'
Читаєте зараз
Куди і як потрапляють евакуйовані з Маріуполя, Мелітополя та Бердянська. Репортаж із Запоріжжя

Куди і як потрапляють евакуйовані з Маріуполя, Мелітополя та Бердянська. Репортаж із Запоріжжя

Polina Vernyhor
Евакуація із Маріуполя: як у Запоріжжі працює волонтерський центр

Запоріжжя сьогодні приймає людей, що приїжджають буквально із пекла, на яке перетворилися Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь та інші населені пункти Запорізької та Донецької областей. Майже щодня до волонтерського центру на виїзді з міста прибувають десятки цивільних авто, колони з автобусами та навіть карети швидких з евакуйованими. Журналістка Заборони Поліна Вернигор побувала у цьому центрі та розповідає, що там відбувається.


Прихисток

26 березня, тридцятий день війни. Від самого ранку в запорізькому «Епіцентрі» волонтери, медики, поліцейські в штатському та просто містяни чекають на евакуаційну колону із Бердянська. Тут облаштували волонтерський штаб, куди майже щодня приїжджають як організовані евакуаційні колони, так і поодинокі машини з тими, кому вдалося вирватися з пекла. 

«Міська рада займається логістикою, а волонтери вже допомагають, — розповідає Забороні перший заступник начальника управління соцзахисту Запорізької міськради Юрій Швець. — Ми тут годуємо людей, реєструємо, пропонуємо їм ночівлю. Тих, хто хоче їхати далі, відвозимо на вокзал. Можна сказати, що тут вкладені зусилля всіх: і наші, і місцевого бізнесу, і небайдужих людей. Всі гуртуються, хочуть допомагати, але, звісно, поліція перевіряє всіх волонтерів перед роботою».

Центр розташований на вході до будівельного гіпермаркету. Основна частина «Епіцентру» зачинена: увійти до магазину можна лише з іншого боку будівлі і лише у відділ з продуктами, який працює до 17 години. Для евакуйованих розставили з десяток столів, за якими вони можуть перепочити та поїсти. По периметру стоять лавки з кованими поручнями, на яких все ще бовтаються цінники — це товар, який магазин пожертвував на потреби центру. 

Біля головного входу лежать купи одягу, взуття, дитячих іграшок та книжок — це все для евакуйованих. У волонтерському центрі чергують близько двадцяти волонтерів. Інші небайдужі час від часу привозять машинами судки з їжею — сьогодні в меню салат з капусти, вареники, суп та котлети. Також в центрі наливають чай, каву, роздають гуманітарну допомогу та необхідні ліки, працює медпункт. Тут же координують прибулих — когось відправляють на потяги, когось централізовано автобусами везуть на ночівлю у місцевий дитячий садок, комусь допомагають сконтактувати з рідними. 

Посередині приміщення стоїть дошка оголошень — на ній папірці із номерами водіїв, які розвозять по областях і до кордону, контакти шелтерів, оголошення про зниклих в Маріуполі та на тимчасово окупованих територіях і звістки про померлих — для їхніх родичів. 

Від самого ранку в дорозі 48 автобусів та кілька десятків автомобілів застрягли у багатокілометровому заторі. Всередині — понад чотири тисячі евакуйованих з Маріуполя, Бердянська, Мелітополя та сіл Запорізької та Донецької областей. Під Василівкою (близько 55 кілометрів від Запоріжжя) окупанти на своєму блокпості не пропустили колону і почали детально оглядати всіх пасажирів. 

Дорога

Від ранку у волонтерському центрі на своїх батьків чекала Галина з чоловіком. Вона розповіла Забороні, що її батьки вже кілька годин стоять на блокпості без доступу до води та їжі. Жінка вважає, що окупанти навмисне хочуть заморити й без того наляканих людей. В якийсь момент Галина починає плакати — до неї підходить місцева психологиня, обіймає за плечі та починає втішати.

Час від часу до центру підʼїжджають автівки тих, хто їхав своїм ходом, не з колоною. Водії кажуть, що дорога була важкою. Олександр (імʼя змінене на його прохання) поїхав забирати 78-річну мати з невеликого селища Нікольське під Маріуполем — туди жінку довезли сусіди.

«Вʼїжджати у Маріуполь просто небезпечно. Тому іншого виходу у нас не було. Втім, сама дорога від Нікольського також не те щоб дуже безпечна. Окупанти закрили трасу, пускають тільки через Пологи, а там через кожний кілометр — я не жартую — блокпости. Стоять буряти, чеченці, росіяни, днрівці. Буряти — буддисти, тому доволі ввічливі. А от чеченці дуже нахабні: підходять впритул, погрожують зброєю», — говорить він.

Олександр розповідає, як на одному з блокпостів вибігли пʼяні солдати та почали стріляти в повітря. На іншому росіяни побилися між собою — машини з цивільними просто стояли й чекали, поки вони закінчать сваритися. На кожному з блокпостів росіяни перевіряли документи та копирсалися в телефонах — шукали у месенджерах та соцмережах образи в бік окупантів.

«Волонтери нам радили стирати всі чати, де обговорюють війну, але залишати переписки з рідними, видаляючи повідомлення, до яких можуть докопатися. Абсолютно чисті месенджери можуть виглядати підозріло. Також радять залишати сімейні фото, але в жодному разі не зберігати фото чи відео з українською технікою», — розповідає чоловік.

Дехто вимагав роздягнутися, щоб переконатися, чи немає у людини татуювань націоналістичного характеру. Олександр зі старенькою матірʼю поїли та вирушили далі — на Луцьк, до родичів.

Прибуття

Перші кілька автобусів та автомобілів евакуаційної колони приїхали тільки близько 17 години. Друга частина автобусів — за годину. Десь в дорозі залишилися ще автобуси. Попри те, що «Червоний хрест» вимагав зняти свою символіку з усього транспорту, що евакуює людей, на склі більшості автобусів емблема організації таки присутня. Також на вікнах транспорту білим скотчем наліплене слово «ДІТИ». Дітей в автобусах дійсно чимало. Усіх їх супроводжують дорослі — здебільшого жінки.

Людей спочатку оглянули поліцейські та нацгвардійці, перевірили у всіх документи. Біля автобусів чергували і ті, хто пропонував безплатний трансфер до Львівської області, і релігійні представники, які пропонували житло. Натомість волонтери центру закликали не їхати із «неофіційною» допомогою. Проте дехто таки погоджувався й одразу ж пересідав з одного автобусу на інший. Ті, хто хотів перепочити, йшли в приміщення.

Всередині панував хаос. Хтось із сумками біг за їжею. Хтось починав плакати. Хтось телефонував родичам, які ще не доїхали. Хтось кидався шукати теплі речі у купах одягу. Комусь стало погано — одразу прибігли чергові медики із тонометром. 

До комендантської години в Запоріжжі пару годин. Вона триватиме понад добу, тому люди мають встигнути або покинути місто, або знайти притулок щонайменше на найближчі півтора дня. Від центру одразу ж організували виїзд у Дніпро — там комендантської години на цілий день немає, і вже наступного дня люди зможуть сісти на потяг та розʼїхатися в пошуках безпеки.

Як виїхати з Маріуполя?

Є два варіанти. Або ви чекаєте на офіційну евакуаційну колону, або добираєтеся своїм ходом до найближчого менш гарячого населеного пункту і звідти евакуюєтеся автомобілем, як це зробила мама Олександра. В обох випадках вам потрібно стежити за офіційними каналами та заявами Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій. Там щодня вранці звітують, чи відкриті зараз гуманітарні коридори з міста. Не виїжджайте власним транспортом, якщо бачите, що гумкоридори в цей день закриті — це може бути небезпечно.

Якщо ви хочете долучитися до евакуації мешканців Маріуполя як водій, зареєструйтеся в телеграм-каналі «В Мариуполь из Запорожья». Подати заявку потрібно не пізніше 16 години дня перед виїздом. Їхати в Маріуполь можуть не більше двох людей, один із яких водій. Орієнтовно колона виїжджає о 7 ранку кожного дня, коли це можливо.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій