Читаєте зараз
«Коли я бачу великий обсяг тексту, у мене починається паніка». Що таке дислексія і як вона заважає жити?

«Коли я бачу великий обсяг тексту, у мене починається паніка». Що таке дислексія і як вона заважає жити?

Anastasiia Opryshchenko

Дислексія поєднує в собі порушення функцій читання та письма. Іноді — складнощі з додаванням та відніманням чисел. Дислексію можна коригувати, якщо вчасно виявити. Однак у деяких випадках це порушення спричиняє певні складнощі в повсякденному житті. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко дізналася, які є види порушень, з чим стикаються дислексики у звичайному житті і чому це ніяк не пов’язано з розумовими здібностями. 


В Україні серйозно розглядати дислексію як порушення, що потребує корекції, почали лише у 2017 році. Дислексія — це збірне поняття, яке може включати також дисграфію і дискалькулію. Валентина Ільяна, практична логопединя та кандидатка педагогічних наук, пояснює в розмові з Забороною, що дислексія відповідає за порушення функцій читання, коли людина не може правильно визначити графічну одиницю — літеру. Тому може здатися, що людина погано читає. Під час читання виникає багато помилок і складнощі у розумінні прочитаного.

Існують порушення навичок письма — дисграфія. Цьому порушенню притаманний, наприклад, поганий почерк. Зазвичай за помилку вважають невміння застосовувати правила для правильної побудови тексту. 

«Людина з дисграфією не тільки пише не за правилами, вона плутає літери, які візуально схожі за написанням. Або помиляється, коли літери мають схоже звучання чи для написання яких використовуються схожі рухи рукою», — зазначає Ільяна.

Валентина Ільяна

Рідко, але трапляються випадки дискалькулії, коли дитина не може працювати з числами і значеннями. Ні віднімати, ні додавати. Це відбувається не через те, що у людини відсутні здібності до математики. Просто вона не може навіть розрізнити числа, пояснює Валентина Ільяна.

Цькування через дислексію

19-річна студентка Лія Домбровська веде блог у ТikTok. Про те, що вона дислексик, дізналася випадково. У 17 років вона відвідувала психіатра з особистих причин, і під час обстеження той помітив проблеми з читанням. Провівши кілька тестів, спеціаліст виявив у дівчини дислексію.

«Мої навички читання майже такі, як і у всіх, — говорить Лія. — Тому коли я читаю текст не вголос — усе гаразд. Але все ж таки я віддаю перевагу аудіокнигам. Коли я бачу великий обсяг тексту, у мене починається паніка, літери ніби плавають перед очима. Я не можу зосередитися і прочитати хоча б рядок. Очі перескакують з одного слова на інше. А вголос я читаю як дитина — по складах, тому найбільший страх — читання на публіці». 

Лія Домбровська

Лія розповідає: через те, що вона не знала про свою особливість, у дитинстві доводилося складно. В школі її навіть цькували. Дівчина повільно опановувала навчальний матеріал. Завжди була найгіршою у швидкому читанні. А викладачі вважали її дурною. 

Тест на швидкість читання в медичному центрі «Продіс», що займається лікуванням дислексії. Фото: BSIP / UIG Via Getty Images

«На уроці історії нам задали прочитати параграф за 5 хвилин, і я не встигла. Вчителька, як на зло, попросила мене переказати прочитане. Я пояснила їй ситуацію, що не встигла дочитати і не зрозуміла, що там написано. Тоді вона назвала мене розумово відсталою. Сказала, що для мого віку є норми читання, а якщо я їм не відповідаю — мені не місце серед нормальних дітей. І схожі ситуації були постійно. В університеті таких проблем не виникає. Але зараз у мене багато комплексів та страхів щодо читання», — розповідає Лія.

Волонтерська ініціатива 

Дуже добре про дислексичні порушення знає Анна Вощинкіна. Вона не тільки мама хлопчика з дислексією, а й організаторка волонтерської групи. Створюючи її, залучила психологів, логопедів, освітніх омбудсменів. Завдяки її зусиллям дислексію почали розглядати не тільки на рівні наукових робіт. Цей термін закріпився у нормативно-правових актах України. 

«Дізналася, що в мого сина дислексія, коли Тимур був у першому класі, — каже Забороні Анна. — Виявилось, що в усьому світі дислексію визначали як порушення. А в Україні цей термін існував тільки в дисертаціях. Практичних знань, як її визначити і що робити в цьому випадку, не було. Саме тому я почала привертати до цього увагу і ініціювала створення групи у фейсбуці. Потім підключилися інші батьки. Ми виросли у волонтерську організацію «Дислексія UA». 

Анна Вощинкіна

Анна згадує, що Тимур завжди мав чудові логічні здібності і на підготовчих курсах перед школою був найкращим у групі. Але коли вони вивчали букви, хлопчик постійно відволікався, грався з іграшками, засинав і відмовлявся щось робити. Жінка кілька разів зверталась до спеціалістів, але ніхто не міг пояснити їй, що відбувається з дитиною.  

«Потім ми пішли у перший клас — і розпочалося пекло. Тимур не встигав за процесом навчання. У нас виявився комплекс проблем, не тільки з писанням чи читанням. Сину було важко рахувати й орієнтуватися у просторі. Ці проблеми закінчились булінгом, і я була змушена забрати його з першого класу. Тільки тоді одна спеціалістка провела тестування із сином і сказала, що це дислексія», — розповідає Анна.

Великою проблемою в Україні залишається необізнаність суспільства про дислексію. Наприклад, є статистика, скільки дітей навчається з вадами зору чи ДЦП. Однак аналогічної статистики щодо дислексії ніхто не веде. Тому в Україні не розроблено програм для навчання таких дітей. 

Акція Extraordinary People на Даунінг-стріт у Лондоні, яка закликає англійський парламент підтримати учнів з дислексією та їхні сім’ї. Фото: Yui Mok – PA Images / PA Images via Getty Images

«Загалом ситуація в Україні така, що більшість дітей з дислексією навчаються вдома індивідуально або здобувають освіту дистанційно. Мій син ходить до школи, але завдяки тому, що ми просунули дислексію на рівень нашого законодавства. І викладачі Тимура знають і розуміють, що йому потрібна особлива підтримка», — говорить Анна.

Зараз Тимуру 13 років, і він звик до своїх особливостей. Хоч хлопець досі не читає, Анна не вважає це мінусом. Тимур прослухав десятки аудіокнижок, на відміну від дітей його віку. Він може писати й набирати текст на комп’ютері. 

«Звісно, дислексія створює побутові проблеми. Тимур нікуди не їздить сам, тому що не може прочитати, де його зупинка, або зорієнтуватися в просторі. Тому я маю його возити або замовляти таксі. Але ці особливості ніяк не залежать від його інтелектуальних здібностей. Він дуже креативний і мислить нестандартно», — говорить Анна.

По-іншому функціонує мозок

Валентина Ільяна пояснює, що дислексія не залежить від розумових здібностей. Якщо людина на свій вік має гарну логіку і розвинена так само, як інші, однак має порушення функцій читання, писання чи рахування — тільки тоді можна зробити припущення, що це дислексія.

«Якщо ми говоримо про дітей, їм завжди складно пристосуватися до навчання. І якщо проблеми в навчанні не зникають через рік — потрібно звертатися до логопеда. Або до інклюзивно-ресурсного центру на консультацію і тестування. Визначити, є в дитини дислексія чи ні, спеціалісти можуть через якийсь час. Спочатку вони тільки підтверджують, що дитина в групі ризику. Переважно такі діти навчаються або в інклюзивних класах, або у звичайних, де ніхто не здогадується, що вони мають певні особливості. Всі думають, що ці діти просто ліниві і не хочуть вчитися», — говорить експертка.

Логопединя пояснює: якщо забезпечити дитині необхідні шляхи опрацювання матеріалу — наприклад, використовувати в процесі спеціальні підручники та пристрої, — навіть у важких випадках дислексії можна досягти успіхів у навчанні. Крім цього, дітям з такими особливостями потрібні спеціальні корекційні заняття з логопедом і за потреби — з нейропсихологом. 

Бостонський стартап з тестування програмного забезпечення WeWork, який шукає співробітників з аутизмом, СПАУ, дислексією та комунікативними розладами. Фото: David L. Ryan / The Boston Globe via Getty Images

Дислексія може проявлятися і пізніше, у легких формах. Тому часто можна зустріти дорослих людей, які відмовляються писати чи взагалі не читають. І це не через неграмотність, просто вони мають легку форму дислексії і можуть про неї не знати, пояснює Валентина.

«Такі люди розвивають свій мозок по-іншому, намагаються здобути знання альтернативними шляхами. Завдяки необхідній підтримці можуть навчатися навіть у Гарварді. До того ж такі люди дуже творчі і вирішують поставленні перед ними завдання нестандартно», — говорить експертка.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій