Запоріжжя сьогодні приймає людей, що приїжджають буквально із пекла, на яке перетворилися Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь та інші населені пункти Запорізької та Донецької областей. Майже щодня до волонтерського центру на виїзді з міста прибувають десятки цивільних авто, колони з автобусами та навіть карети швидких з евакуйованими. Журналістка Заборони Поліна Вернигор побувала у цьому центрі та розповідає, що там відбувається.
Прихисток
26 березня, тридцятий день війни. Від самого ранку в запорізькому «Епіцентрі» волонтери, медики, поліцейські в штатському та просто містяни чекають на евакуаційну колону із Бердянська. Тут облаштували волонтерський штаб, куди майже щодня приїжджають як організовані евакуаційні колони, так і поодинокі машини з тими, кому вдалося вирватися з пекла.
«Міська рада займається логістикою, а волонтери вже допомагають, — розповідає Забороні перший заступник начальника управління соцзахисту Запорізької міськради Юрій Швець. — Ми тут годуємо людей, реєструємо, пропонуємо їм ночівлю. Тих, хто хоче їхати далі, відвозимо на вокзал. Можна сказати, що тут вкладені зусилля всіх: і наші, і місцевого бізнесу, і небайдужих людей. Всі гуртуються, хочуть допомагати, але, звісно, поліція перевіряє всіх волонтерів перед роботою».
Центр розташований на вході до будівельного гіпермаркету. Основна частина «Епіцентру» зачинена: увійти до магазину можна лише з іншого боку будівлі і лише у відділ з продуктами, який працює до 17 години. Для евакуйованих розставили з десяток столів, за якими вони можуть перепочити та поїсти. По периметру стоять лавки з кованими поручнями, на яких все ще бовтаються цінники — це товар, який магазин пожертвував на потреби центру.
Біля головного входу лежать купи одягу, взуття, дитячих іграшок та книжок — це все для евакуйованих. У волонтерському центрі чергують близько двадцяти волонтерів. Інші небайдужі час від часу привозять машинами судки з їжею — сьогодні в меню салат з капусти, вареники, суп та котлети. Також в центрі наливають чай, каву, роздають гуманітарну допомогу та необхідні ліки, працює медпункт. Тут же координують прибулих — когось відправляють на потяги, когось централізовано автобусами везуть на ночівлю у місцевий дитячий садок, комусь допомагають сконтактувати з рідними.
Посередині приміщення стоїть дошка оголошень — на ній папірці із номерами водіїв, які розвозять по областях і до кордону, контакти шелтерів, оголошення про зниклих в Маріуполі та на тимчасово окупованих територіях і звістки про померлих — для їхніх родичів.
Від самого ранку в дорозі 48 автобусів та кілька десятків автомобілів застрягли у багатокілометровому заторі. Всередині — понад чотири тисячі евакуйованих з Маріуполя, Бердянська, Мелітополя та сіл Запорізької та Донецької областей. Під Василівкою (близько 55 кілометрів від Запоріжжя) окупанти на своєму блокпості не пропустили колону і почали детально оглядати всіх пасажирів.
Дорога
Від ранку у волонтерському центрі на своїх батьків чекала Галина з чоловіком. Вона розповіла Забороні, що її батьки вже кілька годин стоять на блокпості без доступу до води та їжі. Жінка вважає, що окупанти навмисне хочуть заморити й без того наляканих людей. В якийсь момент Галина починає плакати — до неї підходить місцева психологиня, обіймає за плечі та починає втішати.
Час від часу до центру підʼїжджають автівки тих, хто їхав своїм ходом, не з колоною. Водії кажуть, що дорога була важкою. Олександр (імʼя змінене на його прохання) поїхав забирати 78-річну мати з невеликого селища Нікольське під Маріуполем — туди жінку довезли сусіди.
