Як взяти тварину з притулку? Особистий досвід редакції Заборони | Заборона
Читаєте зараз
Хочу взяти тварину з притулку, але боюся! Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом

Хочу взяти тварину з притулку, але боюся! Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом

Хочу взяти тварину з притулку, але боюся! Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом

Взяти собаку або кота з притулку — це благородне, але й складне рішення. В голові відразу виникає багато запитань: чи не зіпсована психіка у тварини, якою вона виросте, що у неї зі здоров’ям. Усі ці запитання справедливі, але якщо ви вирішите взяти друга з притулку або у волонтерів, то навряд чи пошкодуєте про це. Це гарантує редакція Заборони — у багатьох наших співробітників є колишні притулкові тварини. Розповідаємо, що потрібно знати і як поводитися.


skibitska 01 768x1024 - <b>Хочу взяти тварину з притулку, але боюся!</b> Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом - Заборона

Юліана Скібіцька (заступниця головреда)
і Вишня

Собаку я хотіла давно — всі ті вісім років, що живу в Києві. З дитинства в рідному місті у мене була собака, і, звичайно, в Києві я почувалася наче обділеною. І хоч ситуацію частково рятував кіт Мирон — до речі, його я теж взяла з вулиці — мрія про собаку мене не полишала.

Те, що у мене з’явилася Вишня, я вважаю долею. Всі обставини були такими, що вона мала стати моєю собакою. Спочатку я побачила Вишню у наших співорендаторів офісу — тоді у неї ще стирчало одне око. Для когось це виглядало страшно, але ми всією редакцією відразу ж закохалися в Вишню — настільки милою і ніжною вона була.

А через тиждень у сторіз своєї подруги я побачила пост про те, що терміново потрібна перетримка сліпому цуценяті — це була Вишня. Я зразу ж почала гарячково писати, а потім і телефонувати волонтерці, у якої була собака. І тут знову доля: волонтерка вже домовилася про перетримку, але після мого дзвінка вирішила віддати Вишню мені. Через два дні я зробила їй операцію — хворе випукле око видалили, а друге залишилося і, здається, навіть трошки бачить.

Звичайно, я сумнівалася. Собака — це дуже велика відповідальність. У голові крутилося: «Ти живеш на орендованій квартирі. Як ти будеш їздити у відрядження? А що як вони не подружаться з Мироном?» Але коли Вишня вже зайняла своє законне місце поруч зі мною на дивані, всі сумніви зникли. Зараз Вишня живе зі мною трохи більше як місяць — це здорова, активна і неймовірно люблена собака.

Що я можу порадити тим, хто вирішив узяти собаку з особливостями:

  • Залежно від того, які саме особливості у тварини, підготуйте квартиру або будинок. Я, наприклад, прибрала всі зайві предмети і речі з гострими кутами — щоб Вишня не врізалася в них. Через кілька днів тварина, як правило, вже буде добре орієнтуватися на території. Але спочатку за нею потрібно буде стежити.
  • Перший тиждень ходіть гуляти одними й тими самими маршрутами. Нехай собака адаптується до нових запахів.
  • Обов’язково проконсультуйтеся з волонтерами або притулком, де ви брали собаку, як саме за нею доглядати. Якийсь час напевне потрібно буде давати таблетки, капати очі або вуха. Дізнайтеся графік і чітко дотримуйтесь його.
  • Пам’ятайте, що собаці потрібна буде ваша допомога — на перших порах точно. Вишня, наприклад, боялася спускатися і підніматися сходами і взагалі виходити в під’їзд — мені доводилося брати її на руки. Тепер ми майже впоралися з цим страхом — залишилося тільки навчитися спускатися.
  • Не бійтеся брати собаку з особливостями. Відсутність зору або слуху компенсується іншими відчуттями. Як тільки собака зрозуміє, що її люблять і вона в безпеці, то буде такою ж активною і життєрадісною, як і здорові тварини.
chernichkin 01 1024x683 - <b>Хочу взяти тварину з притулку, але боюся!</b> Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом - Заборона

Іван Чернічкін (візуальний продюсер)
і Джаспер

Першого собаку ми з братом принесли додому ще в дошкільному віці. У сусідньому дворі народилися цуценята, і діти тягнули їх по домівках, як іграшки. Більшості, звичайно, потім довелося їх повернути, але нам дозволили залишити цуценя. Тоді я, звичайно, не розумів, яку додаткову кількість проблем для наших батьків ми з братом принесли додому. І ось сім років тому моя тодішня дівчина запропонувала завести собаку. Вона побачила у фейсбуці оголошення про те, що однорічний пес шукає нових господарів. І я, думаючи, що все буде як у дитинстві, погодився.

Пса звали Джаспером. Він злякався салюту, перегриз повідець, яким був прив’язаний, і втік. Волонтери знайшли його десь через тиждень після втечі і ще протягом двох тижнів намагалися відшукати старого господаря. А коли зрозуміли, що той навряд чи знайдеться, дали оголошення в соцмережі.

Собака був наляканий і абсолютно некерований. На своє ім’я він не реагував і весь час намагався втекти. Він перестрибував паркан, рив під ним траншеї або просто тікав посеред прогулянки. Джаспер не втрачав жодної можливості втекти і спробувати знайти свого першого господаря. Під час однієї з таких втеч він врізався в бетонну плиту і сильно розбив ногу — але продовжував тікати від мене ще протягом двох годин. Ні біль, ні мої вмовляння, ні смаколики не могли його зупинити.

За рік занять з кінологом з’явився мінімальний послух. А всього через три роки я зміг спокійно з ним гуляти без повідця. За чотири роки спільного життя собаку повністю вдалося адаптувати і допомогти йому впоратися з більшістю страхів. І хоч новорічний період — все ще дуже стресова для Джаспера пора, він уже не тікає стрімголов від вибуху петарди й не намагається вистрибнути в зачинене вікно від звуку салюту.

Що я можу порадити тим, хто бере дорослу собаку:

  • Перші рік-два проводьте якомога більше часу з собакою, не залишайте її саму надовго. Беріть її з собою в подорожі або відпустку.
  • Для собаки дуже важливий тактильний контакт. Собака звикає до вашого запаху й дотиків. Так вона швидше починає розуміти, що ви не становите для неї небезпеки.
  • Говоріть із собакою — вона має знати й розрізняти голоси всіх членів своєї сім’ї. Ім’я собаки і команда «до мене» мають бути найулюбленішими для вашого вихованця.
  • Ніколи не карайте собаку постфактум, навіть якщо вона перевернула все догори дном і з’їла ваш айфон. Грізної догани буде достатньо.
  • Ходити займатися до кінолога з собакою потрібно кожному в сім’ї. Беріть із собою на заняття дітей і чергуйте походи на майданчик між усіма членами сім’ї.
limina 01 1024x1024 - <b>Хочу взяти тварину з притулку, але боюся!</b> Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом - Заборона

Поліна Ліміна (фрілансерка)
і Сара

Я росла в сім’ї, де собаки були її повноцінними членами — тож це була справа часу, коли у мене з’явиться своя. Спочатку думала, що куплю якусь породу — мене лякали, що з безпородними буде багато складнощів у плані корекції поведінки і непередбачуваного характеру. Але я швидко зрозуміла, що мені не близький такий підхід: собака все ж має бути не набором функцій і проєкцією моїх бажань, а близькою істотою, з якою ти поступово знайомишся і вчишся жити разом.

Тож я стала підписуватися на різні сторінки у фейсбуці та інсті, де притулки й волонтери розміщували бездомних тварин. У мене був рівно один критерій — невелика вага собаки, щоб я могла легко переміщатися з нею в громадському транспорті і подорожувати без машини. Я моніторила сторінки понад пів року. Всіх було шкода, але ніхто не западав у душу. А потім на Новий рік я була в іншій країні, гортала стрічку і побачила фото Сари — тут і стався той самий метч. Щойно я повернулася в Україну, відразу написала зооволонтерці і поїхала знайомитися з собакою.

Точніше, познайомилася я з таким собі овочем: Сара лежала на ліжечку, не рухалася і дивилася в стінку. Вона явно всього боялася і хотіла прикинутися мертвою. Раціональна частина мене сумнівалася, чи потягну я: доросла собака, яка не йде на контакт, яку хтось вивіз у мороз в поле і кинув. Але щось мене зачепило, і на наступний день я написала волонтерці, що забираю Сару.

