Архітектура для незрячих: тактильні макети у Львові - Заборона
Now Reading
Місто в долонях. Як побачити архітектуру на дотик

Місто в долонях. Як побачити архітектуру на дотик

Автор:
Архітектура для незрячих: тактильні макети у Львові

В Україні немає точної статистики щодо кількості людей з порушеннями зору. Проте за неофіційними даними це 100 тисяч осіб, з них понад 10 тисяч — діти. Щоб зрозуміти світ довкола, їм потрібно до нього доторкнутись. Утім, великі будівлі часто залишаються недосяжними для пізнання. Проблему намагаються розв’язати окремі ентузіасти та організації, які виготовляють тактильні макети споруд. Перші бронзові мінікопії будівель почали створювати у Львові — у 2016 році на площі Ринок встановили копію міської Ратуші. Найближчим часом у місті планується відкриття ще двох макетів.

Журналістка Катерина Москалюк поговорила зі скульптором Василем Одрехівським про те, чому важливо встановлювати тактильні макети архітектурних пам’яток, скільки часу займає їхнє виготовлення та як зробити мистецькі виставки інклюзивнішими.


Місто в мініатюрі

Леви з блискучими гривами можуть легко розміститись у дитячій долоні. Вони стоять перед мініатюрною будівлею з безліччю вікон різної форми. Над композицією височіє прямокутна вежа з годинником, стрілки якого завжди показують один і той самий час. Це зменшена копія міської Ратуші, вилита в бронзі і встановлена поруч з оригіналом. Завдяки макету люди з порушеннями зору мають змогу познайомитись з архітектурою міста та відчути особливості споруди на дотик. Тактильні макети львівської Ратуші, Оперного театру, Собору святого Юра та фортеці в Чигирині зробив скульптор, викладач і представник мистецької династії Василь Одрехівський. Він є автором та куратором численних виставок та артпроєктів в Україні, Польщі та Франції, викладає скульптуру та сучасне мистецтво у Львівській національній академії мистецтв.

«Створення тактильних макетів будівель — це соціальна відповідальність. Відчуваю, що можу допомогти незрячим пізнати особливості архітектури Львова, долучитися до розвитку свого міста», — розповідає Василь Одрехівський. У нього витончені риси обличчя, тонкі пальці та делікатна мова. Макети архітектурних пам’яток — інклюзивні, оскільки цікаві всім. Туристи часто з ними фотографуються, а львів’яни мають змогу побачити будівлю у незвичному ракурсі.

«Кожен макет — це нове сприйняття будинку, повз який ходжу чи не кожного дня. Ми зазвичай дивимося на споруду знизу вверх, а на макет — навпаки, наче з висоти пташиного польоту. Мені цікаво порівнювати тактильні макети з оригінальними будівлями, роздумувати про людей у масштабі міста — хто великий, хто малий, хто має силу впливу і можливість залишити слід в історії», — говорить скульптор.

У 2014 році Василь Одрехівський був співорганізатором експериментального інклюзивного проєкту «Торкаючись, бачу». Спільно зі студентами Львівської національної академії мистецтв вони адаптували для людей з порушеннями зору полотна з портретами із колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

«На основі картин ми створили об’ємні скульптурні портрети, щоби незрячі могли побачити твори мистецтва за допомогою дотику. Живопис перетворився на тактильні фігури», — пригадує Одрехівський.

Під час підготовки до виставки Василь познайомився із директоркою львівського осередку «Української спілки інвалідів — УСІ» Оксаною Потимко. Вже наступного року Оксана організувала ще одну інклюзивну виставку «Торкаючись, бачу: великі українці», для якої Василь Одрехівський створив серію погрудь відомих українців.

«Пані Оксана запропонувала зробити для знакових будівель Львова тактильні макети, щоб люди з порушеннями зору також змогли їх побачити. У 2016 році ми виготовили копію львівської Ратуші, яка стала першим бронзовим тактильним макетом архітектурної споруди в Україні», — розповідає Василь Одрехівський. Зараз скульптор працює ще над двома макетами, один із яких планує завершити вже у грудні.

На виготовлення одного тактильного макета будівлі потрібно щонайменше пів року. Василь Одрехівський працює разом з командою митців: спочатку роблять розрахунки, потім моделюють вручну та на комп’ютері, друкують на 3D-принтері та виліплюють з глини чи гіпсу окремі деталі, створюють робочу модель, а у фіналі відливають у бронзі. Готовий макет потрібно відшліфувати, щоб поверхня не була шерехата. З часом на бронзі утворюється характерна зелена патина, яка надає їй особливого благородного тону.

«Бронза дуже пластична, вона дає змогу зробити тонкі деталі та одночасно є доволі міцною, — пояснює Василь. — У міді можна відлити деталі з дрібнішими елементами, утім вона доволі м’яка і недовговічна. Натомість залізо чи нержавіюча сталь не дають можливості створити тактильний макет з необхідними подробицями. Власне, бронза є тою золотою серединою — недарма скульптори використовують її протягом багатьох століть. Це і мій улюблений матеріал для роботи».

Кожен макет — унікальний, зрештою, як і будівля, яку він дублює: «Ми намагаємось зробити не просто копію споруди, а приємний на дотик макет з усіма характерними архітектурними деталями. На кожному важливому етапі консультуємося з Оксаною Потимко, щоб зробити мініатюру максимально пізнавальною для людей з порушеннями зору».

Кожен макет супроводжує інформаційна табличка шрифтом Брайля, у якій подана коротка історична довідка та найцікавіші факти про будівлю — наприклад, скільки сходинок потрібно подолати, щоб піднятись на оглядовий майданчик львівської Ратуші. Василь говорить, що такі факти завжди викликають інтерес, особливо в дітей.

Для тактильних макетів знаходять відповідну локацію, яка була б зручною для незрячих людей та органічно вписувалась у простір міста. «Ми маємо ставитись до міського середовища з повагою — особливо якщо розміщуємо об’єкти в історичному центрі Львова, який внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, — пояснює Одрехівський. — Стараємось, щоб тактильний макет разом із постаментом мав лаконічний та стильний вигляд та не дисонував з навколишнім середовищем. Постамент виготовляємо з граніту — цей міцний камінь найкраще пасує до естетики міста та до нашого клімату». Приміром, макет Львівського оперного театру розташований не впритул до стіни будівлі, а на початку площі. До нього веде тактильна доріжка, щоби людям з порушеннями зору було зручніше орієнтуватися на місцевості.

Під час виготовлення тактильного макета Василь Одрехівський відбирає головні та другорядні елементи та визначає ступінь деталізації, але головним автором вважає архітектора споруди.

«Мені видається, що цю категорію робіт складно зарахувати до мистецьких творів у класичному розумінні цього слова, — говорить скульптор. — Це об’єкти соціально-мистецькі, інклюзивні, і головна їхня функція — допомагати людям з порушеннями зору побачити архітектуру».

Місто в пам’яті

«Я втратила зір миттєво у двадцять чотири роки. Одна секунда — і я перестала бачити, — пригадує директорка львівського осередку «Української спілки інвалідів — УСІ» Оксана Потимко. — За майже тридцять років, протягом яких я не маю зорових відчуттів, я почала забувати, що і як виглядає. Почала навіть забувати обличчя своїх рідних, розумієте? Тактильні макети дали мені змогу знову побачити та пригадати архітектуру мого міста».

Оксана Потимко говорить, що коли вперше подивилася за допомогою доторків макет львівської Ратуші, була подивована, що вежа розташована не у центрі споруди, а зміщена ліворуч: «Ми настільки покладаємось на свій зір, що насправді майже 80% того, що навколо нас, не бачимо, не помічаємо. Часто говорю, що незрячі бачать більше аніж зрячі, і в багатьох випадках це справді так. Якби мені повернули зір хоча б на один день, я б намагалася поглядом захопити усе, «наїстися» зором, звернути увагу на тонкощі та запам’ятати якомога більше».

Спілка «УСІ» організувала та реалізувала чимало проєктів для людей з порушеннями зору, серед яких багато програм інклюзивного мистецтва: аудіодескрипція (лаконічний опис предмета, простору або дії) фільмів та мультфільмів, створення рельєфно-крапкових книг та аудіокниг сучасних українських авторів, а також освітні програми для вчителів та екскурсоводів. Понад десять років у співпраці із Національним драматичним театром імені Марії Заньковецької діє проєкт «Відчинилося життя» — концертна програма за участі незрячих виконавців різного віку з усієї України. Симфонічний оркестр із солістами з порушеннями зору створює музичні альбоми, виступає із власними композиціями та подорожує світом.

«Люди з порушеннями зору хочуть того ж, що і всі: ходити в кіно і театр, читати книги, дивитись фільми й гуляти вулицями міста. Мені подобається придумувати ідею, розуміючи, що це часом недосяжний виклик, реалізувати її та діставати крила від того, що все вдалося, — усміхається Оксана. — Головне — що результат приносить користь багатьом людям, незрячим і зрячим».

Оксана Потимко багато подорожує, і познайомитись із новими містами їй допомагають тактильні макети архітектурних пам’яток. Жінка розповідає, що мала змогу подивитись на відновлений історичний центр Варшави, старовинний Стокгольм, Королівський замок на Вавелі у Кракові, будівлі у Нідерландах. Вона вирішила, що й у рідному Львові обов’язково мають бути такі макети: «Завдяки тактильним макетам, які мають підписи шрифтом Брайля, я можу зрозуміти масштаби будівель, оцінити красу архітектурних форм. Маю змогу побачити, нехай на дотик, і отримати величезне естетичне задоволення. Є різні способи бачити, правда ж?»

Перший проєкт створення та встановлення тактильних макетів директорка львівського осередку «Української спілки інвалідів — УСІ» Оксана Потимко писала і подавала до міської ради сама. Сьогодні аналогічні проєкти, за її словами, вже включили до програми розвитку міста. Львів фактично став першим містом, яке почало реалізовувати ідею тактильних макетів визначних архітектурних пам’яток. 

«Зараз з Василем Одрехівським працюємо над створенням ще двох макетів — Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла та Костелу Воздвиження Чесного Хреста на площі Галицькій. Від другої церкви залишився лише фундамент, відповідно, мешканці міста також побачать її вперше», — анонсує події Оксана Потимко.

Вона запропонувала до майбутніх макетів додавати рельєфний QR-код, який можна буде знайти на дотик, зісканувати мобільним телефоном та за посиланням отримати більше інформації про споруду. На табличці, написаній шрифтом Брайля, складно розмістити великий текст — максимум два-три речення про те, коли та ким збудована пам’ятка. Літери шрифтом Брайля мають висоту близько 7 мм і їх не можна зменшувати чи збільшувати. Оксана Потимко зауважує, що QR-коди будуть корисними для всіх, адже і зрячим людям цікаво послухати історію будівлі.

Оксана Потимко пояснює, що тактильні макети архітектурних пам’яток необхідно створювати у певному форматі — висотою та шириною до пів метра. На макеті меншого розміру неможливо відчути дрібні деталі, а на великому — пропорції та цілісність будівлі, оскільки доведеться ходити від одного краю до іншого, а елементи у центрі взагалі будуть недосяжними. Також на кожному макеті мають бути всі важливі деталі пам’ятки, наприклад, вікна львівської Ратуші чи фігури фасаду Собору святого Юра.

«Дітям, які народилися незрячими, страшенно подобаються тактильні макети, — розповідає Потимко. — Вони живуть у світі звуків та дотиків. Діти можуть обстежити машину чи трамвай, у якому їздять, предмети квартири, у якій живуть, проте архітектура залишається для них неосяжною. Вони не можуть побачити, наприклад, Львівську Оперу, а вона неймовірно красива. Щоб розповідати про своє рідне місто та улюблені місця у ньому, їх потрібно спершу побачити та відчути. Тактильний макет — це джерело пізнання та емоцій для маленької дитини з порушеннями зору». Оксана Потимко пригадує, що після обстеження макета театру дітям захотілося зайти всередину і вони разом ходили на оперу.

До спілки «УСІ» звертаються з інших міст із проханнями допомогти в організації екскурсій музеями та визначними пам’ятками, а також виготовити тактильні макети. Василь Одрехівський працював над створенням макету фортеці у Чигирині. Оксана Потимко консультувала працівників національного заповідника «Замки Тернопілля», які реалізовують проєкт «Доторкнись — Відчуй — Пізнай». Найближчим часом в одній із філій заповідника встановлять бронзову тактильну модель Збаразького замку.

«Окрім бронзових копій будівель, які створив Василь Одрехівський, маємо в спілці «УСІ» пластикові макети Латинської катедри, Львівського органного залу та цирку. Такі макети зробили спеціально для незрячих дітей, бо вони не могли уявити, як виглядає кругла будівля цирку з ареною. Ми ходимо вулицями міста, але не розуміємо, як вони виглядають, — говорить Оксана Потимко. — У мене багато улюблених місць у Львові і було б цікаво їх знову побачити. Дуже хочу, щоб були тактильні макети давніх церков, площі Ринок з усіма будинками, щоб люди з порушеннями зору могли подорожувати замками Львівщини і бачити цю прекрасну архітектуру на дотик».

Місто для всіх

«Варто влаштовувати більше інклюзивних виставок у мистецькій сфері, адже підписи до експонатів можна робити і шрифтом Брайля, можна супроводжувати експозицію аудіогідами та навчити кураторів проводити екскурсії для людей з інвалідністю», — говорить Василь Одрехівський.

У травні цього року у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові відбулася мультимедійна виставка «Василь Володимир Василь Одрехівський. Скульптура», присвячена століттю від дня народження дідуся скульптора, також Василя Одрехівського. Засновником мистецької династії став Павло Одрехівський — прадід Василя, який ще на початку XX століття різьбив по дереву. Василь разом із батьком Володимиром проводили кураторські екскурсії, у тому числі й для людей з порушеннями зору.

«Ми запросили дорослих та дітей зі львівської школи-інтернату для незрячих. До всіх скульптур, які були на виставці, — дідусевих, батька та моїх — можна було торкатися. Діткам було надзвичайно цікаво, адже фігури були зроблені з різних матеріалів — гіпсу, бронзи, дерева. Ми показували також інструменти, за допомогою яких створюємо скульптури», — каже Василь Одрехівський.

Скульптор говорить, що усі проєкти для людей з порушеннями зору створюють у співпраці з ними. Василь пригадує відкриття тактильного макета львівської Ратуші, на яке прийшло дуже багато людей: «Діточки розпитували про будівлю, із захопленням вивчали макет з усіх боків. Простий дотик — а скільки у ньому інформації та позитивних емоцій. Це неймовірно, це проймає до мурашок».

На його думку, у Львові багато архітектурних пам’яток, для яких варто створити тактильні макети — кожна з них має свій характер, ритм та стиль.

«Варто поглянути навіть на свій будинок очима туриста, не львів’янина. Ми часто зайняті справами, кудись поспішаємо та забуваємо, серед якої краси живемо, — усміхається Василь Одрехівський. — Ми маємо цінувати й берегти красу навколо та зробити якомога більше, щоб її могли побачити усі».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top