У Коломиї поліція вимагала від голови громади список євреїв. Розповідаємо, з чого там почався антисемітизм

У середині лютого 2020 року Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції Івано-Франківської області надіслав листа голові єврейської громади Коломиї з проханням надати список євреїв, що живуть у місті. 9 травня цей лист опублікував директор «Українського єврейського комітету» Едуард Долинський, додавши, що такі листи «нагадують 41-й рік», коли нацисти й колаборанти складали списки євреїв на розстріл. Заборона з’ясувала, що такі запити отримала не тільки єврейська громада, проте проблема антисемітизму актуальна для Коломиї давно.

Ксенофобський запит

До другої світової війни Коломия була переважно єврейським містом, де був поширений хасидизм. У 1941 році нацисти створили в Коломиї гетто й розстріляли 30 000 юдеїв. Ще кілька тисяч відправили в табір смерті Белжець. Сьогодні в місті проживають усього приблизно сотня єврейських сімей. Вони об’єднані синагогою та громадою, якою керує член комітету Ваада (об’єднання єврейських громад) України Яків Заліщікер.

Саме йому в середині лютого надійшов лист від Нацполіції з проханням надати список коломийських євреїв у зв’язку з «організацією боротьби з транснаціональними й етнічними групами і злочинними організаціями». Заліщікер показав лист директору міжнародної організації «Український єврейський комітет» Едуарду Долинському, а той опублікував його в день перемоги над нацизмом, 9 травня.

«Коли я побачив цей лист, то був шокований, бо документ абсолютно протизаконний і антисемітський, ксенофобський за змістом, – каже Долинський Заборонi. – Це називається стигматизація. Вони ж [Нацполіція] не надіслали такий лист греко-католикам або православним, щоби скласти списки у зв’язку з боротьбою з організованою злочинністю. Вони звернулися до євреїв. Це свідчить про глибоку ксенофобію».

Після публікації Долинського трапився міжнародний скандал. Незабаром Заліщікеру, за його словами, подзвонили й попросили вибачення керівник Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції України Андрій Рубель і глава Нацполіції Ігор Клименко. Клименко повідомив, що ініціював внутрішнє розслідування.

«Ми самі не можемо зрозуміти, як так сталося, ми не є стороною [конфлікту] і самі хочемо розібратися», – каже Забороні заступник керівника відділу стратегічних розслідувань Івано-Франківської області Святослав Кухарський. Лист Заліщікеру підписав його керівник, глава відділу Михайло Банк. Наприкінці квітня частина депутатів Верховної Ради підписали звернення до глави МВС Арсена Авакова з вимогою звільнити Банка за те, що той, за версією матеріалу видання «Апостроф», незаконно привласнив природоохоронні землі біля Буковелю й шантажував місцевих підприємців. 19 травня стало відомо, що Банка звільнили з поліції. 

Конфлікт навколо кладовища

Глава єврейської громади Коломиї Заліщікер вважає, що запит Нацполіції може бути пов’язаний зі старим кладовищем, щодо якого вже давно триває конфлікт між громадою та міською радою. Єврейське кладовище відкрили в 1829 році, за часів, коли Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії. Воно було розташоване за містом, там похований цадик (єврейський святий) Гилель Борух Ліхтенштейн. Під час нацистської окупації на цьому кладовищі розстрілювали євреїв, а за радянської влади могильні плити знесли й побудували сквер. З того часу Коломия розрослася, кладовище опинилося в центральній частині міста, а городяни звикли ходити через нього до озера. На думку Заліщікера, місцеві перестали сприймати його як місце поховання.

У 2009 році єврейська громада вирішила відновити територію кладовища і перетворити його на меморіальний сквер. За вказівкою Заліщікера цвинтар огородили парканом, який, каже він, «почав всім дуже заважати». Наприкінці 2015 року невідомі підпалили капличку біля могили цадика і після цього громада встановила там камери зовнішнього спостереження. Незабаром камери зафіксували те, як кілька молодих людей в капюшонах розгромили ломами 42 надгробних плити. Це були представники місцевого осередку ультраправої організації «Правий сектор». А в березні 2016-го хтось проколов колеса автомобіля Заліщікера.

У лютому 2017 року представники ультраправих організацій без погодження з адміністрацією міста встановили на території єврейського кладовища хрест у пам’ять загиблих бійців УПА. А у 2018-му місцева влада запропонувала перейменувати кладовище в меморіальний сквер, без згадки «єврейського». За обома випадками Заліщікер веде судові розгляди.

Окрема історія – з надгробками. У деяких дворах у Коломиї досі можна побачити плити з могил євреїв. Наприклад, ще у 2016 році плитами був встелений двір будинку на вулиці Франка, 5, де під час окупації перебувало Гестапо. Місцева адміністрація, каже Заліщікер, не зацікавлена ​​в тому, щоби зняти ті надгробні плити, які досі розкидані по місту, і передати їх єврейській громаді.

«У Коломиї ми [єврейська громада] – як кістка в горлі, – каже Заліщікер Забороні. – У місті живе 62 тисячі людей і всього п’ятдесят радикалів, але їх чомусь усі бояться й танцюють під їхню дудку».

Антисемітизм чи земельне питання?

Дослідник ультраправих рухів і координатор групи моніторингу прав національних меншин В’ячеслав Ліхачов вважає, що конфлікт у Коломиї, швидше за все, не має під собою антисемітського ґрунту.

«На ділянці кладовища сходяться комерційні, земельні інтереси різних місцевих груп, – каже Ліхачов Забороні. – Стверджується, що на цій території є також поховання як неєврейських жертв нацизму, так і вбитих радянською владою українських націоналістів. Єврейська громада намагається відстояти те, що вважає своєю спадщиною, і якось її «меморіалізувати». Міська влада каже, що розстрілювали й українських націоналістів. А євреїв сприймають як тих, хто намагається приватизувати місце, яке важливе не тільки для них. У подібних ситуаціях є об’єктивне підґрунтя для конфліктів, і часто зверху надбудовується антисемітизм, але він необов’язково є причиною».

За словами Ліхачова, листи з вимогою надати список членів громади та їхні контактні дані надійшли від Нацполіції не тільки Заліщікеру, а і представникам інших громад – наприклад, азербайджанській та польській. «Хтось, мабуть, вирішив скласти список членів різних громад, – говорить Ліхачов, – і це нерозумно, безглуздо й незаконно, звісно, але про особливу упередженість і тиск на єврейську громаду в такому разі не може йтися». Заборона попросила представників цих громад надати фото листів або підтвердити факт запиту від Нацполіції. Але наше прохання вони проігнорували.

Заліщікер вважає запит не проявом антисемітизму, а «безграмотністю співробітників поліції, які це писали». «В управлінні Івано-Франківської області мені сказали, що в них була чітка вказівка ​​з Києва, з Департаменту стратегічних розслідувань, написати такий запит, – каже він. – Ми попросили показати папір із цим указом, щоби проаналізувати першоджерело, хто це зробив і навіщо, але поки що такий папір нам не надали».

Антисемітизм зростає, але в мікроперспективі

За словами В’ячеслава Ліхачова, у цьому році, як і у 2019-му, спостерігається зростання антисемітизму в порівнянні з 2018 роком. «До останніх років, з 2016 до 2018, в Україні зменшувалася кількість випадків вандалізму та антисемітського насильства, – говорить він. – Можливо, річ у тому, що президент – єврей. «Жиди прийшли до влади, щоби землю нашу відібрати», – така пропаганда активно розганяється, наприклад, у зв’язку з законом про ринок землі. Однак це все не дотягує до кількості інцидентів, яка була, скажімо, 15 років тому. У 2005-2006 роках фіксувалося у 2 рази більше вандалізму і в 10 разів більше насильства, ніж тепер. Тобто в макроперспективі антисемітизм не зростає».

Держава не моніторить суспільні настрої, а поліція рідко порушує справи на ґрунті антисемітизму. Опитування на цю тему дають суперечливі результати, а тому складно сказати, чи дійсно антисемітизм в Україні зменшився. Едуард Долинський вважає, що ненависть до євреїв присутня в країні на різних рівнях: «поміж чиновниками, правоохоронними органами, поміж громадянським суспільством».

Проте, Долинський не вважає це головною проблемою, «тому що антисемітизм є скрізь». «Головна проблема – це реакція суспільства і правоохоронних органів, реакція заперечення. В Україні заведено так говорити: у нас цього [антисемітизму] немає, це все пропаганда Москви. Це вказує на те, що є проблема, і її намагаються приховати, а це нерозумно».