Фільм «ДАУ» порушив питання, чи виправдане насильство в кіно. Розбираємося, чи має мистецтво дотримуватися етики
У середині квітня два фільми масштабного проекту «ДАУ» режисера Іллі Хржановського виклали онлайн – «Дегенерація» й «Наташа». Тільки-но вони з’явилися у відкритому доступі, у кіноспільноті загриміла дискусія про насильство та етику в кіно. У фільмі «Наташа» є епізод зґвалтування пляшкою, а в «Дегенерації» для зйомок сцени експериментів використали немовлят із дитячого будинку. Редакторка Заборони Юліана Скібіцька розібралася в головних претензіях до фільму Хржановського й розповідає, що відбувається з етикою в мистецтві.
«ДАУ» – багатосерійний фільм Іллі Хржановського, який спершу задумувався як байопік про радянського фізика Лева Ландау. Основою сценарію мали стати мемуари його дружини Конкордії Дробанцевої, Дау – це домашнє прізвисько фізика. У процесі роботи над картиною режисер вирішив відступити від класичної біографічної драми і створив артхаусну постановку, а зйомки і продакшн розтягнулися на 15 років.
Дія відбувається в умовному науковому інституті в період з 1938 до 1968 року. Велика частина зйомок відбувалася в Харкові. «ДАУ» знімали з 2008 року, актори жили в «Інституті» й цілодобово перебували перед камерами. Майже всі ролі виконували непрофесіонали, сценарію не було. Потрапляючи на знімальний майданчик вони переодягалися в одяг відповідного часу, їм не можна було користуватися гаджетами і використовувати в мовленні сучасні вислови. У такий спосіб режисер хотів цілковито відтворити атмосферу і правила радянського часу, а також показати, як обставини змінюють логіку поведінки людини.
Зараз проект складається із 16 фільмів різної тривалості. З квітня їх поступово викладають онлайн – кожен може переглянути за три долари. Частину бюджету на проект виділило українське Держкіно, а основне фінансування робота отримала від низки російських олігархів. Загальний бюджет ні Хржановський, ні продюсерська компанія «Феномен-Фільмз», яка володіє правами на фільм, не називають. У 2015 році Держкіно подало в суд на «Феномен-Фільмз» за те, що компанія не виконала умов контракту.
Насильство й жорстокість на знімальному майданчику
Хржановський розповідав у багатьох інтерв’ю, що намагався мінімально втручатися в те, що відбувається. Тому в проекті не було сценарію, а були лише правила – наприклад, заборона на використання сучасної мови. Актор Люк Біже розповідав в інтерв’ю газеті Le Monde, що якось, коли він був п’яним, зайнявся сексом із виконавицею головної ролі фільму «Наташа». «Наступного дня я прокинувся зовсім хворий і нічого не пам’ятав. Тоді я і зрозумів, що мене напоїли спеціально. Так Ілля [Хржановський] і діяв. Але я не шкодую. Фільм вийшов обурливим, але особисто мене він звільнив від комплексів», – признався він.
Сцени насильства й жорстокості у фільмі також виглядають максимально реалістично. У фільмі «Наташа» героїню за сценарієм заставляють запхати пляшку собі у вагіну (водночас у кадрі не показується власне проникнення). У 2019 році в газеті Le Monde «цитували» Хржановського, який сказав під час зйомок: «Я знайшов її [виконавицю цієї ролі] в БДСМ-борделі». Пізніше редакція опублікувала лист режисера про те, що він такого ніколи не говорив.
У «Дегенерації» знімався російський неонацист Максім Марцінкєвіч на прізвисько «Тесак». У фільмі Марцінкєвіч забирає з ферми «Інституту» живу свиню, малює на ній гасла й шестикутну зірку Давида, приносить у вітальню до вчених і відрізає їй голову кухонним ножем. За словами Хржановського, цей епізод «може вберегти багатьох людей від спокійного поїдання м’яса без усвідомлення того, що це м’ясо колись було частиною живої істоти». Режисер запевняв, що вирішив співпрацювати з Тесаком, лише переконавшись у цілковитій безпеці для всіх учасників зйомок. У російському перекладі тексту Le Monde стверджувалося, що Тесак на зйомках «побив та зґвалтував» художника Ендрю Ондержака. Пізніше в статті замінили слово «зґвалтував» на «принизив». Хржановський стверджує, що зґвалтування та побиття не було. «У фільмі «Дегенерація» або в DAU Digital, де є незмонтовані сцени, видно все, що було на майданчику», – каже він. Марцінкєвіч із 2013 року відбуває покарання в Росії за кількома статтями, зокрема за побої та розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
У «Дегенерації» показані досліди над немовлятами, що викликало ще одну хвилю критики на адресу Хржановського. У двохвилинному відрізку дітей роздягають і підключають до них електроди – так режисер показує медичні експерименти сталінських часів. Хржановського звинуватили в психологічному та фізичному насильстві над дітьми, а український омбудсмен Микола Кулеба звернувся в поліцію із проханням розслідувати цей епізод. Представники компанії, яка займалася зйомками, відповіли, що на зйомках використовували муляжі, які ніяк не впливали на дітей. Оскільки діти були із дитбудинку, поруч із ними були опікуни, а сама зйомка тривала дві години. Звукову доріжку максимально підсилили «для ефекту». Прокуратура Харківської області почала перевірку цього епізоду. У релізі відомства йдеться, що фільм «може пропагувати культ насильства, жорстокості й дискримінації».
У 2020 році фільм «Наташа» показували на фестивалі «Берлінале». За день до вручення премій п’ятеро російських журналістів надіслали керівництву фестивалю лист про «Наташа» неетичність цієї роботи. Автори стверджували, що у фільмі було справжнє фізичне та психологічне насильство. Актори, зокрема виконавиця ролі Наташі, це заперечували. Хржановський кілька разів говорив, що учасники відчували певний психологічний тиск на знімальному майданчику – але це було частиною концепції проекту. «Звинувачення, що [ми показали насильство] недопустимими методами – це брехня. Цей проект був складним і люди переживали різкі емоції, але жодного насильства не було», – стверджує режисер. Він каже, що всі актори могли перестати зніматися, вони знали про всі камери, які були на локації. Після того, як фільм змонтували, усім учасникам обов’язково показали фрагменти з його чи її участю. Вони могли заборонити їх публічно показувати.
Насильство в кіно
У кіноспільноті давно тривають дискусії про те, наскільки виправдане насильство в кіно. Режисери часто намагаються показати сцени зґвалтування чи сексу максимально реалістично. Наприклад, у фільмі «Вантаж-200» Алєксєя Балабанова, який вийшов у 2007 році, є кілька дуже жорстоких сцен: героїню ґвалтують пляшкою, пізніше її ґвалтує на ліжку бездомний, тоді як поруч лежить її мертвий наречений. Під час показу фільму Гаспара Ное «Незворотність» на Каннському фестивалі у 2002 році 250 людей вийшли під час сцени зґвалтування головної героїні, настільки жорсткою й реалістичною вона була. Його ж фільм «Любов» 2015 року, який майже цілковито складається з відвертого сексу, заборонили показувати в Росії та Грузії.
«Обговорювати питання етичності насильства в кіно цілком нормально. Для мене особисто це неприпустимо, і в себе я такі прийоми не використовую принципово. Але є приклади [Гаспара] Ное або [Ларса фон] Трієра, де також усе не завжди етично», – коментує Забороні кінопродюсер Володимир Яценко. Він додає, що метод провокації в кіно має право на життя. «Напевно, якщо ви показуєте реалістичну, але все-таки несправжню картинку, то межа на перейдена. Але це вже питання відповідальності художника. Художник взагалі нікому нічого не повинен, якщо він творить не на гроші платників податків і не здійснює кримінального правопорушення».
Питання етичності роботи режисерів – це часте питання творцям авторського камерного кіно. «Є приклад приголомшливого фільму «Життя Адель», який отримав пальмову гілку на Каннському фестивалі, – каже кінокритик і журналіст Олексій Тарасов. – Пізніше акторки, які знімалися у фільмі, заявили, що їх експлуатували і змушували робити те, чого вони не хотіли. Стенлі Кубрик зробив 127 дублів сцени [у «Сяйві»], де Шеллі Дювал захищалася битою від Джека Ніколсона. Це дуже сильно повпливало на психологічний стан акторів. Чи це етично? Ні. Чи потрібно розділяти етичність режисерів і їхні творіння? Я думаю, так». Тарасов додає, що у випадку з «ДАУ» зйомки відбувалися добровільно.
«Опоненти кажуть, що людей там використовували, як рабів, – продовжує Тарасов. – Але на зйомках було багато людей, які, я переконаний, не мирились би з відвертим насильством. Якби там справді катували немовлят, я не думаю, що всі вирішили б промовчати про це».
Хржановський і Бабин Яр
У грудні минулого року Хржановський став художнім керівником Меморіального центру «Бабин Яр» у Києві. За планом, з 2020 до 2022 року буде збудований центр пам’яті жертв Голокосту в Бабиному Яру – місці, де нацисти розстріляли до 150 тисяч євреїв під час Другої світової війни. Команда проекту поки що не озвучила детальний план того, як саме буде працювати меморіал. Наразі одна з ідей – перейменувати станцію метро «Дорогожичі» на станцію «Бабин Яр». На хвилі претензій до «ДАУ» критики фільму вимагають звільнити Хржановського з посади художнього керівника Меморіального центру. Керівництво проекту назвало звинувачення «суб’єктивними та емоційними» й закликало провести незалежне розслідування.
«Ніхто не розуміє, як виглядатиме проект Бабиного Яру, але дивно, що це занепокоєння виливається на фільм. Критики вимагають відсторонити Хржановського, але я боюся, що на його місце ніхто не прийде і проект знову похоронять», – резюмує Тарасов.
