Між Донбасом і Сирією. «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової | Заборона
Читаєте зараз
Між Донбасом і Сирією. «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової

Між Донбасом і Сирією. «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової

Автор:

У листопаді 2020 фільм української режисерки Аліни Горлової «Цей дощ ніколи не скінчиться» переміг у конкурсі дебютів «Перша поява» на головному європейському фестивалі документального кіно IDFA в Амстердамі. Його також визнали найкращим повнометражним фільмом на фестивалі Festival dei Popoli у Флоренції. Український прокат запланований на 2021 рік, але автор Заборони Роман Губа вже подивився новий фільм Горлової та поспілкувався з режисеркою про війну, документальне кіно та упередження відбіркових комісій.


Волонтер «Червоного хреста» Андрій Сулейман, син сирійського курда й українки, хоче потрапити в Сирію, де залишилася частина його сім’ї. Колись він із батьками переїхав на Донбас, щоби врятуватися від війни, але вона наздогнала його й тут. Фільм знятий у чорно-білому кольорі, а отже,і донбаський степ, і пустеля в Іраку здаються дуже схожими. Брак яскравих кольорів розмиває кордони між країнами й ніби зливає дві війни в одну. Тут також немає місця для деталей протистояння в Сирії або на Донбасі. Воєнний конфлікт у цьому фільмі — перешкода, яка заважає знайти спокій, але водночас і рушійна сила, що змушує героя розпочати власну одіссею.

Свобода на майданчику

Аліна Горлова виросла в Запоріжжі та, за її словами, з дитинства любила кіно й жадібно дивилася з мамою всілякі фільми в кінотеатрах і на DVD. Згодом вона стала однією з тих, кого називають «неформалами», а після школи вступила до університету Карпенка-Карого в Києві, де вчилася знімати ігрове кіно. Але потім перейшла в документалістику.

«Поки ми вчилися, мені здавалося, що в документалістиці є щось таке… елітарне, — пояснює вона. — Я думала, що там люди в більш філософському ключі розмірковують про кіно».

a 11 web - <b>Між Донбасом і Сирією.</b> «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової - Заборона
Режисерка Аліна Горлова. Фото: Сніжана Хромець / Заборона

Пізніше Горлову запросили на партисипативний фестиваль в Італії, де треба було не показувати свої фільми, а зняти документальну роботу про регіон. Після цього режисерка зрозуміла, що їй подобається свобода творчості на майданчику.

«Док — це також і маленька творча група, — каже Аліна. — Вас максимум троє: ти, звукорежисер і оператор. Це мене дуже приваблює. І найцікавіше, що з розвитком камер, звуку і всього іншого можна робити історії, не гірші за ігрові».

Азартна реальність

Для фільму «Цей дощ ніколи не скінчиться» потрібен був хороший персонаж. Подруга-фотографка порадила Аліні познайомитися з Андрієм Сулейманом. Спочатку волонтер думав, що його трохи познімають і все. А в результаті зйомки тривали чотири роки.

rain never end 05 snap web - <b>Між Донбасом і Сирією.</b> «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової - Заборона
Кадр з фільму «Цей дощ ніколи не скінчиться»

«Коли ти знімаєш документальне кіно — це дуже азартно, — пояснює Горлова. — Ця реальність дає тобі якісь подарунки, підкидає шлях, яким треба рухатися. Тобі просто потрібно цю хвилю ловити. Й от мені здається, що ми в якийсь момент її дуже-дуже зловили. Найголовніше — ми ніколи не відмовлялися від того, що нам пропонувала реальність тут і зараз».

Спочатку фільм планувався як короткометражний, а в підсумку його знімали в чотирьох країнах.

«Я хотіла це зробити в рамках короткого метра, ще не розуміючи взагалі, поїдемо ми до Сирії, чи ні, — розповідає Аліна. — Ми поверталися з нашого першого пітчингу в Данії з Максом [Максим Наконечний, продюсер фільму] і я сказала: «Максиме, а може, ми поїдемо до Сирії? Може, зробимо великий фільм?» Власне, там, у літаку, і зародилася ідея [великого кіно]».

Аліні Горловій і її продюсеру Максиму Наконечному неодноразово радили на пітчингах, що краще знімати в кольорі. Але ідею чорно-білого кіно все-таки вдалося відстояти.

«От чому чорно-білий фільм? Ну його ж ніхто не купить! — згадує Аліна слова експертів. — А мені здавалося, що його важливо зробити саме так, як я хочу, як я відчуваю. Бо не факт, що потім взагалі буде така можливість».

a 14 web - <b>Між Донбасом і Сирією.</b> «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової - Заборона
Режисерка Аліна Горлова. Фото: Сніжана Хромець / Заборона

Фільм профінансували чотири країни: Україна, Латвія, Німеччина й Катар. Скрізь Аліні доводилося пояснювати, що ж вийде.

«Про деякі фільми неможливо розповісти, — каже Горлова. — І коли ми пітчили цей проєкт, показували тизер, усі питали: «Що це буде? Стільки героїв!». У людей взагалі вибухав мозок. Вони говорили: «Що це за Санта-Барбара?» [У фільмі показана велика сім’я героя]. Стало легше, коли ми змонтували перші 20 хвилин і зрозуміли, що насправді все працює, просто розповідати про це важко. Простіше показати».

Зараз Андрій Сулейман і далі працює в Червоному Хресті. Сам він фільму поки не бачив. Аліна агітує за те, щоби він його подивився на прем’єрі, на великому екрані.

Сюжет — це попса

Поділ на ігрове й неігрове кіно у випадку з фільмом Горлової видається штучним обмеженням. Формально це відзнята реальність, але режисерка сміливо наново збирає власний світ. Ось чорно-білі Донбас і Ірак, а ось схожим чином римуються військовий парад у Києві та ЛГБТ-прайд у Німеччині. Весь фільм, весь шлях Андрія Сулеймана — це роман виховання, розділений на глави. Герой рухається до своєї мети та формується як особистість.

Зовні історія, описана у фільмі, здається дуже простою: людина намагається повернутися додому попри війну. Здається, що це не дуже логічно, але Андрій і далі йде своїм шляхом. Україна, Німеччина, Ірак і Сирія в просторі цієї картини — рівноцінні точки на мапі, які насправді мало що значать для глядача. Замість річки Тигр, що розділяє Сирію та Ірак, цілком міг би бути Сіверський Донець, який протікає між підконтрольною й непідконтрольною Києву частинами Луганській області. Важлива не назва річки чи її географічне розташування, а її місце в цій історії.

2 2600 web - <b>Між Донбасом і Сирією.</b> «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової - Заборона
Кадр з фільму «Цей дощ ніколи не скінчиться»

На питання, що варто знати глядачу перед переглядом її фільму, Аліна відповідає: «сюжет — це попса». У її випадку сюжет і справді вторинний.

Буде помилкою піти дивитися фільм Горлової як чергове документальне кіно про війну на сході України. У ньому немає репортажності, якої можна було б очікувати від українського дока. Він не виконує зрозумілу соціальну функцію подібно до попереднього фільму Горлової «Явних проявів немає», який відверто говорив про ПТСР і жінку на війні. Це кіно про шлях однієї людини, досвід якої може зрезонувати з глядацьким.

Крім того, це дуже красивий фільм, точно вартий перегляду на великому екрані.

Нагору