Міжнародна екологічна організація Greenpeace виникла майже 50 років тому як реакція на ядерні випробування в Америці. Відтоді у світі з’явилося майже пів сотні осередків, які досі фінансуються виключно з приватних пожертв. Журналістка Заборони Альона Вишницька розповідає, як змінювалися методи роботи організації за останні пів століття, чому Грінпіс звинувачують водночас у недостатній і надмірній радикальності та які акції «зелених» змінили хід історії.
Історія багатотисячної екологічної організації почалася з одного човна. Наприкінці 1960-х на Алясці планували випробувати підземну ядерну бомбу — це загрожувало цунамі та землетрусами, але американський уряд не зважав на попередження науковців. Проти випробувань пройшла кількатисячна демонстрація — люди перекрили пункт пропуску між Канадою та США, але це теж не спрацювало: ядерні випробування все ж провели — та готувалися до в рази потужнішого вибуху. Тоді канадський еколог Ірвінг Стоу загітував кількох однодумців на екозахисну експедицію — поплисти на човні до Аляски, висловивши таким чином свій протест. Він організував кілька благодійних концертів, зібрав грошей, та у 1971 році вирушив у дорогу. Судно прямувало від Ванкувера до Амчітки. Експедиція так і не дісталася Аляски, але чутки про протест поширилися — і американський уряд припинив підготовку до випробувань ядерної зброї. На острові, де їх планували, створили заповідник для птахів.
![](https://zaborona.com/wp-content/uploads/2020/08/crew-of-the-phyllis-cormack-on-the-first-greenpeace-voyage.-©-greenpeace-robert-keziere.jpg)
Із цієї акції та кількох людей почалася організація Грінпіс. Спочатку вона мала назву Don’t make a wave — так називався комітет, що готував експедицію на Аляску. Після цього Грінпіс організовував масштабні кампанії проти комерційного полювання на китів і ядерних випробувань. Переважно це були акції прямої дії — активісти фізично перешкоджали полюванню, зупиняючи свій човен між китом та китобійним судном, висаджувалися на буровій платформі посеред моря, яку компанія Shell планувала затопити прямо там. Частина цих кампаній дали результати: в останньому випадку, наприклад, країни з виходом до Північного моря домовилися утилізувати бурові платформи на суші. Також Грінпіс домігся підписання мораторію на комерційний вилов китів та створення заповідника для них у зоні антарктичних морів, а згодом і мораторію на ввезення та вирощування генетично модифікованих культур у Євросоюзі.
![](https://zaborona.com/wp-content/uploads/2020/08/gp-activists-under-barrel-dump-platfrom-gem-preventing-nuclear-dumping.-©-greenpeace-pierre-gleizes.jpg)
Акції прямої дії
Організація розширювалася — люди були готові підтримувати її діяльність зокрема фінансово, і таким чином долучатися до природоохоронного активізму. Це стало однією з причин розколу в лавах засновників — Пол Вотсон закидав організації бюрократизм, який має мало спільного з тим, що було на початку. Вотсон, пише BBC, казав: «[Раніше] Грінпіс не мав жодного стосунку до політичного лобіювання, ми не займалися організацією мітингів чи тиском на політиків. Ми виходили в море і робили свою справу». Тоді як у самій організації Вотсона називають екологічним екстремістом та закидають йому надмірну радикальність.
![](https://zaborona.com/wp-content/uploads/2020/08/protest-against-shell-at-fredericia-in-denmark-greenpeace.org_.jpg)
Методи організації справді змінилися — до акцій прямої дії невдовзі додалися десятки інших: мітинги, петиції, лобіювання тощо. «Якщо 50 років тому єдине, що спадало на думку, — це було поплисти на човні та щось цим змінити, то зараз світ трансформувався та ускладнився», — пояснює Олександр Циганков, який протягом 2013–2016 років працював у російському відділенні організації.
Одним із найважливіших інструментів, пояснює екоактивіст, стало масове залучення людей до кампаній. Під час планування акцій почали враховувати, наскільки вона буде «фотографічною» — чи станеться щось, що люди захочуть масово відзняти та поширити це у соцмережах.
Грінпіс по всьому світу організувала акції проти нафтовидобувної компанії Shell, яка планувала розпочати буріння в Арктиці. «Якось Shell були основним спонсором «Формули-1» у Бельгії. Під час нагородження переможців, яку транслювали десятки міжнародних каналів, перед учасниками вийшов радіокерований банер із написом: «Зупиніть Shell, ні бурінню в Арктиці!» — згадує Циганков. Попри те, що акція була досить простою, інновація дозволила транслювати меседж організації на весь світ.
![](https://zaborona.com/wp-content/uploads/2020/08/youtube-greenpeace-usa.jpg)
Однією з найбільш незвичних, але успішних кампаній став рух проти знищення лісів у Китаї: «Неможливо фізично виловити всіх, хто вирубує ліс. Грінпіс пішов іншим шляхом — активісти зібрали фінансову аналітику, проаналізували ринки та акції і вийшли на інвестиційних брокерів. Дослідження показало, що компанія, яка незаконно рубає ліс, не може бути фінансово стабільною — і після оприлюднення результатів її акції впали», — пояснює Циганков.
«Зараз важливо просувати рішення, які базуються на дослідженнях і аргументах», — стверджує Денис Цуцаєв, який понад 10 років був активістом та координатором місцевих і міжнародних проектів Грінпіс у Греції. Він каже, що людям потрібна аргументація на основі доказів. Одна з таких кампаній стосувалася Volkswagen Group, одного з найбільших виробників автомобілів у світі: «Фольксваген не хотіли оновлювати технології, щоб зменшувати викиди. Активісти Грінпіс діяли зсередини — потрапляли на зустрічі з працівниками компанії, які приймають рішення», — пояснює Денис.
У 2017 році британські активісти Грінпіс захопили вантажний корабель із дизельними авто «фольксваген» — вимагали не пустити їх у країну. Частина активістів на байдарках та катерах підпливли до корабля та заявили, що не залишать його, поки той не розвернеться та не поверне машини в Німеччину. Грінпіс закликав компанію зупинити виробництво дизельних двигунів, оскільки вони забруднюють повітря. Крім того, організація зібрала доказову базу, яка свідчила про те, що респіраторні захворювання у дітей є безпосереднім наслідком забруднення повітря.
![](https://zaborona.com/wp-content/uploads/2020/08/pressmedia.jpg)
Блокувати роботу підприємств — один із тих методів, до яких вдається Грінпіс регулярно. Так, у 2012 році, розповідає Денис, у Греції блокували молокозавод — це був вияв незгоди з тим, що компанія використовує продукти з ГМО, якими годує тварин: «Греція — одна з небагатьох країн Євросоюзу, де заборонено навіть вирощувати генетично модифіковані рослини, оскільки вони витісняють інші культури. Компанія це порушувала, і ми блокували роботу підприємства протягом дня. Спершу її представники взагалі не хотіли з нами говорити, а потім погодились на наші умови. Тривала дванадцята година акції, і весь цей час близько сотні вантажівок із молоком чекали в’їзду», — розповідає активіст. Акції зсередини, тобто з місць, де безпосередньо перебувають люди, що приймають рішення, Цуцаєв називає найбільш ефективними.
![](https://zaborona.com/wp-content/uploads/2020/08/dpa.jpg)
Робити такі акції, розповідає активіст, щоразу важче — за його словами, не лише екоорганізації шукають нові методи роботи, а й держави розробляють інструменти протидії громадським організаціям та запроваджують суворі обмеження на проведення вуличних акцій.