На Росію чекає військовий трибунал. Так вже було з Третім Рейхом, Японією та Югославією. Яким може бути суд над Путіним? Розбір Заборони

У XX столітті світ стикнувся з необхідністю засудження геноциду, а правова система майже на ходу випрацьовувала юридичні положення, щоби покарати тисячі нацистів та японських воєнних злочинців. Спеціально для Заборони журналіст Даниил Леховіцер розповідає, як трибунали після Другої світової війни вплинули на судові процеси щодо Югославії (та на майбутній трибунал щодо дій Росії) і за що їх справедливо піддавали критиці. 

Нюрнберзький процес

Нюрнберзький процес складався з 13 судів союзників над верхівкою Третього Рейху. З листопада 1945 до жовтня 1946 року у Палаці правосуддя Нюрнберга судді розглянули понад 5000 справ. На першому засіданні суду увага була прикута до 21 справи головних воєнних злочинців Третього Рейху та «архітекторів» Голокосту. 12 людей зі списку засудили до страти через повішення, трьох — до довічного ув’язнення, решту — до термінів у 10–20 років або виправдали. Згодом у Нюрнберзі винесуть ще близько 500 смертних вироків.

Як Нюрнберг вплинув на юридичну систему?

До Нюрнберга вже існувала концепція правил та звичаїв війни, але ще не було поняття воєнного злочину, покарання за геноцид та оновленої версії Женевських конвенцій, яка б охоплювала низку порушень щодо цивільного населення та полонених. Тому не було й адекватної, юридично бездоганної реакції суду на злочини, які не піддавалися правовій базі тих часів. 

За системним геноцидом стояла велика інфраструктура, в якій брала участь значна частина німецької номенклатури. Після інспектування концтаборів союзники зрозуміли, що знищення євреїв в індустріальних масштабах потребувало ланцюжків, що складалися з десятків тисяч кадрів. Головна проблема полягала в тому, щоб довести провину нацистів, які не віддавали наказу знищити в’язнів таборів або не виконували наказ безпосередньо, хоча й були частиною системи геноциду. Судді намагалися знайти інструмент, завдяки якому можна було б притягнути до кримінальної відповідальності нациста, який займав проміжне місце між людиною, що приймає рішення та тим, хто виконував наказ, навіть якщо для цього не вистачало доказів провини.

Полковник армії США та юрист Мюррей Бернейс, якого називають архітектором Нюрнберзького процесу, вирішив звернутися до детально розроблених в англосаксонському (але не в європейському) праві понять «злочинної змови» — кримінальної відповідальності за змову в організації та реалізації воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Таким чином підозру могли висувати не просто конкретним злочинцям, а політичним та військовим організаціям. У випадку Нюрнберга за змову в знищенні в’язнів та військовополонених можна було притягнути до відповідальності тисячі кадрів з СС, Вермахту та Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини.

За що критикували Нюрнберзький процес? 

З точки зору юрисдикції процес був далеким від бездоганності. Насамперед через те, що це був суд переможця над переможеним, а не міжнародний трибунал, який би складався з незалежних експертів. Деякі судді, адвокати та юристи згодом назвуть процес глумлінням з чесного суду та легітимізованим способом звести рахунки. 

Важливо те, що це був суд, розпочатий воєнними злочинцями над іншими воєнними злочинцями. Так, наприклад, головні обвинувачі з СРСР Іона Нікітченко та Роман Руденко брали участь у сталінському терорі 1937–1938 років. Не згадували на суді й злочини з боку Британії та США, які здійснювали килимові бомбардування німецьких міст. 

Токійський трибунал

Процес в Токіо був майже аналогічним до Нюрнберзького, але проходив пізніше — з травня 1946-го до листопада 1948 року, оскільки Японія продовжувала війну навіть після капітуляції Третього Рейху. 

Порушення звичаїв війни японськими солдатами шокували не менше за злочини нацистів. Японська імперія з її мілітаристською зовнішньою політикою порушувала статути війни та права людини в Китаї, Таїланді, Південній Кореї та на Філіппінах. Серед найбільш сумнозвісних злочинів — різанина в Нанкіні (від 40 до 500 тисяч загиблих цивільних жителів і солдатів, що здалися в полон), Манільська різанина (100 тисяч вбитих цивільних філіппінців) і Батаанський марш смерті (тижневий марш, під час якого невмотивовано вбивали американських та філіппінських солдатів).

В низці злочинів брав участь загін 731 — група лікарів на чолі з Сіро Ісії, що проводили розробку хімічної та біологічної зброї. До слова, вперше термін «спецоперація» використав саме цей загін: так називали аутопсію та вилучення органів у живих полонених солдатів. Крім того, загін 731 випробував бактеріологічну зброю на полонених російських та китайських солдатах і мирному населенні.

Окремим видом злочину була депортація жінок з Китаю, Кореї та Філіппін як секс-рабинь у спеціальні табори, які називали «станціями втіхи». 

Токійський суд відрізнявся від Нюрнберзького процесу тим, що вже не спирався на концепцію злочинної змови. Таке юридичне рішення було продиктоване політичними амбіціями США. Назріла Холодна війна, тож американський уряд розумів, що краще заручитися підтримкою сильного азійського гравця — Японії — замість того, щоб займатися справжніми судовими розглядами. Прийнявши капітуляцію, генерал Дуглас Макартур домовився надати імунітет імператору Хірохіто, його сім’ї (японці вважали їх спадкоємцями синтоїстських божеств) та загону 731 (в обмін на дані про експерименти).

Як Токійський трибунал вплинув на юридичну систему?

Оскільки Токійський трибунал був вдвічі довшим за Нюрнберзький процес, при цьому маючи менше звинувачених, він зміг опрацювати недоліки суду над німецькими злочинцями. Після його закінчення була підписана Конвенція ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами (1949), а також конвенція, що заборонила тортури (1984). 

За що критикували Токійський трибунал?

Претензії були ті ж самі, що й у випадку з Нюрнбергом: це був суд переможця над переможеним. Перед Міжнародним військовим трибуналом з 1946 до 1948 року постали головні учасники та ідеологи японського мілітаризму. Воєнними злочинцями їх назвали до винесення вироку та навіть до висунення звинувачення. Підсудним забороняли згадувати ім’я імператора та членів його сім’ї через те, що США надало їм імунітет. Так генерал Іване Мацуї осікся, згадавши участь принца Асакі Ясухіко в Нанкінській різанині, але пізніше взяв всю провину на себе (насправді ідея кривавої розправи над китайцями належала принцу). І якщо нацисти намагалися перекласти всю відповідальність на Гітлера, то японське суспільство та вищі чини вірили в богоподібну природу імператора і були готові взяти провину на себе, — і  цим не могли не скористатися США.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії

Міжнародний трибунал у Гаазі став першим після Другої світової війни великим судовим процесом над воєнними злочинцями. На відміну від Нюрнберзького та Токійського процесів, його не називали судом переможця над тими, хто програв — трибунал став міжнародним органом вищої інстанції при ООН.

Злочини тепер розглядали в чотирьох блоках: порушення Женевських конвенцій, геноцид, порушення звичаїв війни та злочини проти людяності. Максимальне покарання — довічне ув’язнення.

Після Другої світової війни 12 серпня 1949 року були підписані Женевські конвенції — важливий інструментарій, що визначає як злочини стосовно військовополонених, некомбатантів та мирного населення такі дії: умисне вбивство, тортури, депортацію, руйнування та привласнення майна, мобілізацію окупованих територій тощо. У першій половині 1990-х 32 дослідницькі місії на чолі з незалежними експертами зібрали та вивчили тисячі матеріалів, що свідчили про численні порушення з боку боснійських сербів, хорватів та босняків.

Важливо те, що балканські війни стали першим після Нюрнберзького процесу випадком геноциду, який визнав суд. На території Боснії було майже 700 таборів, деякі з яких, наприклад Кератерм та Омарська, визнали концентраційними. 

Як Міжнародний трибунал вплинув на юридичну систему?

Міжнародний суд стикався з тією ж перешкодою, що і Нюрнберзький процес: як притягнути до відповідальності людей, які брали участь в інфраструктурі геноциду, але, можливо, не віддавали наказ або лише його виконували? Так принцип злочинної змови змінився спеціально розробленою під час збору доказової бази Доктриною спільних злочинних дій.

21 травня 2003 року Міжнародний трибунал ухвалив, що у порядку особистої відповідальності буде притягнуто кожного члена організаційної групи, якщо він/вона знає і поділяє ідеї та мету колективу. Так, усвідомлення людиною роботи у таборі (навіть якщо він/вона — телефоніст), де грубо порушують ухвали міжнародного права, робить її співучасницею злочинів. Термін покарання залежав від конкретних порушень. 

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії був одним із найдовших процесів в історії — комісію створили у 1993 році, а розпустили лише у 2017-му. Крім Доктрини спільних злочинних дій експерти пропрацювали ще один важливий концепт, який згодом назвали «розумними багнетами»: будь-який солдат, навіть підкоряючись команді, кримінально відповідає, якщо наказ є злочинним. Хороший сучасний приклад — промова російського пілота на пресконференції в Україні, у якій той заявив, що «злочинний наказ [він] виконав», знаючи, що буде бомбардувати не об’єкти воєнної інфраструктури, а житлові будинки.

Аналогічну трибуналу щодо Югославії процедуру започаткував Міжнародний трибунал щодо Руанди. Геноцид народності тутсі, здійснюваний народом хуту, відбувався приблизно в той же час, що й геноцид часів Боснійської війни.

За що критикували Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії?

Насамперед за те, що його сформували ще до закінчення низки війн в колишній Югославії. Крім того, так само як свого часу критикували концепції злочинної змови, Доктрину спільних злочинних дій теж піддавали сумніву через те, що її прийняли, аби засудити якомога більше боснійських сербів, ігноруючи злочини з боку хорватів та албанців. На додачу, Доктрина, як зазначали її критики, порушувала формули Блекстона — англійського юриста, який стверджував, що краще дозволити десятьом винним уникнути покарання, ніж покарати одну безневинну людину. Проблема в тому, що Доктрина дозволяла притягати до відповідальності комбатантів або політичних діячів, не завжди маючи докази їхньої провини.

Водночас суд мав чітку політичну задачу: юридично утискати боснійських сербів. Головна обвинувачка та прокурорка ООН Карла дель Понте згадувала, як США не бажали проводити розслідування воєнних злочинів Армії визволення Косова, що складалася з албанців, оскільки Америці було важливо просувати наратив виключної провини боснійських сербів. Також суд критикували за пронатівську позицію, яка підтримувала хорватів. 

Що чекатиме на Росію?

Перші військові трибунали після закінчення Другої світової війни та Міжнародні трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди були окремими органами. Але грубі порушення у Руанді та колишній Югославії поставили перед юридичною спільнотою завдання створити постійний суд, а не створювати окремі органи для кожного випадку. Так зʼявився Міжнародний кримінальний суд, що має повноваження притягнути до відповідальності персон з посадовим імунітетом: президентів, прем’єр-міністрів тощо. Важливо, що з 21 лютого 2013 року Україна визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, тож це дає право суду розслідувати порушення на території країни, зокрема злочини проти людяності, воєнні злочини та геноцид.

Однак Міжнародний кримінальний суд не може притягнути до відповідальності політичне керівництво РФ за агресію проти України, оскільки таку можливість окремо регламентує Римський статут, який не ратифікували ані Україна, ані Росія. Тож агент України при ООН Антон Кориневич працює над створенням Міжнародного трибуналу, який займався б виключно пунктом «агресія РФ проти України». Інші три пункти (геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності) залишаться у роботі Міжнародного кримінального суду.

Росія порушує майже всі положення Женевських конвенцій. Також війська РФ здійснюють системний геноцид українців — для юридичного обґрунтування цього твердження потрібна резолюція парламентів. Парламенти Литви, Латвії, Польщі, Естонії, Чехії та Канади вже визнали дії РФ в Україні геноцидом. Важливе не лише надання об’єктивного факту масових вбивств українців, а й доказ суб’єктивності дії — небажання російськими солдатами визнати українців нацією та ідеологічне обґрунтування ненависті. Кориневич вважає, що найкращим майданчиком для судів стане Гаага або національні суди України.