Історичні травми, катастрофи, ще раз травми (але не тільки). Головні книжки 2022 року. Вибір Заборони

Tetyana Petrenko
Книги 2022 року

Навіть попри війну, український книжковий ринок продовжує випускати важливі книги, які відповідають духу часу. На прохання Заборони літературна критикиня Тетяна Петренко зібрала найцікавіші, на її думку, українські й перекладні новинки року — репортажний портрет Сєвєродонецька, робота з архівами КДБ, страх перед атомною бомбою та пророцтво Оксани Забужко. 


Головні книжки 2022 року.

Андрій Сем’янків. Танці з кістками

Київ — Віхола, 2022. – 368 с.

Медичний трилер Андрія Сем’янківа — це, без перебільшень, найзахопливіший український роман 2022 року.

Життя паталогоанатома Северина важко назвати щасливим. Але річ не в специфіці його роботи. Северин працює у звичайній державній лікарні на маленьку зарплату — ані шансів на підвищення, ані можливості відкрити приватну практику. І оскільки всі навколо (від його успішніших однокурсників до колишньої дружини) натякають на жалюгідність його життя, Северин вирішує підзаробити нелегально. Починає з підроблянь підписів (які нікому не зашкодять!) і виписування неточних діагнозів, а закінчує на чорному ринку торгівлі органами. Як показує роман, щоб стати злочинцем і вбивцею, достатньо соціальних умов і кількох компромісів із совістю.

Головні книжки 2022 року.

Едуард Андрющенко. Архіви КГБ. Невигадані історії

Харків — Віват, 2022. – 400 с.

Хто б міг подумати, що за стандартними білими папочками «Дело №» з архівів Комітету державної безпеки СРСР ховаються сюжети, яким позаздрили б сценаристи серіалів Netflix.

«Архіви КГБ. Невигадані історії» містить неймовірні й місцями шпигунські історії про українців 1930–1980-х років, які мали справу з органами безпеки. Під однією обкладинкою їх зібрав історик Едуард Андрющенко, який працював із розсекреченими документами.

«Архіви КГБ» наповнені кричущою абсурдністю радянської реальності. Скажімо, є історія фотографа, якого розстріляли тому, що на його знімку серед дерев комусь привидівся портрет Троцького. Серед іншого: спецслужбістська кар’єра дружини Володимира Сосюри та історія «шпигунського» візиту американського письменника Джона Стейнбека до СРСР. Проте книжка цінна не лише своїми захопливими сюжетами: архівні справи передають атмосферу тотальної недовіри й параної, в якій жили за СРСР, а отже, дають ключі до розуміння психології homo soveticus.

Головні книжки 2022 року.

Анна Грувер. Її порожні місця

Львів — Видавництво Старого Лева, 2022. – 584 с.

«Її порожні місця» — один з найкращих цьогорічних дебютів, що розповідає про травму втрати рідних людей, рідного міста і переживання дитиною насилля.

Анна — підлітка із Донецька, яку з рідного міста вигнала війна. Проте це не перша і не найболючіша втрата в житті дівчини. Анна росла без батьків, під пильною опікою дідуся, і вчилася музики, а також зазнавала систематичного сексуального насилля від свого вчителя — людини не просто несторонньої, а друга її дідуся. Зображуючи хворі стосунки, авторка деромантизує зв’язок між неповнолітньою ученицею і вчителем, показує психологічний тиск, залякування та знецінення і, чи не головне, зіткнення свідоцтва скривдженог\ї підлітки і небажання дорослих слухати. 

Головні книжки 2022 року.

Світлана Ославська. Сєверодонецьк. Репортажі з минулого

Львів — Човен, 2022. – 180 с.

Сєверодонецьк — не те місто, на яке приїжджають подивитись туристи. Що там туристи — ним навіть не водять на екскурсії місцевих школярів: нема на що дивитись, нема про що розповідати. Проте журналістка Світлана Ославська береться розказати про важливі локації і події рідного міста.

Ославська занотовує історії працівників заводу «Азот» — фабрики, що займає буквально половину міста і більшу частину біографій працівників. За радянських часів завод і поселення поруч із ним виростали як новеньке сонячне місто майбутнього, до якого тягнулася молодь. Проте промисловий престиж старів і згасав, а разом із ним і ідентичність міста. Далі авторка описує формування новітньої ідентичності Сєверодонецька за часів Помаранчевої революції й Майдану та окреслює його дорадянське коріння. З кожною сторінкою книжки в міста вимальовується унікальний портрет та психогеографічний маршрут.

Головні книжки 2022 року.

Ніно Харатішвілі. Восьме життя (для Брільки)

переклад з німецької Роксоляни Свято. Київ — Комора, 2022. – 1056 с.

«Восьме життя» — величезна грузинська родинна сага на вісімсот сторінок, яка охоплює все XX століття.

Книжка починається в далекому 1900 році, коли Грузія була квітучою країною європейського зразка, яку ще не торкнулися кошмари світових воєн і радянського панування. За сюжетом, кондитер привозить у рідне місто секретний рецепт гарячого шоколаду, від якого люди буквально втрачають голови. Надалі цей божественний напій слугуватиме родині нагадуванням про Відень і європейське життя, а також стане чи не єдиною розрадою в сімейних трагедіях і втратах. Сага розповідає про життя шести поколінь родини. Починається все з дочки кондитера Стасі, що закохалася у російського офіцера й поїхала його шукати в охоплений революцією Петербург. Натомість сестра Стасі, Крістіна, пізніше обирає не романтику, а прагматичний шлюб з представником грузинської партверхівки. Але статус родини не вбереже їхніх дітей і онуків від тортур КДБ, заслань і знущань.

Книжка Ніно Харатішвілі працює із травмами тоталітаризму. А драматичний і захопливий сюжет «Восьмого життя» нагадує, наскільки грузинський досвід XX століття перегукується з українським. 

 

Головні книжки 2022 року.

Джон Герсі. Хіросіма

переклад з англійської Юлії Семенюк. Львів — Човен, 2022 – 208 с.

«Хіросіма» писалася як репортаж для The New Yorker в 1946 році, через рік після скидання на місто атомної бомби. Для цього матеріалу Джон Герсі записав розповіді шести очевидців катастрофи, яким вдалося вижити. Через 40 років автор дописав останній розділ книжки, доповнивши її описом подальшого життя героїв. Сьогодні «Хіросіма» належить до класики жанру і є одним із ранніх зразків нової журналістики, яка передбачає використання художніх засобів у журналістському тексті.

Книжка містить не лише свідчення героїв про момент катастрофи і реакції людей на те, що сталося. Великий шмат тексту присвячений формуванню уявлення про те, що таке променева хвороба, і ставленню громадськості до хібакуся — людей, які постраждали від радіації (спойлер: воно не було співчутливим).

Видання українського перекладу «Хіросіми» цьогоріч виявилося якнайдоречнішим, адже резонує зі страхами українців перед ядерною загрозою.

Головні книжки 2022 року.

Колсон Вайтхед. Нікелеві хлопці

переклад з англійської Олени Любенко. Київ — #книголав, 2022. – 208 с.

Колсон Вайтхед вже двічі здобуває Пулітцерівську премію. Спершу за роман «Підземна залізниця» у 2017-му, вдруге — у 2020-му за роман «Нікелеві хлопці», який цього року вийшов в українському перекладі. Американський письменник звертається до теми расизму й насилля, що панують у виправному закладі для неповнолітніх. За основу сюжету Вайтхед взяв реальну історію про школу на півдні Америки, на території якої було знайдено численні безіменні поховання учнів.

За сюжетом, після несправедливого й упередженого вироку суду до такого виправного закладу відсилають двох хлопців. Один із них — чорний. Чи варто казати, що в школі пануватиме жорстока сегрегація і насильство?

Головні книжки 2022 року.

77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни

Київ — Лабораторія, 2022. – 224 с.

«77 днів лютого» — цикл репортажів-фіксацій перших двох місяців повномасштабної війни. Це історії з різних куточків країни, які записали для видання Reporters українські журналістки. 

Основна функція текстів — задокументувати історію тут і зараз, записати все, що відбувалося: реакції дітей, картини евакуації, досвід людей в окупації і на прифронтових територіях. Адже, як вдало зазначив у передмові Сергій Жадан, з плином часу захисні механізми психіки воліють витіснити пережите якнайдалі. Тож для українських читачів «77 днів лютого» — це сито пам’яті, до якого можна буде звернутися з плином часу. Проте не лише. Повернення до текстів про перші місяці повномасштабної війни дає змогу пережити заблоковані в той час емоції й асимілювати цей досвід, усвідомити те, що пережили ми всі.

Головні книжки 2022 року.

Оксана Забужко. Найдовша подорож

Київ — Комора, 2022. – 168 с.

Передовсім нова книжка-есей Оксани Забужко створювалася для західної аудиторії як пояснення витоків і розвитку російсько-української війни, яка насправді триває не вісім, а триста років. Для української ж аудиторії цей текст стає способом перепрочитати і, можливо, перевідкрити українську історію у світлі нового воєнного досвіду. Події Майдану, Помаранчевої революції та кінця XX століття складаються в пазл, а історія української літератури отримує коротке постколоніальне перепрочитання. Тут не гріх порівняти пані Забужко з Кассандрою, яка всі ці роки говорила про російську загрозу й попереджала нас, але ми слухали неуважно.

Головні книжки 2022 року.

Лоренс Ріс. Аушвіц. Остаточне рішення нацистів

переклад з англійської Анастасії Цимбал. Київ — Лабораторія, 2022. – 360 с.

Цьогоріч у видавництві «Лабораторія» вийшло цілих три книжки британського історика Лоренса Ріса — спеціаліста з Голокосту, нацизму і Другої світової війни. В книзі «Аушвіц» Ріс торкається універсального та, однак, невичерпаного питання причин скоєного в концтаборі зла. 

«Аушвіц» описує як досвід перебування в таборі, так і історію його становлення й особливості функціонування. Книжка базується не лише на документах, а й на численних інтерв’ю історика з колишніми в’язнями та наглядачами табору. Що цікаво, опитані працівники за все життя так і не відчули провину за свої дії. Це повертає нас до проблеми роботи пропаганди, під дією якої люди перебували до кінця своїх днів. 

Розповідаючи історію концтабору, Ріс говорить про колективну відповідальність за скоєні там злочини. Цей момент досі неочевидний для багатьох людей, схильних скидати всю провину на постать Гітлера в минулому чи бути сліпими до відповідальності «звичайних виконавців наказів» у сучасному світі.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору