Читаєте зараз
Боксерська груша, важкі фільми та сміливі пісні: як у Центральній Азії через мистецтво борються з насильством щодо жінок

Боксерська груша, важкі фільми та сміливі пісні: як у Центральній Азії через мистецтво борються з насильством щодо жінок

Mediaset

У Казахстані та Киргизстані було заведено мовчати про сексуалізоване та домашнє насильство, бо «уят» (соромно). І це неписане правило поступово перестає працювати — у тому числі завдяки мистецтву.

Журналістка Жанна Байтелова розповідає про цікаві приклади того, як у країнах Центральної Азії проблему насильства роблять видимою.


Казахстан: «Evermust» Зої Фалькової

Боксерська груша у вигляді жіночого торса під назвою «Evermust» («Завжди винна») — найвідоміша художня робота на тему насильства щодо жінок. Її зробила художниця Зоя Фалькова у 2017 році для виставки, присвяченої правам людини.

Робота «Evermust» неодноразово була представлена на казахстанських та міжнародних виставках, у тому числі на Feminnale у Бішкеку у 2019 році — першому бієнале феміністського мистецтва на тему насильства над жінками.

Тоді активісти «кирк-чоро», які виступають за моральність, влаштували на виставці скандал: данська художниця й танцівниця Джулія Сейвері вийшла до зали оголеною, а потім одягла одяг річ за річчю. Після цього директорка музею була змушена звільнитися, а Мінкульт заборонив шість експонатів, включно з роботою Зої Фалькової.

У Казахстані «Evermust» став відомим символом проти насильства щодо жінок. Зоя Фалькова виходила з грушею на жіночі марші та мітинги. Зараз робота зберігається у колекції Музею забороненого мистецтва у Барселоні.

У 2022 році спеціально для виставки «За дверима», теж присвяченої домашньому насильству, Зоя Фалькова створила паблік-арт «400/365». Це порожній постамент із відбитками кулаків та слідами крові. 400 — це кількість жінок, які гинуть у Казахстані від рук домашніх ґвалтівників за 365 днів року. «Це історія без героїв. Про неї треба говорити, але нема кого поставити на п’єдестал», — прокоментувала свою роботу мисткиня.

«Побитий» постамент демонструвався на широкий загал лише один вечір у парку Алмати (так дозволила адміністрація міста). Потім його перенесли до входу в музей, де він простояв до закриття виставки.

Ще одна відома робота Зої на тему насильства щодо жінок — глиняний глечик «Це ваша провина». Це пародія на чорнофігурний вазопис, рефлексія на тему історії жінок з часів Стародавньої Греції: вона завжди винна сама.

Казахстан: Асель Кенжетаєва та Санджар Досмагамбетов

Про роль жінки у казахстанському суспільстві говорить художниця Асель Кенжетаєва у картинах із циклу «Палаюча наречена. Посаг» («The burning kelin. Zhasau»).

На полотнах жінка представлена ​​одночасно у двох світах: в одному вона проживає соціальне життя, працює, навчається, подорожує, а в іншому їй доводиться бути служницею не тільки у своєму будинку, а й у будинках родичів чоловіка.

Вперше палаючі наречені були представлені в Алмати у 2020 році на виставці «50 відтінків блакитного», присвяченій правам людини. У листопаді 2023 року картини знову можна було побачити в Алмати на виставці «Небезпечні зв’язки» про нерівноправність жінок у Казахстані. На експозиції були представлені роботи Асель Кенжетаєвої та скульптора Санджара Досмагамбетова. Серію його робіт «7УЯТOFF» можна перекласти як «7 видів сорому» за аналогією з сімома гріхами. Це надруковані на 3D-принтері різнокольорові пластикові фігурки жінок, зв’язані в техніці сібарі.

«Ця виставка — про становище жінки в нашій країні, якому не позаздриш. Насильство, придушення, нерівноправність — проблеми, які не дуже часто публікуються та обговорюються у пресі», — зазначила кураторка виставки, мистецтвознавиця Валерія Ібраєва.

За останній рік проблема гендерного насильства загострилася в Казахстані низкою скандалів, пов’язаних із політиками та посадовими особами, зокрема правоохоронцями. Так, наприклад, у листопаді колишній міністр фінансів Куандик Бішимбаєв до смерті забив свою дружину у ресторані.

«Бахит» Баян Алагузова

У 2016 році відома продюсерка та актриса Баян Алагузова (Єсентаєва) ледве вижила після нападу чоловіка на таксі. Після тривалого відновлення вона вирішила зняти фільм, і у лютому 2023 року в прокат вийшла стрічка «Бахит» (казахське ім’я, у перекладі означає «щастя»). Картина про багаторічне та порочне коло домашнього насильства й нелюбові завоювала приз глядацьких симпатій Берлінале. Фільмом не можна не захопитися, але його перегляд — непросте випробування для глядача.

У 2018 році в обмежений прокат вийшла драма «Відкинуті» сценаристки та режисерки Жанни Ісабаєвої. Фінансування вона шукала рік: один із потенційних спонсорів викинув сценарій після трьох прочитаних сторінок.

Фільм про те, як молода жінка, яка народила дитину поза шлюбом, намагалася повернутися до сім’ї, яка її відкинула. Це коштувало їй життя. «Мене звинувачували в тому, що я надто драматизую ситуацію з домашнім насильством у країні, що сценарій античоловічий», — розповіла Жанна Ісабаєва.

Біжи і не соромся: «Шоу Ірини Кайратівни» та «КешYOU»

Творчий колектив «Шоу Ірини Кайратівни» 2019 року на підтримку кампанії проти побутового насильства випустив трек «Біжи!» Хлопці активно просували хештег #любитьанебить.

У кліпі є кадри створення муралу на одному з будинків Алмати. Його автор — режисер «Ірини Кайратівни» Куаниш Бейсеков. На муралі зображено налякану дівчину з довгими косами та в саукелі (національний головний убір) і той самий слоган — «Любити, а не бити!» На своїх концертах учасники гурту часто звертаються до фанатів із закликом не бити жінок і захищати їх, якщо стали свідками насильства.

У Казахстані в середині грудня 2023 року очікується прем’єра трилера «Дастур» («Традиція») режисера Куаниша Бейсекова з історією про те, як зґвалтовану дівчину видали заміж за ґвалтівника, і вона винищила всю сім’ю чоловіка.

У 2019 році підопічні продюсерки Баян Алагузової, герлз-бенд «КешYOU», випустили трек «Уят емес» («Без сорому»). Це маніфест до дівчат і жінок проти традиційної догми «ұят болады, жұрт не айтады» («соромно буде, що люди скажуть»).

«КешYOU» у тому числі закликають не мовчати про насильство і звертаються до чоловіків: «Ұят дегенің жұрт көзінше жұмсақ болып, қамшымен әйеліңе таяқ жегізгенің» («Соромно бути м’яким перед людьми і бити свою жінку батогом»).

Киргизстан: трагедії у малюнках Тетяни Зеленської

Символами боротьби з гендерним насильством у Киргизстані стали роботи художниці Тетяни Зеленської. Вона реагує на кожен випадок, про який стає відомо. Так, 2020 року Тетяна однією ілюстрацією зобразила, як виглядає домашнє насильство у Киргизстані. Вона намалювала буквально те, що побачила у відео, яке поширилося в мережі — житель Сузака «виховував» дружину: повісивши жінці на плечі шини, він бив її, обливаючи водою.

«Покірність та гіркота на її обличчі. Наче це норма. Шокувала буденність цієї сцени. Важко повірити, що десь це відбувається поряд. Адже це одна з багатьох історій, а скільки ще таких історій залишилися непочутими», — прокоментувала роботу художниця.

У 2017 році Зеленська реалізувала авторський проєкт «Якось мене вкрали». Це п’ять анімаційних історій про киргизьких дівчат, які розповідають, як їх викрали для одруження і чим це закінчилося. У 2018 році на інтерактивній виставці сучасного мистецтва «У пошуках права» Тетяна Зеленська показала короткометражний анімаційний ролик «Жіноче щастя», в якому вона розмірковує про соціальні стереотипи та сімейне насильство.

Багато робіт Тетяни Зеленської можна побачити на сторінках киргизького видання Kloop, вона часто ілюструє статті та спецпроєкти. Наприклад, «Мені боляче» — чотири історії сімейного насильства щодо жінок та про те, як новий закон Киргизстану має захищати їх.

Алтин Капалова і матроніми

Художниця, письменниця та активістка Алтин Капалова 15 років присвятила науці, паралельно реалізуючи різноманітні артпроєкти у сфері театру, візуальних мистецтв та літератури у Киргизстані.

Як учасниця ініціативи «Прокинься, не спи: казки для нового покоління», вона пише казки без гендерних стереотипів на кшталт «пасивних принцес або служниць, які чекають на свого принца».

«Те, що ми читаємо дітям сьогодні, — це їхні дії завтра, — вважає Алтин. — Наш світ століттями був патріархальним, і наші історії, які ми протягом століть розповідаємо дітям, — теж сповнені сексизму та патріархальних ідеалів, що віддаляє нас від реальності, в якій у всіх однакові права. Тому важливо переосмислити старі казки, кинути виклик стереотипам у цих оповіданнях та створити нові історії, які сприятимуть гендерній рівності та соціальній справедливості».

Алтин Капалова стала відомою за межами Киргизстану після тривалої боротьби за право на матронім — дати дітям ім’я по матері замість по батькові. У результаті судового розгляду активістка перемогла — у Киргизстані дозволили по матері.

У 2022 році Алтин Капалова відкрила у Киргизстані перший Музей феміністичного та квір-мистецтва. Ідея створення такого артпростору виникла після нападу 2019 року на першу виставку феміністичного мистецтва на тему насильства над жінками. Сама Капалова як художниця працює над творчою інтерпретацією соціальних проблем у країні.

Вільна дочка вільного Киргизстану: Зере

Символом боротьби проти гендерного насильства у музиці вважаються пісні співачки Зере. У серпні 2021 року вона випустила свій перший альбом ЕКЕК («Erkin Kyrgyzstandyn Erkin Kyzy» — «Вільна дочка незалежного Киргизстану»). У ньому багато пісень про насильство над киргизькими жінками та заклики до взаємної підтримки. У пісні «Жеєке» (ласкаве звернення до дружини старшого брата) Зере співає про домашнє насильство щодо келинок (невісток): як жінка обманює, коли каже, що синці від того, що упала зі сходів.

У Киргизстані та за його межами Зере стала відомою у 2018 році після виходу кліпу «Киз» (дівчина/дівчинка) про свободу киргизьких жінок від нав’язливої ​​чужої думки. Кліп викликав великий суспільний резонанс, їй погрожували.

Влітку у прокат вийшов фільм «Жаним» — історія про те, як батькові вбитої дівчини довелося самому розслідувати злочин. Слоган фільму: «Кожна жінка має бути у безпеці».

Матеріал створено за підтримки Медіамережі.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій