Коппола проти Штатів: як і навіщо «Мегалополіс» критикує сучасну Америку

26 вересня в кінотеатрах України, включно з форматом IMAX, стартує один з найдивніших і найнеоднозначніших фільмів 2024 року — філософський, епічний, видовищний «Мегалополіс» Френсіса Форда Копполи.

Для 85-річного режисера та сценариста ця стрічка, над розробкою та втіленням якої він працював понад 40 років, — це, певно, найголовніше кіновисловлювання в житті. У «Мегалополісі» Коппола вирішив сказати все, що він думає про несправедливість організації людського суспільства, про роль у ньому митця, про темні сторони політики та економіки. Від світової прем’єри фільму, що відбулася навесні на Каннському кінофестивалі, не вщухають дискусії навколо політичного підтексту «Мегалополісу». І чим ближче до президентських виборів у США, тим вони актуальніше та гостріше.

«Мегалополіс»: про що фільм

«Мегалополіс» — це історія Цезаря Катіліна (Адам Драйвер), геніального архітектора та митця, який вміє зупиняти час та бачити крізь виміри. Він мріє створити Мегалополіс на руїнах занедбаної Імперії — наскрізь корумпованого Нового Риму, в якому легко вгадується Нью-Йорк. Катіліна — частина Імперії, проте його гнітить питання: чи гідне суспільство Імперії порятунку? Планам Цезаря щодо перебудови міста і суспільства протистоїть мер Цицерон (Джанкарло Еспозіто), а також колишня мстива коханка Катіліни «жовта» тележурналістка Воу Платінум (Обрі Плаза) і бунтівник-радикал Клавдій (Шайя ЛаБафф).

Певні сюжетні аспекти своєї історії Коппола взяв із давньоримського трактату «Змова Катіліни» Ґая Саллюстія Кріспа, в якому йдеться про події 60-х років до н. е., коли політик Луций Сергій Катіліна очолив збройний заколот римської знаті з метою захоплення влади.

Натхнення Копполи

Коппола поділився книжками, думки з яких знайшли втілення в «Мегалополісі». Зокрема, там є одразу кілька робіт американського антрополога та анархіста Девіда Ґребера, сповнених доволі лівацьких економічних ідей. Є «Гра в бісер» Германа Гессе — роман-антиутопія, ще є відображенням думок і настроїв інтелектуальної еліти Європи перед Другою світовою. Також — робота одного з найвизначніших мислителів сучасності Френсіса Фукуями «Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції». Ще — роздуми Ріане Ейслер про гендерний дисбаланс у суспільно-політично-історичному контексті «Чаша та клинок», а також багато інших цікавих і дискусійних книжок, які загалом критикують патріархальну модель суспільства та агресивний капіталізм.

«Америка була заснована на ідеях Римської республіки»

«Те, що відбувається в Америці, в нашій республіці, в нашій демократії — це те саме, як Рим втратив свою республіку тисячі років тому. Наша політика привела нас до того, що ми можемо втратити республіку», — сказав Коппола на прес-конференції у Каннах.

Америка була заснована на ідеях Римської республіки. Вони винайшли нову форму правління під назвою республіка — з Сенатом і римським правом. «Моя ідея полягала в тому, щоб створити римський епос, дія якого відбувається в сучасній Америці, але я не підозрював, що сьогоднішня політика зробить це настільки актуальним», — пояснює режисер.

Римська республіка мала елементи сучасної демократії та в останні роки свого існування зазнала економічних проблем, корупції та піднесення Юлія Цезаря як диктатора. І, на думку Копполи, із сучасною Америкою відбувається приблизно те саме — із такими само потенційними наслідками.  

Режисер каже про те, що спостерігає тенденцію відродження «неофашистських традицій» не лише у США, але й по всьому світу: «Люди на кшталт Дональда Трампа зараз не при владі, але в світі спостерігається тенденція… зростає неофашистський поділ, який лякає. Кожен, хто жив під час Другої світової війни, бачив жахи, які тоді сталися, — і ми не хочемо повторення цього. І я вважаю, що це завдання художників — фільмів — висвітлювати те, що відбувається у світі».

Утім, хоча Коппола більш ніж принциповий у своїх поглядах, він їх не нав’язує. Ба більше — навіть запросив у свою стрічку одного з політичних опонентів, оскарівського лауреата і батька Анджеліни Джолі Джона Войта. Актор, який у «Мегалополісі» грає банкіра Гамільтона Красса III, є одним із найвідоміших голлівудських трампістів. «Одна з речей, яку я можу сказати про наш чудовий акторський склад, — це те, що він представляє найрізноманітніші політичні ідеї», — коментує це рішення режисер.

Передбачення 11 вересня та «Мегалополіс»

Та попри всю критику сучасної Америки, режисер ставиться до батьківщини з величезною повагою. Свого часу він навіть відклав на невизначений період реалізацію цього проєкту своєї мрії — саме через те, щоб не ретравматизувати американське суспільство.

Предпродакшен «Мегалополісу» розпочався 2001 року: тоді було визначено акторський склад (Пол Ньюман, Ума Турман, Роберт Де Ніро, Джеймс Гандольфіні, Ніколас Кейдж, Леонардо ДіКапріо, Рассел Кроу, Еді Фалько та Кевін Спейсі), проведено читки сценарію, відзнято 30 годин додаткових матеріалів. Але все це далі не пішло: реалізацію проєкту повністю припинили після терактів 11 вересня 2001 року, оскільки сцена зі сценарію (сторінка 166) буквально передбачила атаку. І лише 2019-го Коппола знову взявся за «Мегалополіс».

Аби зрештою зняти цей фільм, режисер продав кілька виноградників і виноробень та інвестував у проєкт власні $120 мільйонів. Тож у «Мегалополісі» Коппола критикує великі корпорації не на студійні гроші, а виключно власним коштом.

«Рішення прийде не від політиків, а від митців»

До речі, голлівудська система, проти якої завжди йшов режисер, розчаровує його чи не найбільше. «Кіноіндустрія ще більше стала місцем, де людей наймають для того, щоб вони виконували свої боргові зобов’язання, тому що самі студії у великих боргах, — каже Коппола. — І ідея тепер не стільки в тому, щоб робити хороші фільми, скільки в тому, щоб виплачувати борги».

Який же вихід він з усього цього бачить? «Наша політика довела нас до того, що ми можемо втратити республіку, і рішення прийде не від політиків, а від митців Америки, — впевнений режисер. — Роль митця полягає в тому, щоб висвітлювати сучасне життя, звертати на нього увагу, бути світлом. Створювати мистецтво, яке не відображає сучасність, — це як зробити бургер, який не дає жодних поживних речовин, а такого зараз багато».

Можливо, все це звучить доволі наївно та ідеалістично. Проте — абсолютно щиро. «Є багато людей, які перед смертю кажуть: “О, я хотів би зробити це, я хотів би зробити те”. Але коли я помиратиму, то скажу: “Я це зробив: я побачив, як моя дочка виграла Оскар, я робив вино і я зняв кожен фільм, який хотів зробити”», — каже Френсіс Форд Коппола.