Квір-священник. Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв | Заборона
Читаєте зараз
Квір-священник. Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв

Квір-священник. Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв

Київський священник Володимир Вільде – єдиний в Україні, хто відкрито підтримує геїв і не вважає їх грішниками. У молодості він захоплювався праворадикальними ідеями, працював у готелі при Києво-Печерській Лаврі, пішов звідти, щоби стати єпископом невизнаної церкви, а потім заснувати свою. Журналістка Тома Балаєва поговорила з отцем Володимиром і дізналася, як із ненависника західних цінностей він перетворився у священника для ЛГБТ-ком’юніті. 


Коли священники Православної церкви України чують про Володимира Вільде, у них різко погіршується настрій. Вони кажуть, що пам’ятають його, але не хочуть згадувати, тому що він – розкольник і несправжній священник. Вільде пристрасно сперечається лише з останнім. 

З 2009 року отець Володимир активно підтримує геїв. Він виступав на різних форумах, сперечався й доводив, що бути гомосексуалом – нормально. Він зареєстрував в Україні свою церкву – ніким не визнану, їздив на різні форуми розказувати про гомосексуальність та православ’я. Рукопоклав у диякони свого білоруського прихильника і відкрив парафію своєї церкви у Львові. Але за останні кілька років усе змінилося – парафія у Львові закрилася, богослужіння відбуваються все рідше, а сам отець Володимир хоче повернутися в офіційну церкву, де його не приймають через розкол. 

Ми зустрічаємося з отцем Володимиром у кафе – він відмовляється вести до себе додому, а постійного приміщення, де він служить, немає. Отцю Володимиру 39 років, він ходить у чорному пальті поверх ряси і вишитій скуфії. Падає в крісло, не розстібаючи пальто. Кладе руки на стіл, як на парту. Здається, йому просто цікаво, що буде далі. 

Між біологією і Святим Письмом 

Володимир народився в Києві, його мама – медсестра, батько працював у гастрономі. У дитинстві Вільде жив із бабусею й дідусем, але не розповідає чому. Батько бабусі був священником Української автокефальної церкви. Його звали Мусій, він служив у селі Київської області. На початку 30-х його храм закрили, парафію розігнали. Мусій почав працювати помічником аптекаря, але підпільно хрестив та сповідав людей. У 1937 році до нього прийшли з НКВД і запропонували вибір – публічно відмовитися від віри й оголосити, що він обманював людей заради грошей, або його відправлять у табір. Мусій від віри не відмовився. Через рік його дружині прийшла звістка про смерть. 

Для отця Володимира ця історія дуже важлива – він одразу розповідає про неї, говорить детально й захопливо, а наприкінці додає: «Це сімейний приклад мученика за віру. Мені розповідали про це бабуся і її сестра, вдома були фотографії. Це багато для мене означало». Поза цією історією Володимир не цікавився релігією. Бабуся інколи ходила до церкви, внук не розумів навіщо. В 11 років його охрестили, але йому було однаково: «Я ніби і вірив у бога, нічого проти не мав. Але не вдумувався».

2020 04 07 0044 1024x671 - <b>Квір-священник.</b> Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв - Заборона
Володимир Вільде біля Києво-Печерської Лаври. Фото: Андрій Бойко / Заборона

В останньому класі на уроці історії Вільде задали підготувати доповідь про Вселенські собори. Він узяв у бібліотеці релігійну енциклопедію, захопився й почав читати все підряд. «З енциклопедії я зрозумів, що віра – ціла система уявлень про бога й церкву, над нею століттями працювали освічені люди – Йоан Золотоустий, Василій Великий, Григорій Ніський, – розповідаючи про це, отець Володимир пожвавлюється, підімає руки зі столу й починає жестикулювати. – Раніше я думав, що віра – хаотичні уявлення бабусь, які думають, що бог схожий на старця, який сидить на хмарі. А з’ясувалося, що це – наука. Я був вражений цим відкриттям».

Володимир почав дивитися по телевізору релігійні передачі, прочитав «Закон Божий» і подумав: «Якщо бога немає, то чому люди помирають за те, чого немає? І мій прадід також помер». У 18 він почав молитися вранці і ввечері, ходити до церкви. Бабуся й дідусь не були проти, але побоювалися, аби внук не став релігійним фанатиком. Хоча до його чудасій уже звикли – у старших класах Вільде відростив волосся й бороду, за що отримав у школі прізвисько «батюшка», оголосив себе вегетаріанцем, почав слухати Black Sabbath і ходити на зборища неформалів у «Зеленку» – закинутий кінотеатр у Києві. Допізна, щоправда, не затримувався. 

Праві ідеї й консерватизм 

Приблизно тоді ж Володимир «відчув себе патріотом». По телевізору часто показували Дмитра Корчинського – він виступав на мітингах, вів лекції й передачі. Вільде захотів стати частиною націоналістичної тусовки, в 1997 році він познайомився з місцевими ультраправими: «Я знав, що Корчинський читає лекції, і вирішив піти. Це був якийсь актовий зал у центрі Києва, я прийшов у футболці Metallica і зустрів на вході Тополю. Він запитав: «Ти що, панк? Ти знаєш, що панків б’ють?». Я відповів: «Ні, я націоналіст». Так і познайомилися». 

Наступного року Вільде закінчив школу і вступив на бджільництво – на біофак не пройшов через конкурс. В університеті перейшов на українську мову, ходив на зібрання націоналістів, вважав, що західне суспільство гине в гріху, і подружився з Корчинським. Йому подобався його радикальний підхід і акцент на релігійності, суть якого Корчинський сформулював пізніше: «Захищати інтереси Ісуса Христа методами ісламської революції».

Коли Корчинський заснував партію «Братство», Вільде, не задумуючись, вступив у неї. У 2000-2001 роках у її складі брав участь в акціях «Україна без Кучми». Дев’ятого травня 2001 року відбулася сутичка учасників акції з міліцією. Протестувальники кидали в неї каміння, міліція у відповідь – димові шашки. Вільде також там був, але запевняє, що каміння не кидав, тому що тоді був піст, а тільки «розгублено стояв». Він каже, що йому подобалася радикальність «Братства», але сам він нічого радикального робити не хотів. 

2020 04 07 0086 1024x708 - <b>Квір-священник.</b> Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв - Заборона
Володимир Вiльде. Фото: Андрiй Бойко / Заборона

У 21 рік Вільде зрозумів, що бджільництво йому не підходить. У націоналізмі також розчарувався – каже, що в русі більше сперечалися про те, хто канонічний націоналіст, аніж займалися ідеологією. Вільде почав рідше ходити за збори націоналістів, а коли пішов з університету і вступив у Полтавське Місіонерське Духовне училище УПЦ, зовсім перестав і замінив це спілкування «молодняком» – зустрічами православної молоді при Лаврі. Після училища почав працювати адміністратором паломницького готелю при Лаврі, у 2007 році закінчив Духовну семінарію. До того моменту він остаточно визначився з покликанням – зрозумів, що хоче бути, як прадід. Тобто священником. 

Квір-богослів’я 

У 2008 році Вільде наштовхнувся на новину про те, що Фінська Євангелічно-лютеранська церква «почала приймати одностатеві шлюби». «Православні на своїх форумах обговорювали, що це жахливо, і європейці продалися антихристу. Я також жахнувся, але мені було цікаво зрозуміти: лютерани, як і ми, вірять в Ісуса. Чим вони виправдовують одностатеві шлюби?» Вільде почав шукати більше інформації й дізнався про «квір-богослів’я». Це рух, який не розглядає гомосексуалів як грішників. 

