Читаєте зараз
Сумщина під обстрілами. Історія двох братів і сестри, яким Росія завдала чималих страждань. Кожному — по-своєму

Сумщина під обстрілами. Історія двох братів і сестри, яким Росія завдала чималих страждань. Кожному — по-своєму

Oksana Kovaliova
Сумщина під обстрілами. Історія двох братів і сестри, яким Росія завдала чималих страждань. Кожному — по-своєму

Велика Писарівка на Сумщині — це кількатисячне селище за 8 кілометрів від кордону з Росією. Коли вранці 24 лютого окупанти почали прориватися в Україну, місцеві селяни одними з перших на власні очі побачили ворожу армію, а вже за тиждень змогли відчути на собі жах, який несуть росіяни. Ракети з боку РФ пошкодили або зруйнували майже пів сотні будинків у Великій Писарівці — серед них і домівка Олександра Єременка. Вони зі старшими братом і сестрою мешкають на одній вулиці, і кожен з родини Єременків по-своєму постраждав від війни. Спеціально для Заборони сумська журналістка Оксана Ковальова розповідає історію однієї родини з Великої Писарівки, якій російське вторгнення завдало чимало болю.


Жили-були на Сумщині два брати та сестра. Троє дітей однієї матері, але дуже по-різному склалося в них життя. Найстарша — Ольга — стала заможною, мала добротний будинок, гроші, зв’язки й авторитет. Середній — Віктор — жив скромніше, та за сільськими мірками вважався крутим: перевозив вантажі, заробляв на цьому непогані гроші. А найменший з дітей — Олександр, — хоч і працював багато та важко, але був бідним. Нічого цінного в нього не було окрім донечки, яку чоловік виховував сам.

Так і жили б вони далі, якби не війна. Ворожий снаряд не розділяє людей на бідних і багатих: влучити може куди завгодно. Тож коли село Велика Писарівка взяло удар на себе, виявилося, що саме Олександр Єременко та його 14-річна Даша, які є найбіднішими не лише в родині, а й у селищі, постраждали найбільше. Купа каміння та уламків — от і все, що залишилось в них від нажитого за довгі роки. Дивом вцілів лише маленький чайничок зі старого сервізу, отриманий у спадок від бабусі.

Чайник на згарищі

Від Великої Писарівки до сусіда-агресора півтори години пішки. За 8 кілометрів від селища розташований прикордонний пункт: по один бік Сумщина, по інший — Бєлгородська область, де останнім часом постійно щось горить і вибухає. Ранком 24 лютого саме Велика Писарівка стала одним із перших населених пунктів України, куди вдерлися окупанти. Спочатку селяни чули вибухи, а згодом вже змогли на власні очі побачити колони ворожої техніки, що просувалися вглиб, на Охтирку й Харків.

Бомбити почали за тиждень. 5 березня від артилерії постраждали перші будинки місцевих. А вже наступний день приніс розруху в родину Єременків.

6 березня 38-річний Олександр і 14-річна Даша були в сусідній Лугівці — вчасно втекли до села, щойно у Великій Писарівці почалося бомбардування. Про те, що повертатися вже нікуди, чоловік дізнався лише наступного ранку, коли приїхав поратись по господарству — своєму та рідного брата, який мешкає навпроти. Каже, перш за все планував витопити піч, адже морози стояли по 14 градусів — система опалення могла вийти з ладу.

Те, що Олександр побачив на власні очі, за його словами, просто не вкладалося в голові: замість звичних будинків на вулиці були самі руїни. Його ж житло стало згарищем, посеред якого самотньо білів фарфоровий заварник. Білий, з блакитними квітами, він належав тещі Олександра й десятиріччями стояв недоторканим у серванті. Лише після смерті жінки рідні насмілилися дістати чайник з її будинку у Тростянці і перевезти його до Великої Писарівки, де він так само роками стояв за склом в Олександра, поки до будинку не завітала ракета.

Так Олександр Єременко став бездомним з єдиним майном — чайником, який навіть нікуди нести, та паспортом, що з самого початку війни лежав у кишені штанів. Але тішив чоловіка інший врятований «скарб» — так Олександр називає 14-річну доньку Дашу, яку останні три роки виховує сам. Колишня пані Єременко пішла з родини і влаштувала своє особисте щастя окремо. Разом із новим чоловіком вона виховує трьох дітей від його першого шлюбу та новонародженого малюка. Дашу, яка на початках жила в новій родині, виснажувало доглядати немовля, робити хатні справи та паралельно ще й вчитися. Тож рік тому дівчина зрештою вирішила залишитися з батьком. Так само в хаті лишився й фарфоровий чайник, який господиня до нового будинку не забрала.

Брат і сестра

Навпроти Олександра Єременка живе його 42-річний брат Віктор. Йому окупанти завдали значно меншої шкоди. Будинок через дорогу від руїн, що колись були домом Олександра, стоїть як стояв: вибиті чотири вікна, зірвані п’ятнадцять листів шиферу з даху, через мороз зруйноване парове опалення, посуд перебитий, ліжко обгоріло, кімнати засипані землею.

«Розірвалося під хатою, — пояснює секрет майже вцілілого будинку Віктор. — Що цікаво, вікна повилітали, а ось дзеркала навіть не потріскалися! У хаті сім старих дзеркал, деякі з них бабусині, вона їх ще 1914 року тут повісила».

Крім основного будинку постраждала й літня кухня, що, як запевняє чоловік, була добротною, справжньою смартквартирою. Всередині вона була обшита деревом і килимами, та й кухонне начиння мала гарне: дубовий 6-метровий стіл, гарнітур, посуд, побутова техніка. Все згоріло повністю — на додачу ще й лазня.

«Від споруди залишилася купа дров, — каже Єременко-середній. — Але, дякувати Богу, житлове приміщення не зруйноване вщент. Воно почало горіти — ліжко зайнялося, але далі вогонь не пішов». Чому саме? Віктор вважає, що матеріал, з якого побудований будинок, був сирий. 

Чоловік не здивований, що саме його з братом будинки потрапили під обстріли у Великій Писарівці. Мовляв, йдеться про вулицю Московську — вона першою трапляється на шляху від державного кордону з РФ. Місцева влада, до речі, вже збирається перейменувати її. Найближчим часом Московська може перетворитися на Зелену чи Вишневу — обговорення досі тривають.

Що ж до старшої сестри, то її ворожі атаки взагалі не зачепили, хоча її дім стоїть на тій самій вулиці. Будувала його 43-річна Ольга зі своїм чоловіком Василем. Як і двоє молодших братів, вона народилася і виросла у Великій Писарівці. Вже понад 20 років Ольга працює бібліотекаркою. Сьогодні ж, зізнається вона Забороні, життя її дуже нелегке. Василь — вчитель за професією, але поет і письменник за покликанням, — пішов на фронт. Ольга не бачила його вже кілька місяців, а двох дорослих синів і того більше. Обидва мешкають у Сумах: один лікар, інший — правоохоронець, тож напад Росії приніс їм чимало клопоту.

Віктор наразі чекає на допомогу від держави, та поки це питання досить невизначене. Чоловік каже, що до нього приїздили представники сільської ради, які зробили опис зовнішніх збитків. Але є ще й внутрішні! Тож Віктор сподівається, що йому вдасться компенсувати реальні збитки, завдані окупантами.

До війни чоловік займався приватними вантажними перевезеннями. Справа прибуткова, але з 24 лютого її не стало. Віктор мав у запасі 80 тисяч гривень, та за останні три місяці всі гроші пішли на допомогу родині: собі, жінці, двом донькам, старенькій мамі та Олександру з Дашею. Сьогодні Єременко-середній живе на зарплату дружини Інни, яка працює хірургічною медсестрою в місцевій лікарні. Але чоловік все одно намагається допомогти брату й племінниці.

Новий дім

Олександр все життя заробляв фізичною працею. Інколи їздив по заробітках, та й тепер опинився у схожій ситуації. Нову роботу він знайшов за 14 кілометрів від Великої Писарівки, у селі Розсоші. Чоловік працює на приватного господарника й обробляє його поля трактором.

В Розсошах селищна рада Великої Писарівки надала чоловікові з донькою нове житло. Проте Олександр каже, що будинок виявився взагалі непристосованим для життя: опалення й електрики немає, на двох лише одна кімната.

«Суцільні порожні стіни, — каже про свій новий дім Даша. — Якби не сусіди, які нам принесли все від нитки до столу, страшно уявити, як би ми тут жили».

Як виявилося, очільниця Великописарівської селищної ради навіть не знала, в яких умовах тепер живуть Єременки. В розмові з Забороною голова обʼєднаної територіальної громади (ОТГ) Людмила Бірюкова розповіла, що будинок не бачила, а заступники відзвітували, що все в порядку. Та зрештою чиновниця поїхала до Розсошів сама, щоби подивитися, чи підходить будинок для проживання. Згодом вона організувала підведення електроенергії та знайшла майстрів, які привели до ладу піч.

На цьому допомога Даші й Олександру не скінчилася. Разом з усім майном в будинку згорів і телефон дівчини, завдяки якому вона могла навчатися дистанційно. Та коли про Єременків написала великописарівська газета, зʼявилося чимало людей, готових допомогти школярці. За кілька днів на телефон пожертвували понад 10 тисяч гривень, проте одна небайдужа жінка вирішила сама придбати Даші новий гаджет. А зібрані кошти зрештою пішли на покупку велосипеда й праски. 

Вцілілому заварнику в новому будинку Олександра й Даші місця не знайшлося. Знімальна група сумського телебачення вмовила братів Єременків віддати чайник їм, щоби згодом його передали в музей. Та в який саме — не уточнили. На тому й слід їхній пропав.

Загроза

Великописарівська селищна громада до війни налічувала трохи більш як 10 тисяч людей. Це мешканці 24 населених пунктів на чолі з Великою Писарівкою. За словами голови ОТГ Людмили Бірюкової, в громаді на сьогодні зруйновано або пошкоджено майже 300 будинків, з яких близько пів сотні — безпосередньо у Великій Писарівці. Вартість загальних збитків від дій окупантів перевалила за 10 мільйонів гривень, та місцевий бюджет не в змозі їх покрити. Єдине, що роблять сьогодні в ОТГ, — ремонтують обʼєкти критичної інфраструктури непотребом, який до війни вивезли на сміття: старими віконними рамами, дверми, кусками шиферу тощо.

Чимало місцевих залишили свої домівки та виїхали в більш безпечні місця. Проте в імпровізованому бомбосховищі лікарні завжди людно, бо загроза бойових дій лишається. Обстріли з боку росіян не вщухають і досі.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій