйозні проблеми: розрізненість і брак належної підтримки з боку США і Заходу в цілому.

Зустрічі опозиційних лідерів критично висвітлюються західними ЗМІ — у всьому винні постійні конфлікти та амбіції. Але окремі експерти вбачають у цьому перші ознаки того, що противники «Талібану» готові об’єднатися. «Ситуація може змінитись у 2024 році, якщо сусіди по регіону, особливо Таджикистан, нададуть групам простір для діяльності», — стверджує науковий співробітник Королівського коледжу Лондона Девід Лойн.

Наразі повстанці створюють політичні та управлінські проблеми для нинішнього режиму, але недостатньо сильні, щоб скинути його. США не поспішають їх підтримати і, здається, більше зайняті не іншими відомими конфліктами, а внутрішньополітичним порядком денним. Чи означає це, що опір «Талібану» залишиться на рівні вбивств окремих його чиновників та солдатів? Ні. Адже на місце одних терористів не проти прийти інші, і не менш жорстокі.

«Вілаят Хорасан» (відділення ІДІЛ) — найсерйозніша загроза «Талібану», пише «Голос Америки». І не лише йому, а й усьому регіону, попереджає ексголова ЦРУ з боротьби з тероризмом Роберт Греньє. У 2020 році Washington Post повідомляла, що американські військові навіть підтримали талібів вогнем ракет та дронів з повітря по позиціях «Вілаята Хорасан».

Точно можна сказати одне: спокійного життя в регіоні не варто очікувати. З одного боку, є сили, які готові боротися з талібами. З іншого боку, китайські, узбецькі та пакистанські бойовики тренуються під керівництвом «Талібану», а «Аль-Каїда» взагалі завела штаб-квартиру в Афганістані, нагадує Девід Лойн. Останнє не обіцяє нічого доброго.

Ізраїль проти «Хезболли»

Ізраїлю обіцяють війну на кілька фронтів з моменту осінньої атаки ХАМАС. Директор MEPIN (Близькосхідна політична інформаційна мережа) Ерік Р. Мандель попереджає, що одним із них може стати масштабне протистояння із «Хезболлою», яку підтримує Іран. Експерт прогнозує його на початок 2024 року.

Станом на грудень 2023 року ліванське угруповання посилило обстріл території Ізраїлю. ЦАХАЛ завдає ударів у відповідь по позиціях бойовиків. При цьому ізраїльська влада шукає дипломатичні шляхи, щоб припинити ескалацію. За словами міністра оборони Йоава Галанта, країна готова піти на угоду з «Хезболлою». Умова — створення зони безпеки вздовж кордону з Ліваном та відповідні гарантії.

Ізраїльські офіційні особи не надто вірять, що з «Хезболлою» вдасться домовитись. Дипломати намагалися знайти розуміння у західних колег та апелювали до вимог резолюції РБ ООН 1701, яка встановила режим припинення вогню у регіоні. Чи це допомогло? Джерело Reuters (ліванський чиновник, близький до «Хезболли») стверджує, що представники США та Франції відвідували Бейрут, щоб обговорити ситуацію. Однак він назвав їхні ідеї щодо гарантій безпеки нереалістичними. А депутат ліванського парламенту Хасан Фадлалла від «Хезболли» відкрито заявив, що Ізраїль не має права визначати майбутнє інших.

Джерела Financial Times також підтверджують, що офіційні особи США, Великої Британії та Франції провели переговори з Ізраїлем та Ліваном. За їхніми оцінками, дискусії ще перебувають на ранній стадії, а сторонам доведеться подолати серйозні розбіжності. Наприклад, у Бейруті теж звинувачують ЦАХАЛ у порушенні резолюції Радбезу ООН. Також джерела Financial Times зазначають, що сама «Хезболла» не надто готова до війни у ​​регіоні. При цьому вони визнають, що угруповання навряд чи колись погодиться на повний відхід із південного Лівану.

На момент написання цього тексту в мережі циркулює інформація, що Ізраїль оголосив ультиматум Лівану: або «Хезболла» відходить за річку Літані (тече близько до ізраїльського кордону), або ЦАХАЛ знищить усю інфраструктуру угруповання. Офіційного підтвердження цьому немає. Але це ще не означає, що великого конфлікту вдасться уникнути.

Ерік Р. Мандель зазначає, що Ізраїль має два шляхи відновити контроль над північним кордоном. Перший — змусити «Хезболлу» дотримуватися резолюції РБ ООН 1701 року дипломатичним шляхом, що навряд чи вдасться. Другий — військова операція. Міністр оборони Йоав Галлант вже дав зрозуміти, що Ізраїль «буде готовий діяти всіма доступними йому засобами», якщо іншого виходу не залишиться.

Деякі військові вже намагалися переконати прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху завдати превентивного удару по Лівану, пише Politico. Однак він не підтримав цієї ідеї — частково через тиск Вашингтона, де побоюються, що тоді Іран вступить у війну. У такому разі це загрожує великим регіональним конфліктом.

Людство та штучний інтелект: чотири сценарії

Зіткнення людини і машини видається чимось схожим на сюжет закордонного блокбастера чи науково-фантастичного роману. Особливо у 2023 році, коли світ переживає набагато реальніші та кривавіші конфлікти. Проте протягом усього року різні експерти не втрачали нагоди розповісти, як ШІ може занапастити людство.

У зв’язку з цим ось кілька можливих сценаріїв:

Людина втрачає контроль над ШІ, а той починає ухвалювати самостійні рішення, потенційно отримуючи доступ до систем озброєння або інших небезпечних можливостей. Колишній гендиректор Google Ерік Шмідт уже встиг налякати всіх, що ШІ зможе становити загрозу людству через 5–10 років.

ШІ помилково застосовує ядерну зброю. Неназваний учений із Кембридзького університету розповів таблоїду I, що система може прийняти птаха (!) за загрозу, що наближається, і ініціювати ядерний удар, якщо поруч не виявиться людини, яка це зупинить. Цікаво, що про це пишуть і організації, які важко запідозрити у прагненні до клікбейту. Наприклад, аналітичний центр RAND ще у 2018 році попереджав про можливі катастрофічні прорахунки ШІ (який ще не досяг технологічної зрілості), якщо його використовуватимуть для управління ядерною зброєю.

ШІ помилково застосовує зброю проти мирного жителя. Віцепрезидент та директор з досліджень Центру нової американської безпеки Пол Шарр вважає, що у такому разі очевидний факт воєнного злочину. Тільки притягувати до відповідальності нема кого. Однак цей сюжет можна розвивати до більш серйозних масштабів. Наприклад, ШІ помилково вбиває цілу групу людей з іншої країни, з якою напружені відносини, а в результаті все переростає в конфлікт між країнами.

ШІ-системи починають війну одна з одною, попутно знищуючи все живе. Аналогічний, не менш моторошний, але при цьому більш реалістичний сценарій може бути таким: у ході конкретної війни люди більше не справляються з ситуацією на полі бою, що постійно змінюється, і поступаються більшою частиною рішень машинам. Внаслідок їхніх дій відбуваються широкомасштабні руйнування до того, як людина встигне втрутитися. Екскомандувач силами НАТО в Афганістані, генерал Джон Аллен та пакистано-американський підприємець у галузі штучного інтелекту Амір Хусейн назвали це «гіпервійною».

ШІ ще недостатньо розвинений, щоб розглядати подібні сценарії серйозно. При цьому не варто ігнорувати очевидне: оборонні відомства найбільших держав зацікавлені у ШІ-розробках. І чим більш просунутими вони стають, тим більша ймовірність того, що ціна їхньої помилки буде зависокою.