Приблизно тоді ж Володимир почув у Лаврі історію: один з українських священників розповів своїм парафіянам, що до нього на сповідь прийшов місцевий депутат і признався в тому, що він гей. Священник публічно назвав ім’я цього депутата й заявив, що він не хоче бачити цю людину поміж своїми парафіянами. Вільде це обурило. Він почав читати статті про ліберальне богослів’я, спілкуватися з молодими вірянами у вконтакті й на богословських форумах, які приїздили до України. А наприкінці 2009 року його запросили в організацію «Гей-Альянс» на дискусію «Релігія і ЛГБТ». На зустріч зібралося багато людей, вони сперечалися, Вільде намагався довести, що більшість світових релігій пом’якшують ставлення до гомосексуалів, і православ’я також до цього прийде. У цій своїй ідеї Вільде не єдиний – в Україні є православні, які вважають себе гомосексуалами й не розділяють віру та орієнтацію. Але ці люди ніколи не виступають публічно, побоюючись реакції суспільства й церкви. Окрім Вільде. 

Вільде не розповідав у Лаврі, що спілкується з гей-активістами, але на зборах серед молоді намагався обережно просувати ліберальні ідеї. Йому відповідали: «Ви що, пропонуєте відступити від біблійного вчення?» «Я бачив, що багато служителів ведуть активне гомосексуальне життя, але в проповідях засуджують це, – згадує Вільде. – Коли я запитував, вони відповідали, що так, бувають такі речі, але вони намагаються каятися й утримуватися. Для мене все це було подвійною мораллю і фарисейством». 

Нова церква 

За чотири роки роботи в Лаврі Вільде так і не рукопоклали у священники. Він каже, що ніхто ніби й не був проти, але потім йому натякнули – потрібно заплатити. Суму не називали, але Вільде знав, що в провінції за рукопокладання в диякони платять 10 тисяч гривень (приблизно  $1200 за курсом 2010 року), у священники – 30 (приблизно $3700). Він відмовився – «це не за каноном», розчарувався в офіційній церкві й почав шукати таких самих розчарованих. В інтернеті познайомився з митрополитом Кіріаком (Темерциді). Темерциді жив у Росії, через конфлікти пішов з офіційної церкви й на початку нульових став головою неканонічного Південно-Російського автономного митрополичого округу. Вільде поїхав до нього в Москву й у 2011 році попросив рукопокласти його у священники, на що Темерциді відповів: «В Україні в моєї церкви нікого немає. Отже, треба тебе рукопокласти в єпископи».

Вільде став невизнаним «єпископом» «автономного Південно-Російського митрополичого округу» в Україні. Пішов із Лаври й назвав свою церкву більш милозвучно: «Українська Візантійська Помісна Церква». Офіційно Вільде її не реєстрував. Коли про це все дізналися в Лаврі, з ним перестали спілкуватися: «Мене почали видаляти з друзів у фейсбуці й у вконтакті. У групах, де спілкувалися люди з Лаври, і взагалі з офіційної церкви написали пости: «Володимир Вільде, відомий нам із зустрічей молоді, рукопоклався в неканонічній релігійній організації і сповідує єресь. Не спілкуйтеся з ним і видаляйте з друзів. Він розкольник та єретик». З того часу ставлення до Вільде в Лаврі не змінилося. Настоятель Лаври владика Павло на прохання Заборони поговорити про Володимира Вільде відповів: «Його для нас не існує».

З 2009 до 2015 рік Володимир активно брав участь у гей-русі – двічі ходив на Марші рівності, проводив лекції й дискусії, брав участь у квір-конференціях, «вінчав» одностатеві пари. Водночас він не вважає себе гомосексуалом: «Я просто вважаю, що церква повинна приймати всіх людей». 

Вільде орендував приміщення в офісній будівлі одного зі спальних районів Києва і проповідував там. Його парафіяни – люди з ЛГБТ-спільноти, інші знайомі ще з часів Лаври. Пізніше Вільде співпрацював з організаціями, які допомагали людям із ВІЛ, читав лютеранські посібники з роботи духовенства з ВІЛ-позитивними людьми. 

2020 04 07 0057 1 - <b>Квір-священник.</b> Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв - Заборона
Фото: Андрiй Бойко / Заборона

«Він часто приходив до нас, на його лекції завжди збиралося багато людей, були запальні суперечки, – згадує про зустрічі з Вільде колишній голова «Гей-Альянсу» Тарас Карасійчук. – Але в мені викликало дисонанс оце поєднання ортодоксального православ’я з ритуалами та одягом, дотриманням канонів, яке він нібито проповідував, і зацікавлення ЛГБТ. Іноді це нагадувало маскарад, я не бачив у цьому логіки».

Влітку 2013 року Вільде брав участь у Форумі ЛГБТ-християн Східної Європи й Центральної Азії в Києві й рукопоклав там у диякони білоруського гей-активіста Валентина Тішко. У церкви Вільде з’явилася невелика парафія у Львові, її зібрав місцевий священник, якого також хвилювали проблеми гомосексуалів. Того ж року отець Володимир вступив у Синод невизнаної Автокефальної Грецької Православної Церкви Америки і Канади і став єпископом українського екзархату цієї церкви – також незареєстрованого. 

Спроби повернутися 

В останні роки життя Вільде змінилося. Маленька громада, яка була в його церкви у Львові, розпалася – місцевий священник поїхав жити до Польщі, тема релігії перестала бути актуальною для геїв, ВІЛ-сервісна організація «Допоможи життю», де Вільде проводив богослужіння, закрилася. 

Попри це, Вільде каже, що потрібен своїм парафіянам. Розповідає, що проводить богослужіння щонеділі, на них приходять до десяти людей і, підкреслює Вільде, завжди різні. Але за ці два тижні, що ми спілкувалися з Вільде, жодного богослужіння не було. А останні фотографії з них на його сторінці у вконтакті – у 2017 році. 

Усе необхідне для богослужінь отець Володимир зберігає вдома – кадило, ікони, розп’яття, лампаду. Усі ці речі важать кілограмів 50. Вони – як переносний храм, який завжди можна взяти із собою. Щоразу, коли йде на богослужіння, Вільде складає їх у дві сумки – спортивну і кравчучку. Він каже, що ні про що не шкодує в житті – завжди діяв згідно з переконаннями та совістю, як його прадід. Вони обоє служили богу в екстремальних умовах, але прадіду було складніше – у його час віра була заборонена. 

«Я ще з 2015 року намагаюся приєднатися до офіційних церков, – несподівано признається Вільде. – Писав прохання в Автокефальну церкву, у Київському патріархаті лежать чотири моїх звернення. Коли з’явилась ПЦУ, я ходив до Філарета, він мені відмовив. Кілька разів ходив до [митрополита] Епіфанія, але далі, ніж приймальня секретаря, мене не пропустили. Вони не хочуть вести зі мною діалог». 

Це звучить несподівано, адже дві години тому Вільде розказував, як розчарувався в офіційній церкві, її корумпованості й лицемірстві. На запитання про це Вільде відповідає не одразу. 

2020 04 07 0040 731x1024 - <b>Квір-священник.</b> Історія невизнаного київського «єпископа» – єдиного в Україні священнослужителя, який відкрито підтримує геїв - Заборона
Фото: Андрiй Бойко / Заборона

«Я хочу приєднатися до мейнстрімних церков і зробити свій внесок у їхнє життя. Можливо, зробити їх більш ліберальними. Моя позиція – відкрита. А їхня? Ми всі бачили, як під час проголошення Томосу Епіфаній розвів руки і сказав: «Наша церква відкрита для всіх». Але якщо вона відкрита, то мене це також стосується?»

У ПЦУ бачити отця Володимира поміж своїми священнослужителями не хочуть. У пресслужбі Київської митрополії ПЦУ Забороні відповіли, що не будуть спілкуватися з ним як зі священником через те, що він «отримав сан «єпископа» в сумнівній спільноті», і від інших коментарів відмовилися. 

До отця Володимира підходить офіціантка й запитує, чи не хоче він чогось замовити. Він заперечно хитає головою. За майже чотири години Вільде так і не зняв пальта. Він встає з-за столу і йому не потрібно нічого забирати – ні сумки, ні рукавиць, скуфія весь час була на голові. Огрядний і високий, він розвертається і йде до виходу. Він схожий на храм, який може з’явитися і зникнути в будь-який час у будь-якому місці. На його сторінці у вконтакті, якою він і досі користується, стоїть статус – вірменська приказка: «Помри, щоби тебе любили». 

Нагору