Горори про релігію, після яких зневірюєшся: від сучасних до класичних

Тема релігії у фільмах, що лякають, будоражать або змушують кров холонути, була актуальна та цікава авторам від часів, коли горори набували першої популярності. І досі історії Стівена Кінга, лячні монахині та загортання святості в страшне залишаються в топі переглядів. 

Кінооглядачка Єлизавета Сушко зібрала шість горорів з релігійним лейтмотивом — від новинок прокату до незмінної класики, — після яких можна зневіритися. Але, як і інші представники жанру, ці фільми викликають сильні відчуття: чи то страх, чи викид адреналіну, чи нову віру — в себе, свою внутрішню силу та в людину.

Режисер: Майкл Моган (2024)

Нова продюсерська та акторська робота Сідні Свіні («Ейфорія») розповідає про молоду Сесілію, яка переїжджає з Америки у віддалений італійський монастир доглядати монахинь, які скоро відійдуть в інший світ. Дуже скоро мальовнича ідилія набуває тривожних рис: молоді служниці зізнаються, що вони підбиті пташки, а дорослі жінки з кожним днем втрачають глузд. Сесілія починає помічати дивні речі і за собою. А коли їй стає геть кепсько, незаймана дізнається, що вагітна. Дівчина має з’ясувати, як з цим повʼязаний священник монастиря (Альваро Морте, «Паперовий будинок»), та поставити своє життя вище за святий обовʼязок.

Режисер, з яким Сідні Свіні вже працювала в не дуже успішному проєкті, прямо відсилає до класичних італійських горорів та стрічок жанру джалло. Тут відчувається дух класичної «Суспірії», де жіночий світ затягує у божевільню. Але умови розвитку технологій диктують і тему конфлікту: тут не зупиняються на релігії і зачіпають тему науки, яка в непорочному зачатті відіграє головну роль.

Режисери: Северін Фіала, Вероніка Франц (2024)

Одне з найкращих поєднань для артгорору — це фольклор і релігія. Стрічка була презентована на Берлінському кінофестивалі в основному конкурсі та отримала нагороду за операторську роботу. Це історія набожної дівчини, яка виходить заміж, але не може завагітніти. Навʼязливе бажання стати повноцінною жінкою для оточення та тиск суспільства в австрійському селі XVIII сторіччя змушують її страждати. Але в ті часи скоротити собі віку і при цьому мати можливість покаятися перед богом можна тільки одним шляхом: скоїти злочин. 

Режисерський дует, який вже створював горори, розбудував світ, що затягне та здивує всіх незалежно від конфесії. Це кропітка робота, набагато похмуріша за «Сонцестояння», яка може спокійно тягатися з тим, що колись зробив Арі Астер.

Режисер: Пако Пласа (2023)

2023 року на Netflix вийшов приквел надприродного горору «Вероніка», який перевертає не лише історію про дивну смерть школярки в Іспанії, але і стиль іспанського режисера. Його нова робота — slow-burn горор про історичну памʼять. Вона розповідає про молоду монахиню, яка приїжджає навчати дівчаток-послушниць. Світ дізнався про неї з дивовижної історії: в дитинстві вона бачила прихід Діви Марії. Але в стінах монастиря, що пережив війну та насилля загарбників, Нарсіса познайомиться з істотою, що несе горе.

Відцентровані плани, статика та жодного скрімера. Такого не очікуєш після фільму, де школярку затягує в паранормальний світ гра з духами. Це розумне, витримане кіно, де тривожність наростає поступово, а наприкінці розривається болем. Бо героїні постають не святими монахинями, а насамперед жінками, які пережили страшне насилля та чиї крики запамʼятають навіть стіни будівлі.

Режисер: Пол Верховен (2021)

Скандальний з часів Showgirls режисер з яскраво вираженим male gaze (чоловічий погляд) також взявся за історію дівчинки, з якою сталося диво у дитинстві. Але монахиня Верховена стане обраною для Христа, який являється їй у снах вже у дорослому віці. Історія закручується в явну сексуалізацію героїні, де прихід святого порівнюється з оргазмом, а метою життя в монастирі для сестри Бенедетти стає захопити владу та звабити молоденьку служницю.

Фільм частіше називають мелодрамою, ніж відносять до жанру горору. Але те, в які ліси заходить режисер, щоби нарощувати напругу під час явлення Христа Бенедетті, та що з нею стається, коли жінку визначать як відьму, — може лякати.

Режисер: Браян Де Пальма (1976)

Пол Верховен недалеко пішов від своїх друзів з минулого століття. Екранізація Стівена Кінга режисером «Обличчя зі шрамом» так само сексуалізовано дивиться на історію дівчини, яка дорослішає. Але для 1970-х це скоріш тенденція, ніж виняток з правила.

Головна героїня Керрі (Сісі Спейсек, «У спальні») — випускниця, яку всі вважають білою вороною. Все через її набожну матір, яка закувала свою дитину в молитви, думки про гріх та провину за кожен прояв свободи. Коли у Керрі починається менструація, вона відкриває в собі нову силу: думкою вона може впливати на рухи предметів та людей. Але образи, зайвий тиск та шалені ідеї матері скерують її силу в небезпечному напрямку.

Режисер: Річард Доннер (1976)

Фільм налічує найбільшу кількість рімейків з усієї добірки. В оригіналі він розповідає сумну історію про прихід у людський світ Сатани. Родина політика втрачає дитину при пологах. В секреті від дружини Роберт (Грегорі Пек, «Римські канікули») усиновив хлопчика в монастирі. Коли тому виповнилося 6, а Роберт став американським послом в Британії, малий Деміан виявився не звичайною дитиною, а демоном, що прийшов у цей світ захопити владу. 

Крім дослідження писання та частини з таємничими вбивствами та потойбічними силами, у стрічці є сильна романтична та психологічна лінія. Про кохання та втрату, про життя та смерть тут розповідають стосунки Роберта з дружиною та його моральні переживання щодо сина, який став йому рідним.