Місто без протесту. Чому Київ не пристосований для публічних акцій — і чому це погано

Аналізуючи масові зібрання в США у 2020 році, американські дослідники дійшли висновку, що устрій міст та громадські простори можуть значною мірою впливати на успіх протестних акцій. Ця урбаністична теорія актуальна і в контексті українських протестів. Незважаючи на те, що в Києві відбувалися всі гучні українські протести, зокрема два Майдани, саме місто не пристосоване для вуличних акцій. Скоріше, простір сплановано таким чином, щоб цим акціям заважати. Журналістка Поліна Яковлева спеціально для Заборони поговорила з урбаністами та активістами про те, як мають взаємодіяти люди й місто. 

Мирна акція «Збережемо «Квіти України» відбулась біля будівлі, захисту якої прагнули активісти. Власники вирішили демонтувати та перебудувати модерністську споруду на вул. Січових Стрільців, 49 під бізнес-центр. Активіст і власник інстаграм-акаунту Ukrainian Modernism Дмитро Соловйов став одним зі співорганізаторів протесту 6 липня. 

«Звісно, за надзвичайної необхідності в протесті люди підлаштують простір під свої потреби», — каже архітекторка й урбаністка, співзасновниця ГО «Урбан Куратори» Анастасія Пономарьова.

«Там були перехожі, які мали використовувати той самий тротуар, де стояла акція. Звісно, ми для них зробили коридорчик. Але жодних скарг чи осудливих поглядів я не помітив, — каже Соловйов. — Навіть із машин ніхто не зупинявся й не скаржився на перекриття смуги. Деякі перехожі зупинялися, аби роздивитися плакати». 

Соловйов згадує, що підтримка анонсу акції в соцмережах була надзвичайною, і він побоювався, що прийде занадто багато людей як для такого вузького простору. 
На запитання, чи наважився б ініціювати повне перекриття руху, Соловйов відповідає: «Інтервенція — це інструмент, більш гучна заява щодо критичності ситуації. А в Києві автомобілісти вже давно звикли страждати, й нічого страшного для них не станеться в будь-якому разі».

Сучасні міста в розвинених демократичних країнах прагнуть зменшити інтенсивність або взагалі обмежити автомобільний рух у центрі. На думку Пономарьової, Київ значно поступається в розвитку Вінниці, Львову й Одесі, у яких значна частина центру пристосована для піших прогулянок. А отже, у разі необхідності може стати простором для збору протестів. Хоча, звісно, починати варто далеко не з Січових Стрільців.

Умови для волевиявлення

«Те, що робить наші міста комфортними під час щоденного використання, допомагає нам і на протестах. Головна властивість — це наявність вільного простору», — каже Анастасія Пономарьова.

Перетворитися на місця зборів можуть і тротуари, і площі. Важливо, аби ці локації були частиною вуличної мережі, тобто були пов’язані між собою зручними переходами. Якщо площа чи вулиця тупикова або ж захаращена зайвими об’єктами, динамічний рух масової демонстрації буде значною мірою обмежений. Через брак площі в ізольованих просторах втрачається можливість масштабувати протест, а погана видимість акції заважає залучати нових учасників. 

Центр Києва має кілька вулиць, якими за певних умов пересувається багато пішоходів, утім, повністю пішохідними їх вважати не можна. Вони є зв’я́зками між кількома площами і в теорії здатні були б створити комфортну мережу. Однак, каже Пономарьова, міські простори переповнені перешкодами, які на інтуїтивному рівні зупиняють людей перед тим, аби вийти й зібратися. Об’єкти різного призначення заважають маркувати простір як політичний, призначений для проголошення своїх вимог. 

Не всі акції потребують виключно функціональних просторів. Протести проти або на підтримку законопроєктів логічно відбуваються саме під вікнами законотворців. Нещодавня акція «Тисни, аби не тиснули на тебе», організована ЛГБТ-активістами під Офісом президента, вимагала ухвалити законопроєкт №5488. На думку учасників, він мав би працювати на захист спільнот від злочинів на ґрунті ненависті, зокрема під час мітингів та демонстрацій. 

На перший погляд, перед центральними державними установами існує простір для зібрання людей. Але самі будівлі здаються непідступними та апатичними. Їхня «закритість» вигідна для людей, які там працюють, адже вони можуть почуватися більш захищеними. З боку ж активістів відсутність легкості контакту може сприйматися вороже. Особливо якщо в простір перед ними втручаються паркани й елементи, що обмежують свободу руху.

«Важливим є не тільки наближення відкритих просторів до державних органів, але й характер самих будівель. Вони мають бути більш відкритими, що буде добре працювати й у рутинному контексті. Мешканці міста відчуватимуть прозорість і відкритість менеджерів», — каже Пономарьова. 

Маркування присутності

Вихід на акції є способом заявити про свої права на існування в місті. Це відповідь на запитання, чи є сенс у масових протестах на вулиці, якщо світ поступово переходить в онлайн. Дослідники кажуть, що незважаючи на це, вуличний протест досі залишається одним з найбільш дієвих способів. 

Активізм «КиївПрайду» поширюється не тільки на масові збори та організацію масштабних маршів. За словами SMM-менеджера Максима Потаповича, концепція «Прайд у місті» спонукає людей маркувати свою присутність у міському просторі через веселкові наліпки на фасадах, прапори на вікнах та підсвітку урбаністичних споруд. 

Заявити про себе можна й через переосмислення локацій та залучення міських просторів до неочевидного для них контексту. У червні 2020-го через епідемію COVID-19 масові заходи не відбулися. Проте активісти підняли дроном ЛГБТ-прапор та поєднали його з мечем монумента «Батьківщина-мати». Для команди «КиївПрайду» монумент асоціювався з чимось радянським та гнітючим. Акція «Мама зрозуміє і підтримає» взаємодіяла із символізмом об’єкта, перетворюючи відсторонену фігуру на люблячу матір. 

Оксана Солонська підкреслює важливість присутності саме в центрі міста: «Радикальні організації нам часто закидають, що ми можемо робити все, що заманеться, але десь подалі, на околицях. Однак ми теж частина цього міста й цієї країни. Коли ми пишемо маршрут маршу в заяві, яку подаємо поліції, то вказуємо Хрещатик. Але поки Хрещатик [поліція] нам не дає. І знов «та де вас утискають, у вас усе є», але нам не дають можливості провести мирну акцію саме там, де ми хочемо. Не можу стверджувати щодо мотивів поліції. Можливо, зараз дійсно складно убезпечити цю локацію. Але нам хочеться розділити цей простір, бо ми маємо на нього право. Він також належить нам».

Хрещатик та Майдан, за словами Потаповича, є історично важливими. Ці потужні локації символізують свободу. Пройти там Маршем рівності — це заявити про потребу отримати свободу. 

Політичне призначення

На жаль, Київ поступово втрачає свої політичні простори. Принаймні місця історичних змін на щоденній основі не використовуються як простір для волевиявлення містян. Центральна площа міста — Майдан Незалежності — з 90-х неодноразово ставала головною локацією для численних масових протестів та трьох революцій. Однак людині, не знайомій з історичним контекстом, відчути значущість цього місця допоможуть хіба що пам’ятні стенди. 

Майдан розділений проїзною частиною — аби дістатися Монумента Незалежності, доведеться використовувати підземний перехід. Її вільний простір захаращений стихійною торгівлею. А Лядські ворота сором’язливо притиснуті до скляного купола підземного торговельного центру посеред фонтана — діаметр цього об’єкта майже вдвічі більший за ширину Хрещатика. Анастасія Пономарьова вважає, що для Майдану будівництво ТЦ «Глобус»  стало переломним моментом: «Зараз Майдан фактично є лише дахом для торговельного центру, а площа частіше інтерпретується як торговельна». 

Важливим є закріплення культури використання окремих площ та вулиць як політичних. Звісно, монофункціональне, одноманітне використання громадського простору суперечить суті міста, яке має постійно розвиватися й адаптуватися. Проте, на думку Пономарьової, варто обережніше ставитися до накладання різноманітних функцій у безпосередній близькості: «Мене бентежить, що Майдан перетворюється на базар, як і частина Контрактової площі. Політичні простори треба оточувати функціями, що не будуть настільки контрастними за своїм призначенням».

Суто комерційні простори за деяких умов також можуть ставати важливими майданчиками для активізму спільнот, які потребують підтримки та «укорінення» в повсякденному контексті. У жовтні 2020 року «КиївПрайд» та ТРЦ «Гулівер» домовилися про трансляцію ЛГБТ-прапора на фасаді комерційної будівлі.

Недоступна безпека

Неофіційно центром київської молоді вважається Поділ. Його Контрактова площа є однією з найстаріших в Києві та приваблює велику кількість киян із найрізноманітнішими інтересами. Однак візуально вона не здається вільною — увагу на себе перетягає непропорційно велике оглядове колесо та похмура недобудова Гостиного двору. 

«Контрактова площа цікава, бо поєднувала в собі студентські, субкультурні та політичні функції, — каже Анастасія Пономарьова. — Але зараз цей простір обмежений періодичними ярмарками, атракціонами та парканами». 

Активісти «КиївПрайду» вважають Поділ важливою, але недоступною локацією. Цей район є популярним серед квір-молоді, однак люди, які візуально не підпадають під уявлення про гетеронормативність, часто потерпають від нападів на ґрунті ненависті. 

«Радикальні групи проводять там свої акції та демонстрації зі спаленням ЛГБТ-прапора», — каже Максим Потапович. 

Він також згадує, як у червні минулого року на Подолі учасники ультраправої організації напали на двох активісток — дівчата відклеювали дискримінативні плакати з паркану Гостиного двору.

 

Після серії нападів радикалів та збільшення випадків поліцейського насилля, спрямованого на молодь та культурні заклади, містяни вийшли на протест під подільським відділком поліції. Головна мета учасників — повернути відчуття безпеки під час перебування на Подолі. 

Простори, які зберігають пам’ять

Але для активістів важливо залучати нові, позитивні асоціації з міськими просторами. 

«Кожного разу, коли їду центром, знаю: тут я пройшла свій перший марш; тут я зайшла до колони, хоч і було дещо страшно; тут була точка збору, — згадує Солонська. — Я запам’ятовую деталі та потім вчуся зчитувати простори як більш значущі, свої. Коли стоїш, а позаду тебе вісім тисяч людей — з’являється відчуття, ніби тут і зараз твориться історія. І це відчуття залишається з тобою назавжди».

Простір міста є важливим не тільки під час протестів та акцій, а певний час після їхнього закінчення. Деякі масові зібрання прагнуть точково вплинути на ситуацію, а інші ж випадково змінюють суспільство та залишають інтенсивні спогади, подекуди травматичні. Для Анастасії Пономарьової інтерпретація Майдану після Революції гідності була настільки ж важливою, як і самі події протестів.

«Я брала участь у мистецькому воркшопі. Ми згадували події Майдану через перформативні вправи. Багато хто з учасників ділився думками, що робота зі спогадами допомагає повернути Майдан Незалежності на буденну мапу користування. Багато людей оминали це місце, бо мали болючий досвід, із ним пов’язаний. Перебуваючи в просторі, варто пам’ятати про його історію, але гнітюче відчуття присутності протестного руху може болісно відгукнутися. Згодом, коли люди готові повернутися та розібратися у власному ставленні до місць пам’яті, на які перетворюються і площі, їм стає легше продовжувати жити в місті».

Жителі Києва, принаймні найактивніша їх частина, вже не перший рік висловлюють потребу в реновації та переосмисленні громадських просторів. Утім, плідний діалог між владою та населенням ніяк не складається — відчувається брак фінансів та відсутність бажання знаходити компроміси. Доки урбаністи шукають шляхи вирішення проблем, активісти приборкують доступні їм локації та адаптують до потреб, які диктує протест.