«Ізоляція» повертається. Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу | Заборона
Читаєте зараз
«Ізоляція» повертається. Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу

«Ізоляція» повертається. Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу

Ізоляція в Соледарі

2014 року територію фонду «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив» у Донецьку захопили озброєні бойовики так званої «ДНР». Відтоді фонд працював у Києві, а 2020 року вирішив повернутися на Донбас — переїхати до 11-тисячного Соледару в Донецькій області. Навіщо це «Ізоляції», що цей переїзд може дати Соледару, а що в місті вже є, спеціально для Заборони розповідає журналістка Світлана Ославська.


Ще до війни фонд «Ізоляція» був найвідомішою в Україні культурною інституцією Донбасу. І єдиною в регіоні, що працювала із сучасним мистецтвом. Артпроєкти художників зі світовим іменем відбувалися на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів — це було новою практикою для України і здавалося однією з реальних перспектив використання постіндустріальних територій. Багато людей уперше потрапили до Донецька саме завдяки «Ізоляції». Одним словом, «Ізоляція» — це було модно і прогресивно.

Але все ж таки до 2014 року вона була відома в досить вузькому колі зацікавленої мистецтвом публіки. У 2014 році територію «Ізоляції» захопили озброєні бойовики самопроголошеної «Донецької народної республіки» та почали використовувати її як тюрму. Журналіст Станіслав Асєєв, колишній в’язень «Ізоляції», описував це місце як «концтабір, де жахливо знущаються з людей». Так про «Ізоляцію» дізналися навіть ті, хто мистецтвом не цікавилися.

З 2014 року фонд відновив свою діяльність у Києві, знову на постіндустріальній території судноремонтного заводу на Подолі. Й ось у липні 2020-го «Ізоляція» оголосила, що повертається на Донбас. Нова адреса — Донецька область, місто Соледар, вулиця Паркова, 1.

soledar 1300px img 02 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Вулиця Паркова. Фото: Світлана Ославська / Заборона

Лібкнехт

«Питання завжди стояло так: «Що робити, коли Донецьк стане українським?» Повертатися в місце, де вбивали людей? Частково переїзд до Соледару є відповіддю на це. Ми повертаємося на Схід, але не в Донецьк», — розповідає кураторка «Ізоляції» Катерина Філюк.

А директорка фонду Оксана Саржевська-Кравченко додає, що «Ізоляція», хоч і працювала в Києві, завжди позиціювала себе як некиївська інституція, і київською так і не стала.

«В Києві й так багато чудових гравців, допитливої публіки. Це розбещує. Ми хочемо повернутися до початку».

«До початку» — це не риторична фігура. Один із перших артпроєктів «Ізоляції» не відбувся би без Соледару. У 2011 році для виставки робіт китайського художника Цая Гоцяна «1040 метрів під землею» використали сіль із копалень у Соледарі. Сам художник також побував у цьому робітничому містечку на 11 400 жителів і спускався в соляну шахту.

До 1991 року Соледар називався Карло-Лібкнехтівськ на честь німецького комуніста. Скорочували цю буквально невимовну назву до «Лібкнехт». І сьогодні Соледар, попри некомуністичну назву, виглядає, як той радянський «Лібкнехт». Художник Юрій Кручак із платформи Open Place, яка на запрошення «Ізоляції» проводила тут дослідження, називає Соледар пам’яткою містобудування 1960–80-х. Саме в цей час збудували місто, і воно відтоді мало змінилося, на відміну від Києва та інших великих центрів.

soledar 1300px img 03 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Магазин із соляними лампами — головним сувеніром із Соледару. Фото: Світлана Ославська / Заборона

Соледар — це практично мономісто, і його містоутворювальне підприємство нам усім відоме. Це державне підприємство «Артемсіль», де працюють майже чотири тисячі людей. Тут видобувають більшість солі в Україні. «Артемсіль» не працює на повну потужність, тому в місті багато безробітних. Окрім «Артемсолі» в місті працює ще одне велике підприємство «Кнауф», яке виробляє будівельні матеріали.

Тому ясно, що Соледар — це далеко не найпростіша територія для роботи культурної інституції. То що ж, крім символічних начал, привело сюди «Ізоляцію»? Від інших депресивних промислових міст Донбасу Соледар відрізняє його туристичний потенціал. Спитайте людину з Донеччини або ж сусідніх Луганської та Харківської областей — з великою ймовірністю вони бували або на екскурсії в соляній шахті (300 метрів під землею), або в санаторії, де в колишніх копальнях лікують хвороби дихальної системи. Соледар, мабуть, найвідоміший туристичний об’єкт у регіоні.

«Нас привабила унікальна соляна шахта. Там були спроби робити концерти класичної музики. Працює музей солі, є місце для культурних подій», — каже Катерина Філюк.

Плани на Соледар з’явилися ще до пандемії. Для «Ізоляції» переїзд до Соледару є частиною програмного напряму фонду на найближчі роки — «Заземлення». У ньому увага досліджень фонду переорієнтовується на екологічну тематику, а також глибші соціальні зміни. У Соледарі «Ізоляція» планує багато працювати зі спільнотою та, можливо, відмовитися від суто мистецької функції.

soledar 1300px img 04 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Фото: Світлана Ославська / Заборона

«Арт буде, але не «високий арт», як ми могли дозволити собі в Донецьку», — каже директорка «Ізоляції» Оксана Саржевська-Кравченко. Вона пояснює, що планують робити спільні проєкти з громадою, бо «люди живуть сім років із впливом військового конфлікту, їм потрібен мистецький проєкт, до якого вони будуть долучені», а не таке мистецтво, де вони будуть лише глядачами.

Активісти

«Є потенціал, немає інфраструктури», — каже про складнощі роботи в Соледарі Катерина Філюк. Цей брак інфраструктури по-справжньому відчуваєш, коли вирішуєш з’їздити в Соледар.

20 кілометрів від Бахмута в реальності обертаються 40 непростими хвилинами їзди приміським автобусом. На брудній автостанції в Бахмуті замерзлі люди чекають, поки водій нарешті під’їде на зупинку та впустить їх до теплого автобуса, тим часом обзиваючи його свинею. Коли ж автобус нарешті відчиняє двері, вони забувають про солідарність та грубо розчищають собі місце.

І поки ми так петляємо Соледаром, я дивлюся на будинки, де квартири порожні через одну, і розумію, що мала на увазі Оксана Саржевська-Кравченко, коли назвала Соледар «випаленим полем». Взимку ця «порожність» відчувається з подвійною силою.

soledar 2600px img 05 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Фото: Світлана Ославська / Заборона

Але це «поле» рятують люди — активні соледарці, про яких директорка «Ізоляції» висловилася так: «близькість конфлікту змушує людей думати, як змінювати місцину».

У центрі Соледару мене зустрічає Наталя Тищук. Вона працює в соледарській школі заступницею директора й невтомно шукає нові можливості для фінансування шкільних проєктів та розвитку дітей. З Ізоляцією вона познайомилася цього літа, коли приїздив «Гуртобус» — мобільний артпростір, один із проєктів «Ізоляції». Наталя називає себе помічницею менеджера й розповідає, що її робота полягає в тому, щоби «бути на місці, допомогти з комунікацією, пояснити, де зупинитися, куди піти».

soledar 1300px img 06 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Наталя Тищук. Фото: Світлана Ославська / Заборона

Офіс «Ізоляції» в Соледарі — майже порожня кімната з двома обігрівачами. Вона мало нагадує простір IZone, а більше — шкільний клас чи бухгалтерію якоїсь установи, звідки винесли столи й шафи. На другому поверсі цього будинку — гуртожиток, а перший ділять «Ізоляція» та церква християн віри євангельської.

Саме в цьому приміщенні вже відбулися кілька заходів «Ізоляції» в Соледарі. Заходи досить прості: майстер-класи з каліграфії для дітей, зустріч на тему перероблення пластику. Наталя каже, що в приїзді «Ізоляції» до її міста вбачає передусім можливості розвиватися для дітей та підлітків.

«Хочу, щоби діти бачили більше того, що відбувається у світі».

Які взагалі є можливості для дітей і молоді в Соледарі? Тут завдяки «Артемсолі» непогано розвинений спорт, а займатися в басейні батьки привозять дітей навіть із Бахмута. Є два будинки культури, музична школа, Центр дітей та юнацтва, бібліотека, — тобто традиційні культурні установи.

На заходи, які «Ізоляція» проводила в Соледарі для дітей, батьки приходили разом із дітьми, були й дорослі без дітей. Бо якщо для дітей тут достатньо пропозицій дозвілля, нехай і традиційних, то для дорослих — обмаль. Наталя радіє: виявилося, є ті, кому цікаво і хто готовий прийти й допомагати.

Серед тих, кому цікаво допомагати, — Павло Усков, блогер і співзасновник організації «Радіо Джа». Павло допомагає й сьогодні. Хоч це, мабуть, найхолодніший день грудня, одеський художник Василь Дмитрик монтує перед входом до офісу «Ізоляції» кінетичну скульптуру. У ній проглядаються хвилі — це може асоціюватися з тим, що на місці Соледару колись було море. Павло допомагає й не скаржиться на мороз. Коли питаю про його думку щодо скульптури, відгукується стримано. Для нього важливо, що є щось, що привертатиме увагу.

soledar 1300px img 09 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Встановлення скульптури. Фото: Світлана Ославська / Заборона

Разом із Павлом ідемо подивитися на колишній тир, де «Радіо Джа» цього літа разом із волонтерською програмою «Будуємо Україну разом» майже завершили ремонт. Тепер тут буде студія звукозапису та молодіжний простір, що працюватимуть і як соціальний бізнес. Планують допомагати дітям купувати музичні інструменти, тому що багато хто кидає музичну школу, бо не може купити власні. На студію звукозапису покладають комерційні надії — це буде демократичне місце не тільки для музикантів, а і для тих, хто хоче записати привітання, наприклад, для своїх рідних.

Допиваю каву з золотого горнятка — слов’янського сервізу — а Павло розповідає про плани на дизайн приміщення: одну стіну закласти старою музичною технікою, другу — касетами чи вініловими платівками. Аж ось треба знову виходити на мороз і знайомитись зі ще одним культурним закладом Соледару.

Ремонт

Центр культури та народної творчості ділить приміщення з міською радою Соледару. На вході бачу святкові декорації, зокрема й зовсім несподівані — автомобільні шини у вигляді ялинкових прикрас. Всередині гамірно, хтось кудись біжить, десь співають, а директорки немає в кабінеті, бо зайнята приготуванням до свят. У Центрі працюють гуртки танцю і співу, театральна студія. За цим святковим настроєм легко не зауважити, що сама будівля в жахливому стані.

Директорка Олена Атрощенко не приховує цього, а навпаки проводить мене за сцену. Тут бачу прогнилий дах, який ледь не відпадає. Аж не віриться, що за стіною, у залі, готуються до концерту.

«Він сиплеться, на жаль, але ми маємо надію. Уже зробили обстеження й готові до ремонту», — розповідає вона й додає, що його мінімальна сума становить приблизно 1,5 мільйона гривень.

За 80 років, каже директорка, справжнього ремонту тут не було. Щоби його зробити, «Ізоляція» разом із Центром культури подали заявку на інфраструктурний грант до Європейської комісії.

Якщо ремонт відбудеться, це буде непересічною подією для Соледару. Ця найбільша будівля в центрі міста сьогодні сіра й облуплена. Олена Атрощенко мріє, що після ремонту Центр уже не буде сірим, а стане кольоровим, як і інші будинки на вулиці Парковій — її ще називають «пори року». Ремонт Палацу культури можна розглядати як символічний захід, але це також суто практична потреба. Як зауважила Саржевська-Кравченко, не можна проводити міжнародну резиденцію в Соледарі, якщо в Палаці культури не працює туалет.

soledar 1300px img 14 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Фото: Світлана Ославська / Заборона

Керівниці «Ізоляції» очікують, що присутність фонду в Соледарі зможе стати поштовхом до більших змін у місті й регіоні.

«Очікування такі, що зможемо допомогти локальним спільнотам побачити в культурі потенціал: що не тільки в шахті можна працювати й що не обов’язково виїжджати», — каже кураторка Катерина Філюк.

Поки що це звучить абстрактно, але ремонт Палацу культури зможе надати дуже наочний приклад того, що культура не просто має значення, а є чимось конкретним і практичним. Принаймні Олена Атрощенко оптимістична щодо ролі культури для Соледару і мріє про час, коли зможе в нових, відремонтованих приміщеннях відкрити нові студії — а це робочі місця.

«В нас є окремі села, де не працюють клуби, — говорить вона про соледарську ОТГ. — Коли ми до них виїжджаємо, люди радіють, бо їм ніде розкрити себе, ніде спілкуватися. Вони закриті — і тоді гине все село».

В «Ізоляції» вірять: коли діяльність фонду приваблюватиме до Соледару нових людей, зокрема й з-за кордону, це вплине й на місто. З’явиться попит на житло і сферу обслуговування, на місцевих перекладачів тощо — і це все дасть жителям нові можливості.

soledar 1300px img 15 - <b>«Ізоляція» повертається.</b> Як місто Соледар може стати новим артцентром Донбасу - Заборона
Приміщення, де розташований офіс Ізоляції в Соледарі. Фото: Світлана Ославська / Заборона
Нагору