Читаєте зараз
Фабрики ботів і війни майбутнього, яке вже наступило: книга Пітера Померанцева «Це не пропаганда», що багато чого пояснює

Фабрики ботів і війни майбутнього, яке вже наступило: книга Пітера Померанцева «Це не пропаганда», що багато чого пояснює

Daniil Tsarevskyi

Як сильно ми б не були переконані, що здатні чітко розпізнати пропагандистські меседжі у потоці інформації, з яким зіштовхуємося щодня, більшість з них лишаються непомітними.

Пітер Померанцев у своїй книзі «Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності», яка вийшла у видавництві Yakaboo Publishing, зауважує неочевидний факт: «Щоразу коли ти постиш або твітиш, або просто репостиш або ретвітиш, ти стаєш маленькою пропагандистською машиною».

Ця книга, з одного боку, не відкриває нічого нового. З іншого ж — буквально перевертає світ з ніг на голову напрочуд тверезим поглядом на поточні події та передумови. І саме сьогодні прочитати її варто кожному: спеціально для Заборони книжкова блогерка Саша Павлова пояснює, чому.


Маніпуляції з інформацією: як працюють

Книга Померанцева пояснює, як десятиліттями ворог вів цілеспрямовану роботу, яка сформулювала світогляд цілих поколінь, лишаючись непомітною. Як в часи технологій на фермах ботів створювалась і поширювалась брехня і як вона зрештою втілювалась у реальність. 

Автор подає дуже цікавий погляд на теорії змов з історичними прикладами, коли саме фальшива конспірологія використовувалась для утримання влади — наприклад, у совєтів з постійним підживленням параної щодо шпигунів і «ворогів народу» серед населення, або у гітлерівській Німеччині, коли всюди вбачались змови євреїв.

Обкладинка книги Пітера Померанцева «Це не пропаганда». Фото надано Yakaboo Publishing

Книга наводить багато історичних прикладів, де маніпуляції з інформацією і пропаганда призводили до жахливих наслідків, та найбільша увага таки сконцентрована саме на російсько-українському кейсі, починаючи з заснування радянського союзу — бо ця історія є особистою для автора.

Померанців розповідає про родину між основними розділами книги. Його батьки були змушені покинути Київ через свої погляди. Парадокс, але в певному сенсі історію Померанцевих можна назвати щасливою як на ті реалії — бо вони мали можливість втекти з тоталітарної країни, а не стали мовчазними жертвами режиму, репресованими або розстріляними:

«Майор чітко дав зрозуміти, що він [батько Померанцева] проведе сім років у в’язниці і п’ять на засланні у радянських загумінках, якщо залишиться. Якби він був україномовним поетом, його посадили б, і по всьому. Репресії в Україні зосереджувались на винищенні будь-яких проявів української культури поза культурною резервацією дозволеної державою радянської українськості».

Чому люди вірять пропаганді

«Це не пропаганда» детально розглядає саме через призму пропаганди події Майдану, окупації Криму і частини Донецької та Луганської областей. Як вона вибудовувалась, як поширювалась, як зробила ці події можливими. Та чому на той момент Росія була змушена обмежитись лише частиною українських територій, бо ж справа була далеко не в тому, що їм не вистачило військової сили.

Автор намагається пояснити, чому частина населення на захоплених територіях, яка раніше ніколи не мала виражених політичних поглядів, після початку окупації так легко повірила російській пропаганді: «Люди підбирають докази так, щоби вони пасували картинці світу, яку вони засвоїли з телебачення, хай усе це й не тримається купи».

Є тут і приклади інформаційного супротиву на захоплених територіях — вдалі й не дуже. Та й загалом, живі приклади всього, про що говорить автор, різнобічні і яскраві — один з найбільших плюсів книги. В ній багато особистих історій, інтерв’ю і репортажних вставок.

Попри складні та об’ємні теми, стиль досить легкий, книга читається захопливо і швидко.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій