Марія Яремак — українська композиторка й аранжувальниця родом із Прикарпаття. Її твори звучали на події за участі королівської сім’ї в Лондоні, супроводжували перформанси у Голлівуді та зібрали мільйони переглядів у соцмережах. Після повномасштабного вторгнення Марія разом із вокалісткою Ізабеллою Іващенко організувала у Великій Британії благодійний перформанс «Sound of Ukraine», який привернув увагу багатьох іноземців до війни в Україні.
Журналістка Олена Суліковська поспілкувалася з композиторкою про пошук покликання попри зневіру, власний почерк у фентезі та сторітелінг у кіномові.
Від фізичних формул до створення музики: пошук покликання
Марія народилася в маленькому селі Оболоння на Івано-Франківщині. Вікна її будинку виходили на ліс та гори. Саме там вона почала досліджувати світ за міфологічними творами Василя Короліва-Старого.
«Коли читала про мавок, то здавалося, що вони існують. Читала “Гаррі Поттера” — і в це вірила. “Володар перснів” так само. Водночас досліджувала книжки про науку, космос, динозаврів, і якось у моїй голові воно все поєднувалося», — ділиться дівчина.
Марія обожнювала науки і хотіла поєднати своє життя також із ними. Проте, музика викликала мурашки по тілу, а математичні формули — ні. Саме тому вона обрала професію, яка б могла об’єднати усі ці складові. Адже звук, акустика, гармонія, звукозапис — це теж частково про фізику та властивості звуку.
Марія Яремак. Фото: Павло Бішко / Заборона
Марія мріяла створювати музику, але вважала, що їй бракує таланту. Але настали великі зміни: втрата близьких, шалений графік, хронічні недосипання та перевтома. Це спричинило сильне запалення мʼязів та хворобу, з якою довелося боротися впродовж восьми років. Вона просто не могла грати. У Львівській консерваторії, де вона навчалася спочатку як піаністка, натякали, що час звільнити місце для інших. Тоді Марія змінила факультет на композицію.
«Я не хотіла залишати музику, тож використала доступний для мене тоді інструмент — мозок. Так і стала композиторкою, — пояснює Яремак. — Водночас дуже сумнівалася в собі: чи моя музика хороша, як зрозуміти, чи це достойно, чи варте показу? Є Дебюсі, Шопен, Моцарт — куди я? Але, як виявилося, композитору не обовʼязково у три роки приносити геніальні твори. Це — робота».
Одними із її перших проєктів були оцифровані твори Мирослава Скорика та робота з оркестром у Нідерландах.
Зазвичай композиторам на початку не довіряють такий масштаб, але Марія старалася, аби чогось досягнути, і в кожному проєкті вкладалась по максимуму.
Якщо чогось не знала — брала консультації, читала книги, гугл, ютуб, аби зробити найкращий можливий результат з того, що є в доступі. А рекомендації людей давали змогу рухатися далі.
«Якщо говорити про музику Ганса Циммера — у нього є свій впізнаваний спосіб використання оркестру, спецефектів та електроніки. Денні Ельфман також має свої особливі поєднання акордів, така собі темна готика. Я ж любила слухати панк-рок, захоплювалася етнікою та фентезі. Як результат, це все поєдналося в моєму слуховому досвіді», — каже композиторка.
Музичні портрети людей
Один із творчих напрямів Марії Яремак — створення музичних портретів. Одного разу, гуляючи містом, вона захотіла створити музику про людей довкола, щоб озвучити красу їхньої душі. У перспективі вона хоче зробити каталог музичних портретів з усього світу та представити його як виставку. Її відвідувачі зможуть одягнути навушники, аби послухати історію життя незнайомця. Також серед ідей Марії — створювати портрети для тих, хто втратив зір.
«Вуличний фотограф, наприклад, ловить якусь мить з життя людини. Він не знає її, але в той момент вона була усміхненою, розмовляла телефоном та поспішала. А музикою цей кадр можна оживити, — впевнена композиторка. — Кожне кліпання — одна нота, рух рукою — хвилеподібні арпеджіо. Таким чином можна створити певний саундтрек людини. Найперше потрібно почати з її ритму, а далі продовжити за допомогою фантазії та слухового досвіду».
Таку музику персонажа часто створюють під час роботи над документальними стрічками, каже Марія.
Творчий вечір Марії Яремак. Львів, січень 2024 року. Фото: Павло Бішко / Заборона «Музика як мова» – творчий вечір Марії Яремак за участі Іванни Ворошилюк (скрипка). Львів, січень 2024 року. Фото: Павло Бішко / Заборона
Мова кінематографа й сторітелінг
Вважається, що зараз класична музика та оркестри дуже важко збирають повні зали. Проте, на думку композиторки, те ж оркестрове виконання Володара Перснів збирає велику кількість слухачів. Дуже важливо не тільки зберігати традиції, а й розуміти що є актуальним для людей в даний момент й знаходити баланс.
«Музика Авангарду може бути доволі складною до сприйняття сучасним слухачем. Без підготовки може бути не так просто зберегти уважність та концентрацію впродовж цілого концерту, заглибитися в ідеї творів. Натомість я використовую мову кінематографа — інструментальну музику у сторітелінговій формі, — пояснює Яремак. — Вона не має складних елементів, як симфонія. Тут не обов’язково знати, як працює оркестр та акустика, чи які діапазони кожного інструмента. Водночас це доступне широкому колу слухачів та залишається інтелектуальним».
На думку Марії, музика дуже допомагає підсилити задум режисера або показати інший бік історії: «Уявімо стару жінку, яка дивиться у вікно на дітей, що граються на дворі. Якщо дамо сумну музику, складеться враження, що вона сумує за своїми дітьми чи внуками. Якщо підставимо моторошний трек, глядач вважатиме, що в цієї жінки зовсім не чисті помисли, і з малечею щось станеться. Якщо ж залишити тишу — буде враження документального фільму, коли навколишні звуки дають можливість придумати свій настрій».
Проте композиторка не любить провокувати штучні емоції. Каже, що хоче залишатися чесною і давати слухачеві можливість самому вирішити, що він відчуває. Водночас Марія не проти технологій, які підсилюють звуковий вплив на слухачів, як-от 4D.
«Мені подобається, коли в кіно використовують 4D-крісла. Наприклад, у “Дюні” виходило так, що низькі частоти вібрували дуже повільно і таким чином проходили прямо крізь тіло. Було відчуття, що я стою на піску і чую поштовхи. Коли звуки синхронізують з такими технологіями, це максимально занурює в історію. Можу порівняти це з яскравими моментами під час гри оркестру», — міркує Марія.
Композиторка часто використовує голоси й позакадрові звуки, зокрема пройшла курс із 3D-звуку. На одному із конкурсів її проєкт про духів лісу посів друге місце серед 16 країн. «Цим я хотіла привернути увагу до карпатської міфології і водночас до глобальних проблем — вирубування лісів. Я використала чимало потойбічних звуків і особливо голосів (близько 300 доріжок звуку) з певною ритмікою та послідовністю», — розповідає Яремак.
«Sweet dreams, my baby»: благодійні перфоманси за кордоном
До повномасштабного вторгнення композиторка багато працювала й думала взяти відпустку. Але коли прокинулася в реальності великої війни, зрозуміла, що на оплату за проєкти можна не розраховувати. Коштів на життя не вистачало, але Марія старалася волонтерити. Її батьки приймали переселенців у будиночку в Карпатах, а сама композиторка сиділа за компʼютером та допомагала з логістикою.
Музика нікуди не зникла. Один із найбільших проєктів мисткині — ніжна інтерпретація гімну України, з якою у Варшаві виступила Тіна Кароль. А згодом Марія створила оркестрове аранжування для композиції Марини Круть «Скажи мені, Боже».
Щоб підтримати людей, які переховуються з дітьми в шелтерах, разом із подругою-хореографкою композиторка також створила канал «Слухай тілом». Скоро вийде повна версія цього проєкту, де дівчата підготували майже вісім годин таких аудіопрактик. Це низка аудіопрактик, вправ та медитацій для емоційного балансу.
«Усе це не приносило коштів, я проходила курси домедичної допомоги, тому думала допомагати медикам. Паралельно мені писали партнери з-за кордону, пропонуючи роботу. Зʼявилася можливість поїхати на студію звукозапису у Велику Британію. Там дуже поширено створювати студії як резиденції на природі. Я поїхала з одним системним блоком, де були всі мої проєкти — ні мишки, ні екрану, нічого. Мені не обіцяли там роботи, але обіцяли доступ до інструментів», — розповідає дівчина.
Проте щоб мати засоби для існування, Марії довелося влаштуватися в юридичну фірму та збирати гроші на їжу та одяг. Тоді ж композиторка обʼєднала свої зусилля з учасницею «Голосу країни» Ізабеллою Іващенко. «Ми створили програму, яку назвали “Sound of Ukraine”, — це документальний перформанс. Мій брат, фотожурналіст, допоміг із підбором відеоряду та фактів. Ця подія відбулася в декількох етапах: спочатку ми розповідали про давню історію, унікальні місця та міфологію нашої країни. Потім — про Україну через нашу призму: у яких умовах жили в дитинстві, у що вірили, які особливості нашого народу, як відбувалися Помаранчева революція, Майдан та інші події, що вплинули на творчість», — ділиться Яремак.
Остання частина їхньої роботи стосувалася вже повномасштабної війни.
Одним із головних творів перформансу була «Колискова»: «Дуже багато людей втратили дітей під час нічних прильотів, і ми не могли про це не розповісти. Це композиція для дітей, які вже ніколи її не почують. Вона починається мотивом, як мати заколисує дитину словами “Sweet dreams, my baby” та обіцяє, що з нею все буде добре. Потім стається приліт, і дитина помирає в мами на руках. В останній частині пісні вона продовжує співати дитині “Sweet dreams, my angel”. Це супроводжують фальшиві акорди, немов щось розбилося і ніколи не буде цілим».
Паралельно із музичним супроводом на проєкторі використовували фото тих дітей, які загинули в Україні. Обирали ті кадри, де вони були щасливими незадовго до цих подій. Іноземці могли прочитати у титрах обставини смерті цих дітей і паралельно чути музику, яка розповідала їхні історії. Основний меседж — цінувати мир і памʼятати, наскільки він крихкий. Загалом композиторка провела понад 40 таких подій в Британії, Ірландії, Франції та США.
«Я дуже хвилювалася щодо реакції публіки, бо в іноземців своє стабільне невоєнне життя. Боялася сколихати гладь озера цими меседжами, наче приносила туди болото та каламутила воду. Проте вже після першої події зрозуміла, наскільки це важливо, — каже композиторка. — Люди не розходилися і питали, як допомогти. Вони зрозуміли, що за кожним числом загиблих стоять життя. Ті британці, які прийшли на події, могли краще зрозуміти українців та відкрити для них свій дім. Для українців це була можливість побачити рідних людей і впізнати знайомі вулиці, почути символи, приховані в музиці».
Наразі Марія буває в Україні не так часто, але коли приїжджає — графік розписаний похвилинно. Кілька разів на рік шанувальники можуть почути композиторку на камерних подіях, творчих вечорах та лекціях. Вона ж продовжує розповідати про нашу боротьбу за кордоном тою мовою, яка доносить сенси краще за слова.
