Читаєте зараз
«У «Ісламської держави» і близько не було таких можливостей чинити злочини, які є в Росії». Колишній муфтій Саїд Ісмагілов — про перехід на військову службу, мусульман і кадирівців

«У «Ісламської держави» і близько не було таких можливостей чинити злочини, які є в Росії». Колишній муфтій Саїд Ісмагілов — про перехід на військову службу, мусульман і кадирівців

Katerina Sergatskova
Колишній муфтій Саїд Ісмагілов: Кадиров, чеченські TikTok-війська та злочини в Бучі

Підтримайте Заборону в цей складний час, щоб ми могли продовжувати інформувати вас і записувати важливі історії.

Саїд Ісмагілов був муфтієм Духовного управління мусульман України і одним з найважливіших мусульманських лідерів країни понад 13 років. Багато хто знає його як рецензента перекладу Корану українською. Після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого, Саїд вступив в тероборону Бучі, де він мешкав, а в червні остаточно склав повноваження муфтія. Тепер він — водій-снайпер у складі медичного підрозділу ASAP Хоттабич, який займається евакуацією поранених на передовій. 

Головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова зустрілася з колишнім муфтієм неподалік від лінії фронту у Костянтинівці Донецької області і поговорила про те, що він бачив на передовій, як допомагає пораненим і чому вирішив стати військовим.

Відеорепортажі Заборони виходять на нашому ютуб-каналі, а також у мережі European Broadcasting Union, що об’єднує 112 суспільних мовників в 55 країнах.

Багато років ви були муфтієм Умми мусульман України. Зараз ви пішли з посади. Тепер ви водій-стрілець на Донбасі. Як відбулася ця зміна? 

Життя українців поділилися на до 24 лютого і після. Попри те, що війна триває більш ніж вісім років — особливо тут, на Донбасі, — люди бачать і знають цю війну. Але для більшості українців проблема полягала в тому, що війна була десь далеко. Війна — це для професійних військових, а їх не стосується. Коли російські ракети полетіли і на Одесу, і на Львів, і на Київ, життя українців абсолютно змінилося. Навіть попри те, що ворога відкинуто від Києва, війна нікуди не поділася. 

Я сам з Донецька, був змушений виїжджати [під час окупації Донбасу], приїхав до Бучі, придбав собі дім там. 25 лютого туди зайшла російська бронетанкова колона. Знаєте, коли в житті людини в дуже короткий проміжок часу [трапляється так], що двічі до твого дому приходять одні й ті самі окупанти, — таке можуть зрозуміти тільки переселенці з Донецька. Довелося виїжджати в тому числі і з Бучі. Але на той момент я вже чітко знав, що не буду втікачем — я буду захищати свою батьківщину. Ще в грудні вступив до батальйону територіальної оборони, [де ми] тренувалися.

Ви сказали, що евакуювалися з Бучі. Це було в березні чи на початку вторгнення?

Коли вранці 24 лютого я прокинувся від вибухів, то в першу чергу поїхав на найближчу заправку, залив автівку і каністри пальним, евакуював родину, а потім повернувся до батальйону, щоб виконувати накази. З того ранку я продовжую це робити. Я точно знав, що залишу посаду муфтія, бо строк моїх повноважень сплив 25 січня. У нас була домовленість, що в березні ми проведемо з’їзд духовного управління [мусульман], і я мав намір не висувати свою кандидатуру на посаду.

Зараз ви споряджені як солдат. Хіба можна заходити в мечеть зі зброєю?

Взагалі-то можна. Річ у тім, що за часів пророка Мухамеда, мир йому, було дозволено проходити в мечеть з мечами та списами. Але, що головніше, треба було поводитись зі зброєю так, щоб не завдати шкоди іншій людині, що прийшла до мечеті. 

Для мене такий різкий перехід від цивільного, релігійного життя до військового — це дуже цікаво. Я жодного разу не бачив ворога в приціл, але я готовий його побачити.

Чи не сумуєте ви за вашим життям до 24 лютого? 

Ні, не сумую. Я бачу дуже мало відмінностей між тим, що робив раніше, і тим, що роблю зараз. В мечеті я намагався рятувати проповідями, молитвами, тим, що спілкувався з вірянами. [Допомагав] врятувати духовний стан людини. Зараз це ще важливіше: я рятую — намагаюсь допомогти пораненому, нашому воїну, захиснику, — не просто духовно, а ще й фізично.

Я водій-стрілець в екіпажі медиків. Моє завдання — швидко довезти пораненого і парамедика та вжити всіх заходів безпеки, щоб вони не постраждали. Ціль — довезти пораненого живим до операційного столу в шпиталі, передати його в руки хірургів живим від окопу, де нам його віддали. За цей шлях ми маємо надати йому домедичну допомогу. Це порятунок і тіла, і душі людини. Якщо людина притомна, ти з нею розмовляєш, намагаєшся підтримати, сказати, що все буде добре, ти вже з нами, ми тебе не залишимо, врятуємо. Людина хоче це чути. Вона отримує якусь впевненість, спокій.

Евакуація складається з двох частин. Перша — це забрати з поля бою і довезти до стабпункту, а друга — після хірургічного столу довезти до місця, де вже є гарний шпиталь, гарні лікарі, і [де можна] більш безпечно надавати допомогу. Я працюю на першому відрізку. 

[Одного раз під час евакуації] у нас луснуло колесо. Останні кілометри довелося везти важкопораненого бійця фактично без колеса. Ми їхали на ободі. Гума розлетілася на шмати. Я не можу нічого зробити: не можу посеред поля зупинитися, не можу поставити запаску, — мені потрібно його довезти. Нехай це буде 50 кілометрів на годину, але це [значить] не стояти на місці. Іншого виходу немає. Ніхто не приїде на допомогу — тобі потрібно не втратити пораненого. Що довше ти його везтимеш, то більший ризик, що його стан погіршиться або він взагалі помре. Ми довезли людину до шпиталю, вона вижила, але це був такий стрес.

Скільки людей ми втрачаємо щодня?

Чесно кажучи, я не знаю. І навіть якби знав, мабуть, не казав би цього. Це не моя справа — давати статистичні дані. Якщо буде бажання керівників, вони скажуть. До речі, нещодавно вже казали.

Так, 200–300 людей на день

Це по всьому фронту. А скільки на конкретній ділянці, я не знаю. Ми працюємо не з двохсотими (тобто убитими). Ми працюємо з пораненими. 

Що ви вже побачили на цій війні? 

Перші дні звільнення Бучі. Я заїхав у Бучу, бачив тих вбитих на вулиці людей. Іноді вони були просто на дорогах, іноді [тіл було] так багато, що було неможливо об’їхати автівкою. Це страшне, нелюдське поводження окупантів щодо цивільного населення, коли вони вбивали на вулиці всіх, кого зустрічали; це розмови з жінками, яких зґвалтували окупанти; це абсолютно нелюдські обстріли місць, де переховуються цивільні. Навіть тут, на Донбасі, окупанти обстрілюють бомбосховища, в яких переховується цивільне населення. Там військових взагалі немає.

Російські військові, їхнє політичне і військове керівництво, пропагандисти, релігійні діячі, що благословляють їх на цю війну, — вони втратили будь-яку людську гідність, совість як таку — втратили людське обличчя. 

Люди, які дають добро на вбивство цілої країни і народу — що їм уготовано? 

У священному Корані Всевишній Аллах каже, що той, хто вбив одну невинну людину, немовби вбив всіх людей, що живуть на Землі. Мається на увазі те, що перед Богом гріх вбивства однієї невинної людини настільки великий, ніби вбито всіх людей. Бо кожна людина — це світ. Бо ж від цієї людини підуть наступні генерації. Може, саме ця людина або її нащадки щось винайдуть, наприклад, якісь ліки, — зроблять щось, що допоможе усьому людству. Ми не знаємо майбутнього. Знищуючи людину, ти фактично припиняєш розвиток і людства, і, можливо, гуманності, культури, мистецтва, науки. 

Всевишній буде карати людей — не тільки тих, що натискали на гачок або на кнопку, коли випускали ракету. А й тих, що закликали і благословляли — релігійний діячів, які продовжують закликати [йти] на цю війну. До речі, ніхто з них не покаявся, ніхто не сказав, що був неправий. Думаю, вони і не скажуть. Вони до кінця будуть вірити, що виконують якусь місію. Я не вірю в те, що вони не розуміють, що роблять. 

Ми маємо чітко усвідомлювати, що вони нас всіх знищать, якщо ми програємо у цій війні. Ця війна набула онтологічного характеру. Або вони знищують українців та українськість, — культуру, мову, наше прагнення бути окремою нацією, — або ми захищаємось від них. І якщо ми не зможемо перемогти у цій війні, то за декілька років Росія назбирає армію і знову на нас нападе. 

У Бучі і під Києвом були дагестанські і чеченські солдати — мусульмани. Чи ви вже не вважаєте людей, які прийшли сюди вбивати, мусульманами? 

Ми не маємо права виносити рішення про те, віряни вони чи ні. Вирішує Господь. Я залишаю все це на суд божий. Але якщо вони прийшли як загарбники, це не означає, що ми не маємо від них захищатися. До пророка Мухамеда прийшов чоловік і спитав: «Що мені робити, якщо хтось хоче забрати в мене те, що належить мені?» Пророк відповів: «Не віддавай те, що належить тобі». Чоловік сказав: «А якщо він прийде зі зброєю і буде намагатися силою відібрати?» Пророк відповів: «Тоді ти бери зброю і захищайся». — «А якщо він вб’є мене?» — «То ти потрапиш до раю». — «А якщо я його вб’ю?» — «То він потрапить до пекла».

В перші дні війни я написав звернення до мусульман Росії. Я сказав: не робіть [цього], згадайте священний Коран, пророка Мухамеда, мир йому, і відмовтеся від цієї війни. Ця війна не дасть вам нічого.

Вони нічого не відповіли?

Була відповідь муфтія Чечні. Він сказав, що я самозванець, що він мене не визнає, і все, що я кажу, — це маячня, яку не варто слухати. Тобто мене почули. 

На цій війні Росія використовує народи Північного Кавказу як гарматне м’ясо. Найбільша кількість загиблих — з Дагестану. Дагестан — це регіон з тисячорічною мусульманською традицією. Найбільша кількість загиблих і поранених саме з Північного Кавказу. Тобто Росія не відправляє москвичів, петербуржців, — вона збирає дагестанців, бурятів, тувинців, інші національні меншини, щоб використовувати їх для своїх загарбницьких планів. 

Посланець Аллаха сказав: «Якщо вони загинуть, вони потраплять до пекла. Немає їм виправдання, вони прийшли як вбивці!» 

Мабуть, вони цього не знали…

Може, і знали. Але їхні муфтії казали їм інше. Духовні лідери вже три місяці кажуть їм, що потрібно іти воювати проти України. Що це нібито джихад, блага справа, — і все це абсолютна брехня. 

Колись вважалося, що найжорстокіша терористична організація у світі — це «Ісламська держава». Зараз багато говорять, що Російська Федерація набагато гірша. Що ви про це думаєте? 

Всі ці жахи навколо так званої «Ісламської держави» були скоріш медійними. Вони дійсно робили на камери певні злочини, але в них не було ракет, бомбардувальників, важкої артилерії, якою вони могли б знищувати цілі міста. А у Росії — є. Вона запросто може скинути ракету на дитячий будинок, розбомбити людей, що переховуються у театрі, може ґвалтувати і потім вбивати жінок, обстрілювати і знищувати міста. У «Ісламської держави» і близько не було таких можливостей. Вони і близько не могли робити таких злочинів. Ті злочини, що робить зараз Росія, перевершили все — навіть гітлерівську Німеччину. 

Кадиров — один з найголовніших ворогів України. Як ви до нього ставитесь?

Кадиров — це російський проєкт. Його зробили медійною постаттю, в нього вкладались ресурси, його піарили як політичного лідера мусульман Росії. Кадирівців, що знімають TikTok-ролики, в мусульманському світі називають TikTok-воїнами, оскільки вони воюють не в справжніх боях, а в постановчих. Там, де немає нічого страшного, немає небезпеки…

Вони атакують то кущі, то порожні будинки. Найбільше мене веселять оператори, які біжать попереду [росгвардійців], ніби вони безсмертні. Той, хто був у справжньому бою, розуміє, що це таке низькосортне кіно, навіть не Боллівуд. Весь контент робиться для арабо-мусульманського світу — Росія має для нього потужну пропаганду. РФ показує, що нібито саме тут справжні мусульмани підкреслюють свою мусульманськість, кричать «Аллаху Акбар», моляться. Кадиров показово молився на заправці і казав, що він в Маріуполі [хоча насправді у місті не був]. Що цікаво, піпл хаває. 

Чому?

Росія має потужний вплив на арабо-мусульманський світ, в них є канал Russia Today, який транслюється майже в усіх мусульманських країнах. Від України немає ніякої об’єктивної інформації [яка б транслювалася на мусульманську аудиторію за кордоном], ми не працювали над питанням підтримки з боку східних країн. А Росія туди вкладалася. 

Якби ви зустріли Кадирова, що б ви йому сказали? 

Я не хочу з ним розмовляти, мені немає що йому сказати. Знаєте, якби я зустрів людей, які можуть нам допомогти і є нашими союзниками, в мене є що в них попросити, розповісти, яка допомога потрібна, може, сказати якісь слова правди. Але я не бачу жодного сенсу розмовляти з людьми, які вже пробили дно аморальності. Що я йому скажу? Ви думаєте, вони не знають, що роблять? Не знають, скільки вони тут вбивають, ґвалтують? Як вони грабують, знищують нашу країну, крадуть наше борошно? Все вони добре знають. Я завжди кажу: нехай нас Всевишній Аллах розсудить. 

Ви думаєте, він колись розсудить?

Звичайно. Я ж вірянин. Наступить судний день. За мусульманською есхатологією, в судний день настане абсолютно божественна справедливість, і кожна людина буде нести відповідальність не тільки перед Богом, а й перед скривдженими людьми. І навіть якщо в цьому житті хтось когось вбив, скривдив або завдав якоїсь шкоди, в судний день Господь накаже, щоб кривдник відшкодував тій людині, яка була скривджена. 

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору