(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

Photo: flickr / Vadim Timoshkin

Аліменти – впевнена перемога: Новий закон та його переваги

«Моя колишня дружина подала на аліменти! – мій друг такий схвильований, що аж йорзає на стільці. – Уявляєш? За кого вона мене має?! Невже вона думає, що я б не давав гроші на рідну дитину? Невже вона думає, що син для мене настільки ніхто, що треба аж державу у це втручати?»

З одного боку, я розумію його обурення. Зі словом «аліменти» дуже негативні асоціації, так, наче йдеться зовсім не про дитину та її благополуччя, а про «розборки» між розсвареними дорослими людьми.

Аліменти тривалий час розглядалися як інструмент маніпуляцій і тиску на колишнього партнера/партнерку. Їх не давали, аби «покарати» нелюба, аби «їй/йому не дісталося ні копійки» і таке інше. У всіх цих розмовах, які я чула довкола про аліменти, рідко коли спливала дитина та її інтереси.

Коли я розлучалася роки чотири тому, мій колишній чоловік погрожував, що не платитиме аліменти на дітей, а якщо й платитиме – то з офіційної зарплати, яка у нього була зазначена як мінімальна. При цьому він був айтішником у іноземній фірмі, і прибутки у нього були вище середнього. Це аж цілих чотири роки утримувало від розлучення – я розуміла, що на зарплатню журналістки не витягну двох дітей. Однак, зрештою, ми вчинили як дорослі люди: колишній чоловік з власної волі покриває певну категорію витрат на дітей (освіта, частково одяг, відпочинок). Те, хто і які витрати на дітей бере на себе, визначено поміж нами у договорі, який ми самі придумали, узгодили і підписали. Ніякої держави та офіційних аліментів!

Між тим, не всім вдається розходитися полюбовно. Багато жінок з мого оточення роками вимушені були принижуватися і випрошувати кошти на дітей. Процес подання на аліменти займав тривалий час, і не у всіх вистачало внутрішніх сил взаємодіяти з батьком своїх дітей. А копійки від «білої зарплати» були настільки мізерними, що не вирішували майже нічого. У країні, де добрячий відсоток має зарплату в конвертах, годі було очікувати гідної підтримки для дітей від тих, хто цю підтримку давати не хотів. Тому дуже багато жінок просто відмовлялися претендувати на аліменти і піднімали дітей самотужки.

Але зміни до законодавства щодо аліментів нарешті поставили інтереси дитини на перше місце. Проект «Чужих дітей не буває», покликаний захищати права дітей на законодавчому рівні, у 2018 році уже приніс суттєві результати: станом на сьогодні діти отримали 1,9 млрд «аліментних» гривень від батьків. 1,9 млрд гривень за неповний 2018 рік!

Такий результат став можливий дякуючи посиленню відповідальності за несплату аліментів: було видано понад 100 тисяч постанов, які обмежують боржникам виїзд за кордон, кермування транспортним засобом, користування зброєю. Виконавчі служби отримали куди ширші повноваження щодо неплатників аліментів, ніж раніше.

Змінилася сама постановка питання, тобто тепер йдеться не про «покарання» одного з партнерів грошима, а про те, що дитина повинна мати необхідне для життя.

Взагалі, посилення відповідальності за несплату аліментів, а також підвищення їхнього розміру до прожиткового мінімуму та зміни умов начислення (коли враховується і неофіційний дохід, а не лише «біла» зарплата) – одна з найкращих ініціатив, що реалізувалася в Україні за останній рік. Так, тепер судом буде враховуватися не лише задекларована людиною зарплата, а й те, який у нього чи у неї рівень життя і чи відповідає він «офіційній» заробітній платні.

Раніше було так, що діти ставали інструментом помсти і покарання для «нелюбого» партнера. Нові закони поклали цьому край. Людина, яка не бере участі у житті дитини, не може впливати на рішення щодо дитини так само повно, як задіяний у вихованні. Наприклад, моя колега, яка самостійно виховує чотирьох неповнолітніх дітей, вирішила податися з ними жити до родичів за кордон. Логічні розкладки показували, що такий сценарій є оптимальним для дітей: європейська освіта, перспективи, можливість гідно жити та утримувати малюків, підтримка родичів (в Україні жінка живе сама). Однак тут же наразилася на повне неприйняття такої ідеї з боку батька дітей. Мовляв, він теж має на них право і хоче бачити їх біля себе. Цікаво, що фінансово батько сім’ю ніяк не підтримував. Проте хотів впливати на життєво важливі рішення.

І так, раніше він міг. Отак виринути з небуття і сказати: не хочу, бо не хочу. І неважливо, що ні часу з дітьми він не проводив, ні коштів не давав. Нові закони все змінили. Після чотирьох місяців несплати аліментів жінка має право виїхати за кордон на час, тривалістю довше одного місяця, без згоди з боку батька дітей. Для цього достатньо мати довідку з виконавчої служби, що батько дітей певний час не сплачує аліменти.

Тепер права батьків визначаються співвимірно до обов’язків, що виконуються або не виконуються щодо дітей.

Закон передбачає позбавлення волі терміном до двох років для того з батьків, хто злісно ухиляється від сплати аліментів та суспільно корисних робіт, які приписуються таким неплатникам. З кожним роком сума аліментів пропорційно збільшується. За один рік несплати – на 20%, за два роки – на 30%, три роки – на 50%. Тож недивно, що в Україні враз почали справно платитися аліменти!
Крім того, тепер подати на аліменти можна за спрощеною процедурою, і рішення приймається впродовж трьох днів.

Хибна думка, що це все затіяно для того, аби загнати чоловіків у жахливі умови. Ні, коли йдеться про аліменти, то сплата лягає на того з батьків, хто з дітьми не живе. Інша справа, що зазвичай з дітьми лишаються мами. А аліменти, відповідно, покладаються на тат.

Моя подруга сплачує щомісячно аліменти на двох дітей, які живуть із батьком. Скаржиться, що зі старшим сином ніяких аліментів не отримувала від його батька, адже тоді практично не було відповідальності за їх несплату і тато міг просто здиміти. Тепер здиміти не вдасться. І не одна мама і не один тато зітхне з полегшенням, бо, схоже, це впевнена перемога.

Хоча, звісно, найліпше для дитини – аби дорослі все ж лишалися людьми. І несли відповідальність спільно.

Про автора

Громадська активістка