Ми всі хочемо як мінімум капітуляції Росії, а не мирних перемовин. Але реалії інші. То якими можуть бути переговори?

Українська влада покладає чималі надії на Глобальний саміт миру, який має відбутися на рівні лідерів держав у Швейцарії 15–16 червня 2024 року. Київ хоче залучити до підтримки своєї формули миру якомога більше країн, щоб надалі тиснути на Кремль посиленою дипломатією та примусити його до переговорів на своїх умовах. 

Водночас військові не певні, що за теперішньої переваги Росії на фронті у Москві будуть готові йти на переговори. У ГУР МО вважають, що змістовний переговорний процес може розпочатися не раніше другої половини 2025 року, коли сили обох сторін будуть виснажені. 

На яких умовах і в якому форматі Україна та Росія можуть розпочати переговори? Що буде з кордонами 1991 року? Які гарантії безпеки може отримати Київ, і від кого? Все це разом з експертами зʼясовувала редакторка Заборони Світлана Гудкова.

За яких умов Росія сяде за стіл переговорів

«Є лише два способи довести Росію до ситуації, коли вона діятиме добросовісно. Перший — це успіх на полі бою, а другий — наявність коаліції країн, які поділяють однакові принципи та підходи», — прокоментував Foreign Policy можливість появи РФ за столом мирних переговорів глава українського МЗС Дмитро Кулеба.

Дипломатичний трек

Запрошення на Глобальний саміт миру надіслані понад 150 країнам та міжнародним організаціям. Та найбільше на заході чекають представників Китаю, які проігнорували попередню зустріч у Давосі (січень 2024 року), сподіваючись, що саме його вплив на Москву може допомогти завершити війну. Надії підживлюють і розмови на найвищому рівні в рамках першого за пʼять років європейського турне Сі Цзіньпіня. 

Кандидат політичних наук, член-кореспондент Української академії геополітики та геостратегії Станіслав Желіховський зауважує, що присутність китайської делегації дозволить поступово залучити КНР до мирного процесу. Участь Пекіна також може стати взірцем для країн Глобального Півдня, де він має великий вплив.

«Важливо буде доєднати країни Латинської Америки, особливо Бразилію. Та Південно-Африканську Республіку, яка має великий вплив в Африці. Звісно ж, Індію, де у березні очільник МЗС Дмитро Кулеба зустрічався зі своїм колегою для обговорення формули миру. До того ж Індія має конкуренцію з Китаєм, яка з регіональної переросла у глобальну, і її участь могла б спонукати Китай теж відправити своїх представників», — вважає експерт.

Участь у заході цих двох країн важлива також тим, що, попри усі санкції, вони продовжують підтримувати економічні й торговельні звʼязки з РФ, що дозволяє Кремлю фінансувати військову агресію в Україні. Якщо Пекін та Нью-Делі підтримають українську формулу миру, вони зможуть покласти край війні, припинивши купувати у РФ енергоносії та допомагати їй обходити санкції. Це не швидкий процес, проте процес.

Тож наразі йде боротьба за прихильність Китаю, і Глобальний саміт миру покаже, хто її виграє. Та за відсутності підтримки однієї з найбільших економік у світі від швейцарського саміту навряд чи можна очікувати значних результатів. Це скоріше буде гра на перспективу, додає експерт-міжнародник.

Військовий трек

Поки Росія має перевагу на фронті, навряд чи є сенс говорити про її зацікавленість у переговорах, тим паче на умовах України, вважає військовий експерт Іван Ступак.

«В принципі, РФ може обрати східну модель ведення перемовин. Це коли вони ведуться паралельно з бойовими діями. Але нам такий варіант не підходить. На мою думку, зараз необхідно зупинити наступ росіян зброєю, що надходить від Сполучених Штатів, та зміцнити свою оборону, щоби ворог її не прорвав. На жаль, за відсутності достатніх сил та засобів я не бачу, як українська армія зможе піти у наступ. Тому, коли дійде до патової ситуації, в якій ні ми, ні вони не зможуть просуватися, — сідаємо за стіл переговорів», — говорить військовий експерт.

Раніше заступник керівника Головного управління розвідки Вадим Скібіцький висловив схожу думку. Змістовні переговори між Україною та Росією можуть розпочатися не раніше другої половини 2025 року, коли українська та російська армії можуть зіткнутися з нестачею зброї. Наразі ж, за словами генерала, обидві сторони намагаються зайняти найвигіднішу позицію перед потенційними переговорами.

Та Ступак вважає, що Україна не може дозволити собі тягти до 2025 року. «У нас гинуть найкращі з найкращих, а з їхньої сторони — біосміття, на яке їм начхати», — наголосив він.

Що буде з окупованими територіями після перемовин

Мета України в перемозі над РФ — повернення до кордонів 1991 року. Її можна досягти завдяки масштабній підтримці держав, включно з Китаєм, та звільненню значних територій в ході нового контрнаступу ЗСУ. Але за менших успіхів не можна виключати того, що на певному етапі доведеться тимчасово поступитися територіями.

«Якщо за прогнозованого на 2025 рік контрнаступу ЗСУ не вдасться відвоювати частину територій та посилити переговорну позицію, буде вирішуватися, чи варто йти на переговори, або ж треба і надалі концентруватися на бойових діях. Ведуться розмови й про так званий проміжний договір, за яким ми можемо вийти на перемирʼя. Однак за ним деякі території можуть отримати особливий статус або ж залишитися в окупації», — зазначає Желіховський.

Наразі наступ веде ворог, і якщо сідати за стіл переговорів вже тепер, то Україна може втратити більше території.

«Москва захоче повністю Донецьку, Луганську, а також Запорізьку та Херсонську області, які вони встигли вписати у свою Конституцію як території РФ. І тут наші дипломати мають провести роботу, щоби цього не допустити. Тут не йдеться навіть про кордони до 24 лютого 2022 року, не те що до 1991-го. Якщо переговори відбудуться за таких умов, нам буде необхідно зафіксувати лінію розмежування станом на той день», — наголошує Іван Ступак.

Попри болючу втрату, військовий експерт вважає, що без належної підтримки протистояти російській навалі та повертати території буде важко, що визнавав і президент Володимир Зеленський. 

Та якщо Україна буде підведена до необхідності такого кроку, потрібні гарантії безпеки, які унеможливлять подальше просування російської армії.

Гарантії безпеки для України

Процес залучення безпекової підтримки іде паралельно з дипломатичним та військовим треком, говорить Станіслав Желіховський. Київ вже підписав девʼять двосторонніх договорів про гарантії безпеки, зокрема з такими країнами, як Велика Британія, Франція, Німеччина та Канада. Незабаром очікується підписання документів зі США, Японією, Швецією та іншими країнами. 

«Це один з варіантів на випадок, якщо бойові дії зупиняться, але ризик початку нової війни не зникне. Ці угоди проміжного характеру розраховані на те, щоб не допустити рецидиву війни, принаймні доки Україна не доєднається до НАТО. Членство в Альянсі буде найкращою гарантією для нашої держави», — підкреслює політичний експерт.

Не виключено, що при підписанні мирного договору з РФ Україна зможе домовитися зі США і про значно вигіднішу угоду на кшталт тих, що діють між Штатами та Тайванем чи Японією, аж до можливого розміщення американських військ та зброї на українській території. 

Своєю чергою, Іван Ступак вважає, що найкращою гарантією безпеки для України на першому етапі будуть підписи США та Китаю на мирному договорі з РФ. Тобто ці країни візьмуть на себе зобовʼязання стримувати РФ від подальшої агресії. «Воювати за нас, звісно, ніхто не буде. Проте Вашингтон може зобовʼязатися негайно передати нам усе необхідне озброєння, а Китай — повністю закрити свій ринок для РФ», — каже експерт.

Що ж до більш тривалих гарантій, то тут Ступак вважає, що Україні допоможе лише розвиток власник Збройних сил та ВПК.

«Росія на нас напала, тому що ми обʼєктивно були слабшими. Якщо ми одразу ж почнемо розвивати свій ВПК, закопувати виробництва під землю, щоби захистити їх, тоді РФ ще подумає, чи варто на нас знову наступати. На жаль, до НАТО нас поки не візьмуть. Але від Альянсу нам треба взяти найкраще: процес ухвалення рішень, технології. А ще затягнути сюди натівських виробників — це також створить робочі місця, щоб люди поверталися», — резюмує Іван Ступак.