Нобелівська лауреатка Надя Мурад побудує лікарню для жертв сексуального насильства в Іраку

Лауреатка Нобелівської премії миру 2018 року та колишня рабиня Ісламської держави Надя Мурад висловила намір витратити отримані кошти на будівництво лікарні для жертв сексуального насильства в її рідному місті Сінджар на північному заході Іраку, пише агентство Reuters.

«На гроші, які я отримала як нагороду за Нобелівську премію миру, я побудую лікарню для реабілітації постраждалих у результаті сексуального насильства з боку «Ісламської держави», – заявила правозахисниця єзидського походження на зустрічі зі співвітчизниками.

Вона подякувала уряду Іраку та Іракського (Південного) Курдистану за підтримку проекту та повідомила, що «скоро» зв’яжеться з гуманітарними організаціями, щоби почати будівництво.

Повідомляється, що сума нагороди, отриманої Мурад, склала 1 млн доларів США.

Історія колишньої рабині «Ісламської держави»

Іракська правозахисниця єзидського походження Надя Мурад Басі Таха народилася в 1993 році в іракському поселенні Кочо за 30 км від міста Сінджар. Сім’я Наді (дві сестри та вісім братів, батько помер у 2003 році), як і інші жителі Кочо, займалася сільським господарством. Освіту Мурад отримала в місцевій школі. Вона планувала вступати до університету, проте не змогла завершити останній рік навчання в школі, оскільки в серпні 2014 року її поселення було захоплене бойовиками Ісламської Держави.

«Про ІД я перший раз почула в червні, коли вони захопили Мосул, – розповіла Надя кореспондентці журналу «Time» у грудні 2015 року. – По телевізору йшли новини, я побачила мигцем, але ми й не думали, що вони (бойовики – прим.) прийдуть до нас, і ми не звернули уваги. Пам’ятаю, як чоловіки обговорювали, що робити, якщо нападуть на нас. Але ми й не думали кидати свої будинки і тікати».

За словами Мурад, у Сінжарі курдські чиновники та силовики запевняли, що ІД не окупує регіон. «І влада Іраку, й уряд Курдистану казали: «Не йдіть, ніхто не нападе на вас, ми охороняємо вас». Ми вірили їм, ми сподівалися на їхній захист», – додає Надя.

Читайте також: 286 тисяч людей в Україні проживають в умовах «сучасного рабства»

Вранці 15 серпня 2014 року ісламісти зігнали всіх жителів (1,7 тис. осіб) у будівлю школи. Там чоловіків відокремили від жінок та дітей, наказавши останнім піднятися на другий поверх. Ісламісти відібрали в чоловіків, які лишилися на першому поверсі, персні, гроші, мобільні телефони, гаманці. Після цього бойовики піднялися на другий поверх, і вилучили усі коштовності та цінні речі, що були в дітей та жінок.

Емір ісламістів запропонував полоненим прийняти іслам. За словами Наді, ніхто не пішов на такий крок. «Вони завантажили всіх чоловіків у пікапи – 700 осіб – і відвезли за межі села, недалеко, за 200 метрів. Ми підбігли до вікон і побачили, як вони (бойовики – прим.) їх розстрілювали. Я це бачила на власні очі».

Серед розстріляних було шість братів Мурад – п’ять рідних, один зведений по батькові. Ще три двоюрідних брати із боку батька, два двоюрідних брати з боку мами, та інші родичі.

Одразу після того, як бойовики розправилися з чоловіками, вони піднялися на другий поверх і наказали полоненим спуститися на перший. Місцевим жителям знову запропонували прийняти іслам. За словами Мурад, ніхто не погодився.

Дітей, жінок та літніх людей відвезли до сусіднього села Солах, поруч зі Сінжаром, та помістили в місцевій двоповерховій школі. Там були тільки жителі Кочо. Перед тим, як зігнати всіх до будівлі, ісламісти відібрали хустки та речі, якими полонені покривали голови, щоби добре бачити обличчя. У школі бойовики розділили всіх на чотири групи – заміжні, літні, діти та молоді дівчата.

Як розповіла Надя, «нас, молодих дівчат, виявилося 150, від 9 до 25 років. Нас вивели в сквер. 80 літніх жінок вивели зі школи і вбили, оскільки бойовики не хотіли брати їх у сексуальне рабство. Вони всі були моїми односельчанками. Серед них була моя мама».

Об 11 годині вечора приїхали автобуси. В очікуванні транспорту, чотири ісламісти читали полоненим Коран. Усіх дівчат завантажили у два автобуси, які супроводжували приблизно 10  пікапів із озброєними бойовиками.

