Міжнародна екологічна організація Greenpeace виникла майже 50 років тому як реакція на ядерні випробування в Америці. Відтоді у світі з’явилося майже пів сотні осередків, які досі фінансуються виключно з приватних пожертв. Журналістка Заборони Альона Вишницька розповідає, як змінювалися методи роботи організації за останні пів століття, чому Грінпіс звинувачують водночас у недостатній і надмірній радикальності та які акції «зелених» змінили хід історії.
Історія багатотисячної екологічної організації почалася з одного човна. Наприкінці 1960-х на Алясці планували випробувати підземну ядерну бомбу — це загрожувало цунамі та землетрусами, але американський уряд не зважав на попередження науковців. Проти випробувань пройшла кількатисячна демонстрація — люди перекрили пункт пропуску між Канадою та США, але це теж не спрацювало: ядерні випробування все ж провели — та готувалися до в рази потужнішого вибуху. Тоді канадський еколог Ірвінг Стоу загітував кількох однодумців на екозахисну експедицію — поплисти на човні до Аляски, висловивши таким чином свій протест. Він організував кілька благодійних концертів, зібрав грошей, та у 1971 році вирушив у дорогу. Судно прямувало від Ванкувера до Амчітки. Експедиція так і не дісталася Аляски, але чутки про протест поширилися — і американський уряд припинив підготовку до випробувань ядерної зброї. На острові, де їх планували, створили заповідник для птахів.
Із цієї акції та кількох людей почалася організація Грінпіс. Спочатку вона мала назву Don’t make a wave — так називався комітет, що готував експедицію на Аляску. Після цього Грінпіс організовував масштабні кампанії проти комерційного полювання на китів і ядерних випробувань. Переважно це були акції прямої дії — активісти фізично перешкоджали полюванню, зупиняючи свій човен між китом та китобійним судном, висаджувалися на буровій платформі посеред моря, яку компанія Shell планувала затопити прямо там. Частина цих кампаній дали результати: в останньому випадку, наприклад, країни з виходом до Північного моря домовилися утилізувати бурові платформи на суші. Також Грінпіс домігся підписання мораторію на комерційний вилов китів та створення заповідника для них у зоні антарктичних морів, а згодом і мораторію на ввезення та вирощування генетично модифікованих культур у Євросоюзі.
Акції прямої дії
Організація розширювалася — люди були готові підтримувати її діяльність зокрема фінансово, і таким чином долучатися до природоохоронного активізму. Це стало однією з причин розколу в лавах засновників — Пол Вотсон закидав організації бюрократизм, який має мало спільного з тим, що було на початку. Вотсон, пише BBC, казав: «[Раніше] Грінпіс не мав жодного стосунку до політичного лобіювання, ми не займалися організацією мітингів чи тиском на політиків. Ми виходили в море і робили свою справу». Тоді як у самій організації Вотсона називають екологічним екстремістом та закидають йому надмірну радикальність.
Методи організації справді змінилися — до акцій прямої дії невдовзі додалися десятки інших: мітинги, петиції, лобіювання тощо. «Якщо 50 років тому єдине, що спадало на думку, — це було поплисти на човні та щось цим змінити, то зараз світ трансформувався та ускладнився», — пояснює Олександр Циганков, який протягом 2013–2016 років працював у російському відділенні організації.
Одним із найважливіших інструментів, пояснює екоактивіст, стало масове залучення людей до кампаній. Під час планування акцій почали враховувати, наскільки вона буде «фотографічною» — чи станеться щось, що люди захочуть масово відзняти та поширити це у соцмережах.
Грінпіс по всьому світу організувала акції проти нафтовидобувної компанії Shell, яка планувала розпочати буріння в Арктиці. «Якось Shell були основним спонсором «Формули-1» у Бельгії. Під час нагородження переможців, яку транслювали десятки міжнародних каналів, перед учасниками вийшов радіокерований банер із написом: «Зупиніть Shell, ні бурінню в Арктиці!» — згадує Циганков. Попри те, що акція була досить простою, інновація дозволила транслювати меседж організації на весь світ.
Однією з найбільш незвичних, але успішних кампаній став рух проти знищення лісів у Китаї: «Неможливо фізично виловити всіх, хто вирубує ліс. Грінпіс пішов іншим шляхом — активісти зібрали фінансову аналітику, проаналізували ринки та акції і вийшли на інвестиційних брокерів. Дослідження показало, що компанія, яка незаконно рубає ліс, не може бути фінансово стабільною — і після оприлюднення результатів її акції впали», — пояснює Циганков.
«Зараз важливо просувати рішення, які базуються на дослідженнях і аргументах», — стверджує Денис Цуцаєв, який понад 10 років був активістом та координатором місцевих і міжнародних проектів Грінпіс у Греції. Він каже, що людям потрібна аргументація на основі доказів. Одна з таких кампаній стосувалася Volkswagen Group, одного з найбільших виробників автомобілів у світі: «Фольксваген не хотіли оновлювати технології, щоб зменшувати викиди. Активісти Грінпіс діяли зсередини — потрапляли на зустрічі з працівниками компанії, які приймають рішення», — пояснює Денис.
У 2017 році британські активісти Грінпіс захопили вантажний корабель із дизельними авто «фольксваген» — вимагали не пустити їх у країну. Частина активістів на байдарках та катерах підпливли до корабля та заявили, що не залишать його, поки той не розвернеться та не поверне машини в Німеччину. Грінпіс закликав компанію зупинити виробництво дизельних двигунів, оскільки вони забруднюють повітря. Крім того, організація зібрала доказову базу, яка свідчила про те, що респіраторні захворювання у дітей є безпосереднім наслідком забруднення повітря.
Блокувати роботу підприємств — один із тих методів, до яких вдається Грінпіс регулярно. Так, у 2012 році, розповідає Денис, у Греції блокували молокозавод — це був вияв незгоди з тим, що компанія використовує продукти з ГМО, якими годує тварин: «Греція — одна з небагатьох країн Євросоюзу, де заборонено навіть вирощувати генетично модифіковані рослини, оскільки вони витісняють інші культури. Компанія це порушувала, і ми блокували роботу підприємства протягом дня. Спершу її представники взагалі не хотіли з нами говорити, а потім погодились на наші умови. Тривала дванадцята година акції, і весь цей час близько сотні вантажівок із молоком чекали в’їзду», — розповідає активіст. Акції зсередини, тобто з місць, де безпосередньо перебувають люди, що приймають рішення, Цуцаєв називає найбільш ефективними.
Робити такі акції, розповідає активіст, щоразу важче — за його словами, не лише екоорганізації шукають нові методи роботи, а й держави розробляють інструменти протидії громадським організаціям та запроваджують суворі обмеження на проведення вуличних акцій.
