Ілля Кива хоче стати доктором наук і в нього майже вийшло. Як це сталося?

Всупереч статусу нібито «бідної» країни, Україна, схоже, зуміла зберегти один аспект своєї радянської ідентичності — освічене населення. Рівень грамотності в країні становить 100%, вона посідає четверте місце у світі за часткою населення з вищою освітою. Ще у 2012 році видатки України на освіту в порівнянні з ВВП були такими ж високими, як у розвинених країн на кшталт Південної Кореї й США. Ромео Кокряцький із Заборони зазирає в темний світ корумпованої української освітньої системи.

На папері така райдужна статистика позначає країну, яку західні компанії охоче розглядають як поле для аутсорсу. Тут уже є низка визнаних стартапів, таких як Grammarly і Depositphotos, а інженери, програмне забезпечення і т.д. — одні з найкращих у світі. На жаль, за цими даними ховається неприємна правда, очевидна для будь-кого, хто в якийсь спосіб взаємодіяв з українською освітньою системою: здебільшого це все нісенітниці. Ніщо не ілюструє контраст між високоосвіченим, грамотним і економічно затребуваним населенням на папері й корупцією на практиці краще за випадок депутата Іллі Киви, який нещодавно успішно «захистив» докторську дисертацію.

З «Правого сектора» в проросійські опозиціонери

Депутат Кива — доволі скандальна фігура в анналах української політики. Його кар’єра почалася з парламентських виборів 2013 року: він балотувався в Раду від одного з районів Києва. Хоча спроба була невдалою, Кива став відомим і незабаром обійняв низку важливих посад у постмайданній Україні: він став заступником начальника Донецького обласного управління МВС і очолив Департамент протидії наркозлочинності Національної поліції України. На цій посаді у 2016 році Кива дав сумнозвісне інтерв’ю, у якому як представник правоохоронних органів визнав, що був би більш ніж щасливий вдатися до нелегальних методів боротьби зі злочинами, пов’язаними з наркотиками.

Звільнення з посади пізніше в тому ж році аж ніяк не стримало його політичних амбіцій: уже в 2017 році Ілля Кива оголосив, що є головою Соціалістичної партії України — цікава заява у світлі того, що жоден з офіційних представників партії не визнав його членства, не кажучи вже про головування (за чутками, його було досягнуто звичайними рейдерськими методами). У 2019-му Кива балотувався в президенти під егідою тієї ж партії. Президентські перегони успіхом не увінчалися і він перейшов в «Опозиційну платформу» — партію, яка здебільшого складається з колишніх прибічників Януковича з «Партії регіонів» та керована хрещеним батьком однієї з дочок Володимира Путіна — Віктором Медведчуком. Завдяки «Опозиційній платформі» Кива, нарешті, здобув місце в парламенті і став членом правоохоронного комітету.

Пізніше, неспроможний уникнути нових скандалів, Кива звинувачувався в корупції (як у дачі, так і в отриманні хабарів) і був одним із підписантів подання «Опозиційної платформи», що оскаржувало антикорупційну реформу — згодом воно було частково задоволене Конституційним Судом України. Також Кива звинувачувався в листуванні із секс-працівницею під час парламентського голосування і стверджував, що ультраправі обстріляли його передвиборчий автобус під час президентської кампанії 2020 року.

Країна докторів наук

Кар’єра Киви, хоч і барвиста, не виділяється на тлі досягнень інших політиків «Опозиційної платформи», яких підозрюють у причетності до цілої низки корупційних злочинів. Але заява Киви від 26 квітня 2021 року знову викликала подив: він стверджував, що успішно захистив докторську дисертацію в галузі державного управління.

Це одразу здійняло шквал критики й насмішок в українському політичному полі. Один із найяскравіших прикладів — іронічна стаття, написана опозиційною депутаткою від партії «Голос» Інною Совсун. Журналісти швидко вказали, що цей захист влучніше називати фарсом: відеозапис показав, що Кива давав абсурдні відповіді на найпростіші питання про свою дисертацію. Наприклад, в одному випадку він стверджував, що відповідь на питання буде дана в його «наступній роботі».

Але Кива — не єдиний політик, який прагне отримати докторський ступінь. Кожен 16-й член парламенту вже його має — ймовірно, через пов’язану з академічним званням 15-відсоткову надбавку до зарплати, що становить близько 189 доларів США. Соціальний статус вищої освіти в колишньому Радянському Союзі важко переоцінити: таких високопоставлених чиновників, як Путін, звинувачували в плагіаті, а Україна здобула репутацію прихистку для сервісів із написання дисертацій.

Якою б огидною не здавалася ця ситуація поборникам академічної чесності, освітня система України значною мірою адаптувалася до широко поширеної корупції. Декани й керівники факультетів не поспішають давати поради та рекомендації щодо наукових робіт, категорично відкидаючи їх на непереконливих підставах, з чим свого часу зіткнувся й автор цієї статті. Однак усі ці труднощі, здається, зникають із появою в рівнянні грошей. Це робить присудження ступенів — від бакалаврського до докторського — прибутковою справою.

Статистичні дані про те, скільки дисертацій було захищено через обман, зі зрозумілих причин отримати складно. Проте викладачі постійно скаржаться на пасивність студентів, які знають, що отримають ступінь незалежно від навчання або навіть відвідування занять, а відомі журналісти писали про свої намагання захистити дисертації чесно, без хабарів. Звичайно, цей досвід завжди був негативним.

Прийнятний рівень корупції

У країні, де цінують академічні досягнення, новини про ці скандали й очевидну корупцію мало хвилюють рядове населення. Політики й інші офіційні особи, які, як було встановлено, сфальсифікували свої дисертації або просто купили наукові ступені, рідко стикаються з осудом. А простої наявності ступеня часто буває досить, щоб отримати надбавку до зарплати, заробляти соціальний капітал і викладати в провідних університетах країни.

З низьким рівнем викладацьких зарплат в Україні (доцент із докторським ступенем заробляє приблизно 14 000 гривень — це одна з найбільш високооплачуваних посад) система, якою корумпованою вона б не була, здається, багато кого влаштовує. Педагоги можуть розраховувати на хабарі, щоби збільшити свої мізерні зарплати, а студенти й аспіранти — на отримання папірця, що підкріплює їхній професійний статус. Перед студентами, які працюють, не постає проблема поєднання роботи з навчанням — важливе питання для країни, де в останні роки спостерігається двозначна інфляція, що ледь стабілізувалася на рівні вище 5% у 2019 році.

Водночас райдужні цифри, які згадуються аутсорсинговими компаніями і статистикою освіти, як правило, втрачають свій блиск, коли на перший план виходить широко поширена практика підроблення наукових ступенів і покупки дисертацій. Не кажучи вже про те, яких збитків у результаті зазнає міжнародна репутація України — хоча, що б там не думали широкі академічні кола, країна продовжує приймати іноземних студентів — в основному з Індії та арабських країн, а також багатьох інших, хто обирає навчання в Україні саме через корумпований характер системи.

Колеса вищої освіти будуть обертатися і далі, змащені системою, націленою насамперед на хабарі. Але якщо Україна дійсно хоче світової інтеграції, українцям будуть потрібні реальні знання, а не просто папірець. Тим часом Ілля Кива, швидше за все, скоро увійде в парламент із почесним званням доктора наук і займе своє місце серед сановитих депутатів Верховної Ради як член освіченої еліти.