Головою Закарпаття знову став виходець зі СБУ. Він має розв’язувати проблеми свого попередника — також зі СБУ. Репортаж Заборони із Закарпаття — перша частина

У грудні 2021 року президент Володимир Зеленський призначив головою Закарпатської області колишнього співробітника Служби безпеки України Віктора Микиту. Надсилати в цей регіон вихідців із силових структур — традиція, яку наслідували багато українських президентів. Але відтоді як президентом став Володимир Зеленський, Закарпаття політично лихоманить: голови області постійно змінюються, місцеві клани воюють зі ставлениками з Києва, а Київ, на думку закарпатців, просто не знає, що робити з регіоном.

Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька з’їздила на Закарпаття. У першій частині великого репортажу ми розповідаємо, як у регіоні сталася серйозна політична криза, чому Україна посварилася з Угорщиною і як це планує розв’язувати новий глава області.

«Київ вважає, що на Закарпатті є якась своя, особлива політика. А Закарпаття вважає себе особливим регіоном, який Київ не розуміє. Насправді вся політика Закарпаття дуже києвоцентрична. Її складно назвати суб’єктною. І водночас Київ абсолютно не розуміє, що із Закарпаттям робити», — розмірковує в розмові із Забороною закарпатський політолог та директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський. Він вивчає Закарпаття та намагається зламати стереотипне уявлення про цей край. На думку Тужанського, Закарпаття має всі шанси стати найвідкритішим регіоном України — тим більше, що він межує з трьома європейськими країнами. Однак поки що, визнає Тужанський, подібна стратегія не знаходить відгуку в центральної влади.

Відносини Києва та Закарпаття завжди були складними. Цей маленький дотаційний регіон дуже віддалений від центру — це одна з причин клановості та закритості місцевої політичної еліти. Відносини України та Угорщини багато в чому залежать від того, що відбувається на Закарпатті, де компактно мешкає угорська національна меншина.

Історично склалося, що Закарпаття — край компромісів, де потрібно зберігати баланс між центральною владою, місцевими олігархами, угорцями, силовиками та контрабандистами. Це виходить далеко не завжди, і за президентства Володимира Зеленського Закарпаття зіткнулося з однією з найсерйозніших політичних криз. За словами деяких співрозмовників Заборони, до цього призвели кадрові помилки президента.

Четвертий за два роки

У приміщенні Закарпатської обладміністрації на вході стоять рамки, а охоронці перевіряють сертифікати про вакцинацію. Тут розташований головний пункт вакцинації в Ужгороді. Всередині небагатолюдно: зробити щеплення прийшли лише кілька людей. 11 лютого регіон перевели в червону зону.

Неподалік пункту вакцинації — кабінет голови регіону Віктора Микити.

«З об’єктивних причин Закарпаття тривалий час відставало в рейтингах вакцинації, — запевняє Заборону Віктор Микита. — Багато хто їде на заробітки та вакцинується там. Але зараз ми вирівняли ситуацію і вже на четвертому-п’ятому місці» [За даними на 17 лютого, Закарпаття було на шостому місці за рівнем вакцинації серед українських регіонів].

Віктор Микита — високий чоловік у строгому костюмі, з акуратною стрижкою та сивою борідкою. Він уже четвертий голова області за два роки президентства Зеленського. У 2019 році Геннадій Москаль, який чотири роки керував Закарпаттям, подав у відставку. На його місце президент спочатку поставив місцевого підприємця та політика Ігоря Бондаренка. А вже в грудні 2019-го його звільнили «через відсутність результатів». Сам Бондаренко, схоже, щиро дивувався своїй відставці — він стверджував, що зауважень до його роботи не було, а всі поставлені завдання за п’ять місяців він виконав.

«Бондаренко — це людина, яка розуміла питання [поставлені перед нею], але, можливо, не розуміла державну службу та її особливості, — обережно коментує Віктор Микита питання про те, чому за два роки на Закарпатті постійно змінювалися голови області. — Бондаренко був добрим бізнесменом, але не дуже добрим державним менеджером. Другий у нас був [Олексій] Петров. Він побачив свій політичний шлях в обласній раді. Я так думаю, що він і надалі хотів балотуватися, можливо, навіть у Верховну Раду. Ну і [Анатолій] Полосков. Дуже толерантна людина, добрий спеціаліст-юрист, але не воїн. Я не хочу його ображати, він порядна людина, а в політиці таким людям важко».

За словами Микити, Зеленський перед призначенням поставив йому основне завдання — «спокій та стабільність у регіоні». Попри розмитість подібного формулювання, центральній владі дійсно необхідно повернути на Закарпаття стабільність, яка сильно похитнулася після того, як областю керував Олексій Петров.

Угорське питання

Олексій Петров очолив Закарпатську область у грудні 2020 року. Як і Микита, він є вихідцем зі Служби безпеки України. Але якщо Микита народився на Закарпатті і тривалий час служив у місцевому підрозділі СБУ оперативником, то Петров має більш вражаючу кар’єру. Він генерал-майор, воював на Донбасі, керував департаментом контррозвідки СБУ, а перед призначенням на Закарпаття очолював СБУ на Кіровоградщині.

«Був запит на людину, яка б орієнтувалася в системі правопорядку, — пояснював своє призначення Петров в інтерв’ю «Бабелю». — На одній селекторній нараді сказали, що є людина з досвідом роботи і її можна розглянути. Президент викликав мене, ми переговорили, я погодився».

За словами Петрова, Зеленському потрібна була людина, яка б змогла «відчути регіон». Однак, на думку тих, хто його критикує, у Петрова це не вийшло.

«Петров накоїв тут стільки справ, що, мені здається, ще довго вся Україна, а не тільки Закарпаття, це висьорбуватиме», — каже Забороні журналіст Ярослав Галас. За часів Геннадія Москаля він був одним із його заступників в обладміністрації, а зараз очолює регіональну редакцію «Depo.Закарпаття».

«Він діяв тими ж методами, до яких звик у спецслужбі, — каже Галас про Петрова. — Депутатів прослуховували, стежили за їхніми пересуваннями за кордон. А ще він мав презирливе ставлення до місцевих. За весь час роботи в ОДА на всі ключові посади — своїх заступників, у силовому блоці, на митниці — він призначав людей з інших регіонів. Закарпатці такого не люблять».

Втім, сам Петров стверджував інше. «Люди мені казали, що їм подобається, що я не звідси — рівновіддалений від місцевих кланів, міських феодалів, як їх називають», — говорив він в інтерв’ю «Бабелю». У порівнянні зі своїм попередником Бондаренко Петров виглядав більш діяльним. Він критикував стан туалетів на пункті пропуску «Тиса», запустив мобільні групи, які працювали на кордоні та перевіряли автобуси (так звані «бусики») з тими, хто повертався з-за кордону. Обіцяв подолати контрабанду «за балтійським прикладом», багато їздив регіоном, вів прямі ефіри у фейсбуці.

Восени 2020 року в країні проходили місцеві вибори. Олексій Петров очолив партію «Слуга народу», яка посіла друге місце й завела до облради 11 депутатів — на одного менше, ніж у місцевої партії «Рідне Закарпаття», що перемогла. Протягом місяця в облраді тривали політичні війни щодо формування коаліції. Проте в результаті партія угорців Закарпаття КМКС відмовилася входити до коаліції зі «Слугами». Наступного дня у її лідера Василя (Ласло) Брензовича СБУ провела обшуки. Депутата звинуватили в держзраді.

«Це була помста Петрова за те, що угорці відмовилися йти в коаліцію зі «Слугами», — стверджує Ярослав Галас. — У такий спосіб він хотів натиснути на КМКС. Навіть на офіційному рівні йшлося, що це політично сфабрикована справа. А неофіційно всі мені прямо говорили — це тому, що КМКС не пішла до коаліції».

«У Брензовича під час обшуку знайшли якусь мапу з «Великою Угорщиною», до складу якої входить і Закарпаття. Але ж це несерйозні звинувачення, — додає політолог Дмитро Тужанський. — У мене вдома теж є така книжка, бо я вивчав це питання. На держзраду це не тягне».

Сам Петров заперечує свою участь у справі Брензовича. Він запевняє, що рішення приймалося на рівні центрального апарату СБУ, а для нього самого подібний хід був невигідним.

Чинник Тищенко

У грудні 2020 року головою Закарпатської ОДА став підприємець Анатолій Полосков, представник партії «Рідне Закарпаття». Це стандартне рокірування: партії, що перемогли, поділили між собою пости, й оскільки Олексій Петров продовжував очолювати облраду, «Рідному Закарпаттю» віддали посаду голови обладміністрації. У закарпатського осередку «Слуги народу» з’явився новий куратор — депутат від «Слуги народу» та колишній телеведучий Микола Тищенко.

Співрозмовники Заборони на Закарпатті впевнені: Тищенка спеціально вислали з Києва, щоби мінімізувати іміджеві збитки для партії. «Відправили від гріха подалі», — сміються незалежно один від одного Ярослав Галас та Дмитро Тужанський. Депутат справді постійно потрапляв у скандали — і під час публічних виступів, і закочуючи масштабні вечірки в розпал суворого карантину.

На Закарпатті Тищенко спочатку розвів бурхливу діяльність. Як одну зі своїх заслуг він окремо зазначав запуск рейсу Київ — Ужгород. Аеропорт в Ужгороді не працював кілька років — регулярне сполучення з Києвом відновилося влітку 2021 року. Втім, зараз аеропорт знову не працює: йому не вистачає технічної бази, щоби забезпечити безпеку польотів у зимовий та осінній час, тому перевізники скасували рейси.

«Хоч би як ми ставилися до Тищенка, аеропорт — це його заслуга, — стверджує Дмитро Тужанський. — Запустили рейси та літаки — це було завдання президента, яке він виконав. Так, літаки зараз не літають, але, з іншого боку, я не розумію, навіщо взагалі літати на Закарпаття восени. Це цілком нормальна історія, що рейси є лише в піковий період, коли до регіону приїжджає найбільше туристів».

У політичному плані Тищенко також був активним.

«Тищенко обіцяв Петрову, що владнає питання з угорцями, — каже Ярослав Галас. — Петров тоді й сам уже зрозумів, що накоїв. Він намагався налагодити стосунки з угорцями, але було пізно. І, до речі, коли він зустрівся із Брензовичем, той йому навіть руки не подав. Тищенко вмовляв КМКС вступити до коаліції зі «Слугами». Обіцяв навіть, що справу проти Брензовича закриють.

У жовтні 2021 року Закарпатська облрада зробила першу спробу звільнити Петрова з посади. Та сесія місцевих депутатів відбулася на тлі мітингів, де виступали проти оптимізації комунальних бібліотек та лікарень, що автоматично означало масові скорочення. Крім того, на мітингах були люди у військовій формі — місцеві ЗМІ називали їх ветеранами війни на Донбасі та афганцями. Тищенко заявив, що це «російськомовні спецсили», які намагалися захопити владу.

Оскільки голосування пройшло з порушенням регламенту, Петров остаточно пішов зі своєї посади лише за місяць, а його місце зайняв представник «Рідного Закарпаття» Володимир Чубірко. Майже одразу ж у Києві звільнили однопартійця Чубірка Анатолія Полоскова, який очолював ОДА. Раніше Микола Тищенко стверджував, що Полосков — «ворог для Закарпаття».

«У них [Тіщенко та Полоскова] не було конфлікту, бо з Полосковим неможливо конфліктувати, — пояснює Ярослав Галас. — Просто Полосков був із «Рідного Закарпаття», тож Тищенко позиціював його як ворога. При цьому безконфліктність Полоскова була швидше мінусом: він абсолютно нічого не вирішував в області».

«Ці двоє [Петров та Тищенко] набридли всім, — продовжує Галас. — Я знаю, що представники всіх партій Закарпатської облради зверталися до Києва із проханням прибрати їх. До Петрова навіть «слуги» вже ставилися погано, тому що вони просто не могли потрапити до нього в кабінет — тільки за записом. Петров — зі спецслужб, потім він працював в ОДА, він звик до чіткої вертикалі влади. А тут, в облраді, він не зрозумів, що це не працює, і коли в нього почали забирати сфери впливу, він став поводитися, як завжди — намагався ламати».

За словами Галаса, після того, як Петрова звільнили з посади, Тищенко жодного разу не приїжджав на Закарпаття.

Чого чекати?

За ті два місяці, які Віктор Микита очолює Закарпатську ОДА, він досі не призначив навіть заступників. В інтерв’ю Забороні він зазначає це як свій плюс, наголошуючи, що не призначає на посади заступників своїх друзів чи знайомих. За його словами, поки що він формує команду та намагається ні з ким не сваритися.

«Раніше тут справді було політичне розбалансування, але зараз його немає, — стверджує Микита. — Завдяки Володимиру Володимировичу [Чубірку] ми змогли налагодити роботу, облрада проголосувала наприкінці минулого року за бюджет — а це вже запорука стабільності у 2022 році. Я закликав обласну раду до релаксу. Сказав, давайте проживемо цей рік спокійно, підготуємось до виборів, наберемося сили».

Співрозмовники Заборони не чекають від Микити якихось кардинальних змін чи радикальних дій.

«В Офісі президента очевидно велика проблема з кадрами, — міркує Ярослав Галас. — Там, певне, зовсім не аналізують та не розуміють, кого призначають на посади. Добре, що їм [Офісу президента] хоча б донесли, що треба призначати місцевих людей. Але місцевий теж не може бути будь-хто. Людина має розумітися на політиці, бути дипломатом і дуже досвідченою — тому що угорське питання інакше не вирішиш, силові методи тут не працюють».

Після того, як проти Василя Брензовича порушили справу про державну зраду, відносини Угорщини та України знову погіршилися. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що справа сфабрикована, і навіть закликав відправити на Закарпаття місію ОБСЄ через «загрозу для угорської національної меншини». Дмитро Кулеба парирував, що розслідуються лише справи проти окремих громадян.

«Для закарпатських угорців справа проти Брензовича — це образа, бо він лідер їхньої партії, — каже Ярослав Галас. — Якщо його звинувачують у держзраді, мають бути серйозні докази, а їх немає».

«Українській владі потрібно бути гнучкішою [в угорському питанні], — розмірковує Дмитро Тужанський. — Наприклад, є проблема угорських паспортів — для влади проблема, бо вона навіть не знає, скільки цих паспортів на руках. Адже можна було б, наприклад, легалізувати подвійне громадянство для країн ЄС та НАТО, але так, щоб у нас були на руках дані від іншої країни про цих людей. Тоді ми зможемо контролювати цей процес. Ну що, хіба Угорщина, країна НАТО, раптово вирішить напасти на Україну та анексувати Закарпаття, бо тут мешкають угорці? У Києві, особливо після 2014 року, дуже бояться цього міфічного закарпатського сепаратизму, якого немає».

За словами Дмитра Тужанського, наразі в області змінилися політичні розклади. Довгий час неформальним лідером Закарпаття був місцевий бізнесмен та політик Віктор Балога. Балога з 2002 року був депутатом Верховної Ради, під час Помаранчевої революції підтримав Віктора Ющенка, за що потім отримав посаду голови області.

«Раніше [на Закарпатті] був один клан — клан Балоги, він був впливовим, бо згуртованим, — пояснює Дмитро Тужанський. — Коштом цього він впливав на всі рішення в області, навіть коли був в опозиції, — так було навіть за [Віктора] Януковича».

Однак зараз, стверджує Тужанський, у команді сім’ї Балоги немає тієї єдності, яка була раніше.

«Клан частково розколовся й тепер у нас всього 6–7 різних груп впливу. І відбувається війна проти всіх», — додає він.

Але слабкі в області й позиції президента Зеленського. Мер Ужгорода — колишній «регіонал». Він переміг на останніх виборах як самовисуванець, хоча близький до партії «Довіряй справам», яку заснували Геннадій Труханов та вже покійний Геннадій Кернес.

Президентська партія «Слуга народу» — в опозиції. На початку лютого в закарпатській облраді сформувалася нова коаліція — із партій «Рідне Закарпаття», «Батьківщина», «Команда Андрія Балоги» (сина Віктора Балоги), ОПЗЖ та «Європейська солідарність». Попри те, що на центральному рівні коаліція між такими різними партіями як «Батьківщина», ОПЗЖ та ЄС неможлива, на Закарпатті все працює по-іншому. До коаліції не увійшли лише «слуги» та угорська КМКС, яка після скандалу з Брензовичем займає відокремлену позицію.

Віктор Микита запевняє, що в нього з усіма чудові стосунки — у тому числі й із «Віктором Івановичем [Балогою]», як він окремо наголосив. Проте незрозуміло, як він планує відновлювати сильну президентську вертикаль в області й чи є на це політична воля насамперед у Києва.

«Скільки на Закарпатті виборців? 960 тисяч? А на минулих виборах тут була одна з найнижчих явок у країні, — резюмує Дмитро Тужанський. — В електоральному плані Києву немає сенсу боротися за цей регіон. Тож на нього махнули рукою».