Читаєте зараз
Не добити поранену архітектуру. Колонка Семена Широчина

Не добити поранену архітектуру. Колонка Семена Широчина

Semen Shirochin
Не добити поранену архітектуру. Колонка Семена Широчина

Війна приносить містам руйнування, які можуть бути незначними, а можуть повністю змінити їхній архітектурний образ. Після війни багато будинків стоять у руїнах, доля яких ще не вирішена. Кого врятувати, а кого добити? Чи треба прагнути зберегти все або варто скористатися руйнуваннями для створення нового контексту? Спеціально для Заборони дослідник архітектури Семен Широчин розмірковує про те, чи є майбутнє у руїн.


Друга світова: різниця досвідів

Найближчий до нашого часу досвід великої війни зі значними руйнуваннями історичного вигляду міст і подальшим їхнім відновленням — це Друга світова війна. Артилерійські обстріли, авіаційні нальоти та вуличні бої завдали величезних руйнувань архітектурній спадщині Європи.

Якоюсь мірою, власне, руйнування Другої світової і спричинили активізацію пам’яткоохоронного руху — безпрецедентні обсяги руйнувань змусили замислитися про цінність того, що вціліло.

Підходи до відновлення міст були різні. Найретельніший підхід до відновлення історичного вигляду міста можна побачити у Варшаві, де було повністю зруйновано історичний центр. Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х він був ретельно відтворений, причому при зведенні будинків була за можливості використана автентична цегла з руїн.

Ретельність відновлення по свіжих слідах і з використанням справжнього матеріалу створила дуже переконливу картинку: лише роки побудови на фасадах будинків часом видають їхню несподівану молодість.

Шлях на відновлення історичної подоби обрав і німецький Дрезден, зруйнований англійськими авіанальотами в лютому 1945 року. Протягом багатьох десятиліть там тривало відновлення розвалених будівель. Церкву Хофкірхе відновлювали 17 років, Оперний театр було відбудовано у 1985 році, а знамениту церкву Фрауенкірхе відновили у 1993–2005 роках. Примітно, що під час відтворення церкви максимально використовувалися оригінальні камені, що збереглися. Потемнілі від часу, вони показують сучасному глядачеві, де автентичний матеріал, а де відтворений.

Досвід цих міст свідчить про те, що можна не лише відновити та відремонтувати пошкоджене, а й повністю відтворити втрачене в оригінальному вигляді. Головне — мати бажання.

Інший підхід — збереження найцінніших споруд при руйнуванні контексту. Величезних руйнувань зазнав Кельн, де було багато старовинних та грандіозних храмів. Серед них і знаменитий Кельнський собор, який вцілів не всупереч, а завдяки ворожій авіації: він був важливим візуальним орієнтиром. Після війни у ​​місті відбудували історичні храми, залишили трасування багатьох вулиць, але історичну забудову не відновлювали. У результаті Кельн втратив історичний контекст, але зберіг окремі найважливіші об’єкти.

Подібний підхід обрали у Великому Новгороді, де вирішили зберегти лише найзначніші історичні споруди, в основному старовинні храми. Навколишній контекст у вигляді фонової забудови не було збережено, внаслідок чого архітектурні ансамблі стали нагадувати музей просто неба.

Сильно було пошкоджене і місто Мінськ. Висловлювали навіть сумніви щодо доцільності його відновлення як такого. Але в результаті вирішили забудувати нове місто грандіозними монументальними ансамблями, що було зроблено в 1940-х – 1950-х. Місто отримало новий вигляд. Збереглася і нечисленна історична забудова, представлена ​​храмами та громадськими будинками. Пошкоджену житлову забудову не відновлювали.

Київ уникнув значних руйнувань, але був зруйнований Хрещатик, де багато будинків постраждали від вибухів та пожеж восени 1941 року. Частина будівель була підірвана німцями в 1941–1943 роках, але навіть у 1944 році залишалася ціла низка споруд, які мали вигляд руїн, але могли бути відновлені. Натомість було оголошено, що вся вулиця зруйнована німецькими фашистами, а десятки будинків, що підходили для відновлення, просто розібрали в 1944–1945 роках. Серед них — знаменита міська дума, будинок Оборони, перший у Києві 4-поверховий будинок та інші. Причиною цього було рішення про будівництво нового широкого Хрещатика, який мав стати грандіозним ансамблем, що демонструє міць та велич радянської архітектури.

Цей підхід украй суперечив ідеям головного архітектора Власова, який стверджував, що «кожна коробка, яка може бути відновлена, має бути відновлена». Тому багато інших пошкоджених будинків у центрі Києва відновлювали зі, здавалося б, зовсім непридатних станів. «Коробки», в яких збереглися тільки опорні стіни, відновлювали десятками, якщо не сотнями. Відбудовували й будинки, в яких були знищені частини секці (Авіаконструктора Антонова, 232, корпус 7 і 232, корпус 3). Є й дуже цікаві приклади будинків, які були збережені попри часткове руйнування. Будинок на Лютеранській, 11а був збережений, хоча половину його було знищено. В результаті дверні отвори, що вели з під’їзду в зруйновані квартири, заклали, а в другій половині будинку і через багато десятиліть жевріє життя.

У середині 1940-х вийшла книга «відновлення багатоповерхових будівель, зруйнованих пожежами та вибухами», де не лише обґрунтовувалася можливість і доцільність відновлення пошкоджених будівель, а й давалися конкретні рекомендації у конкретних прикладах руйнувань, де з ілюстраціями було показано конкретні заходи.

Руйнування війни Росії проти України

Російсько-українська війна завдала величезних пошкоджень українським містам: Чернігову, Охтирці, Харкову, Маріуполю та багатьом іншим. Війну ще закінчено, тому можливості оцінити реальний ступінь ушкодження конкретних будинків часто немає. При цьому на емоціях часто повідомляють, що міста «вщент зруйновані» і що там «не залишилося жодної цілої будівлі». Будинки, які постраждали від обстрілів або пожеж, одразу записують у зруйновані. Такі твердження передають вкрай небажаний меседж: якщо все зруйноване, значить, зберігати нічого. Але фотографії з місця подій дають змогу обґрунтовано поставити такі твердження під сумнів. Значну частину того, що пошкоджено та заздалегідь зараховано до втраченого, відновити можна і треба.

Немає жодних сумнівів у тому, що боротьба за збереження та порятунок пошкодженої історичної забудови міст матиме і вже має опір — надто вже сильна спокуса «новий світ побудувати», добивши поранені будиночки, освоївши значний бюджет на будівництво і без конкурсу забезпечивши замовленнями потрібних архітекторів.

Але що із відновленням? Найгірші справи з панельними будинками, які просто складаються поверх за поверхом. Панельні будівлі відносяться до типових, а отже, мають значно меншу архітектурну та історичну цінність. Однак для багатьох з них необхідно спробувати знайти спосіб збереження та ремонту. Багато що дійсно не можна відновити, хоча навіть тут можна порушити питання про збереження частини секцій або добудову стін, що відсутні.

Інша справа — пошкоджені унікальні будівлі, які мають архітектурну та історичну цінність. У Харкові серед таких було пошкоджено корпус соціологічного факультету Університету імені Каразіна, який має елементи українського модерну. Будівля вигоріла, покрівля та перекриття зруйновані, але її зовнішні стіни цілі, а значить, вона може і має бути відновлена. Схожа ситуація і з іншими будівлями.

Будівля університету. Фото: SERGEY BOBOK/AFP via Getty Images

Обласна адміністрація, що пережила попадання крилатої ракети, має схожі пошкодження: вибиті вікна, пробиті перекриття та покрівля, зруйновані окремі декоративні елементи. При цьому стіни будівлі, її фасад уціліли. Отже, не має бути жодних проблем з її відновленням.

Схожа ситуація із Палацом Праці на площі Конституції у Харкові. Тут втрачені цінні інтер’єри, але вцілів фасад і навіть збереглися статуї. Будівля, безперечно, може бути відновлена, але вже зараз звучать роздуми мера Терехова про те, що «площу треба осучаснити». Подібний підхід несе у собі значні ризики спотворення історичного вигляду міста.

Набагато гірша справа з будинком Масловського на вулиці Свободи в Харкові — цінним представником архітектури модерну, зруйнованим внаслідок удару крилатої ракети. Тут втрачено частину головного фасаду, включно з парадним з неймовірно цінними розписами в інтер’єрі.

Відновлення цього будинку вимагатиме не тільки ретельної технічної підготовки, але й уважного вивчення фотографій, що збереглися, для відтворення деталей. Багато хто поспішав записати цей будинок у безповоротно втрачені, хоча питання відновлення залежить насамперед від бажання влади, а впевненості в тому, що воно буде, ми не маємо.

Попри страшні повідомлення з Маріуполя, нечисленні фотографії дають змогу оцінити, що в історичному центрі міста багато будинків виглядають уцілілими, а значить, безперечно підлягають ремонту.

Це стосується й частково розбомбленого драматичного театру. Попри руйнування театрального залу, у будівлі вціліли дві третини стін, частина приміщень, фоє, сходи. Повністю збереглися тильний і головний фасади, причому на останньому вціліли скульптури, що охороняються законом. Драматичний театр, на додаток до архітектурного значення, тепер отримав і символічне — а подібні символи мають бути збережені та відновлені. Навіть більше: із цим уже пообіцяли допомогти італійці. Головне тепер — вистояти та перемогти!

Драматичний театр, Маріуполь. Фото: Окремий загін спеціального призначення «Азов»

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору