Карантин без ліжка. У березні дітей з інтернатів розпустили по домівках – їх там не чекали | Заборона
Читаєте зараз
Карантин без ліжка. У березні дітей з інтернатів розпустили по домівках – їх там не чекали

Карантин без ліжка. У березні дітей з інтернатів розпустили по домівках – їх там не чекали

інтернат на карантині

З початку карантину в Україні закрилися не тільки школи та дитсадки, а й інтернати. Близько 50 тисяч дітей відправили додому – без попередження, перевірки й підготовки. Якщо батьки не забрали дітей особисто, їх залишали родичам і навіть випадковим людям на вулицях. Журналістка Заборони Альона Вишницька дізналася, які наслідки мало це рішення, і чому для багатьох дітей повернення додому не стало святом.

Карантин у колі сім’ї

На початку березня в Україні оголосили тотальний карантин, школи-інтернати закрили на ключ, а дітей відправили додому. З одного з міських інтернатів додому поїхав і тринадцятирічний Сашко (на прохання соцпрацівниці, яка розповіла нам цю історію, ми не вказуємо справжнє ім’я хлопчика та місто, де це відбувалося). Відвозили хлопця працівники інтернату, бо мама за ним не приїхала. Від початку карантину вона лежала вдома, хвора на відкриту форму туберкульозу та СНІД, і вже не могла ходити. 

У будинку не було опалення, води та їжі. Родичів чи когось, хто міг би доглядати за лежачою людиною, теж не було. Саша з сестрою, яку також відправили додому з іншого закладу, узяли все на себе: шукали по селу, що можна з’їсти, готували для себе й мами, прибирали. Хлопчик рубав дрова – на початку березня ще холодно, а топити було нічим. Мама не вставала навіть у туалет. 

діта на карантині
Ілюстрації: Тетяна Денисенко

Днів десять про існування Саші та його сестри ніхто не знав – навіть місцева соцслужба. Лише на другий тиждень соцпрацівницям прийшли списки родин, куди відправили дітей. «Ми приїхали туди – і побачили двох неповнолітніх дітей, які самостійно опікуються лежачою мамою. Це була складна історія. Ми пропонували їм повернутися в інтернат – але вони відмовилися. Кажуть: «Як можна поїхати, якщо помирає мама?» От як можна було взагалі відправити дитину в родину, де єдина доросла людина – лежача хвора? Ми привозили їм продуктові набори час від часу, навідувались, але глобально нічого зробити не могли», – розповідає соцпрацівниця, яка опікувалася хлопцем. За півтора місяця Сашин «карантин удома» закінчився. Його мама померла в нього на очах.

Два міністерства

На початку березня додому відправили близько 50 тисяч дітей – зі шкіл-інтернатів, будинків дитини та центрів соціально-психологічної реабілітації. Дехто з дітей побачився з батьками вперше відтоді, як їх туди спровадили. Інтернати закривали фактично за день, і треба було терміново роздати дітей у родини. Соцпрацівниці з різних регіонів, з якими поговорила Заборона, кажуть, що багато де ситуація була схожа і невтішна. Вони просять не вказувати своє ім’я та місце роботи – пояснюють, що за такі відверті історії їх можуть звільнити. 

Ніхто не перевіряв, чи чекають дітей удома й чи є їм де спати. Якщо за дитиною не приїхали, то працівники інтернатів розвозили вихованців самостійно. Подекуди просто залишали дітей знайомим на вулиці чи навіть просили їх почекати на рідних у місцевій амбулаторії. Працівники інтернатів їхали – а діти залишалися. Якщо інтернат був розташований неподалік від села, де живе родина, дитина просто виходила з двору і йшла додому пішки. А вдома раді були не всім.   

батьки для сирот
Ілюстрації: Тетяна Денисенко

В інтернатах зазвичай живуть діти з так званих сімей у складних життєвих обставинах: наприклад, коли батьки не можуть прогодувати дитину, у хаті антисанітарні умови чи є ризик насилля. Батьки переважно не позбавлені батьківських прав, тож дитина офіційно не є сиротою. Вона може їздити на вихідні й канікули додому. Щоправда, не всі батьки цього хочуть.

«Різниця між літніми канікулами вдома й нинішньою ситуацією полягає в тому, що влітку діти навидноті. Вони частіше надворі, про їхнє існування знають. Навіть якщо родина не може прогодувати дитину, це роблять сусіди, приїжджають родичі», – пояснює Дар’я Касьянова, програмна директорка організації «СОС Дитячі містечка Україна». На безтурботні канікули карантин був зовсім не схожий. Їй регулярно дзвонили соцпрацівники з новинами про те, що діти ходять по вулиці, просять їжу, бо вдома нічого немає.

«Дітей розпустили по хатах, не перевіривши, чи їм взагалі є де спати, – розповідає соцпрацівниця. – Ми були в родині, де живуть 17 людей: дві кімнати, коридор, три ліжка, їжу готують на вулиці. З них лише троє дорослих, решта – діти. Про жодне навчання в умовах карантину не йдеться. У багатьох сім’ях навіть телевізора немає, що вже казати про комп’ютери чи смартфони. Тож крім того, що дітям нема що їсти, вони абсолютно відрізані від навчання».

інтернат на карантині
Ілюстрації: Тетяна Денисенко

Така ситуація склалася, зокрема, через те, що освітні заклади не взаємодіяли із соціальними – тобто інтернат не повідомив соцслужби одразу: «Я знаю кілька випадків, коли дитина опинилася в інтернаті через те, що вдома її бив п’яний батько, а під час карантину її повернули в цю ж родину», – розповідає Дар’я Касьянова. Річ у тім, що школи-інтернати підпорядковуються Міністерству освіти й науки, а соцслужби – Міністерству соціальної політики. Комунікувати в цій ситуації вони почали лише тоді, коли діти почали дзвонити в інтернати з проханням забрати їх назад, бо вони вже кілька днів нічого не їли. Відтак, стало зрозуміло, що багатьох дітей розпустили не «додому», а «в нікуди». Школи-інтернати врешті сконтактувалися із соцслужбами, надіслали їм списки дітей – і делегували моніторинг. За нагальної потреби дітям дозволили повернутися в інтернат.

Моніторити умови в родинах теж було нелегко: соцпрацівниці отримали засоби захисту лише за кілька тижнів або шили самостійно. Громадський транспорт не курсував, а грошей на бензин часто не виділяли – у віддалені села доїжджали не завжди. Декому з цим допомогли міські та сільські ради, але не всім: «Куди дістались – туди дістались. Куди ні – туди ні. Умов, щоби соцслужби робили якісний моніторинг, не було й немає», – додає Касьянова.

Заборона спитала в Уповноваженого президента України з прав дитини Миколи Кулеби, чому склалася така ситуація та хто візьме на себе відповідальність за те, що сталося. Ми чекаємо на його відповідь та опублікуємо її, щойно отримаємо. 

Проблеми інтернатів

В інтернати мають потрапляти діти лише з вагомих причин, про які знають служби у справах дітей, пояснює Дар’я Касьянова. Наприклад, соціальна служба помітила, що дитина живе в будинку, де немає опалення, дрів, а з усіх стін стирчать оголені електричні дроти. Тоді дитину можуть спрямувати в інтернат до того часу, поки умови не приведуть до ладу. Про такі випадки соціальні служби зазвичай знають.

проблеми інтернату
Ілюстрації: Тетяна Денисенко

Причина перебування дитини в інтернаті зазвичай записана у її справі. Якщо це насилля, то дитину вилучають із родини. Після цього йдуть процедури позбавлення батьківських прав: «До кінця такі справи зазвичай не доводяться, бо, мовляв, не завжди переконливо звучать аргументи, та й насильство в нас у суспільстві толерується», – додає Касьянова.

Читайте також

Якщо батьки віддали дитину до інтернату й упродовж року не забрали її на канікули чи навіть не подзвонили – інтернат має повідомити соцслужбу та ініціювати процес позбавлення батьківських прав.

«Проте інтернатні заклади в цьому не зацікавлені. Більше дітей – більше персоналу – більше фінансування. Якщо дитина з інтернату отримує статус дитини-сироти, її переводять в сирітський заклад», – пояснює радниця з питань захисту прав дитини голови Одеської облдержадміністрації Алла Кіріяк. Натомість в інтернаті дитина юридично має опікунів, а фактично – позбавлена піклування. До того ж – після випуску вона не має тих прав, які б мала, якби була сиротою офіційно – щонайменше пільговий вступ, стипендії та право на житло.

Ще кілька років тому інтернати самі мотивували батьків віддавати дітей до них – мовляв, там п’ятиразове харчування, шкільна освіта й можливості оздоровлюватися. Працівниця однієї із соцслужб пригадує, що подекуди доходило до того, що представники інтернатів приїжджали в села і там набирали собі нових «учнів». Зараз, за словами Уповноваженого з прав дітей Миколи Кулеби, приблизно 95% дітей в інтернатах офіційно мають біологічних батьків. 

інтернат на карантині
Ілюстрації: Тетяна Денисенко

«Батьки користуються правом вибору навчального закладу. Це підміна понять. Фактично дитину консервують в інтернаті на роки, і вона залишається позбавленою права жити в родині», – додає Алла Кіріяк. А якщо батьки не позбавлені опікунських прав, то дитину не можуть усиновити чи удочерити в іншу родину. 

Шлях до реформи

У 2017 році в Україні почали впроваджувати реформу інтернатів. Її кінцева мета – ліквідувати інтернати у звичному розумінні, тобто заклади на 100-300 дітей, більшість з яких мають батьків. Часто діти там перебувають через те, що сім’я не справляється з вихованням дитини – і в таких випадках держава має допомогти родині. До 2026 року кількість дітей в інтернатах має зменшитися втричі. Натомість держава має сконцентруватися на дитбудинках сімейного типу та патронатних родинах. А родинам, які опинилися в складних життєвих обставинах, планують більше допомагати. 

Не в усіх інтернатах реформу сприймають позитивно. У 2019 році журналістка Заборони спілкувалася з працівниками інтернату в місті Гірське в Луганській області. Там, зокрема, живуть діти з різними фізичними та ментальними порушеннями. Керівництво інтернату побоюється, що батьки не будуть займатися здоров’ям цих дітей так, як це роблять в інтернаті. Але, за словами експертів, життя в інтернаті без батьків більше впливає на психічний стан дитини. «Діти розуміють, що живуть в інтернаті не від хорошого життя, – пояснює Алла Кіріяк. – Вони не бачать батьків роками. Одна дівчинка розповідала, як мама взяла її із собою нібито провідати брата, а насправді лишила в інтернаті. Можна лише уявити, яка була психологічна травма для дитини, коли вони зустрілися вперше під час карантину».

Нагору