Полонянок транспортували зі Солаха в сторону Мосула (місто на півночі Іраку). Супроводжуючий в автобусі, де перебувала Надя, підходив до кожної дівчини і, підсвічуючи своїм мобільником, розглядав обличчя. Як розповіла Мурад, бойовик на ім’я Абу Батат хапав та мацав дівчат за груди, водив по обличчю своєю бородою.

Коли супроводжуючий доторкнувся до грудей Наді, вона почала кричати. Інші полонянки теж почали кричати та плакати. Через галас водій зупинив автобус. Бойовики зі сусідніх машин запитали, що сталося. Дівчата почали розповідати, що Батат чіпляється до них.

«І тоді один із бойовиків сказав: «Ну саме тому ми вас і взяли, ви тут саме для цього». Навів на нас зброю й повідомив: «Вам не можна говорити, ворушитися і дивитися по сторонах, поки ми не доїдемо до Мосула». І весь цей час, поки не приїхали, ми не могли розмовляти й ворушитися через цього Абу Батата».

«Нас беруть напрокат, купують, отримують у подарунок»

У Мосулі дівчата провели три дні, після чого були розділені бойовиками ІД на дві групи. 63 дівчини залишили в іракському Мосулі, решту відправили до Сирії. Надя опинилася в першій групі. До Сирії відвезли двох її сестер. З усієї родини із нею залишилися три її племінниці, дівчатка 15, 16 і 17 років.

Надя згадує, як увечері 18 серпня на другий поверх будівлі, де перебували полонянки піднялося близько 100 бойовиків. Вони встали посередині кімнати, почали розглядати та відбирати собі дівчат. Багато полонянок непритомніли, інші «почали блювати від страху», хтось кричав, «а ісламісти обирали, кого хотіли». Надя та її племінниці «скорчилися на підлозі», плакали, обіймаючи одна одну.

Пізніше до кімнати увійшов «дуже великий чоловік» і вказав на Надю. Побивши, він розлучив її із племінницями та повів на перший поверх. Там розташовувалася «реєстрація», де бойовики викреслювали зі списку імена тих, кого забирали ісламісти. Тут вона зіткнулася з іншим чоловіком – меншої статури – і вмовила виторгувати її.

«І цей молодий чоловік сказав по-арабськи тому, величезному: «Я хочу цю дівчину. Я її забираю собі», – розповідає Надя.

Цю людину звали Хаджі Салман, він був польовим командиром. У будинку Хаджі Салмана Надя пробула до листопада 2014 року. Дівчина розповідає, що в нього були дружина й дочка, п’ять разів на день він молився.

Читайте також: 7 років рабства. Історія українки, яка жила у полоні свого чоловіка

Одного разу Салман наказав Наді вбратися та нафарбуватися – і зґвалтував її. Вона була незайманою. У холі, куди виходила кімната, чатували охоронці, водій та інші бойовики. Увесь час Надя кликала на допомогу та кричала, але ніхто не допоміг їй.

Наступного дня Хаджі Салман повіз Мурад в ісламський суд Мосула, суд ІД. Коли вона приїхала туди, побачила тисячу таких же дівчат, із покритими головами, у такому ж чорному вбранні, і поряд із кожною стояв бойовик. Полонянок відвели до судді, який зачитав Коран над їхніми головами. Дівчат змушували тричі вимовити молитву-шахада, проголошення якої є головною умовою прийняття ісламу.

Потім зробили світлину для кожної дівчини, приліпили на стіну, а під фотографією писали номер. Цей номер належить тій людині, чиєю власністю відтепер вважалися зафіксована на тій чи іншій фотографії дівчина. Бойовики могли продавати жінок, обмінювати їх, розпоряджатися ними на свій розсуд, як власністю. Їх можна було орендувати, купити, отримати в подарунок.

Втеча

Коли Надя вперше спробувала втекти через тиждень перебування в домі польового командира, її зловили. Хаджі Салман побив її та відвів до кімнати, де дівчину по черзі ґвалтували шестеро бойовиків. Після цього Надя залишалася в кімнаті три дні: через біль вона не могла встати із ліжка. Ніхто не приходив до неї. Тільки іноді охоронці приносили дівчині їжу.

На четвертий день вона змогла прийняти душ. Наступного дня їй наказали підготуватися та одягнути чорне вбрання. Як виявилося, до Салмана прийшли двоє ісламістів. Вони перекупили та відвезли дівчину до Хамданія. Коли Надя прибула до місця призначення, вона увійшла у велику кімнату й побачила там багато єзидського жіночого одягу на підлозі. Бойовики сказали, що в цій кімнаті до Мурад вже зґвалтували 11 жінок.

Дівчина перебувала у двох чоловіків два тижні, у кожного по 7 днів. Потім приїхали двоє бойовиків. Вони привезли зі собою чотири дівчини, у такому ж чорному вбранні. Полонянкам не дозволяли розмовляти одна з одною. Між ісламістами відбувся «обмін».

Читайте також: Названо найнебезпечнішу країну для жінок

Нові «власники» служили на блокпосту і забрали Мурад на КПП. Вона в них залишалася 10 днів. Її ґвалтували. У листопаді приїхав бойовик-водій із міста Мосул і забрав дівчину до себе.

Надя перебувала в нього дві ночі і три дні. У будинку були тільки він та дівчина. На третю ніч чоловік сказав полонянці, що піде за «гарним вбранням» для неї, оскільки на дівчину прийдуть дивитися нові люди, і якщо вона їм сподобається – куплять.

Коли бойовик пішов, Наді вдалося вислизнути через незамкнені двері. Подробиць втечі дівчина не розкрила – за припущенням Time, заради безпеки тих, хто допоміг їй врятуватися. Цей епізод вона описала пізніше в інтерв’ю «Новій газеті» та у своїй автобіографії «Остання дівчина. Історія мого полону і мій бій з Ісламською державою».

Надя каже, що тоді на вулиці не було світла. Вона пройшла повз старі будинки й постукала у двері одного з них. Двері відкрив чоловік. Надя побачила, що в будинку також були жінка та діти. Полонянка розповіла свою історію і благала допомогти втекти. Чоловік запропонував їй нічліг. Наступного ранку Надя попросила в подружжя мобільний. Вона пригадала номер телефону одного з братів, який перебував у таборі біженців у місті Кіркук на півночі Іраку. Брат переказав незнайомцям гроші, на які подружжя роздобуло посвідчення дружини-мусульманки, нову чорну паранджу та замовили таксі.

Чоловік поїхав разом із Мурад. Ніхто не перевіряв і не дивився на її обличчя, тільки на посвідчення. За свідченнями дівчини, світлини Наді були на кожному блокпосту. Це була та фотографія зі суду в Мосулі, без паранджі. Під фото було написано: «Це єзидка-втікачка. Якщо хтось знайде – поверніть її назад у штаб». Вони проїхали три КПП. Коли доїхали до Керкук на курдському блокпості очікував брат Наді.

Подальша доля

«Пам’ятайте, я розповіла про величезну людину, яка хотіла мене забрати собі? – Питає Надя журналістів «Нової газети». – Коли мене перехопив Хаджі Салман, ця людина забрала мою племінницю. Вона пробула в Мосулі сім місяців, її кілька разів перепродували, але потім вона теж зуміла втекти звідти. Так само, як і я, вона забігла до чужого дому, і їй допомогли за великі гроші втекти із Мосула в Керкук. Зараз (січень 2016 року – прим.) вона вже два тижні як у Німеччині. Німецька держава вивезла її (спеціальна програма допомоги постраждалим від насильства на контрольованій ІД території, створена з ініціативи прем’єр-міністра землі Баден-Вюртемберга Вінфріда Кречманна в листопаді 2014 року – прим.). А дві інші племінниці – я досі не знаю, що з ними. Ніякої інформації про них немає».

З двома її сестрами, яких відправили до Сирії, відбувалося те ж саме. Їх багато раз купували і продавали, а потім хтось із родичів заплатив за них великі гроші і викупив. Одна зараз у Німеччині, інша в Курдистані, у таборі для біженців.

Читайте також: Нобелівську премію миру вручили за боротьбу з сексуальним насильством

Сьогодні Надя є послом доброї волі управління ООН із наркотиків та злочинності. У 2016 році була відзначена премією Вацлава Гавела з прав людини, а також премії Андрія Сахарова за свободу думки. Журнал Time включив її до списку 100 найвпливовіших людей світу у 2016 році. Мурад також є засновницею організації «Ініціатива Наді» (Nadia’s Initiative), яка допомагає жінкам і дітям, які стали жертвами геноциду, масових розправ і торгівлі людьми. У 2017 році вона випустила автобіографічну книгу «Остання дівчина. Історія мого полону і мій бій з Ісламською державою». У 2018 році Надя Мурад Басі Таха разом із хірургом Дені Муквеге з Демократичної Республіки Конго стали лауреатами Нобелівської премії миру.

Як зазначили уїу Норвезькому нобелівському комітеті, премія присуджується «за їхні зусилля щодо припинення використання сексуального насильства як зброї війни і збройних конфліктів. Вони мужньо боролися з військовими злочинами і домагалися справедливості для їхнї жертв».