28 липня на охоронця маріупольської синагоги напав невідомий з сокирою. Він завдав йому кілька ударів та кинув у молитовний будинок банки і пакети з фекаліями. Поліція порушила провадження за статтею «замах на умисне вбивство з хуліганських мотивів». Підозрюваного поки не знайшли, але вже стало відомим його ім’я — Юлій Цєзарь. Журналістка Заборони Альона Вишницька поговорила з координаторкою освітніх програм синагоги Алісою Ростовцевою про те, як ця подія вплинула на почуття безпеки в єврейській громаді. Також вона розпитала керівника Групи моніторингу прав національних меншин В’ячеслава Ліхачова, чому неможливо адекватно оцінити рівень антисемітизму.
На синагогу в Маріуполі здійснили напад у вівторок, 28 липня, після ранкової молитви. Синагога працювала в штатно-карантинному режимі — відчинена, але без десятків людей всередині. Тоді в приміщенні був охоронець, рабин і троє працівниць кухні, які готували благодійний обід для членів громади. У синагогу зайшов невідомий чоловік, запитавши у охоронця, чи це справді синагога та до котрої години вона працює.
«Потім він нібито пішов, але охоронець побачив у вікно, що з дверей так ніхто й не вийшов, тож пішов подивитися», — розповідає Забороні координаторка освітніх програм синагоги Аліса Ростовцева. Коли охоронець відчинив двері, той самий чоловік, тримаючи сокиру обома руками, на нього накинувся — зачепив руку і голову. Почалася бійка — пораненому охоронцю вдалося вирвати зброю з рук нападника. Вже тікаючи, той закинув у приміщення принесені банки і пакети з піском та фекаліями.
Особу нападника вдалося встановити — ним виявився 28-річний Цєзарь Юлій-Галарьірогайлальірозр Ілліч. Чоловіка все ще не знайшли, але його періодично фіксують у різних населених пунктах у різному одязі. «Це був перший напад на нашу синагогу — і абсолютно несподіваний, ніхто нам не погрожував, — розповідає Аліса Ростовцева. — Очевидно, що ця людина небезпечна як для євреїв, так і для інших мешканців міста. Зараз кожен член нашої спільноти не почувається захищеним. Якщо людина допустила, що може когось убити, то що може зробити далі — незрозуміло». Через це в синагозі збираються посилити заходи безпеки, додає Ростовцева.
Просто напад
За фактом нападу на синагогу поліція почала розслідування — справу порушили за пунктом 7 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу (замах на умисне вбивство з хуліганських мотивів). Про ксенофобію там не йдеться — попри те, що нападник заздалегідь підготувався і приніс із собою тару з фекаліями, а також уточнив, чи справді місце, куди він потрапив, є синагогою.
«Наші правоохоронні органи не люблять кваліфікувати злочини, враховуючи мотиви ненависті загалом і до євреїв зокрема», — пояснює дослідник В’ячеслав Ліхачов. На його думку, причина криється в тому, що процес розслідування одразу стає складнішим — правоохоронці змушені «більше марудитися та доводити, а це зайва робота».
Переважно, пояснює Ліхачов, акти антисемітського насильства кваліфікують як підпал, хуліганство, замах на вбивство тощо, але без мотивів (тут ми вже писали про те, чому кваліфікацію з урахуванням мотиву ненависті не застосовують у випадку гомофобних нападів). Це, додає він, впливає на ефективність розслідування — злочини, кваліфіковані з мотивами ненависті, беруть на контроль на обласному чи національному рівні. Крім того, злочин на ґрунті ненависті — суспільно небезпечний: «Він спрямований не на конкретну людину чи не через намір «помахати сокирою», а з мотивів ненависті до євреїв. Це означає, що він кидає виклик не міжособистісним стосункам, а соціальній стабільності. Будь-який єврей не почувається в безпеці, поки є хлопці, які бігають містом за юдеями», — пояснює Ліхачов. А отже, оскільки суспільна небезпека таких злочинів вища, то більше і покарання, а неадекватна кваліфікація веде до меншого покарання або його уникнення, наголошує експерт.
Нюанси соціології
У середині лютого 2020 року Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції Івано-Франківської області надіслав листа голові єврейської громади Коломиї з проханням надати список євреїв, що живуть у місті. Заборона детально писала про цю історію — тоді цей лист спровокував міжнародний скандал. Але чи справді такі випадки свідчать про зростання антисемітських настроїв?
За даними моніторингу Асоціації єврейських організацій та общин, у 2019-му в Україні не зафіксували жодного антисемітського нападу. Так само постраждалих не було в попередні два роки. Моніторинг здійснювали впродовж 15 років — і пік антисемітського насильства припав на 2005-й. Після 2007-го він залишився на «стабільно низькому рівні», зауважує В’ячеслав Ліхачов.
«Тоді були цілеспрямовані атаки молоді з переважно неонацистськими поглядами. Формувалося скінхед-середовище, і це було пов’язано з субкультурами», — розповідає експерт. Нападали переважно на іудеїв, яких можна легко розпізнати на вулиці — одного такого побили в переході на Бессарабці в Києві, людина пролежала кілька тижнів у комі.
Кількість антисемітських нападів не завжди корелює з настроями суспільства, пояснює В’ячеслав Ліхачов. Але тоді постає питання: як саме визначити рівень антисемітизму в країні чи його динаміку?
Його вимірюють за допомогою соціологічних інструментів. У 18 країнах проводять дослідження ADL Global 100 Index для Антидифамаційної ліги з Нью-Йорка, і його результати в останні роки є невтішними для Східної Європи. Згідно з висновками ADL Global 100 Index, в Україні за чотири роки рівень антисемітизму зріс із 32 до 46 відсотків. Це найбільша динаміка в списку. Втім, результати дослідження не варто сприймати як показник «загострення антисемітизму», зауважує В’ячеслав Ліхачов: «З погляду сучасної соціології, методологія дослідження некоректна. Там формулюють твердження, які в людини не виникли б просто так. Наприклад, «у євреїв забагато влади». Справді, якщо навіть президент у країні єврей, то людина ймовірно відповість, що в них «забагато влади». Але ж вона не каже, що це погано».
Аналогічні питання стосуються домінування євреїв у бізнесі та інших сферах. На думку експерта, це дослідження базоване на стереотипах про антисемітські стереотипи, тому не може бути репрезентативним. Водночас інші дослідження, зокрема аналіз Київського міжнародного інституту соціології, зауважує експерт, свідчить про те, що ставлення до євреїв стало стрімко погіршуватися після 2014 року: «Це був стан екстреної мобілізації суспільства, який не міг тривати безкінечно. Соціальна втома, економічні труднощі та низький рівень життя накопичуються — і відбувається соціальна фрустрація, — пояснює Ліхачов. — У цьому стані природно бути незадоволеними оточенням та гірше оцінювати дійсність».
Український антисемітизм продиктований закритою традиційною структурою суспільства, додає В’ячеслав Ліхачов, і тим, що «інший» означає «дивний і незрозумілий». Водночас в Україні зараз немає тих трендів, які сприяють радикалізації антисемітизму, як у Західній Європі, вважає дослідник.
«Варто розуміти, що соціологічні дослідження можуть свідчити про толерантність, але не допоможуть почуватися в безпеці, якщо на людей у кіпі нападають на вулицях», — додає Ліхачов.
