Читаєте зараз
Голий король Стейтен-Айленду. Як самопроголошений невдаха Піт Девідсон став голосом покоління й улюбленцем Голлівуду?

Голий король Стейтен-Айленду. Як самопроголошений невдаха Піт Девідсон став голосом покоління й улюбленцем Голлівуду?

Станіслав Тарасенко

На стримінговому сервісі Peacock вийшов восьмисерійник Bupkis — серіалізація життя 29-річного коміка Піта Девідсона. Стендапер, наймолодший учасник культового шоу Saturday Night Live, він понад 10 років «працював на заліковку», щоби тепер робити відверті та цілком успішні проєкти, засновані на сценах з власного повсякдення. Новий серіал, локалізований українською то як «Дірка від бублика», то як «Чмоня», є абсурдизованою версією життя Девідсона — оповитою димом від канабісу та запакованою зірками від Стіва Бушемі до Machine Gun Kelly. На прохання Заборони кінокритик Станіслав Тарасенко пояснює, як сталося, що життєпис невдахи отримує лаври від глядачів і легендарних завсідників стрічок Мартіна Скорсезе.  


Піт Девідсон — ледар і нехлюй чи сумний геній?

У недалекому минулому школярі писали твори на тему «Хто такий Тарас Бульба?», а тепер питають у ChatGPT: «Хто такий Піт Девідсон?» Піт Девідсон є «ніщо» — він сам говорить про це майже щоразу, коли дає інтерв’ю, виступає зі стендапом, знімається в кіно чи випускає серіал, в основу якого покладено його, на перший погляд, одноманітне й безглузде життя. Власне, і назву його серіального проєкту Bupkis можна дослівно перекласти як «ніщо» — нічогісінько, дірка від бублика (на екрані вибір саме цього терміна кожного епізоду пояснюють відсутністю звʼязку з реальними подіями).

Здавалося б, Девідсону судилася доля другорозрядного коміка, який, маючи наркозалежність, суїцидальні нахили й букет психічних розладів, міг ще кілька років тому вступити до «клубу 27». Але ж ні — Піт Девідсон, максимально відвертий у своїх лихих пригодах, став наймолодшим учасником комедійного шоу Saturday Night Live, знявся у «Форсажі» та «Загоні самогубців», мав стосунки з Аріаною Ґранде й Кім Кардашʼян, а тепер продюсує основані на власному житті проєкти, де поруч з ним сяють зірка «Клану Сопрано» Еді Фалько та завсідник фільмів Мартіна Скорсезе — Джо Пеші.  

Однак саме це і піднесло його над усім світом: Девідсон втілив у собі найгірші й найкращі ознаки покоління міленіалів, ставши їхнім збірним образом (звичайно, перебільшеним і доведеним до абсолюту). Ця «кістлява панда, що кінчає, як Чарлі Чаплін», — так себе характеризує сам Девідсон — виявилася головним екземпляром уявного музею міленіалів.

«Туалетний» гумор із присмаком травми. Що ховається за пофігізмом Девідсона?

Останні кілька років були врожайними на магнум-опуси від титулованих кінематографістів: Тарантіно зняв «Одного разу в Голлівуді», Скорсезе — «Ірландця», Фінчер — «Манка». Цьому передували десятиліття надуспішних карʼєр режисерів, які, так би мовити, працювали на заліковку, щоби зрештою отримувати карт-бланш за карт-бланшем від студій і стримінгових сервісів.

Піт Девідсон протягом останніх трьох років видав два магнум-опуси, що підсумовують його майже 30-річне життя. Трагікомедію 2020 року «Король Стейтен-Айленду» про трагікомічне життя Піта Девідсона в Стейтен-Айленді зрежисував Джадд Апатоу. Шоуранером і сценаристом цьогорічної «Дірки від бублика» був уже сам Девідсон.

Схожі як дві краплі води фільм і серіал вільно переказують життя комедіанта й усебічно досліджують його образ, показуючи найнепривабливіші та найвідвертіші сторони. Ось Піт Девідсон випадково еякулює на свою матір, ось звалюється у свіжовириту могилу під дією канабісу — це виглядає наче типові «туалетні» голлівудські комедії нульових, проте це лише половина правди.

Серцевина «Короля Стейтен-Айленду» та «Дірки від бублика» — це реалії психологічно й емоційно травмованого Піта Девідсона, який восьмирічним хлопчиком утратив свого батька-пожежника. Скотт Девідсон був на службі 11 вересня 2001 року — він біг сходами Всесвітнього торгового центру, коли башти-близнюки склалися, наче карткові будиночки, після атаки терористів. За девʼять років Піту діагностували хворобу Крона, а як знеболювальне прописали канабіс, що став його щоденним компаньйоном не лише в боротьбі з болем. Ще через вісім — Піт завʼязав і зіткнувся з межовим розладом особистості й думками про суїцид, що зрештою змусили фанів викликати поліцію та перевірити, чи він живий. 

Все, що відбувається у фільмі та серіалі (читай — у житті Піта Девідсона), обертається навколо втрати найближчої людини. Загибель батька стала вихідною точкою для описаних у белетризованих кінобіографіях пофігізму коміка та прокрастинації, нездатності «зібратись і бути цілісним», невміння «ощасливити когось, крім себе». На короля міленіалів, хай як це парадоксально, Девідсона перетворила трагедія 11 вересня.

Як «Дірка від бублика» стає вироком міленіалам?

«Я знаю, що я чмо!» — каже Піт Девідсон з екрана. Він відвертий у своїх стражданнях, егоїзмі, наївності та гедонізмі. Його не цікавить робота в офісі. Він не бачить себе в родині (хоча начебто й мріє завести дитину). Він не знає, що таке відповідальне життя. У «Королі Стейтен-Айленду» Девідсон навіть шорти ліниво натягує — куди йому відірватися від ігрової приставки або загасити косячок? Це виглядає як світ «Південного парку», де Картман та компанія вже 20 років залишаються дітьми. Такою самою дитиною лишається і Піт Девідсон. Уявити його по-справжньому дорослим просто неможливо.

Проте слабкість Піта Девідсона — це водночас і сила, у якій криється причина популярності коміка. Безнадійний засранець, якому все байдуже, оголюється перед своєю аудиторією і в результаті показує їй саму себе. Його феномен — у сповіді міленіала, який дійшов до свого апогею. Ось чому в стрічці його герой вирушає жити до пожежників, а в серіалі — до наркологічної клініки. Це логічний шлях зцілення Піта Девідсона, а зцілення йому справді необхідне.

І в цьому полягає великий парадокс, оскільки герой міленіалів, звеличений аудиторією таких, як він, одним своїм прикладом ухвалює міленіальству вирок. Під сподом його розгубленості ховається, звичайно ж, непідкупна ніжність та банальне бажання бути щасливим. Один тільки дурнуватий вираз його усміхненого обличчя з перекошеними очима (навколо якого в серіалі будується чимало гегів) приголомшливо все це передає.

Піт Девідсон зрештою не тільки «кінчає, як Чарлі Чаплін», він ще й Чарлі Чаплін епохи міленіалів. Тільки замість тростини в нього бонг, а замість капелюха — кепка.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій