Читаєте зараз
Крим не мовчить. Як півострів виступає проти війни після 8 років в окупації 

Крим не мовчить. Як півострів виступає проти війни після 8 років в окупації 

Liza Sivec
Війна і кримський опір: Богдан Зіза, «Жовта стрічка» та акції за Україну

Від початку окупації Кримського півострова російська влада чинить постійний тиск на незгодних. Обшуки й арешти, катування, сфальшовані справи та реальні строки увʼязнення не припиняються вже восьмий рік. На стан речей суттєво вплинуло і повномасштабне російське вторгнення в Україну. Росія сьогодні, не проголошуючи воєнного стану, фактично живе за законами воєнного часу, а силовики затримують кримчан навіть за натяк на спротив — як-то манікюр у жовто-блакитних кольорах. Спеціально для Заборони журналістка Ліза Сівєц розповідає про те, як після майже 10 років під контролем Росії кримчани продовжують чинити опір окупантам і чому їм так сильно потрібна підтримка України.


Богдан Зіза

В ніч на 16 травня 2022 року в окупованій Росією Євпаторії невідомий у масці облив жовтою та блакитною фарбами двері й фасад міської адміністрації. В будівлю на Театральній площі, що в центрі міста, полетів і підпалений «коктейль Молотова». Чоловіка, якого зафіксували камери відеоспостереження, оголосили у розшук.

Пізніше кримський пропагандистст Олександр Таліпов опублікував відео, на якому невідомий чоловік сам знімає, як він обливає двері й фасад адміністрації під трек “Пацани бурі” гурту KALUSH. Також невідомий закликає інших кримчан, мешканців Росії та Білорусі виходити на протести. Голос впізнати неможливо, він змінений. 

Того ж дня кримські ЗМІ та телеграм-канали опублікували відео, на якому 27-річний мешканець Євпаторії Богдан Зіза заявляє, що саме він провів ту протестну акцію. Хлопець пояснює це незгодою зі «спецоперацією» Росії на території України, просить вибачення у кримчан та мешканців Євпаторії, каже, що готовий понести покарання й «спокутувати свою провину непосильною працею».

На відео Богдан у порваній футболці, він помітно нервується. Його друзі вважають, що хлопця побили, залякали та змусили проговорити заготований текст для запису. 

«Я не знаю, зробив це він насправді чи ні, — говорить Забороні Олександра Баркова, двоюрідна сестра Богдана, яка живе в Києві. — Він був погано налаштований щодо війни, він не розумів війну. Він взагалі пацифіст, дуже добра людина. Йому вся ця жорстокість була незрозуміла. Думаю, що якийсь протест у нього всередині був. Можливо, він пофарбував ці двері. Але він нікому не казав, що планує це робити».

Олександра дізналася, що Богдана затримали, випадково. 16 травня хлопець перестав відповідати на повідомлення. За чотири дні Олександра почала хвилюватися — так надовго Богдан ніколи не пропадав. Вона забила його ім’я в ґуґлі. І побачила новину. 

Олександра та Богдан не бачилися близько 10 років. Після 2014-го року Олександра не їздила до Криму, а Богдан вирішив залишитися там — «бо дуже любить Крим». На його сторінці в інстаграмі багато фотографій з подорожей півостровом. Богдан займався фото- й відеозніманням, публікував влоги на своєму ютуб-каналі. За день до початку російського вторгнення в Україну він запостив відео, на якому читає вірш про війну. Хлопець захоплювався паркуром та моделюванням ігор. Працював баристою та офіціантом, їздив на заробітки на заводи. За словами Олександри, батьки Богдана давно були позбавлені батьківських прав і наразі вже померли. 

«Ми тому і почали розголос цієї інформації [про затримання Богдана], — каже Олександра, — бо його можуть просто виставити зниклим безвісти, бо за нього нема кому боротися. В нього там лише бабуся, і навряд чи вона зрозуміла його вчинок, якщо це він зробив».

Зв’язку з Богданом ані в Олександри, ані в друзів хлопця немає. Щоб шукати інформаційну та правову підтримку, вони разом створили сторінку «We Bogdan Ziza»

Ольга Скрипник, голова правління «Кримської правозахисної групи», повідомляє, що зараз Богдан Зіза перебуває в СІЗО Сімферополя. Його обвинувачують за терористичними статтями, тож йому загрожує доволі великий строк — до 15 років ув’язнення. За даними російських ЗМІ, йдеться про частину 1 статті 205 КК РФ — «вибух, підпал або інші дії, що лякають населення та можуть призвести до загибелі людини або значної майнової шкоди, щоб дестабілізувати діяльність органів влади або вплинути на ухвалення ними рішень». Також згадана частина 3 статті 30 КК РФ — «замах на злочин, не доведений до кінця за обставинами, що не залежать від особи».

Водночас на сайті підконтрольного Росії суду Євпаторії опублікували справу від 18 травня, за якою Богдану призначили адміністративне покарання за частиною 1 статті 20.3.3 КоАП РФ — «публічні дії, спрямовані на дискредитацію використання Збройних сил РФ». Ця стаття передбачає лише штрафи — не арешт, — але Богдана досі утримують.

Правозахисники припускають, що на хлопця тиснуть. 

«Ми бачимо, що це був протест проти війни, яку розв’язала Росія проти України. Тому розуміємо, що в нього немає жодних шансів на справедливе правосуддя. Оскільки вся система правосуддя [в Криму] сьогодні повністю лояльна до Кремля. І в людей, які проявляють хоч якусь незгоду, як ми бачимо за кількістю політв’язнів, таких шансів немає», — говорить Скрипник Забороні.

Олександра Баркова зазначає: важливо, щоб на Богдана не повісили ще якісь статті — хуліганство чи екстремізм — за інші випадки, скоєні раніше іншими людьми. А також щоб його не вивезли за межі Криму, до Росії, бо тоді ситуація набере інших обертів.

«Ні війні»

Згадана акція — не перша така у Криму. Ще на початку березня 2022 року у Сімферополі затримали 17-річного студента, який нібито розфарбував кольорами прапора України пам’ятник російським окупаційним військовим. Як пишуть кримські ЗМІ, йдеться про пам’ятник «ввічливим людям» у центрі Сімферополя. Хлопця звинуватили у «вандалізмі». 2019 року той самий пам’ятник облили червоною фарбою. За це російські силовики затримали кримчанина Максима Сокуренка — громадянина України, який не визнає анексії. Його засудили до 6 місяців колонії-поселення.

Переслідування активістів у Криму тривали й до повномасштабної війни, наголошує Ольга Скрипник, тобто з багатьма людьми, які могли чинити спротив, Росія намагалася розправитися заздалегідь. Напередодні російського вторгнення 116 кримських політв’язнів вже були за ґратами і ще дев’ять — під домашнім арештом.

Одразу після початку повномасштабної війни Росія змінила своє законодавство, ввела нові статті і почала переслідувати в адміністративному порядку за антивоєнні лозунги. Перший штраф за гасло «Ні війні» у Криму виписали ще 9 березня. Мешканка Сімферополя прийшла до пам’ятника Тарасу Шевченкові, поклала до монумента квіти, а також поставила картонну табличку синьо-жовтого кольору з написом «Ні війні». Того ж дня її оштрафували на 35 тисяч рублів (близько 17 тисяч гривень) за «публічне демонстрування забороненої символіки». 

Від 24 лютого написи та малюнки із символами України фіксують по всьому Криму, зазначає Ольга Скрипник. За її словами, затримували на півострові і за публічні висловлювання в соціальних мережах. А 46-річну мешканку Ялти Ольгу Дяченко взагалі затримали за манікюр. На Ольгу поскаржився місцевий мешканець. За його словами, ​​один із нігтів жінки був пофарбований у синій та жовтий кольори, а інший — у червоний та чорний. Поліцейські провели з жінкою «профілактичну бесіду» та змусили її стерти манікюр.

Є випадки затримань кримчан за зірвані прапори або плакати з літерою Z — символом підтримки війни Росії проти України. Наприклад, 55-річного мешканця Севастополя, який зрізав банер на підтримку війни з Україною, місцевий підконтрольний Росії суд оштрафував на 30 тисяч рублів (близько 15 тисяч гривень) за «дискредитацію російських Збройних сил».

60-річну мешканку села Сонячна Долина, що поруч із Судаком, можуть засудити на 5 років позбавлення волі за «осквернення могили» військовослужбовця, що загинув на війні в Україні. Місцеві пропагандистські видання пишуть, що нібито жінка виколола очі на світлині моряка на пам’ятнику. Також є випадки, коли люди розбивали скло або проколювали колеса автівок з літерою Z чи зафарбовували цю символіку.

«Такі дії кваліфікуються як терористичні. Це дуже жорстко, це великий строк — 8, 10, 12 років ув’язнення. Тому будь-які, навіть одиночні протести або акції є дуже значними. Люди це роблять, розуміючи наслідки», — каже Ольга Скрипник.

Опосередкованою підтримкою антивоєнних настроїв правозахисниця вважає і той факт, що деякі люди виїхали з Криму до материкової України або інших європейських країн, щоб не бути частиною цієї війни. Особливо це стосується чоловіків, яких у Криму можуть примусово мобілізувати до російської армії. Скрипник наголошує: якщо ви відчуваєте, що є ризики, поки що є можливість виїхати з окупованої території та отримати допомогу — відповідні програми для вимушених переселенців є і в Україні, і за кордоном. 

«Жовта стрічка»

У травні 2022 року в соцмережах з’явився заклик до кримчан вийти на спільну акцію у Сімферополі із жовтими стрічками — щоб нагадати про українців на окупованих територіях. Дехто висловлював підозри, що таким чином російська ФСБ хоче виявити проукраїнськи налаштованих мешканців півострова. 

Проте координатор руху ненасильницького спротиву «Жовта стрічка», який з міркувань безпеки захотів залишитися анонімним, запевняє, що організатори цієї та інших подібних акцій на півдні України — мешканці нині окупованих Росією територій. Багато хто з них досі перебуває у Херсоні, Мелітополі, Сімферополі. 

Рух з’явився наприкінці квітня. «Тоді вся інформаційна кампанія уряду була спрямована лише на Бучу, Бородянку. А про південь України ніде не згадувалося. Люди думали, що їх здали, про них забули. І ми командою вирішили, що було б гарно створити мирний, ненасильницький символ спротиву. Ним стала жовта стрічка. А синя [стрічка] — це символ підтримки окупованих територій у мирних [неокупованих] містах», — пояснює в розмові з Забороною координатор руху. 

До акції в Сімферополі активісти руху провели кілька мітингів в інших окупованих містах. Перший, 27 квітня у Херсоні, зібрав орієнтовно 500 людей. 9 травня там же вийшло близько ста людей, десь 15 з них затримали. Того ж дня затримували і в Новій Каховці — росіяни забирали людей в одязі жовтого кольору, які просто стояли на площі. Тоді росгвардійці затримали й одну з організаторок руху, відвезли її «на підвал», допитували та сказали, щоб вона покинула місто. 

Акцію в Сімферополі призначили на 18 травня, День пам’яті жертв депортації кримських татар. Кнопку «відвідаю» в івенті на фейсбуці натиснули 3 тисячі людей. Дві доби організатори верифікували їх, відсіювали фейкові сторінки. Перевірених учасників поділили на три окремі групи, створили з ними чати в сіґналі. 

Кримськотатарських активістів не залучали спеціально — напередодні їм прийшли попередження від силовиків, щоб вони не брали участі в жодних акціях. 

Врешті на акцію вийшло близько 150 людей — три групи на трьох різних локаціях. Одна з них — це площа поруч з пам’ятником Тарасові Шевченку. Дві інші координатор руху не називає з міркувань безпеки, але вони теж розташовані подалі від центру. Адже біля центральної площі того дня чергувало багато автозаків. 

«Ми відволікли увагу силовиків. Нам сказали, що на херсонському напрямку їх стало трохи менше, деякі блокпости зняли через це [акцію]. Тому акція також пішла на користь ЗСУ, — каже координатор «Жовтої стрічки». — Нікого не затримали. Але ефесбешники досі погрожують нам, видзвонюють наших рідних, намагаються нас знайти. Того дня вони [силовики під прикриттям] дуже багато писали: «Где митинг? Где собираемся? Куда подойти?» 

Учасники мітингу не використовували патріотичних лозунгів, лише вшанували пам’ять кримських татар і почепили на дерева та паркани жовті стрічки. Якби не сильний дощ, на вулиці вийшло б значно більше людей, впевнений координатор руху. Організатори отримали пропозиції залучати також Євпаторію, Саки, Севастополь. А в Керчі хтось сам почепив жовті стрічки в центрі міста — організаторам надіслали фотографії.

На думку координатора «Жовтої стрічки», настрої на півдні патріотичні, люди готові виходити, готові стояти. Щодо потенційної небезпеки він говорить таке: «Ми не спонукаємо чи змушуємо людей виходити. Це їхнє рішення. Нам навіть інформаційна перемога тут дуже потрібна. Коли люди розуміють це, вони погоджуються з нами».

Спротив в ізоляції

Окрім зачистки громадянського суспільства, Росія займалася і зачисткою інформаційного простору. За словами Ольги Скрипник, зараз на півострові заблоковані всі сайти українських медіа та правозахисних організацій, обмежені соціальні мережі. 

Це підтверджує і координатор «Жовтої стрічки»: «Наші сайти намагаються блокувати. Російські пропагандистські канали нас поливали брудом. Їх це зачепило».

«Кримську правозахисну групу», яку представляє Ольга, Генеральна прокуратура Росії нещодавно визнала небажаною організацією. По суті, їхня діяльність є забороненою в Росії та на окупованих Росією територіях. В умовах ізоляції від інформації уявити собі масові протести, коли б тисячі вийшли на вулиці, складно, говорить Ольга. 

«Одночасно бачимо, як мешканці Херсона героїчно відстоювали свої інтереси та відстоюють Україну, попри те, що вони вже під окупацією навіть не окупаційної влади, а російських військ. Ці героїчні і дуже сильні кроки наших громадян заслуговують на повагу. Так само, як люди, які чинять будь-який спротив у Криму. Але треба розуміти, що це особистий вибір кожного. На що він здатен, на що він готовий. Що він готовий втратити заради України, заради своїх цінностей, заради свободи. Але я вважаю, що всіх наших громадян, незалежно від того, хто вийшов, хто не вийшов, ми маємо підтримувати і маємо робити все для того, щоб їх потім звільнити. Як новоокуповані території, так і Крим, — говорить Ольга Скрипник. — Зрозуміло, що це небезпечно. Але багато людей ризикують і будуть ризикувати. Думаю, це важлива риса українців, які знають ціну свободи і готові її платити. І навіть зараз читаємо листи наших політв’язнів з російських тюрем або з кримського СІЗО — бачимо, що люди за ґратами, але їх не зламали. Вони пишуть слова підтримки Україні, і вони готові чекати, поки їх звільнять, — головне, щоб Україна перемогла. Думаю, це важливі цінності для нас усіх. Безумовно, будь-який спротив зараз точно заслуговує на повагу, на те, щоб ми про це знали. Що в Криму, в Херсоні, в Запоріжжі — де завгодно наші люди чинять спротив. Самим цим людям важливо розуміти, що Україна про них знає».

Останнім часом у Криму посилилися й репресії громадянських журналістів. Одна з нових справ — проти Ірини Данилович, яка висвітлювала порушення прав людини. 29 квітня 2022 року в будинку Ірини в селі Владиславівка поблизу Феодосії пройшов обшук. За словами матері журналістки, силовики вилучили телефон і ноутбук. Того ж дня Ірину схопили на зупинці, після чого майже два тижні було невідомо, де її утримують.

Затримання Данилович було насильницьким зникненням, на неї тиснули і фізично, і психологічно, говорить Скрипник. За інформацією «Кримської правозахисної групи», вісім днів Ірину Данилович утримували у підвалі будівлі ФСБ, тестували її на поліграфі, надівали їй мішок на голову та погрожували вивезти до лісу, якщо вона щось приховуватиме. Весь цей час її годували один раз на день, виводили у туалет — двічі на день. Наприкінці запропонували підписати порожні бланки в обмін на звільнення. Коли вона це зробила, їй повідомили, що в її сумочці знайшли 200 грамів вибухівки, і відвезли до суду. Щодо Ірини Данилович порушили кримінальну справу за частиною 1 статті 222.1 КК РФ — «незаконне придбання, передача, збут, зберігання чи перенесення вибухових речовин». За словами незалежного адвоката Айдера Азаматова, формально запобіжний захід їй обрали лише 7 травня за посередництва адвоката за призначенням (державного).

«Ця справа — зовсім «бєспрєдєл», як у 2014 році, коли на формальні процесуальні речі закривають очі і роблять все, що хочуть. Їм відчинені всі двері, вони можуть вдаватися до будь-яких репресій без жодних обмежень. І для всіх журналістів та активістів, які залишаються в Криму, зараз найвищий пік ризику. Поки триває повномасштабна війна, можливості їх захистити мінімальні», — каже Скрипник.

По-перше, правозахисниця радить знайти незалежного адвоката. Адже державні зазвичай представляють інтереси Росії — змушують людину піти на угоду зі слідством, покривають катування. Незалежний адвокат — це можливість захистити, встановити зв’язок, мати інформацію про своїх рідних, які перебувають у місцях несвободи. 

По-друге, важливо надавати справі розголос, бути відкритими до спілкування та тримати зв’язок із правозахисниками, каже Скрипник: «Важливо, щоб родичі не мовчали. Не думайте, що якщо ви мовчатимете, щось буде краще. З нашого досвіду, а ми працювали з понад 120 справами, це не працює. Працює публічність. Коли про ув’язнених знає українська влада, знають міжнародні експерти». 

Один з інструментів — це програми менторства, коли відомі публічні діячі, дипломати, письменники або журналісти опікуються долею одного з політв’язнів. За словами Скрипник, це підвищує шанси, що людину не забудуть і не закатують, що вона як мінімум залишиться живою, а як максимум — буде включена в списки на обмін. 

«Так, це не дуже правовий спосіб, — каже Ольга. — Але це єдиний політичний механізм, через який можна звільнити людей, як це було у 2019 році з Олегом Сенцовим». 

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору