Forspoken — ще одна гра за багато грошей, яка того не вартує? Огляд Заборони
24 січня на PS5 та Steam вийшла Forspoken — довгоочікувана гра від студії Square Enix, над якою працювали відома сценаристка Uncharted Емі Генніґ та команда, що робила Final Fantasy. Ще до релізу навколо гри точилися дискусії: про невиправдано великий цінник, небажання розробників ділитися грою з пресою та виривання з контексту слів з рецензій ігрових журналістів. Наприклад, маркетологи Forspoken використали слова «прекрасна гра» з огляду, в якому написано, що вона могла б стати прекрасною. Випусковий редактор Заборони Даниил Леховіцер пройшов гру і розповідає, чому вам цього робити не варто.
Про що ця гра?
Сюжетна арка Forspoken настільки густо розмазана по романах та серіалах другосортного фентезі й наукової фантастики і настільки загальна, що ніби вже нічия. Згадаймо найзнаменитіше: непримітний підліток зі шрамом стає тим самим «одним з мільйона», за нудним діловим костюмом ховається трико з червоною літерою S, а школяр із Квінз раптом відкриває в собі небачені павукові здібності — всі три непримітні очкарики стають в тому чи іншому масштабі останньою надією людства. Виразно поттеріанська зав’язка є і тут: зірвиголова Фрей, сирота з Нью-Йорка, яка опинилася в одному з найдорожчих міст світу без гроша в кишені, живе в покинутій меблерашці і вже має два приводи до суду. Приблизно через 20 хвилин вона знаходить браслет, який переносить її до чарівної країни Ефії, де дівчина виявиться ще-однією-не-такою-як-всі-надією-на-порятунок.
Ефія — це чотири регіони, якими правлять матріархи-диктатори Танти. Країна щодня піддається утискам: природна аномалія у вигляді зловісної димки перетворює людей та фауну на мутантів і поглинає дедалі більше територій. Фрей якимось чином імунна — тому має перемогти Тант і запобігти магічному катаклізму. Власне, це все — і якщо здається, що так може виглядати фабула не найсумліннішого сценарію, то вам не здається. Це вже майже індустріальний стандарт: ААА-ігри (найдорожчі в розробці ігри преміумкласу) дедалі частіше підходять до сценарію не як до смислового каркаса, на якому варто вибудовувати всі наступні нашарування, а як до небажаної доважки.
Що тут найбільше дратує?
Безглузда балаканина. Фрей має співрозмовника, що прилип до неї в усіх сенсах — той самий браслет, який вона вкрала і який неможливо зняти. Браслет — балакучий і нарцисичний — скажімо прямо, постійно підй*бує головну героїню. Він коментує вдалі чи невдалі дії Фрей та відпускає уїдливі підколи. Це один із найтривожніших симптомів поганої сценарної роботи: автори явно замислювали гру як баді-муві — історію двох задир, які з часом приживуться і перетворять обмін люб’язностями на особливу, зрозумілу лише їм двом дружню мову. Ймовірно, справа тут в анахронічності: у 2023 році гумор Forspoken швидше змусить згадати «Чувак, де моя тачка?» або «Тупий і ще тупіший». У цьому стосунку гра найбільше нагадає стоунер-комедії — специфічний жанр, абсурдність гумору якого видається сприятливою хіба що для зміненої канабісом свідомості.
Одне з найпоширеніших слів в оглядах на гру — weird (дивний). Тут важливо розмежувати два види weirdності: дивний як інопланетний, ні на що не схожий і тому унікальний і дивний як те, що зараз можна назвати словом «крінжовий» — радикально недоречний та несмішний за мірками сучасного сприйняття гумору. Другий варіант якраз про Forspoken — перевірте, якщо не вірите.
Але найбільше гра страждає від синдрому нескінченної балаканини. Герої коментують практично все, що відбувається довкола. Буває й по-іншому: пригадаймо несподівано гарну гру Guardians of the Galaxy за коміксами Marvel, де всі п’ятеро персонажів базікали й перебивали одне одного — ці репліки перетворювалися на зворушливу поліфонію і справді рухали сюжет вперед. Діалоги у Forspoken могли б бути більш корисними: наприклад, дізнатися про історію Ефії можна з текстових записів (які читають не всі), а подати інформацію можна було б в аудіальному форматі — набагато краще, ніж слухати нескінченні підколи.
А що з відкритим світом?
Це загальна індустріальна проблема — націленість гейм-студій на тренд відкритих світів (ігор з великою кількістю локацій, між якими можна вільно переміщатися) найчастіше призводить до низьких оцінок критиків та гравців. Геймдизайнери-гігантомани мислять у масштабах квадратних кілометрів, але не в категоріях їхнього наповнення. Безліч ігор з відкритим світом можуть похвалитися великою картою і водночас одноманітним дизайном оточення, однаковою архітектурою і малою кількістю так званих точок інтересу — розкиданих тут і там примітних об’єктів (від сяючої фосфором печери до золоторогих оленів — щось, що не пропустиш). Forspoken саме з таких: Ефію не дуже хочеться рятувати просто тому, що там особливо нічого немає. Більш захопливим дозвілля у відкритому світі (але не сам світ) робить ігрова механіка паркуру, що нагадує подорож у чоботях-скороходах.
В певному сенсі це не стільки проблема розробників гри, скільки візуального канону: сучасний культурний споживач потребує насичених (інколи кислотно-насичених) кольорів. Купівлю гри можна порівняти з компенсацією відпустки в місця, куди не завжди можна дістатися. Насичена зелень джунглів Амазонії чи пурпурне небо Індонезії мають стати оточенням гри, місцем, куди можна потрапити або заплативши $70 за гру, або декілька тисяч за білети. Проте Forspoken обирає більш кам’янистий та випалений пейзаж — зрозуміле, з огляду на сюжет, рішення, проте не дуже радісне.
Все так погано?
Не все. Завдяки браслету Фрей володіє чотирма видами елементальної магії ближнього і дальнього бою: можна стріляти чергою з гальки, використовуючи такий собі глиняний кулемет; можна скувати ворогів корінням рослин; можна кидатися вогняними списами — і це, звичайно, не все. Найкраще це працює в міксі, тому при вправності комбінація заклинань може зробити бій захопливим.
Одна з хороших рис тутешньої бойової системи — помірність піротехнічних ефектів. У вже згаданих Guardians of the Galaxy вибухів та лазерних променів було так багато, що місцями вони заважали спостерігати за тим, що відбувається. Натомість Forspoken — більш стримана гра: заклинання барвисті та ефектні, проте не заповнюють собою весь екран.
