Щороку у вересні десятки тисяч хасидів з усього світу з’їжджаються до Умані святкувати Рош га-Шана, початок нового року, та помолитися біля могили цадика Нахмана. Цьогоріч їхній приїзд був під питанням — через пандемію коронавірусу місцеві не хочуть бачити тисячі паломників, а мер міста неодноразово казав: він дбає про уманчан, тому вимагає заборонити хасидам приїжджати. Але хасиди все ж приїхали — хоч їх і менше у десятки разів порівняно з попередніми роками. Один магазин, скажімо, вивісив табличку «Хасиди не обслуговуються», а паломники бояться виходити за межі однієї вулиці — бо їх звинувачують у поширенні захворювання. Журналістка Заборони Альона Вишницька та фотограф Іван Чернічкін розбиралися, чи дійсно цьогоріч уманчани не раді хасидським паломникам, та чому мера міста звинувачують у розпалюванні антисемітизму.
Міріам переїхала в Умань три роки тому — з чоловіком і двома дітьми. Тут, в Україні, у них народилася третя. Міріам двадцять сім років, вона хасидка, працювала в місцевому дитячому садку і, каже, полюбила це місто, щойно приїхала вперше — за спокій і умиротвореність.
У теплу погоду вона з дітьми та чоловіком любила вибиратися до озера. Там завжди можна було знайти тиху місцину, влаштувати сімейний пікнік та піти поплавати. В часи коронавірусу походи на природу ніхто не забороняв — тож в один із вихідних Міріам, як завжди, взяла дітей і пішла відпочивати до води.
Поруч нікого не було, лише віддалік відпочивали дві жінки. «Раптом вони підійшли до мене та почали кричати, щоб я одягла маску. Казали: «У тебе і твоїх дітей вірус, бо ви приїхали з Ізраїля, ви привезли нам коронавірус», — згадує Міріам. Вона відповіла на це, що живе в Умані так само, як і вони, і згодна одягти маску, якщо й жінки це зроблять. У відповідь, розповідає, у неї агресивно почали вимагати показати документи, а потім подзвонили в поліцію.
«Я їм так і сказала — я можу показати свої документи, але чому я маю показувати їх вам, ви ж не поліція, — згадує Міріам. — З поліцією вони говорили емоційно та розповідали щось на кшталт «Тут люди з вулиці Пушкіна, вони прийшли на наше місце та принесли коронавірус».
На звернення місцевих, згадує хасидка, поліція ніяк не відреагувала. Проте жінок це не заспокоїло — вони почали знімати родину на відео та вигукувати щось таке: «Дивіться, хасиди приїхали в Україну поширювати тут вірус».
«Потім одна з жінок підійшла занадто близько та штовхнула мене у воду. Діти спостерігали за цим і плакали, й зрештою ми звідти пішли», — розповідає Міріам. Скаржитися в поліцію вона не захотіла — каже, не вірила в те, що це дасть хоч якийсь результат. Проте відтоді ось уже кілька тижнів вона намагається не виходити за межі вулиці Пушкіна. Тут, у середовищі таких самих хасидів, безпечніше.
Єврейський коронавірус
Вулиця Пушкіна в Умані — центр вересневого паломництва хасидів. Тут безперервно будують нові готелі, а через кожні десять метрів стоять кафе та ятки з вивісками на ідиш. Паломники, які приїжджають зі всього світу, селяться саме тут — біля могили засновника течії брацлавського хасидизму цадика Нахмана. Перед своєю смертю він закликав послідовників провести свято Нового року разом із ним, і відтоді віряни щороку провідують його могилу. Вони вірять: що ближче до могили цадика Нахмана живеш, то щасливішим будеш. Тому більшість уманчан з тутешніх панельних будинків здають свої квартири пілігримам. Попит такий високий, що за одне місце в квартирі, переобладнаній під хостел, хасид заплатить від 500 доларів за два дні, розповідають місцеві.
На центральному базарі в Умані можна зустріти лише поодиноких паломників. У попередні роки їх тут завжди було багато — зараз, кажуть місцеві продавці, «їх немає — і слава богу». Свою позицію пояснюють тим, що українці святкували Великдень онлайн — то чому б і євреям не відсвяткувати свій Новий рік дистанційно? Завезеного євреями коронавірусу тут бояться більше, ніж українського. Хоча, каже представник хасидської громади Хайм Хазін, у коронавірусу немає національності. Чоловік живе в Умані вже протягом десяти років — і впевнений, що цьогорічний рівень антисемітизму спровокований штучно та навмисно.
«Люди завжди могли якось порозумітися. А цьогоріч я відчуваю антисемітизм всюди: в магазині, на заправці. Я впевнений, що це спровокував міський мер. Скоро вибори — а він хоче залишитися на посаді», — припускає Хайм Хазін.
Саме мер міста Олександр Цебрій почав говорити про недоречність приїзду паломників до Умані цього року та припускав, що через це у місті може статися спалах коронавірусу. Наприкінці серпня він поїхав ночувати під Офіс Президента, вимагаючи не допустити цьогоріч приїзду паломників. «Але це — подвійні стандарти. У місцевий дендропарк Софіївка їздять тисячі людей, в уманському транспорті люди — без масок. В Одесі день міста святкували десятки тисяч людей. Хіба там немає туристів?» — каже Хайм Хазін.
За його версією, вся справа в грошах. З одного боку, меру потрібні голоси місцевих на виборах, а з іншого — гроші хасидів, які ті залишають у місті: «Сюди приїздять щороку до 50 тисяч туристів, вони залишають більше 60 мільйонів доларів, і майже всі ці гроші йдуть не напряму в бюджет, а в кишені чиновників», — розповідає Хайм. Натомість мер неодноразово казав, що 95% усього будівництва в районі вулиці Пушкіна здійснюється нелегально, тож місто, мовляв, нічого не отримує.
«Те, що хасиди привозять купу грошей — це міф, — коментував Забороні мер Олександр Цебрій. — Торік від них у бюджет надійшло 7,5 мільйонів гривень, з яких третину виділили лише на прибирання після гостей».
Хайм Хазін стверджує: там, де багато людей, багато безладу. І якщо вулиця брудна, це означає, що місто її не прибирає: «Але не можна говорити на всю країну, що хасиди продукують купу сміття, це налаштовує людей один проти одного».
Хайм — місцевий бізнесмен. Серед іншого, він тримає на вулиці Пушкіна кафе та ятку з сувенірами. Каже: навіть плитку біля свого закладу клав за власні гроші, бо з місцевого бюджету не виділяють коштів на латання дірок на дорозі: «Я мешкаю в Умані вже багато років, але тут нічого неможливо зробити без конверта. Шкода, бо місто могло б бути показовим в Україні — сюди ллються мільйони».
Він перераховує напади на хасидів, які сталися за тиждень: крім фізичних нападів, тут ледь не щодня погрожують усно: «Мій син народився в Україні, а на нього показують пальцями. Мовляв, дивіться, хасид приїхав. Я не знаю, що йому відповідати. Я ж не казатиму, що всі українці погані — не хочу воювати».
«Зараз тут налаштовують людей проти, і це відчувається. Думаю, таких випадків ставатиме все більше. Людей зіштовхують лобами, а люди наївні. Невже єврейський коронавірус страшніший за український?»
Мер міста від звинувачень в антисемитізмі відмахується: «Чому ніхто не говорить, скільки українських голів розбито українцями? На це не варто зважати. Антисемітизму в нас у місті немає взагалі. Є лише побоювання уманчан за власне здоров’я. А я дбаю про їхній добробут».
Заборона на в’їзд
Зараз в Умані перебуває близько півтора тисяч хасидів — ті, хто встигли приїхати до заборони в’їзду для іноземців. Після прибуття вони здають тести на коронавірус — і якщо захворювання виявляють, то хворих селять в окремий готель. Відповідальність за «своїх хворих» тут взяли ізраїльтяни. Вони виділили окрему будівлю для тих, хто отримав позитивний результат. А на вулиці Пушкіна звели окреме приміщення, де можна здати тест усім, хто прибув. У самому Ізраїлі з 18 вересня влада запроваджує трьохтижневий суворий карантин. Упродовж останньої доби в країні виявили 5500 нових випадків захворювання, тож пересуватися містом більше ніж на 500 метрів від дому буде заборонено (за винятком поїздок на роботу). Школи та торговельні центри закриють, повноцінно працюватимуть лише супермаркети та аптеки. Локдаун вводять саме на період єврейських свят.
Заборона для в’їзду іноземців в Україну діятиме до 28 вересня. Святкування Рош га-Шана відбудеться за тиждень до кінця цього терміну. Проте паломники все ще намагаються потрапити в країну. 14 вересня півторатисячна група хасидів намагалися дістатися України через білоруський пункт пропуску, а зранку 15 вересня на кордоні з Білоруссю чекали ще сімсот паломників. Державна прикордонна служба очікує прибуття ще кількох тисяч людей.
Міністерство закордонних справ звернулося до білорусів з проханням не оформлювати дозвіл на виїзд в Україну для тих, хто не підпадає під критерії зі списку винятків.
Наші магазини
Таннер Моше сидить біля під’їзду дев’ятиповерхівки. В під’їзді навпроти він живе роками. Біля сходів внизу — з десяток зв’язаних сміттєвих пакетів. Щойно побачивши чоловіка, жінки з цього ж будинку починають кричати:
«Ей, забирай свій мусор, він вже воняє!»
«Але це не мій», — відповідає чоловік.
«От визовем санстанцію і скажем, де ти живеш», — кричать навздогін.
«Це нормальна ситуація цими днями, не зважайте, — каже Моше. — Раніше так не було, це тільки цього року. Зазвичай у нас нормальні стосунки».
У Моше — синець під оком та трохи опухлий ніс. Два тижні тому він пішов на закупи в місцевий супермаркет. Щоб не стояти в чергах з купою людей, обрав для цього другу ночі — це, каже, логічно, бо під час пандемії краще не кучкуватися в натовпі.
«Все було гаразд, я набрав продуктів, пішов на касу — і раптом якісь хлопці підійшли та почали пред’являти претензії. Казали: ми не хочемо, щоб ви ходили в наші магазини, йдіть геть. Їх було шестеро, років по 22, один вдарив мене в обличчя, забрали окуляри, зламали ніс, хотіли забрати сумки», — розповідає чоловік.
На місці одразу викликали поліцію: «Перше, що вони спитали в мене, — що я так пізно роблю в магазині? Я сказав, що боюсь вірусу, тож уникаю натовпів», — згадує хасид.
Він написав заяву та чекає на розслідування. Каже, на нього неодноразово намагалися вийти родичі нападника — «поговорити». Але він навідріз відмовляється. Каже — це принципово, бо такі історії не мають більше ні з ким статися за жодних обставин. Зараз його справу розслідують.
Додає: «Таке відчуття, ніби люди тут так бояться хасидів, що захищаються незрозуміло від чого. Цей вірус робить людей божевільними».