У підсумку Сара виявилася для мене настільки безпроблемною, наскільки я і уявити не могла. Мені швидко (менше ніж за місяць) вдалося завоювати її довіру — дресируванням, іграми, прогулянками. Після цього Сара вже сама прагнула підлаштовуватися під мій спосіб життя, стала дуже орієнтованою на людину. Звичайно, деякі тригери ще залишилися (різкі рухи людей, гучні звуки, бажання тікати на природі куди очі дивляться), але це типово для багатьох собак. Загалом поступливий характер Сари — велике везіння, якому я радію вже майже чотири роки.

Що я можу порадити тим, хто бере собаку з притулку:

  • Займатися з нею. Для собак дуже важлива увага господаря. Просто гладити або бути в одній кімнаті весь день недостатньо — потрібні спільні ігри або дресирування, де спілкування буде напружувати мізки у собаки.
  • Прогулянки з урахуванням потреб собаки. За моїми спостереженнями, годину в день для молодої, здорової собаки — це мінімум, але важливо звертати увагу і на якість прогулянки. Це і активності, і нові місця, і ваша залученість.
  • Соціалізація — як з іншими тваринами, так і з чужими людьми. Треба чітко давати зрозуміти собаці, яка поведінка допустима, а яка — ні. Часто у тварини може не бути патерну поведінки у новій ситуації, і тільки від нашої реакції буде залежати, як вона сприйме те, що відбувається.
  • Не олюднювати поведінку собаки. Вони сприймають усе зовсім по-іншому, ніж люди. Те, що здається нам милим, тварин може лякати або спантеличувати. Також ми часто неправильно зчитуємо сигнали, які подають нам собаки. Про специфіку їхнього сприйняття варто дізнатися до того, як заводити тварину.
struk 01 - <b>Хочу взяти тварину з притулку, але боюся!</b> Насправді це не страшно. Редакція Заборони ділиться своїм досвідом - Заборона

Каріна Струк (продюсерка спецпроєктів)
і Сара

Часто буваючи у друзів, які виховують двох прекрасних хаскі, я почала замислюватися про те, щоб узяти з притулку собаку. Переглядала вечорами купу пабліків із прилаштування тварин, але щоразу боялася, що, живучи в однокімнатній квартирі з котом, просто не дам необхідного комфорту і уваги цуценяті.

Оцінивши ситуацію, я твердо відмовилася від цієї ідеї. Але одного вечора випадково натрапила на фото маленької кішечки, яка була копією мого тайця Сені в дитинстві. Моє серце не витримало: я написала кураторці крихітки, і через два дні у нас вдома з’явилося худе і носате щось. Назвали це чудовисько Сарою. Перші дні вона ховалася по кутках так ретельно, що я годинами не могла знайти її. Потім Сара трохи освоїлася і навіть змусила кота Сеню терпіти її вічні докучання і спроби їсти з однієї миски.

Біда нас наздогнала вже через тиждень. Я помітила, що Сеня став млявим, а носик був сухим і гарячим. Спочатку списала це на стрес від нової тварини вдома, але через кілька днів у нього з’явилася гнійна ранка на носику. Це було дуже схоже на подряпинку, але я все ж скинула фото знайомому ветеринару. Лікар відразу ж ошелешив: схоже на вірус, терміново в лікарню! Через 10 хвилин ми були в найближчій клініці, де Сені діагностували каліцивіроз і герпес. Річ у тому, що коти дуже важко переносять віруси — смертність часто сягає 50% серед у дорослих і приблизно 80% серед кошенят.

Далі почалися три тижні пекла. Спочатку денний стаціонар з крапельницями, вічними аналізами, уколами і УЗД. Щойно я почала радіти поліпшенням, настала криза. Просто серед ночі я повезла Сеню в дорогу клініку, звідти нас скерували в інфекційне відділення з цілодобовим стаціонаром. Наступний тиждень мені не можна було навіть бачити свого хлопчика. На певному етапі в мене почалося відторгнення Сари, але я розуміла, що вона ні в чому не винна. Винна була я: це я пропустила планову ревакцинацію свого кота — ось він і підчепив букет від кошеняти. Зараз Сеня вдома продовжує лікування, але йому значно краще. Гроші на порятунок кота збирали всім світом — без допомоги друзів і знайомих я б не витягнула.

Що я можу порадити тим, хто хоче завести другого кота:

  • Прорахуйте бюджет, який вам доведеться витратити на утримання вихованців.
  • Переконайтеся, що ваша тварина вакцинована і оброблена вчасно. Як і новий вихованець.
  • Встановіть «антикішку».
  • Подумайте, хто зможе доглядати за тваринами під час вашої відсутності. Одного кота ви могли б забрати з собою, але двох везти дуже напряжно.
  • Запитайте себе, чи готові ви терпіти тварину, яка має свій темперамент, проблеми і звички. Вам може бути важко.
  • Перевірте, чи немає у вас алергії.
  • Не беріть котика, якщо вважаєте за можливе викинути його або відмовитися тільки тому, що він виріс і набрид.
  • Не беріть тварину «для дитини». Це повноцінний член сім’ї, а не іграшка.

Ще одна історія від шеф-редакторки новин Заборони Євгенії Костіної — про те, як впоратися з болем від утрати вихованця

У листі Дідові Морозу моя молодша сестра попросила у чарівника декоративного кролика. І хоча в нас уже жила кішка, мама не змогла не виконати бажання п’ятирічної дитини.

Звичайно, кролик був дуже милим і незвичайним для квартири мешканцем. І, звичайно ж, швидко набрид дітям, адже це кропітка праця — чистити клітку, годувати, стежити, гратися. Тут не буває «хочу / не хочу», «буду / не буду»: ти несеш відповідальність за істоту, яка по суті не може подбати про себе самостійно. Мама, доросла людина, пішла на цей крок (взяти додому кролика) якраз для того, щоб прищепити дітям почуття обов’язку, емпатії, дисципліни.

У підсумку за гризуном в основному мама і доглядала. Я допомагала, але рідко, тому що спочатку була проти цієї затії. Я припускала, яким буде кінцевий результат — піклуватися про тварину доведеться мені — і вважала це великою несправедливістю.

В остаточному підсумку я помилилася: кролик підхопив якийсь вірус, захворів і кілька годин важко (подробиці я опущу) вмирав у мене на руках. Я не могла його залишити, тому що вважала, що ніхто не має вмирати на самоті — навіть кролики. Мені було років 17, і я отримала не просто урок, а травму на все життя.

То що, не брати тварин додому? Брати, звичайно. Вони чудові друзі, навіть кращі за людей. Але життєво важливо бути з самого початку готовими до смерті улюбленців. Кролик був не останньою твариною, чию смерть мені довелося пережити. Це боляче завжди, але різною мірою.

Як знизити рівень болю під час втрати:

  • Проведіть церемонію: створіть пет-бук, зберіть друзів, виголосіть промови. Важливо зробити ритуал, проговорити прощання вголос — тоді ви зможете почати відпускати.
  • Не біжіть відразу ж по нового вихованця. Ви і сім’я маєте дати собі погорювати й оплакати втрату.
  • Якщо дуже тягне до тварин, тому що все ще сильний зв’язок з улюбленцем, зробіть пожертвування притулку. Таким чином ви робите перенесення: тварині, яка відійшла в собачий рай, уже не допомогти, а живим — дуже навіть.
  • Не соромтеся звернутися по допомогу психолога або психіатра. Смерть тварини — це все одно смерть, і біль не бачить різниці між об’єктами втрати. Якщо відчуваєте, що самі не справляєтеся — йдіть до фахівця.
  • Поговоріть з дитиною. Можна скільки завгодно переконувати себе (а насправді — боятися), що чим довше відтягуєш розмову про смерть зі своєю дитиною, то довше вона з цим явищем не зіткнеться. Але це так не працює — як і з розмовою про секс, до речі.

Ви — дорослий, і саме ви зобов’язані зробити так, щоб ваша дитина була готова здобути новий досвід. У цьому випадку — зустріти смерть не як страшну трагедію, яка завдасть непоправної травми, а як сумну, але природну частину нашого життя. Почитайте книги, дізнайтеся у фахівців — підготуйтеся до цього важливого етапу. Хай як дивно це прозвучить, але правильно вибудувана розмова зробить вашу дитину в майбутньому щасливішою.

Нагору