«Вʼїжджати у Маріуполь просто небезпечно. Тому іншого виходу у нас не було. Втім, сама дорога від Нікольського також не те щоб дуже безпечна. Окупанти закрили трасу, пускають тільки через Пологи, а там через кожний кілометр — я не жартую — блокпости. Стоять буряти, чеченці, росіяни, днрівці. Буряти — буддисти, тому доволі ввічливі. А от чеченці дуже нахабні: підходять впритул, погрожують зброєю», — говорить він.
Олександр розповідає, як на одному з блокпостів вибігли пʼяні солдати та почали стріляти в повітря. На іншому росіяни побилися між собою — машини з цивільними просто стояли й чекали, поки вони закінчать сваритися. На кожному з блокпостів росіяни перевіряли документи та копирсалися в телефонах — шукали у месенджерах та соцмережах образи в бік окупантів.
«Волонтери нам радили стирати всі чати, де обговорюють війну, але залишати переписки з рідними, видаляючи повідомлення, до яких можуть докопатися. Абсолютно чисті месенджери можуть виглядати підозріло. Також радять залишати сімейні фото, але в жодному разі не зберігати фото чи відео з українською технікою», — розповідає чоловік.
Дехто вимагав роздягнутися, щоб переконатися, чи немає у людини татуювань націоналістичного характеру. Олександр зі старенькою матірʼю поїли та вирушили далі — на Луцьк, до родичів.
Прибуття
Перші кілька автобусів та автомобілів евакуаційної колони приїхали тільки близько 17 години. Друга частина автобусів — за годину. Десь в дорозі залишилися ще автобуси. Попри те, що «Червоний хрест» вимагав зняти свою символіку з усього транспорту, що евакуює людей, на склі більшості автобусів емблема організації таки присутня. Також на вікнах транспорту білим скотчем наліплене слово «ДІТИ». Дітей в автобусах дійсно чимало. Усіх їх супроводжують дорослі — здебільшого жінки.
Людей спочатку оглянули поліцейські та нацгвардійці, перевірили у всіх документи. Біля автобусів чергували і ті, хто пропонував безплатний трансфер до Львівської області, і релігійні представники, які пропонували житло. Натомість волонтери центру закликали не їхати із «неофіційною» допомогою. Проте дехто таки погоджувався й одразу ж пересідав з одного автобусу на інший. Ті, хто хотів перепочити, йшли в приміщення.
Всередині панував хаос. Хтось із сумками біг за їжею. Хтось починав плакати. Хтось телефонував родичам, які ще не доїхали. Хтось кидався шукати теплі речі у купах одягу. Комусь стало погано — одразу прибігли чергові медики із тонометром.
До комендантської години в Запоріжжі пару годин. Вона триватиме понад добу, тому люди мають встигнути або покинути місто, або знайти притулок щонайменше на найближчі півтора дня. Від центру одразу ж організували виїзд у Дніпро — там комендантської години на цілий день немає, і вже наступного дня люди зможуть сісти на потяг та розʼїхатися в пошуках безпеки.
Як виїхати з Маріуполя?
Є два варіанти. Або ви чекаєте на офіційну евакуаційну колону, або добираєтеся своїм ходом до найближчого менш гарячого населеного пункту і звідти евакуюєтеся автомобілем, як це зробила мама Олександра. В обох випадках вам потрібно стежити за офіційними каналами та заявами Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій. Там щодня вранці звітують, чи відкриті зараз гуманітарні коридори з міста. Не виїжджайте власним транспортом, якщо бачите, що гумкоридори в цей день закриті — це може бути небезпечно.
Якщо ви хочете долучитися до евакуації мешканців Маріуполя як водій, зареєструйтеся в телеграм-каналі «В Мариуполь из Запорожья». Подати заявку потрібно не пізніше 16 години дня перед виїздом. Їхати в Маріуполь можуть не більше двох людей, один із яких водій. Орієнтовно колона виїжджає о 7 ранку кожного дня, коли це можливо.