'
Читаєте зараз
«Ну що, адвокате, слава Україні?»: історія єдиного юриста, який лишився в Лимані й пережив обстріли та полон

«Ну що, адвокате, слава Україні?»: історія єдиного юриста, який лишився в Лимані й пережив обстріли та полон

Novosti Donbasa

Олег Рогов — у минулому начальник слідчого управління поліції, а нині — єдиний адвокат, який практикує у Лимані, що на півночі Донецької області. Переживши обстріли та пожежу у своєму будинку, полон та знущання, він не лише зміг зберегти віру у справедливість, а й продовжив допомагати своїм землякам у боротьбі за їхні права та свободу.

Свою історію Олег Рогов розповів «Новинам Донбасу». Заборона публікує текст колег із незначними змінами.


Лиман під окупацією

У момент захоплення міста російськими військами, наприкінці травня 2022 року, Олег Рогов був у себе вдома. Чоловік згадує, як сильно обстрілювали Лиман перед окупацією. Він добу сидів в укритті, щоб перечекати найгірше.

Керівництво комендатури «ЛНР» оселилося неподалік будинку чоловіка. У середині червня у двір впали два снаряди, внаслідок чого почалася пожежа. Його будинок сильно постраждав.

«Коли прилетіло, я був у сусіда. Якби я в той момент був у себе на подвір’ї, напевно, мене тут уже не було б. А так постраждало майно, матеріали, з якими я працюю… Свою супутникову тарілку я знайшов у сусіда на городі», — згадує Олег.

Читати більше новин в Telegram

Після таких руйнувань адвокату довелося налагоджувати побут і намагатися хоч якось вижити за умов тотальної війни. У другій декаді липня 2022 року знайомі попередили чоловіка: ним дуже цікавляться співробітники комендатури.

«Мені на деякий час довелося, так би мовити, не потрапляти в поле їхнього зору. Але за день до відходу окупаційних військ, зокрема комендатури “ЛНР”, 29 вересня вони увірвалися у мій двір… Уточнили моє прізвище та ім’я, тобто у них всі ці дані були. Натягнули мішок на голову і вивезли у невідомому напрямку», — каже Олег Рогов.

Його возили Лиманом, намагаючись заплутати, аби він не зрозумів маршрут пересування. Але оскільки чоловік прожив у місті довгий час, то спокійно орієнтувався у просторі навіть із мішком на голові та лежачи у багажнику автомобіля.

«Вивезли в те місце, де була друга частина командування, так скажімо, комендатури, і там було перше запитання: “Ну що, адвокате, слава Україні?” Питали, чому я так погано поводжусь і чому я здаю позиції російських військ», — згадує Олег.

Його завезли на околицю міста, де військові почали його бити. Адвокат дуже добре запам’ятав одного із представників комендатури «ЛНР» на ім’я Андрій. Військовий, побачивши на руці чоловіка срібне кільце, сказав, що він не заслуговує на нього. Після цього він прикладом автомата розтрощив Олегу палець.

«На пропозицію старшого надати допомогу він сказав: “Давайте я його краще ножем відріжу”. Так випитували в мене інформацію та з’ясовували, чому ж я здав позиції російських військ своїм українським кураторам, від яких “нічого хорошого чекати не можна”, бо там “одні найманці, негри, поляки” та інші особи. Вони сказали, що зі мною “все ясно”, і зараз вони “зроблять подарунок російським визволителям”», — згадує Рогов.

«Сказали, що я піду на мінне поле»: допити та знущання

Далі стан Олега погіршувався і його продовжували бити. Військові «ЛНР» вирішили вивезти його на позиції. Прибувши на нове місце, чоловік почув російський акцент і те, що співробітники комендатури відступали. Ті, хто бив Олега, казали, що, за їхньою інформацією, він — «100% навідник», і з ним необхідно «щось вирішувати». Але чомусь надали першу допомогу, хоч якось обробивши пошкоджений палець.

«Мабуть, старший, чоловік років 50, дав команду мене не чіпати. Хоча був там один молодий, який намагався вдарити кілька разів. Але йому сказали, що цього робити не варто, бо ще не приїхав хтось головний. Після цього мені сказали, що я піду на мінне поле. Чи воно дійсно було таким, я не знаю. Руки у мене були зав’язані, мішок все ще був на голові. Було важко дихати, бо ще одним джгутом обв’язали горло та мішок. Але мені вдалося прокусити його. Потім мене повели на поле, я відчув траву і пісок під ногами», — розповідає мешканець Лимана.

Далі його посадили в автомобіль. За словами чоловіка, було дивно, що росіяни посадили його до салону, а не поклали у багажник, як це зробили «лнрівці». Також адвокат запам’ятав фразу: «Ти не худоба, щоб тебе везти у багажнику».

Олега возили по позиціях та приміщеннях, яких він не знав, і постійно ставили запитання. Після цього, мабуть, хтось із вищих наказав відвезти адвоката ближче до будинку та викинути там. Напевно, врятував чоловіка його спокій та впевненість у власних діях, що вразило росіян та співробітників комендатури.

«Вони питали: “А чого ти спокійний? Якщо ти винний, то проси, ми ще подумаємо”. На що я їм відповів: “Якщо хочете вбити, то все одно мене вб’єте”. Але я навіть не знав, як вони на це відреагують», — розповідає Олег.

Коли чоловік зайшов до себе у двір, то побачив гільзи біля вольєра свого собаки. В хаті все було перевернуто. Наступного дня росіяни почали масово залишати територію Лиману. У ті дні, під час Харківської операції, ЗСУ стрімко просувалися та зносили окупантів на своєму шляху. Після цього вже понад рік ЗС РФ намагаються повторно захопити північну частину Донецької області, але зустрічають рішучий опір українських військових.

Суди за статтею про колабораціонізм

Як тільки в Лимані було відновлено законну владу, Олег звернувся до травматолога, який сказав, що необхідна ампутація пальця.

Нині він продовжує свою адвокатську діяльність та допомагає землякам. Одним із них став мешканець Лимана Дмитро. Чоловік із сімейних причин залишився у місті та влаштувався на роботу до районних електромереж, щоб прогодувати родину. За це його було засуджено на три роки з конфіскацією майна та без можливості обіймати аналогічні посади. Але завдяки роботі Олега Дмитру пом’якшили міру покарання і дали два роки умовно.

Адвокат також взяв справу ще однієї місцевої мешканки, яка працювала на незначній посаді в адміністрації Лимана за окупаційної влади. У жінки двоє дітей, одна з яких є неповнолітньою, тож їй довелося думати, як вижити.

«Вона визнала, що працювала в адміністрації, і готова була понести покарання, якщо вона винна і в нас такі закони. Але Індустріальний суд міста Дніпра, крім того, що призначив їй покарання без права роботи на схожих посадах, вирішив конфіскувати її майно. Це порушувало чинні норми Кримінально-процесуального кодексу: судді навіть не розписали, що саме є у підсудної, що і чому вони мають конфіскувати. Судді мають вибір за цією статтею: або конфісковувати, або ні. Але все має бути обґрунтовано», — вважає Олег Рогов.

Як і у випадку з Дмитром, довелося подавати апеляцію, в якій суд врахував доводи сторони захисту. Сім’ї жінки залишили все майно, а найголовніше — її єдиний будинок, в якому вона живе з дітьми.

Матеріал створений за підтримки «Медіамережі».

Читати більше новин в Telegram

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій