«Просто в кожному районі своя проблематика». На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує | Заборона
Читаєте зараз
«Просто в кожному районі своя проблематика». На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує

«Просто в кожному районі своя проблематика». На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

За 2020 рік на київському Подолі сталося щонайменше сім нападів із гомофобних, ксенофобних та інших мотивів ненависті, підрахувало видання Marker — за два тижні воно опублікує більш детальний звіт. Такі напади стаються виключно на Подолі — і торік їх побільшало настільки, що правозахисники почали вести окрему статистику по району. За жоден із них нападників не притягнули до відповідальності. Журналістка Заборони Альона Вишницька розповідає, за яким принципом випадкові перехожі стають потерпілими, та які шанси попередити насилля, якщо поліції байдуже.


«Його не шкода, він же хач»

Ввечері в суботу, 23 січня, Артур Саркісян із дівчиною та подругою чекали друга на Контрактовій площі — той забіг у супермаркет на кілька хвилин. Коли стояли біля магазину, Артур відчув удар ногою в спину. Він озирнувся, побачив двох хлопців і спитав у них, що це було.

«Спершу вони якось ухилялися від відповіді, а потім сказали, що це я їх провокую на конфлікт. У мене довге волосся — вони стали закидати щось типу: «А чого це в тебе довге волосся? Давай ми тебе підстрижемо». Я відмовився від такої пропозиції», — каже Артур. Тоді один із них підійшов до нього впритул, вдарив хлопця ліктем у лице й продовжував бити, час від часу повторюючи свої претензії до його зовнішності та національності.

Інший відганяв тих, хто спробував допомогти Артуру. Зі словами «його не шкода, він же хач» він штовхав хлопця, якщо тому вдавалося хоч якось відбитися.

«В якийсь момент у людей усе ж вийшло їх стримати, ми пішли геть, але хлопці почали нас переслідувати та бити в спину. Біля пам’ятника Сковороді збили з мене окуляри, притисли до стінки та стали добивати», — розповідає хлопець.

Відірватися від нападників усе ж вдалося — знову допомогли перехожі. Поки вони відтягували хлопців, Артур із друзями втекли на трамвай.

Додому з прогулянки хлопець повернувся з гематомою перетинки вуха, численними ушкодженнями носа та обличчя. Задокументувати травми вдалося лише в третій лікарні — в інших хлопця не приймали, бо, мовляв, не всюди офіційно фіксують травми обличчя.

Туди ж викликали й поліцію. Після годинного очікування поліція так і не приїхала — сказали прийти у відділок самостійно та написати заяву. За кілька днів поліція відкрила кримінальне провадження за статтею 125 «Умисні легкі тілесні ушкодження». Про мотиви ненависті на етнічному ґрунті не йшлося.

arthur - <b>«Просто в кожному районі своя проблематика».</b> На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує - Заборона
Артур Саркісян

Наш район

За 2020 рік видання «Маркер» зафіксувало сім нападів на Подолі з мотивів ненависті. За січень 2021 року — ще два. Це рекорд за останні роки — до 2020 року правозахисники навіть не фіксували нападів із мотивів ненависті по окремих районах.

У червні 2020-го на Подолі 15 ультраправих з організації «Традиція та порядок» побили представниць «Феміністичної майстерні», які зривали гомофобні плакати з парканів — поліція так і не приїхала на виклик. Того ж місяця за участі цієї ж організації на Подолі напали з газовим балончиком на трьох неповнолітніх дівчат, попередньо спитавши, чи ті належать до спільноти ЛГБТ+, а ще одну групу підлітків побили через пірсинг та фарбоване волосся, змусивши їх читати вголос листівки про те, що «ЛГБТ — загроза українській родині». У грудні двох хлопців атакували сльозогінним газом і «розочками» зі скляних пляшок із криками «Слава білій расі!», «Слава Київській Русі!» та «Гоміки!»

oksanapokalchuk2 - <b>«Просто в кожному районі своя проблематика».</b> На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує - Заборона
Оксана Покальчук

«До нас не доходила інформація про такі ж відкриті, зухвалі напади, відверто пов’язані із зовнішністю людини, в інших районах. Якщо таке і відбувається деінде крім Подолу, то це швидше виняток, ніж правило», — каже Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukrainе.

Серед причин, чому саме Поділ став місцем регулярних нападів, Оксана називає його статус молодіжної культурної точки: «Тут збирається молодь, яка візуально презентує себе по-різному, тут багато барів, закладів, кінотеатр «Жовтень», клуби на кшталт Closer та Otel».

Те, що нападів більшає саме на Подолі — ознака, що певні групи людей, переважно праворадикальні, намагаються «маркувати територію» та «повернути собі район», каже правозахисниця.

«Підлітки, яких багато серед нападників, часто сприймають світ через вибудовування свого простору — «наш район», «наш клас», «наша школа». Це певне відмежовування від світу, мовляв, «Ось ми класні, а ви погані», «Ми правильні, а ви не такі», — пояснює Оксана.

«Або телефон, або єбало»

Не всі напади на Подолі закінчувалися бодай якоюсь заведеною справою. Деякі потерпілі самі боялися звертатися до правоохоронців, оскільки не бачили в цьому сенсу — у жодній зі справ винних не притягнули до відповідальності. А ще — боялися передавати свої дані поліції, оскільки та співпрацює із громадськими формуваннями на кшталт «Муніципальної варти», куди входять зокрема і представники праворадикальних організацій, які нападають на ті ж подільські клуби.

У червні 2020 року на дев’ятнадцятирічну Марину та компанію її друзів теж напали праворадикали. Вона звернулася в поліцію, але це не дало результату. Дівчина досі не хоче називати своє прізвище та показувати обличчя, але розповіла історію приватно правозахисникам. Боїться, що нападники знайдуть її та доведуть справу до кінця.

«Було літо, ми тусувалися на Подолі всю ніч, нас було людей п’ять. Хтось пив пиво, хтось ні. Під ранок вже чекали, коли почнуть ходити трамваї та метро. Десь о шостій вже вийшло сонечко, ми сиділи на фонтані навпроти «Сільпо», розслаблено слухали з колонки якогось діджея», — розповідає Забороні дівчина. Їхню компанію можна було назвати «неформальною»: хлопці з довгим волоссям, скейтери, що слухали андеграундну музику.

Раптом до них підійшов чоловік топлес — попросив цигарку. З компанії ніхто не курив, і чоловік після відмови вдарив одного з хлопців в обличчя.

«Потім він підійшов до іншого хлопця, теж попросив сигарету і, навіть не дочекавшись відповіді, прописав йому в обличчя. Хтось із нас дістав телефон і почав усе знімати на камеру — до нападника підійшли ще п’ятеро його друзів», — розповідає Марина. Ніхто з них не міг пояснити мотив нападу, але було зрозуміло, каже дівчина, що це «праві» по одягу й татуюваннях.

Те, що побиття намагалися зафіксувати на відео, нападникам не сподобалося — вони врешті вирвали телефон із рук хлопця, що знімав, та завалили його на землю зі словами «Я зараз розіб’ю телефон або тобі єбало».

Марина заступилася за друга, вихопила в нападника телефон із відео і спробувала втекти.

«Але цей тип був дуже здоровий — під два метри, він просто взяв мене й кинув на асфальт. Просто підняв і кинув. Я скрутилась калачиком і тримала в руках телефон, аби вони його не забрали. Я тоді розуміла: якщо вони просто нас поб’ють і ще й заберуть телефон, то ми це ніяк не доведемо. Цей чоловік намагався його в мене відібрати, тиснув і врешті просто сів на мене. Я така маленька, а він такий здоровий. Прибіг мій хлопець і спробував мене звільнити», — згадує дівчина. Бійка продовжилась — її хлопця теж повалили на землю та стали бити ногами.

Тоді приїхала поліція.

«Це було дивно — приїжджають офіцери й один із компанії нападників підходить разом із патрульними. Думаю, він підловив їх біля тачки й розповів якусь свою історію. Інші повтікали, щойно побачили поліцію. Я показую поліціянту пальцем на того, хто лишився й кажу — ось, він із ними був, затримайте його. Натомість офіцер спитав, чи саме цей чоловік когось із нас бив — і відпустив його. Той, усміхаючись, просто пішов геть, до своїх», — розповідає дівчина.

Написати заяву патрульні спершу не дозволили. Сказали, що не будуть приймати від «п’яних».

«Хтось у компанії дійсно пив пиво, але не настільки, щоби прям бути п’яним. До того ж особисто я не пила взагалі. Кажу — хочете, зробіть тест, перевірте. Я наполягла і все ж написала заяву, де описала все детально. До того ж у поліціянта на жилеті була камера, де були зафіксовані наші побої. Нам сказали зранку принести відеопідтвердження у відділення. Коли ми наступного дня принесли запис із зафіксованими обличчями нападників, його просто не прийняли. Мовляв, це не доказ», — згадує дівчина.

«І далі нічого не було. Ніякого розслідування і прогресу. Ми хотіли викласти відео в мережу, але ж там видно й наші обличчя, було страшно», — додає Марина.

Вона уникала Подолу ще кілька місяців після нападу — боялася, що нападники знають про заяву та можуть за це вбити. Зараз вона теж намагається зайвий раз не з’являтися в цьому районі, принаймні ввечері.

Лекції від ультраправих

Радикали часто самі не приховують, що вишукують людей «неформальної» зовнішності, аби нападати на них. В телеграмі є канал «Вольєр», який позиціює себе як «правозахисний центр». Заборона вже писала про нього детально — там публікують фото людей, яких автори каналу вважають антифашистами або представниками спільноти ЛГБТ+.

Автор і творець каналу — 26-річний Олексій Свинаренко. У 2014 році він був активним учасником Євромайдану, якого поранили під час розстрілів у лютому. Щойно на сході країни почалася антитерористична операція, Свинаренко пішов добровольцем у батальйон «Свята Марія». У 2015 році він балотувався до міської ради Житомира від «Радикальної партії Олега Ляшка», але не пройшов.

Зараз Свинаренко очолює радикальну організацію «Національний опір». Вона поки маловідома, проте вже активно проявляє себе на вуличних акціях — наприклад, її учасники виступали проти мера Львова у 2018 році. Минулого року «Нацспротив» вийшов на Марш пам’яті УПА, який ультраправі й націоналісти проводять щорічно 14 жовтня, з банером «Життя білих важливі». Це расистське відсилання до гасла Black Lives Matter («Життя чорних важливі»), яке стало головним символом протестів проти вбивства темношкірого Джорджа Флойда поліціянтом.Нещодавно «Вольєр» анонсував лекцію. Тема — «Як не бути схожим на ліворадикала». Метою лекції організатори називають «зменшення градуса напруги та зайвого насилля щодо людей, які зовнішньо схожі на ліворадикальних злочинців, проте такими не є». Насправді ж лекція виглядає як певний тролінг і по суті буде розповідати, як не спровокувати ультраправих на напад, якщо в тебе, умовно, яскраво пофарбоване волосся. Орієнтовно вона запланована на початок-середину лютого.

voler pic - <b>«Просто в кожному районі своя проблематика».</b> На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує - Заборона
Скрін: t.me/antiantifa

Кожен район особливий

Патрульна поліція не займається кваліфікацією злочинів — може лише реагувати на факт порушення чи нападу, пояснює керівник патрульної поліції Києва Юрій Зозуля. Збільшити кількість патрульних машин, наприклад, він не може, адже патрульні опрацьовують виклики по всьому місту. 

podil violation 01 - <b>«Просто в кожному районі своя проблематика».</b> На Подолі зростає кількість нападів з мотивів ненависті, але поліція не реагує - Заборона
Юрій Зозуля. Фото: УНІАН

«Ми не ведемо статистики і кваліфікації насилля з боку якихось окремих груп. Ми просто припиняємо будь-який факт насилля. А про те, що десь росте субкультурне насилля — такої інформації ніхто не дасть, бо її немає», — додає він.

За його словами, людину можуть побити в будь-якому районі міста.

«Просто в кожному районі є своя проблематика», — фіналізує він.

Заборона звернулася до Подільського управління поліції – там нас скерували у відділ комунікації міста Києва. Також ми зв’язалися з Артемом Шевченком, головою департаменту комунікацій МВС України – він переадресував нас до Подільського управління поліції. Ми готуємо серію офіційних запитів у всі ці органи.

Безкарність породжує насильство

Відсутність реакції зі сторони поліції породжує нове насильство, наголошує Оксана Покальчук.

«Безкарність ніби показує цих хлопцям: «Так, можна продовжувати, можна й далі бити людей за колір шкіри, довге волосся чи будь-що інше, за це нічого не буде». У них виникає ідея, що це їхній район, де вони можуть робити що завгодно», — додає правозахисниця.

Ключова проблема в тому, що ці злочини не трактують як злочини на ґрунті ненависті, додає вона, а саме такі злочини породжують нові хвилі насильства.

«Це не грабунки чи звичайні розбої — мотивація інша. І толерування ненависті до певних груп зі сторони поліції — а це дійсно толерування, бо немає конкретних дій для припинення безкарності — дає зелене світло новій ненависті», — пояснює Оксана.

Такі справи мають передусім доходити до суду, каже правозахисниця: «Важливо, щоб у слідчого і прокурора була мотивація розслідувати ці справи. Люди мають розуміти, що за кожен такий зухвалий, показний напад буде відповідальність».

Відповідальність — це не завжди тюремний термін, уточнює вона: «У кримінальному кодексі є багато різних форм відповідальності, просто їх мало використовують, бо всіх підряд саджають у СІЗО. Проте є і домашні арешти, і підписки про невиїзд, і різні форми адміністративної відповідальності. Обирати є з чого. Головне — аби ця відповідальність наставала. Наприклад, якщо в поліції лишається назавжди чи на кілька років запис про те, що людина таке вчинила, то це може зупиняти. Бо після одного запису вже може бути кримінальна відповідальність. Важливо розуміти, що тут не йдеться про підліткові розборки: це вже давно вийшло за їхні межі».

Нагору